Kitabı oku: «Про Гетьмана Сагайдачного», sayfa 3
Через кiльки день напроти дунайського гирла турецькi галери почали таки доганяти козакiв, та тiльки те вийшло їм же на лихо: запорожцi побачили погоню ще здалеку i ввесь день громадили на всi гребки, чимдуж поспiшаючись на пiвнiч. Коли ж увечерi почало сутенiти, вони пiдпустили туркiв ближче; коли ж стало зовсiм темно, вони повернули свої чайки на ворогiв i, оточивши турецькi галери з усiх бокiв, почали їх штурмувати. На деякi галери вони закидали залiзнi гаки з линвами i лiзли по тих линвах на галери, третiм прорубували дiрки в боках i топили їх. Врештi дуже небагато турецьких галер зрятувалося i втекло до Царгорода, останнi ж або були потопленi, або попаленi запорожцями, а кiльки цiлих галер, що козаки побрали штурмом, вони пригнали до Очакова i вже там спалили на очах туркiв. Всiх яничарiв з галер козаки повикидали у море або повбивали, пашу ж, що керував флотом, забрали було пораненого у бранцi, та тiльки й вiн скоро помер.
На другу весну, року 1616-го, турецький султан, сподiваючись нового нападу козакiв, завчасу послав цiлий флот пiд Очакiв, щоб не пускати запорожцiв на море; Сагайдачний справдi-таки зiбрався новим походом на море i на цей раз взяв козакiв багато, як нiколи, – аж 7 500, на п’ятнадцяти десятках чайок. З такою великою силою вiн смiло напав на турецький флот, i, хоч турецького вiйська на галерах було далеко бiльше, нiж козакiв на чайках, вiн погромив туркiв упень. Паша турецький Алi з кiлькома галерами втiк, а десятка пiвтора галер та бiля сотнi сандалiв запорожцi захопили цiлими.
Цим разом Сагайдачний не велiв нi топити, нi палити галер та сандалiв, а, обсадивши їх козаками та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок i, випливши в море, напав на турецький город у Криму Кафу. Навкруг того города стояли мiцнi замки й стiни, змурованi ще iталiйцями i поновленi турками.
За часiв Сагайдачного Кафа була найголовнiшим невольницьким ринком на всi землi, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього города татари приганяли з України, Польщi, Литви й Московщини велику силу людей й продавали тут їх у неволю купцям, що приїздили сюди морем з Царгорода й iнших мiст. От тих-то нещасних невольникiв i прибув Сагайдачний визволити. Пiд час штурму великi гармати, добутi Сагайдачним разом з галерами бiля Очакова, стали йому у великiй пригодi, i за допомогою їх запорожцi за кiлька день добули Кафу, побили й покалiчили 14 000 бусурманiв, визволили й забрали на галери та сандали велику силу невольникiв з усяких християнських земель; набравши ще, як звичайно, всяких скарбiв та добра, щасливо повернулися на Сiч.
Велика радiсть була по всiй Українi й по сусiднiх землях, коли почали повертатись до рiдних осель визволенi в Кафi батьки й брати, що були вже оплаканi родинами, а ймення Сагайдачного пiшло лунати по всьому свiту.
Сагайдачний i пiсля цього не всидiв довго на Січi, а як тiльки минулися яснi та зорянi лiтнi ночi, знову опинився з запорожцями на Чорному морi i почав руйнувати малоазiатськi турецькi городи. Набiгли було пiд той час на козакiв шiсть великих турецьких галер та ще мало менших, та Сагайдачний їх погромив i при тому три великих галери втопив. Довiдавшись пiсля того од бранцiв турок, що султан весь свiй флот послав до Очакова, щоб там перейняти козакiв, Сагайдачний повернув з Трапезонда на необоронений Царгород i, наробивши там шкоди, спаливши Скутару та нагнавши на туркiв страху, повiв козакiв додому не поуз Очакiв, а повернув на Тамань, а од Таманi переплив Азовське море упоперек i, пiднявшись у степ чи рiчкою Бердою, чи Молочною, перетягся з чайками на Кiнськi Води.
Тут козакам трапилася несподiванка. Турецький паша Ібрагiм, що його султан послав пiд Очакiв стерегти козакiв, опасуючись собi од султана кари за те, що не вловив їх, пiднявся на сандалах та на човнах угору Днiпром аж до Запорозької Сiчi, що була пiд той час на Базавлуцькому островi при устi Чортомлика. На Сiчi пiд той час козакiв було всього сот три, бо всi, хто не буз у походi з гетьманом, зважаючи на пiзню осiнь, вже повиходили зимувати на Україну. Гармат годящих теж на Сiчi не було, бо всi були на чайках, так що, не маючи чим одборонятись, запорожцi покинули Сiч i засiли у плавнi.
Таким чином паша Ібрагiм, без опору увiйшовши в Сiч, спалив куренi й церкву i, знайшовши всi негодящi, покинутi запорожцями гармати, узяв їх, щоб похвалитись султановi.
Пiсля того, опасуючись здибатись з Сагайдачним на Днiпрi, Ібрагiм-паша не поплив до Очакова Днiпром, а надумав проплити Кiнськими Водами; на тiй рiчцi бiля Великого Лугу якраз i натрапив на запорожцiв, що верталися з Сагайдачним на Сiч. Зчинився великий бiй, щасливий для запорожцiв, – вони оточили туркiв з усiх бокiв i вигубили всiх до одного.
Наблизившись до Сiчi й побачивши, що вона зруйнована, Сагайдачний не схотiв наново будуватись на Базавлуцькому островi. Той острiв був невеликий i щодалi дужче змивався Чортомликом. Сiч була така тiсна, що коли козацтво збиралося на велику раду, то доводилося всiм переїздити човнами на берег i там закладати коло. Сагайдачного манило на бiльшi простори, де можливо було б закласти велику й мiцну Сiч, i за згодою товариства вiн пiднявся чайками Днiпром угору до острова Хортицi i став кошем на руїнах городкiв одного з перших козацьких гетьманiв – князя Вишневецького-Байди.
Скелювата голова острова Хортицi, що високою горою пiднiмається мiж двома широкими половинами Днiпра, давно була мила Сагайдачному, бо взагалi на всьому великому Днiпрi немає чарiвнiшого мiсця. Треба гадати, що пiд час перебування Сiчi на островi Хортицi, проти голови її, на лiвому березi Днiпра, у дубовому гаї, Сагайдачний мав власну хату, бо й досi та мiсцевiсть, де був гай, зветься Сагайдачним. У тому гаї, що вирубаний тiльки бiля 1908 року, була бiля Днiпра велика скеля, що й зараз зветься Середньою скелею, а на версi тiєї скелi лежав чималий довгий камiнь, оброблений на турецьку софу, i той камiнь ще року 1877-го звався лiжком Сагайдачного. Певно, великий запорозький гетьман любив сидiти на Середнiй скелi i любовати звiдтiля на Сiч, на блискучий Днiпро та на пречудовi скелi, розкиданi понавколо голови Хортицi.
Проти Сiчi, в устi рiчки Середня Хортиця, що впала в затоку з пiскуватими берегами, стояли за часiв Сагайдачного всi запорозькi вiйськовi чайки. Тут же вони лагодилися i навiть будувалися новi. Це стверджується тим, що на цьому мiсцi i зараз, коли веснянi води змивають пiски берега, з-пiд пiску виглядають на свiт Божий декiльки чорних, як вугiль, але мiцних, як залiзо, запорозьких чайок. Виглядають iнодi ребра чайок iз пiскiв устя рiчки Верхньої Хортицi, де тепер так звана Царська пристань.
