Kitabı oku: «Дякую тобі»

© Daria Moroz, 2023

ISBN 978-5-0060-1527-2

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Подяка

З Великим коханням та подякою до кожного хто вірив в мене та ні. Ви надавали мені сили та натхнення рухатись лише в перед. Дякую Вам

Зміст

* Дії переможуть страх

* Чоловік хоче бути у жінки першим, а жінка хоче бути у чоловіка останньою. * Жінка вірить слову,,кохаю,, лише тоді, коли воно сказане тихо і просто.

* Як легко вимовити слово прощавай і як же боляче його почути.

* Життя частіше схоже на роман, ніж романи на життя.

* Любов – це не вибір, а доля.

* Бувають такі заборонені удари в кохані – не те що крикнути, дихнути потім не можливо.

* Життя – це те, що трапляється з нами саме тоді, коли у нас інші плани.

* Інколи, люди не є тими, ким здаються на перший погляд.

* Як байка, так і життя, цінується не за довжину, а за зміст.

* Деяким психологам, теж потрібні психологи.

* Кохання, як війна: легко розпочати та важко зупинити.

* Життя, то поєднання меду і жовчі.

* Ми в житті кохаємо лише раз, а після шукаємо лиш схожих.

* Смерть не є кінцем, а є початком чогось нового.

* Почни життя з чистого аркушу, але залиш копію старих помилок.

*,,Хепі енд,,…

Від автора

Момент. Доки ти спиш, час минає. Доки ти їси, час минає. Доки ти думаєш, час минає. Рік, як місяць. Місяць, як неділя. Неділя, як день. День, як година а година, як хвилина. Це означає, що твій час минає. І він більше ніколи не повернеться. Головна валюта нашого життя – це час. Доки ти думаєш про ризик, хтось ризикує та добивається успіху. Доки ти займаєшся безкорисними справами, хтось займається корисними. Кожного дня тебе розчаровують деякі люди. Забудь про них. Не сприймай близько до серця. Воно фокусується на цьому і не дає тобі думати про корисні речіБувають дні, коли тебе можуть турбувати погані думки, відкинь їх. Кожного дня ти можеш спілкуватись з безтолковими людьми та толковими. Спілкуйся з усіма і ти знатимеш толк в людяхЧас не повернеш ніколи, а головне ти не знаєш скільки часу саме в тебе. Не ризикнеш сьогодні, можеш залишитись ні з чим завтра. Хм, зрозумій. Кожин новий день може принести в твоє життя те, що змінить його на завжди. Чому ми відступаємо? Переносимо справи, розмови, важливі вчинки на завтрашній день!? Хочу сказати тобі те, що ти й так знаєш. Цей світ – це не лише сонечко, радуги і хмарки. Він дуже мерзенний і брудний. І не важливо на скільки ти крутий, якого ти статусу чи хто твої батьки. Він просто зіб’є тебе з ніг. І все. Ніхто не зможе так сильно врізати по пиці, ні я, ні ти, ніхто. Лише життя. Тай головне не це, головне те, скільки ударів ти витримаєш та не здасишся. Так народжуються лідери, чемпіони. Не просріть свій шанс стати: багатим, щасливим, коханим, люблячим чоловіком, хорошим батьком, вдячним сином чи донькою…
Задумайтесь!
На що Ви витрачаєте щоденно своє життя? Як Ви провели цю неділю?…

Логлайн

Роман,,Дякую тобі,, – це не лише цікавий сюжет. Це поєднання двух історій, різних поколінь. Незвичайна розповідь життя звичайних людей. Твір, що змусить Вас полинути у світ: страждань та щастя, болю та надії, втрати та зародження чогось нового. Історія справжнього кохання, віри та мотивації. Твір сповнений життєвих цінностей про які ми, живучи в 21 столітті, на превеликий жаль, часто ігноруємо. Скільки сходів життя потрібно пройти, щоб дійти до свого,,хеппі енду,,?

Дії переможуть страх

Я просинаюсь від того, що болить нове тату. Сонце світить з вікна так, що я нічого не бачу. Прижмурююсь, потирю бочину. Ах, як болить. Дивлюсь на тату – квітка на все бедро. Ще одна нова фреска (тату) нанесена на мій храм (тіло).

