І насиплемо над тілом Могилу високу, Будем поминки справляти Два рази до року».
«Славно! Славно! От так рада!» — Всі враз загукали, А цехмістра Купер’яна Навіть не питали.
Сучасна приказка
Ви чули ту пригоду? В часі розливу рік Попав у бистру воду Нещасний чоловік. В глибокім вирі б’ється І тоне вже туй-туй, До кума, що на мості, Кричить: «Рятуй! Рятуй!» А кум, що на поруччя Поважно лікті спер, Глядить критично: «Втоне Чи вирне ще тепер?» Вкінці махнув рукою І мовив лиш одно: «Не тратьте, куме, сили, Спускайтеся на дно».
Гай-гай! Таких кумів нам Не два, не три, не п’ять В житті щодня, щохвилі Приходиться стрічать. Ти в горі, нужді б’єшся, Мов риба у саку, Працюєш, тачку тягнеш, Мов панщину важку; Тут сумнів мучить душу, Що місце, то боляк, — А він лиш критикує: «Се зле!» і «Се не так!» За поміч і пораду Він має лиш одно: «Не тратьте, куме, сили, Спускайтеся на дно!»
І наш народ так б’ється В матні вже много літ, І хвилі напосілись Його розмити слід. А на безпечнім мості Фальшивії брати Стоять і ждуть — чи, може, Щоб поміч принести? Стоять і ждуть на хвилю, Що брата проковтне, Числять: тепер ще вирне, Тепер вже, чей, пірне. На крик його й благання В них слово лиш одно: «Не тратьте, куме, сили, Спускайтеся на дно!»
Та що се? Він не тоне, Хапаєсь берегів, Не слухає поради Облесних ворогів І під ногами чує Вже твердший, твердший грунт, А ті на мості в репет: «Се бунт! Се бунт! Се бунт!» Під ними міст хитаєсь, І хвиля прясла рве, І з мосту крик лунає: «Рятуйте, хто живе! Рятуйте більшу власність! Рятуйте панський лан! Рятуйте трон і вівтар! Давай обложний стан!»
А що, як Немезіда Собі одного дня Позволить жарт зробити І ролі поміня? На своїм грунті стане Русь міцно на ногах, А супротивна хвиля Піде по ворогах? І ті, що нас із виру Спасали мило так, Самі скуштують трохи, Який-то в мокрім смак? А Русь на їх благання Їм відповість одно: «Не тратьте, братця, сили, Спускайтеся на дно!..»