Kitabı oku: «Підводний свiт», sayfa 3
Живі легенди та міфічні істоти
У давнину, коли люди тільки-но почали освоювати водний простір, він уявлявся їм ворожим та сповненим небезпеки. Кораблі були ще недосконалі, морські карти навчилися складати набагато пізніше. Океан здавався однією великою таємницею. Давньогрецькі мудреці навіть казали, що люди поділяються на живих, мертвих та тих, хто плаває морем. Серед багатьох небезпечностей, з якими зустрічалися моряки, одне з перших місць посідали морські чудовиська. Найбільш відомі з них – це кракен та Великий Морський Змій.
Перша письмова згадка про морських чудовиськ зустрічається в Арістотеля (IV ст. до н. е.). Він розповів про величезного кальмара. Пліній записав розповідь про велетенського поліпа, який з’явився в Кратеї. За свідченням очевидців, поліп розмахував руками та видавав дивні звуки, схожі на фиркання. Не тільки люди, але й тварини під час цього «візиту» не насмілювалися наближатись до берега.
В XVI – XVII ст. два скандинави – архієпископ Упсали Олаус Магнус та єпископ Бергена Ерік Понтоппідан – записали зі слів рибалок розповіді про зустрічі з велетенськими морськими тваринами. Норвезькі рибалки розповіли, що іноді під час роботи вони помічають, що дно моря повільно підіймається, а риби стає стільки, що вона ледве не виплигує з води просто до шлюпки. Помітивши такі ознаки, рибалки кидають все і якнайшвидше відпливають на безпечну відстань. Бо через кілька хвилин над поверхнею моря підіймається величезне «поле». Поверхня його нерівна, в численних ямах б’ються риби, у різних місцях виникають та опадають пагорби. Раптово в «полі» утворюється безодня, з якої виринають дві «руки», товстіші за корабельні щогли.
У 1680 році в Норвегії одне з таких чудовиськ застряло між скелями вузького фіорду. Його тіло зайняло всю затоку, руки «виривали» дерева з корінням та чіплялися за скелі. Зображення подібної тварини можна побачити у Сан-Мало, у церкві Св. Фоми. Ті, хто вижив після зустрічі з чудовиськом біля узбережжя Анголи, на знак подяки Богові подарували цю картину церкві. Тоді кракен ледве не потопив корабель.
Деякі розповіді стверджують, що кракени стягували людей з палуби кораблів своїми надзвичайно довгими та міцними «руками». Інші сповіщають про загибель цілих кораблів. Проаналізувавши дані про зустрічі з кракеном, вчені висунули гіпотезу, що під цією назвою «ховається» гігантський кальмар або гігантський спрут. Його кінцівки насправді можуть сягати значної довжини – до 15 метрів. Але остаточно вирішити це питання, мабуть, неможливо.
Морський Змій може вважатися рекордсменом за кількістю жахливих історій, які розповідають моряки вже кілька сторіч. Його поява викликала у моряків смертельний жах і вважалася поганою прикметою. Яким же був Морський Змій? Очевидці описують його як дуже довгу істоту з видовженим товстим тілом, яке звивається у кільця. Голова Великого Змія деяким здалася схожою на голову дракона, інші помітили довгу «гриву», яка вкривала верхню частину його шиї. Дехто згадав величезних змій… Вчених неодноразово питали: чи може така істота існувати взагалі?
Першим кроком учених був збір інформації. Свідоцтва тих, хто жив за кілька століть до нас, допомогли намалювати портрет чудовиська. А потім почалося найцікавіше: робота з сучасними історіями, у яких головною діючою особою виступав морський змій. Спочатку довелося поїхати в усі місця, де люди бачили рештки скелета морських зміїв. Це принесло тільки розчарування: всі скелети належали піщаній акулі. Вона виростає до 18 м, а коли море викидає її тіло на берег, воно швидко розпадається. Від риби залишається тільки хребет та декілька хрящів. Тому її скелет випадково приймають за щось дивне.
Після довгих міркувань вчені погодилисяна тому, що колись уводному просторі плавала тварина, трохи схожа на морського змія. Це – первісний кит цейглодонт, який мешкав в еоценову епоху (близько 60 млнроків тому). Рештки цієї тварини були знайдені в США, у штатах Флорида та Алабама.