Вона набита чорними фарбами але з зеленими відтінками на листах та білими краплинами в середині. Здається що в чорній квітці є біла ізюминка – пильця. Класно вийшло, при денному світлі, вона немов оживає. Взагалі то у мене шість тату. Хоча я впевнена що це поки що, з часом буде більше малюнків на моєму тілі. Тату – свого роду наркотик, якщо першого разу сподобалось то потім вже не зупинитись. Дещо задумуючись перераховую тату: Перша – зірка (на лівій руці, на середньому пальці.). Вона означає успіх. Я умовила своїх подруг, Кетрін та Лілі, теж набити, як клятва нашої дружби та вірності одне одному. Розумію звучить по дитячому але для нас все саме так і є. Вони звісно не фанати тату тому довго ламались, але у мене левина хватка, у них просто не було вибору. Ще я вперта як віслюк, а ще добра. Люблю тату, спорт, мотиваційні фільми, музику та батька. Ну і звісно, своїх подруг безмежно люблю. Друга – надпис на серці,,DAD,,. Третя – надпис на правому боці, по вертикалі,,A woman’s heart is like an ocean, such as deep and full of secrets!,, (Серце жінки як океан, таке ж глибоке та сповнене таємниць). Четверта тату – надпис на зап’ясті на лівій руці, магічні руни. Для захисту від порчі. П’ята – нова, квітка. Шоста – хрест між грудьми (Простий чорний, в знак того, що віра завжди зі мною). До церкви ходжу дуже рідко. Моя думка така:,,справжня віра, вона в душі, а не на показ людям,,.Я маю одну знайому дівчину, яка ходить до церкви щотижня, але при цьому працює в ескорт послугах (для мене це проституція). Одного разу я не витримала її янгольського вигляду на службі, знаючи що вона творить протягом всієї неділі, і я її сказала в обличчя: – Ти знаєш, що до церкви ходять щоб відмолити прощення та більше не грішити? – на що вона відповіла.– Так спокійно моїй совісті! – ну чесно кажучи, таке щось. Це є не нормально. Цей момент перевернув моє розуміння до слова,,віра,,.

– Мія!… Мія! – лунає крик. Це батько.– Доню, давай їсти та в школу! Швидко! – кричить він.

– Біжу, біжу! – підіймаюсь з ліжка та за секунду стою коло шафи. Одягаю чорні легінси, чорну рубашку з малюнками червоних троянд і босоніжки на квадратних високих підборах, теж чорні. Хоч і живемо ми з татом бідно, це не заважає мені ходити по дешевим магазинам: секонд, сток та купляти собі гарні, навіть модні речі. І мені до одного місця хто що, з цього приводу думає. Я, як кріт, як зариюсь у глубинку магазину то знайду навіть ті речі про які самі продавці забули. Це весело. До того ж, тато завжди вчив, що жінка, дівчина, повинна бути вихованою, охайною а ще вона має гарно пахнути та любити підбори.,, -Це робить жінку – жінкою!,, – його слова. Ось це і стало моїми фішками. Є лише у мене декілька мінусів, через недостачу уваги, до себе, я постійно нецензурно висловлююсь, але подумки. Я нікому недовіряю та постійно в хороших вчинках шукаю підступ.

Можливо речі мої були дешевими, але вони були випрані, вигладжені та надухані. Страстю стало тату, довге доглянуте волосся, книги.

Дивлюсь у дзеркало. Дівчина 170 зросту, 65 кг ваги. Волосся нижче плечей: від корінців золотистий блонд а кінчики білі. Форми у мене теж нічого: груди другого розміру, вузька талія, спорт виточив мою фігуру як потрібно. От і добре. Шкода, що мені ніхто не подобається з нашої школи. Одні козли. Мене бісять самозакохані люди, а їх пів школи. 50% тих хто любить сам себе, та 45% тих хто вклоняється таким, ми з подругами входим в 5% людей яким все одно до інших.

Сніданок у татовому розумінні – це гаряча кава з молоком, печиво чи канапка. Всі мої ровесниці сидять на білкових дієтах, підраховують калорії, а мені начхати. Офіційна об’ява: – Я солодкоїжка!

