Kitabı oku: «Дві милі», sayfa 2
Син задумався. Шкода було йому кидати й Уляну. Він давно вже кохався з нею. Він знав, що Уляна вже завагітніла, знав її норови, знав, що вона палка, сердита і що од неї трудно буде одкаснутись. Але й Бондарівна була гарна, чорнява, рум'яна, з чорними ясними очима, гарна на вроду, гарна й на вдачу. Причеплива Редьківна вже трохи обридла йому. Дмитро задумався.
– Про Редьківну нема чого думати! І з голови собі викинь її! – часто говорив батько синові. – Зроду-звіку не прийму я її в свою хату за невістку.
Спротивилась і стара Мотузиха. Вона не любила й Уляниної матері, й її батька, її баби, старої Горовихи, за те, що вони були аж надто цікаві на язик та осудливі.
Дмитро почав топтати стежку до Бондарівни, почав придивлятись до неї, і Бондарівна причарувала його чорними очима. Після покрови Дмитро пішов з старостами до Бондаренка. Якилина подавала старостам рушники. Перечула про це Уляна – не стямилась. Улянина мати стривожились: шкода було й багатого зятя, шкода було й дочки. Брав і сором стару, що не догляділа дочки… Уляна плакала й сердилась. Зустрілася вона з Дмитром і почала докоряти йому. Дмитро й говорити з нею не схотів.
