Kitabı oku: «Наймичка», sayfa 3
ЯВА ХІ
Харитина (вибіга з корчми і тіка на другий бік кону). За що ви б’єтеся?
Рухля (вискакує з качалкою). За чево, за чево? Подлая хамка! Цілий глечик молока і два яйця розбила, а тобі за етово сказать: «Покорно благодару вам», — га?
Харитина. То не я, єй-богу, не я, то панич Сруль...
Рухля. Брешеш! Панич Сруль такоє делікатнеє дітю, што єтого не зробить... Іди в хату! Іди, кажу тобі, я тєбя буду колотіть!
Харитина. Не піду, бо ви й так добре мене били... я утічу, куди очі дивляться.
Рухля. Я тєбя і под землею знайду та у острог засадю, — бродяга ти!!! Іди, кажу!
Янкель (вибіга). Мамаша! Ідіть у хату! Там будете кричать сколько влєзіть, а тут будуть люди сміяться... Таково почтєнная дама з качалкою драку дєлаєт... Пожалуйте, просю вас! (Тягне Рухлю в хату).
Рухля. Пусти, я буду єйо колотіть, подлую!
Янкель. Образованная дама, колотіть на уліцу! Пс-с! Стидно!
Рухля. За чево ти мене тягнеш? (Рветься). Пусти, гавару тебе!
Янкель. Мамаша, мамаша, прохолоньте! Просю вас с убєждєнієм. (Силою тягне її в хату). Чістово скандал с такою горячово мамаша!
Зникли.
ЯВА XII
Харитина (одна). Боже мій, боже! За що ж я так мучусь? Всім чужа, всі чужі, ні до кого прихилиться, ні од кого порадоньки взять, — де ж мені в світі діться?.. Господи! Пошли ти мені смерть, остогидло мені життя моє осоружнеє, нехай я не буду отак весь вік поневіряться, бо як так жить, то краще отруїть себе, пропасти!!.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Середина хати Цокуля. Одні двері прямо надвір, другі — збоку, у світлицю. Хата вбрана наполовину по-міщанськи.
ЯВА І
Цокуль (виходе з світлиці). Біда, та й годі! Жінка слаба, скрізь тебе шарпають, і товку в хаті не знайдеш! А тут ще Харитина цвяшком сидить у голові; що не думаю, а зверну на Харитину, — прямо збожеволів! Так і стоїть перед Очима! Хто-небудь рипне, то вже мені здається — вона... аж затрусюсь!..
Одчиняються двері.
Цокуль. О!..
ЯВА II
Входе Янкель.
Цокуль (до себе). Тьфу! Жида чорт приніс.
Янкель. Здрастуйте.
Цокуль. А що скажеш?
Янкель. Тата прислали, штоб ви дали п’ять четвертей вівса.
Цокуль. Як п’ять? Що він, сказився? Три — договор був.
Янкель. Мамаша не хочет. Тата сварився з мамашою за чего-то довго, а послі мамаша сказалі: як п’ять, то они согласні, і тата послалі мене, штоб так і вам сказать.
Цокуль (набік). Догадався ирод... п’ять четвертей!.. Що ж, не дать?.. Так переманить Харитину?.. Рухля підніме гвалт, бумаги нема, і її потягнуть куди-небудь... Ні, силою нічого не вдієш. Треба дать. (До Янкеля). А ти сам?
Янкель. Ні, я не сам.
Цокуль (до себе). Так і вона тут! (До Янкеля). Хто ж там з тобою? Нехай сюди йде.
Янкель. Там коняка з повозкою і з мішками.
Цокуль (до себе). Щоб вона тобі здохла! (До Янкеля). А більш нічого батько не казав?
Янкель. Казав, што тот чоловек зараз прийде, як ви согласні.
Цокуль. Ну, ходім...
ЯВА ІІІ
Входять дід і Панас.
Цокуль. Отже сьогодня всі наважились мішать мені, а тут ніколи і вгору глянуть. Чого вам?