Датський гідробіолог Антон Бруун висунув свою гіпотезу існування морського змія. Під час роботи у Південній Африці він якосьупіймав личинку вугра 1,8 м завдовжки.
«Ну то й що, – скажете ви. – Не така вона велика, щоб її можна було вважати морським змієм». Але за звичайних умов на цій стадії личинка повинна була мати розмір всього 10 см. Антон Бруун підрахував, як повинна розвиватися далі ця істота. І отримав результат: з цієї личинки повинен вирости вугор довжиною понад 20 м. Тому гідробіолог вирішив, що велетенські морські змії – це всього лише вугри-переростки.
Цейглодонт мав довжину більш ніж 18 м, його тіло було вкрите лускою та мало хвіст, як у кита. Якщо така істота була, то, може, вона вижила в океані? Знаходили ж «живі копалини» – латимерію та інших риб, яких вважали вимерлими? На це питання немає однозначної відповіді.
На користь того, що таких істот у підводному світі не існує, говорить те, що поверхня океану досліджується безліччю супутників, океанографічних кораблів і просто людей, які перетинають море в ролі пасажирів. Крім того, такому велетню потрібне відповідне харчування. Якщо він не живиться планктоном, то рибалки вже б помітили зміну кількості риб’ячих стад. Крім того, на землі майже не лишилося куточків недоторканої природи, і океан – не виняток з цього правила. Втім, надія все ж таки залишається. Морський змій ще міг зберегтися в океанській безодні. Але, судячи з усього, він зовсім не має бажання спілкуватися зі своїми далекими родичами.
Серед міфічних створінь, якими здавна населяли море, є багато таких, чиє походження нам відоме. Саме так стоїть справа з русалочками. їх зазвичай малюють у вигляді прекрасних жінок з риб’ячим хвостом. У деяких кунсткамерах навіть демонстрували мумії виловлених у морі русалок, але кожного разу виявлялося, що це фальсифікація. Найчастіше до тіла мавпи непомітним способом пришивали хвіст якоїсь великої риби.
Але ж про зустрічі з русалками моряки розповідали часто. Вони бачили цих створінь, які купалися на деякій відстані від корабля, частина з них навіть годувала дітей. Але коли матроси намагалися наблизитись до них, русалки миттєво пірнали під воду, показавши свої хвости. Неймовірно, щоб стільки людей незалежно одне від одного вигадали майже однакові байки! Вчені почали шукати русалок. І дуже швидко знайшли! Щоправда, це зовсім не морські царівни, а морські ссавці – ламантини та дюгоні. З великої відстані їх справді можна прийняти за жінок. Коли вони годують своїх малюків, то прикладають їх до грудей і підтримують ластами – майже так, як це робить людська мати зі своїм немовлям. А наблизитись до себе ці тварини не дають. Ось такі реальні істоти увійшли в легенди під ім’ям русалок. До речі, в античному світі їх звали сиренами.
Багато легенд та реальних історій пов’язано з тими жителями підводного царства, які з давніх часів мешкали поруч з людиною. Іноді вони ставали об’єктом поклоніння. Кам’яні статуї риб – вішани – дуже поширені на Кавказі, у Монголії та Сибіру. Малюнки, на яких зображені риби, зустрічаються серед найдавнішого скельного живопису. Іноді навіть заборонялося називати ім’я риби вголос, щоб вона не образилася.
Деякі риби були справжніми живими символами. Лосось був втіленням знання, натхнення та добробуту. Коропи в Японії та Китаї символізували силу, хоробрість, хитрість та завзяття у боротьбі. Акула у більшості людей викликає думки про смерть та зло, але в Японії вона сприймається як вісник богів і помічник для всіх, хто її шанує. Японці називали її «божественна акула Саме».