Забігаю на кухню пахне табаком та звареною кавою. Біля столу стоїть тато, уже 7.30 ранку, а він ще непрохмелів. Татусь останнім часом зачастив з випивкою. Але мене це не тривожить, доки я в нього на першому місці, все,,гуд,,. Можливо це егоїстично з моєї сторони, але думаю поки він сам не матиме бажання закинути чарку в темний вугол, мої слова чи домисли, нічого йому не донесуть. Він мене любить а я його, і це є головним. Поглядом зависаю на парі що йде з кружки з кавою. Ніби дзвін в голові, звучить питання: Чому ми проживаємо лише вдвох? Де моя, так звана матуся? Відповідь проста, я не знаю. Ніхто не знає де в даний час ця жінка, жінка що дала мені життя. Вона розвелась з татом та залишила мене, коли мені було приблизно 5—6 років. І то був важкий час для мене, я страшно сумувала за нею. В 13 років я знайшла її номер телефону, у батька в блокноті, та набрала її і мій світ знову перевернувся з ніг на голову. Вона мов чужа, незнайома мені людина. У голосі відчувався могильний холод а у повітрі зависала похоронна тиша. Я не почула запрошення від неї, тому я настояла на своєму приїзду до неї на вихідні. Це були найгірші вихідні в моєму житті. Цілий день я просиділа одна у квартирі, мати була на роботі (ну, так вона мені казала-що на роботі). А в вечері ми майже не розмовляли. Єдине, що я отримала в ті дні – повне розчарування та розбитість своєї душі. Ненавиджу її! Останніми її словами, перед тим як я сіла до автобуса та мала вирушати додому, стали:,, – Знаєш чому я ніколи тебе не любила? Ти схожа на них! Вибач, але я не могла залишитись з вами, колись ти мене зрозумієш. І прошу більше не розшукуй мене. Прийде час, я сама тебе знайду.,,

Пішла вона, стерво.

– Ау..! – тато махає рукою перед моїм обличчям.– Що завтикала? – я посміхаюсь. Він завжди казав, що він у мене,,молодіжний,,. Відпускав на дискотеку, пригощав друзів пивом. Переводжу погляд на нього.

– Ага, завтикала. Милуюсь тобою! Може досить бухати? Я тебе звісно люблю, але якщо я ще хоч раз знайду тебе п’яним на підлозі, я витягну тебе на двір і залишу там!

– Ти мене ніколи не залишиш! – впевнено відповідає тато.

– Знайду свого коханого, прекрасного принца і звалю з цього нещасного містечка! – удар у відповідь.

– Не залишиш, ти знаєш що я без тебе не зможу, помру з голоду чи зіп’юсь! – два один, він виграв. От старий та хитрий маніпулятор. Коли мати мене майже вигнала, ну… після останньої нашої зустрічі, він навіть не задумався про те щоб не прийняти мене знов додому. Звісно він був дуже ображений через мій вчинок, але я ж його кохана донька. Тому я винна йому. Я навіть в коледж не йду навчатись. Хоча понад усе хочу поїхати з цього нудного містечка.

– Бувай Андрійко! – ніжно кажу татові, в знак чого він показує кулак, не любить коли я звертаюсь до нього по імені. Мене його реакція забавляє. Виходжу на двір та сідаю в свій транспорт – велик. Мій,,харлей,, рожевого кольору, я сама його фарбувала, з переду плетена з лози корзина.

Сьогодні в школі перший день останнього року мого навчання. Я в одинадцятому класі. Аж не віриться, я випускниця. Дорога минає швидко під музику.

Маю в телефоні дві папки, в одній веселі пісні,,Супер,, а в іншій,,Сомплі,, :

,,Супер,,

1. Tventi one pilots – heat hens

2.Black Veil Brides – knives and pens

3.On Direction – the story of my life

4.On republic – secrets

5. Alan Walker – faded

6.The chainsmokers feat Daya – don’t let me

7.Sia – cheap thrills

8.Ed Sheeran – shape of you

9.Maroon 5 – girl like you

10.Panic! At the disco —high hopes

11.Mabel – med love

12.Ariana Grande – 7 rings

13.Miley Cyrus – mather’s daughter

14.Jonos Brothers – only human

15.Mabel – don’t call me up

16.Lil Nas X – old town

17.Ariana Grande – side to side

18.Maruv – sinen song

19. Agunda – луна не має покою

20.Rihanna —we found love

21.Rihanna —pour it up

22.Rihanna – only girl

23.Major Lazer – light it up

24.Dua Lipa – new rules

26.Dan Balan – allegro ventigo

27.Alvaro Soler – sofia

28.David Guetta – play hard

29.Matrang – Медуза

30.Макс Корж – малий подорослішав

На порозі школи бачу свою банду. Ми в школі не те щоб самі популярні але десь біля п’ятистолу. На нього, ми з подругами ніколи не претендували. Нас всі любили, ніхто не займав і ми були самі по собі.