Панас. Та я хотів пощитаться з вами, бо мені грошей треба.
Цокуль. Біжи, попереду скажи Петрові, щоб одміряв для Бороха п’ять четвертей вівса.
Панас (до Янкеля). Ходім, жидку!
Янкель. Жидку! Який я тобі жидку? Я єврей, я хазяйській син, а ти што? Свиня! Наймит...
Панас. Ну-ну! А то як заїду по потилиці, то на три дні забудеш і хто ти.
Цокуль. Та не зачіпай його.
Панас. Чого ж воно єрепениться? Поки світ сонця, жид буде жидом... Іди!..
Янкель (іде). Я скажу папашє, он будіть жаловаться на мирового.
Панас. І ти дурний, і твій папаша дурний.
Вийшли.
Дід. Завзяте!
Цокуль. Яке коріння, таке й насіння. Бач, як огризається, зараз до мирового.
Дід. Еге.
Цокуль. А зачепи нашого хлопця, то й змовчить.
Дід. Та нашому, хоч і по потилиці дай, то тільки скривиться, а жиденя настовбурчилось, як гиндик...
Цокуль. А що ви, діду, скажете? Кажіть, бо мені нема часу.
Дід. Та треба нові кулаки в колесо вставити, так оце прийшов вам сказать, бо старі пооббивалися, то так і стриба, так і стриба, ще поб’є колесо.
Цокуль. Чом же ви не вставите?
Дід. Нема у нас сухого дерева.
Цокуль. Так що ж його робить? Треба, у город їхать...
Дід. Та я назнав гарного грабка у покійного Козуба, треба б нам купить. Я вже питав, так стара хоче за нього п’ять злотих.
Цокуль (сміється). Глядіть, діду, може, ви до Параски залицяєтесь, що, знаєте, яке у неї і дерево є?
Дід. Та таки й справді залицяємось, але не знаємо, що з того буде.
Цокуль. О!
Дід. Та, бачите, наш Панас свата Козубишину дочку Марію, так звав мене ото якось туди, а я й побачив грабок, там же в сінях стоїть. А звісно, що кому, а курці просо.
Цокуль. Так от і купіть...
Дід. То я, як побачив те дерево, зараз і .подумав: добре дерево для кулаків — сухе, як перець, — та й спитав ото, чи не продасть вона його. А вона і каже: «Продам», її чоловік тож був мірошник, то десь достав, покійний, на кулаки, ну, а тепер нащо воно їй...
Цокуль. Що ж вона — продасть?
Дід (наче й не чує). То я і питаю: «А скілько ж тобі?» — «Та, — каже, — дайте п’ять злотих». Такого дерева тут нігде не достанеш: там сухе, як перець, — сказано, для такого діла держав покійний.
Цокуль. Ви б поторгувались, може...
Дід. Його ті каторжні кулаки й на той світ загнали.
Цокуль. Поторгуйтесь, кажу...
Дід (своє). Шестерня, знаєте, зачепила за пояс, — не вберігся, — та як почала махать кругом себе, то доти махала, поки й душу з нього вимахала.
Цокуль (трохи голосніше). Може, вона продасть його за півкарбованця?
Дід. Ні, не продасть. Я давав. Шість гривень давав, так не бере. Сказано, чоловік був мірошник, то й вона зна товк. Як не п’ять злотих, то нічого й балакать.
Цокуль. Нате ж вам п’ять злотих та й купіть. (Дає гроші).
Дід. Я запряжу коняку, бо тії колоди і вдвох не дотягнеш.
Цокуль. Запряжіть. А коли ж весілля буде у Панаса?
Дід. Сьогодня я його розпиляю, а завтра буду робить кулаки, — дерево сухе, добрі будуть кулаки, а то колесо так і стриба, так і стриба. (Пішов).