Перуанські індіанці вірили, що предок усіх риб (а також людей) – перша риба, яка була створена у «верхньому» світі. Всіх корисних риб вони вважали богами, які спеціально оселилися поруч з людьми, щоб їм допомагати. А канадські індіанці вважали, що після смерті душі риб переходять у нові тіла. Тому вони ніколи не спалювали рештки тіла риб, а ікру та хребет лосося кидали до моря. Африканські народи мають легенди про те, що у риб’ячих тілах перероджуються людські душі. А у сибірських народів є повір’я, що риби мають своїх небесних покровителів. Усі рибні стада, за їх віруваннями, належать «волохатому батьку», який доглядає їх як власну худобу і допомагає тим рибалкам, які дотримуються традиції і не добувають більше риби, ніж це їм потрібно.
Наші предки вважали хазяїном риб Водяника. Він міг допомагати рибалкам, але якщо його розсердити, він починає шкодити: насаджує на гачок жаб замість риби, розриває сітки, краде човни. Розсердитися Водяник може, наприклад, за нічний лов риби. Водяник приходить до людей у подобі осетра, щуки або сома.
Християнські вірування також тісно пов’язані з рибами. В ролі покровителів рибальства виступають деякі святі. На Русі таким покровителем вважали апостола Петра.
Його день був одночасно святом рибалок.
У Білорусі рибалки молилися Олексію – чоловіку Божому.
В його день обов’язково пряли кілька ниток для сіток, щоб риба добре ловилася.
В Болгарії рибальство було «в компетенції» Святого Миколая. На день «рибного» Миколая (6 грудня за старим стилем) готували рибні страви та роздавали рибу жебракам, щоб ті помолилися за моряків та рибалок.
Із рибами пов’язано багато забобонів.
Оскільки риби вважалися німими, ними ніколи не годували дітей, доки вони не почнуть розмовляти. Побачити рибу уві сні означало скорий кінець. Плотву не можна було їсти хворим на лихоманку. А на Волзі існувало повір’я: той, хто з’їсть чехоню, позбудеться розуму. Тому чехоню безплатно віддавали мордвинам, в яких не було такого забобону.
Риби широко використовувались у народній медицині. Якщо в хворого був сильний жар, йому давали з’їсти маленьку висушену рибку, яку дістали зі шлунка щуки, окурювали його риб’ячими кістками з різдвяного столу. А в Індії й досі деякі хвороби лікують живою рибою, начиненою лікарськими травами. Ці незвичайні пігулки хворі заковтують живцем.
Риби часто фігурують у християнських легендах. Наприклад, камбала – це та сама риба, яка ожила від дотику архангела Гавриїла. Коли він сповістив Діву Марію, що вона народить Спасителя, та спочатку не повірила і сказала, що повірить тільки після того, як оживе смажена риба, один бік якої вона щойно з’їла. Архангел оживив камбалу і кинув до моря. З того часу вона така плоска.
Ще одна християнська легенда пов’язана з в’юном. Коли розпинали Христа, покликали цигана і наказали йому забити цвях у лоб Сина Божого. У цю мить на лоб Христа сіла муха. Циган притиснув її так, що вона стала схожа на голівку цвяха, а справжній цвях кинув до річки. Той у воді ожив і перетворився на в’юна.
На Буковині царство мертвих уявляли як країну блаженних рахманів – наполовину людей, а наполовину риб.
Перші християни іноді називали Христа рибою, а себе – рибалками. Грецьке слово «риба» вони тлумачили як абревіатуру формули «Ісус Христос – Божий син, спаситель».
Всі ці міфи та легенди свідчать про те, що люди завжди ставилися до підводних мешканців з великим зацікавленням та повагою. І це не дивно: у давнину на всіх географічних мапах земля зображувалася у вигляді диска, який підтримували саме водні тварини: кити або черепахи.
Кого немає в морі?
Існує легенда про те, що після створення світу Бог покликав до себе Адама для того, щоб той допоміг йому дати імена всім живим створінням. Мабуть, мешканці підводного світу стояли у хвості черги, оскільки їм дісталися майже ті ж самі імена, що й земним звірям. Звичайно, це вигадка. Але якщо ми подивимось на імена морських мешканців, то побачимо стільки знайомих назв наземних істот і навіть… предметів.
