«Перейти темряву» kitabından alıntılar, sayfa 2
..небо сіріє. Сніг вже повністю вкрив майдан. За годину чи дві почнеться перевірка, вранішня метушня, вмивання-одягання, шкрябання сотень алюмінієвих ложок по мисках, стрекотіння швейних машинок. Так триватиме решту мого життя. А я шкодую лише про одне - не встигла сказати йому: "Я знаю ХТО допоміг ЇЙ полетіти.
Це зробили ми..."
Кожна спить і бачить себе на волі, не знаючи, що там чекає на неї..
А я знаю: спокуси! Нездійсненні бажання. Розчарування. Але передусім - спокуси.
Ми, об'єднані однією невдачею, годинами просиджували на підвіконні в її квартирі.
Єдине що мені залишається, - так це думати. Адже ТУТ гарно думається. Особливо вночі.
Це цікавіше ніж читати книгу. Тим більше, що тут всі книги - допотопні, сто разів читані-перечитані за шкільною чи інститутською програмою, до того ж - потерті на самокрутки чи просто рвані. А коли читаєш щось із часів юності - впадаєш у сентиментальність, згадуєш, за яких обставин читалася та чи та книга, що відбувалося після того, як вона була відкладена.
Плавати в мороку і ні про що не знати, не допускати до мозку нічого, крім темряви. Навіть якщо це - летаргійний сон, клінічна смерть, кома, параліч - байдуже, вона не хоче нічого знати, відчувати й бачити.
Жалість і любов - ось дві сили, які мають зробити світ кращим! Жалість і любов - і зникнуть війни, непорозуміння, образи.
З дитинства вона знала якісь прості постулати й жила за ними, мов гортала нецікавий підручник, не знаючи, що то – підручник її життя.
У цьому підручнику було написано, що дощ – це погано для прогулянки, а сонце – гарно, що ввечері й вранці треба вмиватися й чистити зуби – тоді батьки будуть задоволені, а якщо добре їсти – можна вирости великою. Вона все це старанно виконувала, але від того не ставала щасливішою. І вважала, що життя вдається, коли йде, «як у всіх».
Тепер вона дивилася на цих «усіх», і її душили сльози від любові, яку вона відчувала до кожного, хто стояв і сидів поруч з нею. Разом із цією несподіваною любов’ю її охоплював і жаль. Ці почуття були такі потужні, що Марта злякалася і подумала, що стає надто сентиментальною, адже будь-якої хвилини ті, кого вона жаліла, можуть штовхнути її, обізвати чи зробити ще якесь неподобство, яке зазвичай роблять випадкові попутники у переповненому транспорті, дбаючи лише про себе. Але навіть від цієї думки почуття любові не проминуло.
Так має бути. Гармонія - гойдалка, вічний двигун, без якого в світі настає хаос...
Дивно й трохи моторошно: невже все залежить від випадку, від збігу обставин, від якоїсь мізерної дрібниці, повз яку можна запросто пройти. І ніколи не дізнатися, що та дрібниця й була твоєю "відправною точкою" для великого плавання.
..десь має бути інше життя, інші люди й інші розмови, ніж ті, які вона чула в середовищі своїх співробітниць. Але для того, аби знайти його, це життя, ту відправну точку, із якої воно має розпочатися, требв спочатку змінити те, що є. Змінити круто й сміливо. Але цієї сміливості вистачило лише на розлучення й автомобільні курси, на які вона пішла заради цих змін.