Цокуль (один). Недочува трохи... Так Панас жениться? Погано! Я собі його маю на прикметі, щоб потім посватати його на Харитині, а він жениться... Погано!.. Треба щось придумати... яку-небудь поміху... Яку ж? Погано...
ЯВА IV
Входить Панас.
Цокуль. Ну що, поїхав жид?
Панас. Поїхав.
Цокуль (до себе). Скоро Харитина буде.
Панас. Там сердите бісове жиденя, — біда! Аж підскакує, аж міниться, як його жидком назвеш.
Цокуль. Нащо тобі гроші, Панасе?
Панас. Та бачите, хазяїн, я зовсім обносився... і...
Цокуль. То тобі небагато, рублів десять буде?
Панас. Е, ні. Я хочу всі гроші взять.
Цокуль. Всі? Що ти? Гроші круглі, розкотяться, а у мене вони цілі лежатимуть.
Панас. Коли ж діло не таке, щоб десяткою обійтися.
Цокуль. Що ж там?
Панас. По правді треба сказати: я жениться задумав.
Цокуль. Що ти, здурів?
Панас. Хіба всі ті, що женяться, дурні?
Цокуль. Здебільшого. Не совітую тобі, Панасе, спішить. Послужи ще рік, а я тобі таку дівчину висватаю, що на! Хазяїном зроблю. А женишся тепер: у тебе мало, у неї пусто, то цілий вік із злиднів не вилізеш.
Панас. Багата за мене не піде, а ця має хату і батьківський наділ, чого ж мені ще треба!
Цокуль. Що ж то за краля?
Панас. Марія Козубівна.
Цокуль. Ха-ха-ха! Найшов хорошулю! Та вона слаба, у неї, либонь, чорна болість, і батько її вмер від чорної болісті.
Панас. Чорна болість?! Зроду вперше чую...
Цокуль. То розпитай людей. Та ще я тобі скажу, що у мене грошей тепер нема більше як двадцять п’ять рублів, а всіх я тобі не віддам, бо й самому треба.
Панас. Як же воно буде?.. Я обіщав... Зділайте милость.
ЯВА V
Входить Мелашка.
Мелашка. Іди, Панасе, там тебе баба Параска кличе.
Панас. Параска?! Чого ж це вона?
Мелашка. Не знаю. Я не вспіла розпитать, бо ніколи, а вона чогось дуже стурбована і плаче.
Панас. Плаче? Що воно за напасть, чи не трапилось чого з Марусею? (Хутко виходе).
Цокуль. Що ж там таке?
Мелашка. А чорт його зна! Дайте ключі або йдіть самі — треба борошна взять на хліб.
Цокуль (усміхається). Та я ж вчора, здається, давав борошна на хліб?
Мелашка. То ви давали вчинить, а тепер треба замісить.
Цокуль (підходе). Замісить, кажеш?.. Ну, добре, я зараз сам прийду у комору.
Мелашка. Та скоріще, бо перекисне.
Цокуль. Перекисне? О? Ти думаєш, як сама перекисла, то й хліб так скоро перекисне?
Мелашка. А ви почім знаєте, що я перекисла? (Сміється).
Цокуль. Вже коли кажу, то, виходить, знаю.
Мелашка. То вам так здається від того, що самі вже починаєте пліснявіть...
Цокуль. Ах ти ж, вража бабо! То я запліснявів? Га? Запліснявів?
Мелашка. Ой! Ну вас, пустіть! (Ухиляється). Ви тілько граться любите: сьогодня до мене, а завтра до другої, а на нашого брата поговір... (Одходить до дверей і сміється).
Цокуль. Нащо ж ти порочиш мене? (Знову підходить до неї). Ти ж сама знаєш, що я ще молодець...
Мелашка. Були молодець, а тепер...
Цокуль. Що? (Хоче зачепить).
Мелашка (викручується). Молодець против овець!.. Та ну вас, раді, що жінка слаба. Ідіть давайте борошна, бо, єй-богу, тісто перекисне, тоді будете лаять. (Хутко виходить).