Підводний світ нагадує дзеркало, у якому відображуються не самі об’єкти, а їхні імена. Спробуйте назвати будь-що на землі, і майже обов’язково знайдете щось подібне у воді. Тут є риба-сонце та риба-місяць, морські зірки. Якщо ми почнемо перебирати земних тварин, то неодмінно знайдемо у воді їхніх тезок. Найчастіше такі двійники чимось схожі: зовнішністю, характером, звичками. А давайте їх порівняємо!
Ось два їжаки: морський та наземний. Обидва вкриті довгими колючками, саме тому морські їжаки і отримали своє ім’я. Морське перо і справді нагадує перо – мабуть, жар-птиці, бо воно ще й світиться. Морський жолудь – не насіння підводного дуба, а тварина. Але формою схожий. І все було б зрозуміло, якби не було жолудя-папуги та жолудя-дзвоника. Морські коники схожі не на справжніх коней, а на тих, яких розставляють на шаховій дошці.
Тепер трохи складніше: морський заєць. Від справжнього зайця в нього тільки вуха, і ті не справжні. У дійсності це щупальця. їх у морського зайця цілих дві пари: одні плоскі та широкі, а інші – тоненькі та загострені. Голотурії, або морські огірки, порівняно великі тварини, їх середній розмір 10—40 см. Тіло забарвлене переважно у бурий, брудно-білий та сірий кольори. Усього відомо 1100 видів, з них у Чорному морі зареєстровано 8 видів.
Морський дракончик та морська корівка не дуже схожі на своїх наземних тезок. Морський кіт зовсім не нагадує кота зовні, але в цієї риби є звичка, яка зближує його з нашими котами: він довгий час сидить у засідці, а потім раптово кидається на рибку, як наш кіт – на мишу.
А ось морські качечки своєю назвою завдячують легенді. У давнину вважали, що ці істоти з часом перетворюються на справжніх качок. Отже, прямого порівняння не вийде. Тоді спробуємо інакше. Будемо згадувати окремі куточки навколишнього світу, може, тоді знайдемо, кого в морі нема.
У морському просторі можна зустріти і рибу-ластівку, і рибу-кабана, і рибу-півня, і морську свиню (один з видів дельфінів).
Люди «поселили» в морях навіть таких надприродних істот, як чорти та ангели. I чорти, і ангели – це риби. Їхня зовнішність говорить сама за себе.
Бичків тут навіть кілька різних видів. У річках водиться маленька істота – водяний віслюк. А ось і надзвичайне ім’я: собака-павич. Ця рибка – одна з морських собак, але її забарвлення настільки прекрасне, що її назвали павичем. Ачи є в морі дикі звірі? Скільки завгодно: акула-лисиця, морські леви, тигрова акула, морський вовк, морський слон.
Овочі та фрукти? Будь ласка: морська капуста, морський огірок, морський апельсин, морські оливи. Предметів також чимало: локсозома-ложка, чашечка, морський гребінець, риба-пила, риба-молот, риба-сокира, поштовий ріжок, голчаста байдарка, напилок. Є і представники різних професій, наприклад, повитуха, лоцман, чистильник, клоун, хірург.
А скільки чудових епітетів можна знайти у звичайному переліку видів! Які поетичні назви дають вчені водним мешканцям! Дивна гіалонема (одна зі скляних губок), вогненна сагартія (анемон), волохата ціанея (медуза), Венерин пояс (гребеневик), пташка, лебедина беззубка, гігантська треуголка, хвилясте вушко, тритонів ріг, папська та єпископська митра, прозоре та звичайне блюдце, пелі-канова нога, мармуровий конус, красива круглоротка (все це – черевоногі).
Насправді, кого ж немає в морі? Може, ви зможете знайти таких, хоча це надзвичайно важко. Але впевнено можна сказати тільки одне: там немає нікого зайвого. І найпрекрасніші тварини, і ті, хто викликає в нас огиду або жах, займають у світовому океані власне місце. І дуже потрібні іншим мешканцям.
Невідплатний борг
Людське життя пов’язане з підводним світом набагато тісніше, ніж ми звичайно думаємо. Наше тіло на 60—80 % складається з води, а втрата 12% від цієї кількості викликає зупинку серця та смерть. Ми постійно повинні поповнювати свої внутрішні «запаси», тому будуємо водопроводи, канали, буримо свердловини, щоб дістатися до підземних водойм. За минуле сторіччя великі міста планети (Париж, Рим, Москва, Берлін, Нью-Йорк) збільшили потребу у воді більше ніж в 100 разів. За прогнозом екологів, до 2025 року близько половини населення світу, 3,5 млрд людей, буде жити в регіонах з водним дефіцитом.
