Kitabı oku: «Наша любов»

Моя любов почалася у третьому класі. Я любив Іру Іванченко. Хоча ні, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберідзе. Хороший, справжній, чесний і сильний товариш. Такого можна було брати у розвідку і бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить пригорща вражої шрапнелі, то Костік без зайвих слів винесе тебе на своїх дужих грузинських плечах і вприсне тобі протиправцеву сироватку зі своєї власної аптечки.

Щодня ми приходили до нього додому і поїдали лобіо, яке готувала його надзвичайно вродлива мама-мегрелка, потім сідали за письмовий стіл і готували уроки.

Костік підтягував мене у математиці, я підтягував його у читанні. Ми були найкращими у світі друзями, які можуть бути тільки у радянських книжках для молодшого шкільного віку. Я був його Павлушею Завгороднім, а він був моїм Явою Ренєм. Але у кожного з нас була своя таємниця, яким у найближчому майбутньому судилося стати таємницею спільною. Справжньою, чистою і по-дитячому наївною. Цю таємницю звали Іра Іванченко.