Я сплигую з свого,,харлея,,,хватаю сумку, що була в корзині, та лечу до подруг що вже чекають на мене. Вони як промені сонця що прориваються скрізь сірі хмари. Виплигую їм на руки і ми валимось на землю. Ми обіймаємось, одаряємо поцілунками одне одного і хохочемо у все горло. Не знаю скільки хвилин ми лежали і дуркували.

– Допомогти? – тихо промовляє чоловічий голос. Солодкий, сексуальний, грубий тембр. Я підіймаю погляд, але через яскраві промені сонця, бачу лише чорний силует. Смішно сказати в голос але,,чувак,, реально виглядав як янгол.

– Ну якщо у тебе є можливість то допоможи мені. Звози мене на море, я ще там не була. Зустрінь зі мною в схід сонця! – я жестикулюю рукою мов додаю серйозності моїм словам.

– Домовились! Так і зробимо! – дещо не очікувано для мене відповів незнайомець. Поки ми встали, привели себе до ладу, янгол пропав. Дивлюсь на подруг, вони загорілі. Класно напевно валятись на пляжі, дивитись на море чи океан, відчувати запах та полинати у безкрайні горизонти. Я рада що їх предки нормальні, не такі як мої: мати – зозуля та тато – алкоголік.

Після моїх розпитувань про їхнє проведене літо, ми йдемо до класу на перший урок. В класі я сиджу поруч з Лілі, Кетрін поруч, на дві парти вище.

– Діти! Зазвичай на останній рік випускного класу новеньких немає, цей рік буде вийнятком, знайомтесь Алекс! – як я могла проморгати що він зайшов до класу. Інколи я сильно полинаю в свої думки, стаю ніби відірвана від світу. Приглядаюсь. Ох, а він милий. Десь метр вісімдесят зросту, світловолосий, широкоплечий, тонкі губи, голубі очі, супер скули. Боже, та він як з картинки. На ньому темні джинси та біла майка, не розумію, чому мене кинуло в піт? Він іде в мій ряд, я застигла. Я що відключилась? Внутрішній чортик:,, – Мія прийди в себе!,,. Через декілька секунд розумію, що я безстидно витріщилась на нього ще й рот привідкрила. Кліпаю очима по класу облизуючи вуста, що пересохли як в саме засушливе літо. Дивлюсь на право, Кетрін махає рукою привертаючи мій погляд. Концентруюсь на ній, вона – негідниця знущаючись, показує щоб я образно витерла слину по вуглам рота, що ніби потекла від побаченого. От же стерво. Алекс пройшов та сів за сусідню парту по моїй стороні і ми тепер в метрі одне від одного. Я принципово не дивлюсь на нього. Можна сказати, що урок було зірвано. Марія Петрівна щось там говорила про синуси, косинуси але її звісно вже ніхто не слухав. По перше тому, що це перший навчальний день, а по друге тому, що є краща тема для обговорення – Алекс. Новенький сидів з високо піднятою головою, він 100% знав собі ціну, до цього ж видно що хлопець при грошах, ну не він особисто, його батьки. Напевно вважає, що він тут краще всіх. Козел.

– Ей..ей..пс! – новий сусід штовхає мене в руку.

– Що ти хочеш? – різко та грубо відповідаю я.

– Ти не забилась? – я підіймаю брови не розуміючи його питання. – Ну, з ранку з подругами ти впала! – продовжує він.– Чи то щоденні ранкові процедури? – оу, він хоче поязвити мені, не раджу грати зі мною у цю гру. Перемога буде за мною.

– Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку і джинси то допомога потрібна буде тобі! – вказую пальцем на дівчат в класі.– Акули роздеруть тебе на частини.

– Вони мене не цікавлять!

– Хм, хочеш сказати, що ти граєш за іншу команду? Зрозуміло тоді чому ти такий гарненький! – я аж ніби розслабилась.

– Ти що? Я не гей! Вибач принцеса, якщо моя вихованість та стриманість, порівняно з тобою, сприймається за гейство. Доречі, ти вважаєш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомі лише декілька хвилин, комплемент прийнятий. Як тебе звати?

– Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий! Не тобі мене навчати вихованості.– я встаю, збираю сумку, віддвигаю з грохотом стілець. В цей час лунає дзвінок на перерву. Я вилітаю, зла, як пуля. Бачу рік буде цікавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна і тому за порадою Google я займаюсь бігом на шкільному стадіоні. Цей раз я роблю так само, десять хвилин і я готова. Кладу наушники до вух та вмикаю їх на всю гучність. У голові звучить пісня Skillet – feel invincible. Це хоч і рок, але він під стать моїм емоціям. Я ніби розтворяюсь у звуках пісні, відчуваю як б’ється в ритм серце. Виходжу на бігову доріжку. Теплий вітер обдуває моє уже спітніле обличчя. Коло за колом, мій гнів улітучується. Це виснажує моє тіло, але заспокоює мою душу.

Сиджу на лавочці на стадіоні, поруч подруги, вони знають де мене шукати в моменти нападу гніву. Тиша, пахне свіжо скошеною травою, на душі спокій. На інші уроки ми вирішили з подругами не йти. Сиділи пили каву, розмовляли. День минув швидко, попрощавшись із своїми курочками їду додому. Я дуже голодна, не встигла поїсти в обід, була в бібліотеці, брала новий роман до прочитання. Люблю читати, в книгах все закінчується гарно: добро, кохання, всі разом. Жаль що в справжньому світі все не так.

У голові вирій нецинзури, виривається одне слово:,, – якого біса?,,. Краще я б залишилась на стадіоні, тато п’яний, меле незрозуміло що. Раніше він випивав та лягав спати. Зараз йому цього мало. Він сперечається, кричить. Наш дім став схожий на псих лікарню. Я заскочила у свою кімнату, швидко переодяглась: зібрала коси у кінський хвіст, одягла кремовий сарафанчик у рожеву мілку квіточку та взула білі кеди. Добре, що моє вікно виходить на задній двір. Я взяла кошти з копілочки, вилізла через вікно, мов супер герой що летів спасати безневинних. Вскочила на свій Audi A8,рожевого кольору. І вирушила на нову місію. Правда була лише в тому, що спасати потрібно було мене, а місія моя – поїздка до супермаркету за круасанами та молоком.

Їдучи, я звернула увагу на те, як прекрасно світят зорі в чистому, безкорйньому небі. Цікаво, що в дану секунду відбувається за горизонтом неба? Чи є там така ж самотня дівчина? Надіюсь що ні!

Ось і супермаркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзину. Людей не багато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись, тай до того згаю трохи часу, можливо до мого приходу тато засне. Так… відділ спиртного, крупи..

– О пластівці! – обожнюю їх, візьму на ранок + пачка молока + круасани зі згущеним молоком. Скоро будуть ці дні, беру пачку прокладок. Іду до каси. Розглядаю по сторонам може ще щось куплю, в ряді з овочами та фруктами, помічаю сімейну пару, я їх вже бачила в нашому містечку. Чоловік прикутий до інвалідного крісла, з ним жінка. Їм приблизно за сорок п’ять років. Зустрівшись з незнайомим поглядом в пам’яті спливає момент нашої першої зустрічі. Це було цим літом, я втекла з дому тому що тато там пив з чоловіками яких я не знаю, і вони були реально неадекватні, один навіть почав приставати, в парку було безпечніше ніж дома. Я просто сиділа під деревом читала книгу і як завжди розглядаючи всіх навколо помітила цю сімейну пару. Для мене це було так неймовірно, жінка сиділа на покривалі їла виноград, а її чоловік прикріплений спеціальними пасками до крісла, і тримаючи в роті пензля, малював її. Перед ним стояв мольберт, фарби. Напевно він відчув мій пристальний погляд і повернувся до мене. Він виглядав таким щасливим, в його погляді було щось таке щире, а посмішка такою невимушеною. Я пам’ятаю ту мить, думки як торнадо мене закрутили: Чому він в кріслі? Чому не здався? Чому це стало саме з ним? Як він залишається таким щасливим?,і тисячі інших питань на які я не мала відповіді. Перед очима склалась картина мов пазл з двох половинок, на одній половинці зображення тата з компанією, що просто просирають своє життя промінявши все на бутилку горілки, а на іншому пазлі, чоловік з пензлем в роті, прикутий до візка і при цьому такий щасливий. Люди стають тими в що вони вірять. Я так боюсь помилитись в житті, не здатись як тато, не втікати від проблем як мати. Але без помилок не має можливості навчатись. Я завжди беру щось від людей які зустрічаються на моєму шляху, адже я вважаю що всі вони приходять не просто так. Тому вкравши цю мить щастя у незнайомого чоловіка я збережу її собі на майбутнє.