Сільське господарство та промисловість не можуть обійтися без використання прісної води. Для того, щоб видобути одну тонну міді, потрібно 5 000 тонн води, для однієї тонни сталі – не менше 300 тонн, а для того, щоб переробити тонну бавовни – 200 тонн. Назад, до річок та озер, вода повертається вже забрудненою, навіть тоді, коли проходить через системи очищення. Підводні мешканці страждають від забруднення води, оскільки воно порушує звичні умови існування.
Іноді відбуваються справжні катастрофа. Одна з найстрашніших— розлив нафти яку зазвичай перевозять на величезних танкерах.
Кожен городянин використовує за добу від 300 до 500 літрів води. Ця цифра складається не тільки з тієї води, яку він використовує для приготування їжі та прання, але й з побічних водних «витрат». Хліб, який ми купуємо, замішується на воді. Опалення в більшості будинків також водне. Нарешті, користування каналізацією пов’язане з неабиякою витратою води.
Нафта набагато легша за воду, вона розтікається по її поверхні тоненькою плівкою. Це призводить до загибелі багатьох морських мешканців: рибам не вистачає кисню, морські птахи – баклани, чайки – настільки забруднюють своє пір’я, що не можуть піднятися в повітря. Весь світ обійшли фотографії бакланів, перемазаних нафтою і тому приречених на смерть.
Коли на великих ріках будують греблі для електростанцій та шлюзи, щоб полегшити судноплавство, іноді забувають про те, що ці штучні перешкоди стають причиною вимирання риб, які звикли нереститися саме тут. Зазвичай це дуже цінні риби – лосось, осетер. Якщо вони не можуть дістатися до звичних місць нересту, наступного року їх стане набагато менше. Зараз біля великих гребель та шлюзів будують спеціальні обвідні канали, якими риба може дістатися до нерестилищ.
Під загрозу загибелі іноді підпадають не окремі види, а цілі моря. Сумним прикладом є Аральське море, яке на сьогодні майже не має надії на порятунок. Не так давно Арал був центром оазису. Його прозора і не надто солона вода була добре насичена киснем і давала притулок численним водним мешканцям. Береги цього моря оточували величезні зарості рогозу та очерету, з якого виготовляли папір. У морі процвітало риболовство. Воно, крім того, пом’якшувало місцевий клімат, зменшувало спеку.
У загибелі моря винні люди. Саме вони почали вирощувати на берегах двох річок – Амудар’ї та Сирдар’ї – бавовну.
Ці повноводні річки Артерії планети колись впадали в Аральське море, забезпечуючи його прісною свіжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправді жодна з цих річок до Аралу не дотікає. їх майже цілком «розбирають» іригаційні канали (тобто канали, які використовують для зрошування полів). Ці канали були побудовані наспіх, без урахування особливостей ґрунту та кліматичних умов. У результаті за 10 років зрошення на полив бавовняних плантацій було використано 83 млрд кубометрів води, а через стіни та дно каналів було втрачено майже 100 млрд кубометрів дорогоцінної вологи! Вона просто просочилася в пісок, без будь-якої користі. Після того, як Арал був позбавлений річкових вод, почалося швидке обміління. У деяких місцях вода відійшла від берега на 90 кілометрів. Коли об’єм води зменшився, виросла її солоність, розпочався масовий замор риби. Оголене дно колишнього моря перетворилося на солону пустелю. Вітер розносить частинки солі разом з піском, засолюючи плідні землі, внаслідок чого вони перестають родити. Фотографії з супутників показали, що шлейфи піску та солі мають більше 400 км у довжину та 40 км у ширину! Найстрашніше те, що цю катастрофу вже неможливо зупинити. Якщо повернути річкам воду, населення великих районів залишиться у мертвій пустелі. Але навіть якщо піти на такий крок, втрата води була занадто великою, щоб море змогло стати таким, як колись.
