Kitabı oku: «Віршова збірка «На селі»», sayfa 2

 
Кого в ріднім краї годуєте, милі,
Куди ваша сила зникає, до кого?
 
 
Хвилюються мовчки поля за полями,
Сіріють у балці убогії хати
І, високо знявшись, вгорі над хатками
Блищать і лишають високі палати.
 

Неначе

 
Неначе і світ такий гарний здається,
І сонечко з неба блищить,
І пісня дівочая голосно ллється,
І весело лист шепотить,
І дивиться всюди усе так звабливо,
Що тільки б, здається, радів.
Та на світі весело так та щасливо
Без думки та гадки б ти жив…
Та здумаєш ти, що ті співи дівочі
Не співи — ридання сумні,
Що гаснуть од сліз оті карії очі,
І змалку веселі й ясні;
Згадаєш про тих, що у лютій недолі,
Не знаючи щастя, живуть,
Що діти їх бігають босі і голі
І хліба, голоднії, ждуть, —
І серце заниє, і сам я не знаю,
Як співи-ридання летять…
Коли ж то ми будемо в нашому краю
Про щастя і долю співають?
 

1880