Я посміхнулась незнайомцю, а він підморгнув мені у відповідь. Мій настрій вмить піднявся і я пішла до каси.

– Доброго вечора! Вас вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитує касир.

– Ага, маленький будь ласка! – відповівши знову полинаю у свої печалі. Так не хочеться додому. Останнім часом я відчуваю себе так самотньо. Ну нічого, я сильна дівчина, пройду через все. Розрахувавшись знову рушаю в подорож, їду до шкільного стадіону.

Беру пакет з продуктами, кладу велосипед на газоні і підіймаюсь на сходи. Ох, як хочеться їсти. Дістаю круасани, відкриваю молоко, мммммм, райська насолода. Чому у моєму житті не має людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я сиджу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон 23.13, вмикаю телефон, цього разу папку,, Сомплі,, :

1.Sia -I fogive you

2.Sia – bird set free

3.Sia – freeze you out

4.Sia – eyes of the needle

5.Sia – unstoppable

6.Sia – helium

7.Ed Sheeron – perfect

8.Wiz khalifa – see you again

9.Zeyn – dusk till down

10.LP – lost on you

11.Dean Lewis – be alright

12.Imagine Drogons – birds

13.Halsey – without me

14.Lewis Capaldi – someone you

15.Billie Eilish – when the portys

16.Billie Eilish – lovely

17.John Legend – All of me

18.Eminem feat Rihanna – love the way

19.Adele – hello

20.Andro – нічний рейс

21.Jony – ти мене полонила

22.Jony – love your voice

23.James Bay – us

24.Kina – can we kiss forever

25.Jomes Horner – a girl of a thistle

26.Pia Mia – bitter love

27.Lana Del Rey – blue jens

28.Ella – не заважай

29.Beyonce —I was here

30.Justin Timberlake – What goes around

З наушника в лівому вусі починає бити пульсом звучання.

…

О, Боже, хто там? Лише про сидячи хвилин 20 я розумію що я не одна. На полі фанарі але лавки для вболівання в повній темряві. Я бачу на іншій стороні стадіону тінь, і вона двигається. Я поспішно складаю все в пакет, серце колотиться. Блін – блін, я вскакую і швидко перебираючи ногами йду до велика. Чому він стоїть так далеко? Іду з такою швидкістю, що здається ноги не торкаються землі. Відчуття, що душа покине моє тіло.

– Стій… Мія, стій! – почувши уже знайомий мені голос я зупиняюсь, інстинкт самооборони змушує поставити мене пакет і стати в стійку. Якщо він посміє мене образити, я вріжу йому по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Вийшовши на газон де падають промені місяця я впевнююсь, що це Алекс.

– Ти що маніяк? Ти чого сидиш у темноті? – з криком запитую я.-Ти налякав мене! – він що дурний, він регоче. Сміється аж заходиться.– Алекс, перестань! – кричу я.

– Глянь на себе! Ти думала, що я маніяк і що, ти зможеш мене вирубити своїм білим кросівком? Ну хіба не смішно? – оглядаюсь на себе і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам’ятаю. Правду кажуть у страху великі очі.– Ти уже ідеш додому? – запитує він мене доки я взуваюсь.

– Так, напевно досить нічних прогулянок. А ти?

– А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно якщо ти не проти?

– Ні, не проти. Ходімо! – він підіймає мій велик, кладе пакет в корзину. Тиша. Хвилина мовчання затяглась, чути лише свист вітру та спів свірчків. Ми та луна, прекрасно, мов в кіно. От не люблю я такі моменти, в них люди забувають про реальність.

– Можна питаннячко?

– Так! – з тривогою в голосі шепчу я.

– Чому ти тут одна сиділа, в темряві?

– Я була не одна, там був і ти! А ти чому?

– Не зміг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадіон, хотів вже піти, побачив тебе. І залишився, доречі не даремно.– він посміхається.