Озера також страждають від наслідків людської діяльності. Тільки недавно, після виконання цілої програми «реанімаційних» робіт води Великих Озер (США) знов стали відносно чистими. Кілька десятиріч тому вважалося, що вони можуть втратити всіх своїх мешканців. Найбільше в світі прісноводне озеро Байкал ледве не стало жертвою підприємств, побудованих біля його берегів. Вода цього гігантського озера була найчистішою в світі. Але стоки не-очищених промислових вод призвели до кількох випадків загибелі риби та водоростей. Журналісти сповістили про цю трагедію весь світ, і тоді більшість підприємств, які загрожували перетворити озеро на смітник, було закрито.
Ріки Європи забруднені настільки, що вода деяких небезпечна на тільки для водних мешканців, але й для людей. Рейн, красу якого оспівували протягом століть європейські поети та письменники, деякий час вважався мертвою річкою. Обсяг отруйних речовин, які щорічно зливали в ріку промислові підприємства, перевищував об’єм його вод. Єдині істоти, які почували себе комфортно в таких жахливих умовах, – це мікроби. Там, де Рейн впадає в Баденське озеро, їхня кількість досягала фантастичних розмірів: 1,5 мільйони на один кубічний сантиметр води. Ідея захищати Рейн спільними зусиллями виникла 1950-го року в Голландії. Тобто там, де в нижній течії річки вода була найбруднішою, й там, де люди найбільше залежали від її якості, бо використовували воду Рейну як питну. 1963 року Швейцарія, Франція та Німеччина, територіями яких тече головна водна артерія Європи, підписали першу міжнародну угоду щодо захисту чистоти Рейну. Згодом до цих країн приєдналося чимало інших європейських ініціатив, і оголошену колись біологічно мертвою річку вдалося врятувати. Тепер екологи не мають сумнівів, що Рейн видужує. У ньому сьогодні налічується понад 40 видів риби, і ця кількість постійно зростає.
Наші річки, на жаль, також можна назвати небезпечно хворими. Найголовніша артерія нашої країни – Дніпро – потерпає від сильного забруднення. На Славутичі – колись найчистішій річці – розташовано 50 великих промислових центрів, чотири атомні електростанції, десятки тисяч підприємств промислового й сільськогосподарського профілю, 50 великих зрошувальних систем, які беруть воду з Дніпра. Що ж ми повертаємо назад? Переважно промислові й каналізаційні відходи. За останні три роки рівень мікробіологічного забруднення Дніпра в окремих районах перевищив допустимі норми у 2400 разів! А біля Дніпропетровського річкового порту забруднення сягнуло немислимих меж – у 240 тисяч (!) разів більше максимально допустимого. Не випадково, певне, європейці називають Дніпро «жовтушною річкою», оскільки нині на Україну, за даними «Гобест Інтернешнл Україна», припадає до 30 відсотків захворювань на вірусний гепатит у Європі.
Вода – дорогоцінність сама по собі, але ті, хто в ній мешкають, іноді допомагають людині навіть самим фактом свого існування. Деякі види риби, наприклад, поїдають личинок малярійного комара і цим сприяють боротьбі з цією страшною хворобою. Різні види водоростей використовують у медицині, оскільки вони містять цілющі речовини. З водоростей також отримують цінні органічні добрива. В медичних цілях використовують п’явок (про них ми розповімо у четвертому розділі книжки), акул (препарати з акулячого хряща ефективні при лікуванні онкологічних захворювань).
Основний промисел, пов’язаний з водою, – це, звичайно ж, риболовство. Понад 18 % населення земної кулі задовольняє потребу у тваринних білках за рахунок водних тварин. Окрім різних видів риб, до нашого столу потрапляють молюски, краби, раки, медузи. У XIX ст. під загрозою зникнення опинилися кити: китобійні флотилії знищували їх сотнями. Китів убивали не тільки заради м’яса.
Понад 2000 років тому видатний лікар Авіценна дійшов висновку, що з 1000 хвороб 999 пов’язані зі станом води, яку споживає людина.
Справа в тім, що вони виробляють особливу речовину, яка широко використовується у косметичній промисловості. Зараз більшість видів китів знаходиться під охороною, полювати на них не можна.
