Семен Палій. Герой Українського народа

 
«Возьміть, возьміть Палїя Семена та збийте в кайдани!» 
Ой збили Палїя Семена, та вкинули в темницю.
Сам поїхав проклятий Мазепа аж до царя на столицю. 
«Ой чолом, чолом, найяснїйший царю, превеликая сило, 
Хоче Палїй на тебе руку підняти; а Москву в пень спалити».
 

То очевидно була брехня, а Мазепа видумав її лиш на те, щоби обмовити Палїя перед царем і позбути ся його. Тому й питає ся царя:

 
«Дозволяю ся найяснїший царю йому з плечий голову зняти». 
«Не велю-ж я йому з плечий голову зняти, велю в Сибір ізослати».
 

Оттак заслано улюбленого народного проводира в далеку Сибір аж над ріку Єнисей, там де темні бори, вічні снїги, де живої людини на лїк не найдеш. І промучив ся там Семен Палїй за своє народолюбство цїлих пять років. Доперва коли Мазепа, відступивши від царя, став в купі зі Шведами Москву воювати, загадав цар відкликати Палїя, щоби тим приєднати собі український нарід тай придбати самого Палїя до помочи проти неприятеля.

От і явив ся до царя Семен такий старий та оброслий, борода по пояс, а ізмучений в каторзї — Боже! Цар з ним поздоровкавсь, тай став просити прощеня. Каже: «Прости мене, Палїю! Я тебе обидив». « — Бог тебе, царю, простить, а я прощаю».

«Ну Палїю Семене», — каже цар, — «чого ти тепер від мене хочеш? Чи великого панства, чи золота, чи що? «А він каже: «Що ж, царю? Я буду просити — одну річ подаруй менї!» — Що таке? Кажи! « — Не пльондруй, каже, України». «Ну, каже цар, для тебе дарую!»

Але цар, як звичайно, не дотримав слова. Вправдї по війнї Палїй вибрав ся у Хвастів, кінчати розпочате дїло, але швидко він побачив, що цар потайки ладить ся відступити правобережну Україну раз на все Польщі. Супроти того Палїй став порозумівати ся з Туреччиною, але й тут не вело ся і серед гірких розчаровань задумав старець «лихом недобитий» перебути послїдні хвилї житя в Межигорськім монастири коло Київа.

Се було звичаєм у Запорожців, що неодин лицар, вславивши ся у геройських борбах з Турками-бісурменами та з шляхотською Польщею, вступав на старі лїта у монастир спасати душу. Межигорський монастир повний був таких козаків-черцїв. Такий сивий козарлюга, прощаючись зі світом, прощав ся також зі славним Сїчовим товариством, бенкетував у послїдне з братчиками-козаками, та вони його від так відвозили під браму монастиря.

Подібно і про Палїя співає Тарас Шевченко в гарній поемі «Чернець». У Київі на подолї посуває ся вулицями громадний похід. Музика грає, козацтво витанцьовує, а на передї Семен Палїй у червоних штанах оксамитних матнею мете, гуляє, аж встає курява, та ще приспівує наче молодий козак. І так:

 
«Аж до Межигорського Спаса
Протанцював сивий,
А за ним і товариство 
І весь сьвятий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: «Пугу, пугу!…