– Чому ти знову смієшся?

– Не бачив щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою пристрастю, кусочки випадали з рота, над губою молочні вуса і при цьому всьому ти примудрилась ще й наспівувати пісню.

– Ахаха, у мене наушник був у вусі і я не їла так як ти розповідаєш. Я просто люблю солодке і до того ж була нереально голодна. Звідки ти приїхав? Чому?

– Я не відповім! Ти ж не відповіла. Чому ти прийшла сюди так пізно?

– Не твоє діло! – знову грубіше ніж потрібно відповідаю я, досить про це.

– Ти ще та злючка! Я хочу стати твоїм другом! Впевнений, ми могли б поладити.

– Я злючка? Ти з чого це вирішив?

– Ну твоя поведінка по відношенню до мене + навів справки! – трохи подумавши відповів він.

– Що, що? Навів справки? Ти в нашій школі лише один день і вже навів справки? Цікаво, і що ж про мене кажуть? Поділись!

– Взагалі, то я тут з початку літа. Бачив тебе разів п'ятнадцять. Ти працювала в дитячій залі в кав’ярні, доречі ти дуже мила поруч з дітьми. Бачив тебе у секонд хенді, це дає мені привіт думати що живеш ти не в багатій родині. А ще бачив як ти на машині забирала свого п’яного тата з місцевої забігаловки, знаю що мати з вами не проживає. Знайомі сказали що ти дуже розумна але над навчанням не заморочуєшся тому, що до коледжу не ідеш. Я так розумію, що це через тата. А ще, ти неймовірно вродлива. Ти ніколи не була на морі. І я впевнений, що ніжності в тобі більше ніж злоби. Ти просто не вмієш чи не хочеш її показувати.

– Заткнись! – в грудях горить, дихання почастішало. Як він може… – Заткнись, ти ніхрена мене не знаєш! – я хватаю велик у нього з рук.– Можливо все тобою сказане, є правдою, але це не твоє діло, козел.

– А мені здається знаю. Ти застигла в моїх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив. Мені все одно хто твій тато, де твоя мати, я просто хочу бути ближче з тобою.

– Пішов ти мені ніхто не потрібен. Я сама по собі! – очі повні сліз. Я повертаюсь у повній паніці і розумію, що ми біля мого будинку. Я в схлипую. Сльози ллються ручайком. Кидаю на газонові велик, зла як чорт, стоп, повертаюсь…

– Алекс! – кричу я, він наводить погляд в мій бік і я тичу йому середній палиць.

– І тобі солодких снів принцеса! – з усмішкою та незрозумілим мені задоволенням на обличчі відповідає він. Як же він мене бісить. Я закидаю через вікно пакет та заладжу до кімнати сама. За секунду скидаю сарафан, обув та зариваюсь під ковдру. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч.

Весь наступний місяць я тупо ігнорувала Алекса. Але він настирний і постійно провокував мене то на розмову, то штовхав сидячи за сусідньою партою, то записки писав, що я демонстративно рвала не читаючи. Сьогодні п’ятниця а це означає, що попереду цілі вихідні і це є добре. Так бридко дивитись, як кожна дівчина з нашої школи прикладає максимум зусиль щоб заговорити до Алекса, по загравати. Він звісно вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюси. (Дівчата рахують плюси: вродливий +, фігурний +,класна тачка +, спортсмен +, популярний + (5 балів).) На тусовках його видно не було. Напевно він їх не любить. Я теж не люблю, але якщо вибирати дім з п’яним татом чи туса, я піду на тусу. Батько зайшов у запій, дома постійно незрозумілі люди, жінки легкої поведінки, чоловіки. Дійшло вже до того, що дома немає що їсти. Мені здається, що за цей короткий проміжок часу, тато постарів, став інший. Обличчя має синій відтінок, руки почали брякнути, здається навіть сідини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже якби він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з таким тягарем (з дитиною – зі мною). А останнього разу, декілька днів тому я побилась з його новою пасією. Дома пропали кошти, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво все на мене. Накрутила тата. А найболючіше це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все лайно. Я була така зла, що тато мене ледве зупинив. З одного удару я повалила її на підлогу, сіла зверху та гуцала по її непрохмелівшій пиці. Звісно потім тато мене вигнав з дому – це увійшло у нього у звичку. І я пішла, точніше поїхала, до найближчого магазину, купила пляшку вина і полетіла на край міста. Там красиво, тихо, природа мене заспокоює. Мов гострі ножі, думки та біль, різали моє тіло з середини. Чому я? Чому саме я маю пройти таке життя? Це не життя – це страждання в одинокості! Ніхто і не зверне уваги, якщо мене не стане! Всім начхати на мене! Повз мене пролітають вулиці, машини, будинки чи то я пролітаю повз них. Сльози залили мою видимість.