Кити – не єдиніводні тварини, які постраждали від зажерливості людей. Коли в моду увійшли сумочки та взуття з крокодилячої шкіри, мільйони крокодилів були винищені. Їхня чисельність поступово відновлюється, тому що вчені встигли попередити про наслідки цієї бійні.
Коли людина почала будувати канали для зрошення, вона зіткнулася з несподіваною перешкодою: в них дуже швидко розрослися водорості. У деяких місцях вони створили настільки густі зарості, що течія води сильно зменшилася. Спробували вибрати водорості з води – вони наросли знов. Тоді вчені запустили у канал товстолобиків та амурів – риб, що харчуються водоростями. Дуже скоро «підводні пробки» були ліквідовані.
А ось стеллерова корова, смирне створіння, яке великими стадами паслося на підводних пасовиськах, вже ніколи не підійметься на поверхню моря, щоб ковтнути повітря. Їхній жир виявився надто смачним, щоб люди дозволили цим істотам і далі існувати.
Доля моржів та тюленів не менш печальна. Іх винищували і заради шкіри, і заради бивнів. Кривава бійня призвела до спустіння багатьох тюленячих пляжів, а моржів довелося занести до Червоної книги – настільки мало їх залишилося.
Люди навчилися не тільки готувати страви з морських та річкових мешканців, але й використовувати неїстівні частини їхнього тіла. Скажімо, що цікавого може бути в плавальних міхурах, лусці, кістках та хрящах? Але саме з цих компонентів готують риб’ячий клей. У давнину ним склеювали луки, кріпили пір’я на стріли. Зараз він використовується набагато ширше: у текстильному виробництві, кондитерській промисловості, медицині. З відходів дрібних риб роблять риб’яче борошно, яке додають у корм для худоби. Це сприяє тому, що в молодих тварин формуються міцні кістки, вони менше хворіють та швидше ростуть. Коли риби було дуже багато, її використовували і у рослинництві. Скажімо, перші американські колоністи використовували оселедців як чудове добриво.
Раніше людство користувалося водними ресурсами, не замислюючись про майбутнє. Але сьогодні чисельність окремих видів риб зменшилася настільки, що виникла потреба у їх розведенні. У давнину щось подібне сталося з тваринами: замість того, щоб полювати на диких звірів, люди одомашнили кілька видів. Тепер вченим вдалося вирішити проблему розведення підводних мешканців. Японці навчилися розведенню устриць та креветок, крім того, вони збирають з підводних плантацій великі врожаї морської капусти. Ще одне досягнення людства – вирощування перлин, які поступаються справжнім тільки ціною.
Екологічні проблеми колись вважали чимось віддаленим. Але зараз стан навколишнього середовища викликає все більше занепокоєння.
У програмі ЄС «Природа-2000» було визначено: «Усім видам тварин та рослин європейського континенту має бути забезпечена територія для виживання». Тому кожного року складаються нові угоди, видаються нові закони, присвячені захисту гідросфери.
Захистом водного світу займаються спеціальні організації. Але подбати про чистоту водного простору можемо і ми. Що для цього потрібно? Не так уже й багато:
– Зменшити використання різних миючих засобів. Уявляєте, скільки шкоди може наробити одна краплина розрекламованого миючого засобу, якої вистачить на цілу гору посуду.
– Не вмикати воду тоді, коли в цьому немає справжньої потреби, стежити за тим, щоб крани не протікали. Кожна крапля, яка витікає з крану безцільно, вкрадена у наших річок і їхніх мешканців.
– Старайтеся не спускати в каналізацію рештки жирної їжі, використану чайну заварку та кофейну гущу. Вони не тільки забивають труби, але й здатні отруїти воду.
– Знаходячись на березі річки та моря, не кидайте у воду нічого, що ви не збираєтесь тут же з неї дістати. Пляшки, папір та інше сміття не потрібні підводним мешканцям! Вони ж не приносять до вашого дому свій мотлох.
– Якщо ви йдете на риболовлю, не беріть від рік та озер більше, ніж вам потрібно. Навіть хижаки не полюють тоді, коли вони ситі.
