Kitabı oku: «Semper tiro», sayfa 4

На старі теми

* * *

Блаженъ мужъ, иже не идетъ на советъ нечестивыхъ.

 
Блаженний муж, що йде на суд неправих
І там за правду голос свій підносить,
Що безтурботно в сонмищах лукавих
Заціплії сумління їм термосить.
 
 
Блаженний муж, що в хвилях занепаду,
Коли заглухне й найчуткіша совість,
Хоч диким криком збуджує громаду,
І правду й щирість відкрива, як новість.
 
 
Блаженний муж, що серед гвалту й гуку
Стоїть, як дуб посеред бур і грому,
На згоду з підлістю не простягає руку,
Волить зламатися, ніж поклониться злому.
 
 
Блаженний муж, кого за теє лають,
Кленуть, і гонять, і поб’ють камінням;
Вони ж самі його тріумф підготовляють,
Самі своїм осудяться сумлінням.
 
 
Блаженні всі, котрі не знали годі,
Коли о правду й справедливість ходить:
Хоч пам’ять їх загине у народі,
То кров їх кров людства ублагородить.
 

* * *

Гласъ вопіющаго во пустыни.

 
Було се три дні перед моїм шлюбом,
У чистім полі я пшеницю жав.
Був південь. Я спочити сів під дубом,
В душі ж мов світляний алмаз дрожав.
 
 
І враз почув я голос невимовний,
Той голос, що його лиш серце зна,
Для вуха тихий, але сили повний,
Що душу розворушує до дна.
 
 
«Ще поки ти почався в лоні мами,
Я знав тебе; заким явивсь ти в світ,
Я призначив тебе перед царями
Й народами нести мій заповіт».
 
 
І мовив я: «О пане, глянь на мене!
Простак убогий, молоде хлоп’я!
Хто стане слово слухати невчене?
Кого наверну, розворушу я?»
 
 
І мовив голос: «Від отсеї хвилі
Ти мій. Про все, чим досі був, забудь!
Усе покинь, вір тільки моїй силі,
Мої слова нехай тебе ведуть.
 
 
А що сумнився ти в моєму слові,
Так знай: нікого не навернеш ти;
Мов стріли б’ються о щити стальові,
Так твій глагол о серць людських щити.
 
 
На вітер будеш мій глагол метати,
Проповідати будеш ти глухим;
Де станеш ти, ніхто не схоче стати,
Що похвалиш, всім видасться лихим».
 
 
І мовив я: «О господи, я грішний!
Чи щоб спокутувать всіх вин вагу,
Ти на сей труд важкий і безуспішний
В сій хвилі кличеш свойого слугу?»
 
 
І мовив голос: «Не тобі се знати!
Не за провини я признав тебе,
Не безуспішно будеш працювати,
А серце в тобі я скріплю слабе.
 
 
Твоїми говоритиму устами
До всіх народів і до всіх віків,
Твоїми я тернистими стежками
Вестиму своїх вибраних борців.
 
 
Тобою я навчу їх відрікаться
Життя і світу для високих дум,
Сучасних нужд, погорди не лякаться,
У світлу ціль зостріливши весь ум.
 
 
Ось уст твоїх я пальцем доторкнуся
І вложу в них своїх глаголів жар.
І наострю твій слух, щоб, як озвуся,
Ти чув мій голос, наче грім із хмар».
 
 
Я ниць упав. «О, чую, пане, чую!»
І серп я кинув, і пшеничний стіг,
І батьків дім, невісту молодую.
І відтоді не бачив більше їх.