Ось я і на місці. Сплигнувши з,,харлея,, з розмаху б’ю горлечком пляшки об бордюр, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я була в кросівках і спортивних лосинах. Не задумуючись про те, що я можу поранитись я залпом випила з пляшки вино. Вливаю в горло зі швидкістю звука, не встигаю ковтати і воно виливається з рота змішуючись з потоком солоних сліз. Випивши за один підхід більше ніж пів пляшки, я миттєво п’янію.

Лежучи в траві я любувалась зірками, вони такі недосяжні. Як мої мрії про нормальну родину. Про спокій в моїй душі. В мені стільки болю, що я навіть не знаю як її не помічати. Я тільки зараз розумію що я ніколи не мала повноцінних батьків, напевно будучи підлітком я почала блокувати спогади з дитинства. Мені так хотілось скоріше подорослішати, все пізнати. Але чим старше я стаю, тим важче мені жити у цьому загубленому світі. Цікаво, що життя подарує мені завтра?

На годину чи дві мене вирубило, вино добре споїло мій організм. Проспавшись уже на світанку я повернулась додому. На столі мене чекала записка…

Прекрасно, ніби нічого не трапилось. Ото ім’ячко – Клара.

– Клала я на вашу Клару! – промовляю я сама до себе. Мої ноги відразу понесли мене до ванної кімнати, потрібно змити бруд з тіла та душі. Привівши себе до ладу, а це було не легко бо похмілля було сильним, я пішла до школи. Алекс знову протягом всього дня загравав до мене. І я вирішила відволіктись від сімейних проблем та погуляти з ним. Він періодично, постійно, випливав у моїх думках. Не знаю чому, але коли ми не сваримось, мені з ним добре. Проблема в тому, що мені подобається це відчуття, але я не можу дозволити собі підпустити його близько. З ним будуть одні проблеми. Я це відчуваю. А болю мені хватає. Є і інша проблема, я не хочу йти в дім – пустоти, не хочу бути знову одна. Після вибачень цього невгамовного хлопця, за минулу суперечку та його різкі висловлювання, я погодилась на зустріч. Що мала відбутись сьогодні, в п’ятницю.

Ми домовились на шосту вечора, але я мала одну умову чи то прохання до Алекса. Не заходити до мене. А зателефонувати за 2—3 хвилини, і я сама вийду. Він не задавав мені питань: Чому?, і я йому за це безмежно вдячна.

Після школи я мала всього годину на зібрання, тому не втрачаючи час ринула одразу додому. В будинку мене очікувала вже так знайома мені атмосфера: незрозумілі люди, п’янка, густий дим від дешевих цигарок, запах спиртного. Як же мені набридло все це. Я знову голодна, живіт зводить. Не хочу йти на кухню та пересікатись з компашкою, мені здається що тато навіть не розуміє коли я є дома коли ні, коли день коли ніч. Важко дивитись, як людина яку ти любиш скочується до чорної прірви, в місце де немає світла. Тепер його життя – це горілка та друзі. Раніше там було і мені місце. Але то було раніше. Хм, я пам’ятаю коли наша сім’я жила разом: тато, мама, я. Як ми бігали з батьком на вулиці по газоні і поливали одне одного водою з пляшки. Ми робили дірочки у кришках і стріляли з пляшок мов з космічної зброї. Пам’ятаю сміх матері, красиві ямочки у тата на щоках. По вечорам ми виключали у домі світло та грали у схованки. Пам’ятаю наші свята. Я обожнюю новий рік і цю любов привили мені батьки. За місяць до нового року ми ставили, обов’язково, живу ялинку. Вмикали на всю гучність різдвяні пісні, співали, наряджали іграшками ялинку, дім, їли мандарини (шкурочки від яких клали під ялинку щоб тримався запах).У моїй кімнаті вішали святкові гірлянди. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моїй пам’яті. Казка якої ніби і не було.