Kitabı oku: «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного», sayfa 3

П’ЯТИЙ

 
Я теж вам хочу кілька прикладів назвати,
Як готувались люди власну смерть прийняти.
Собі різноманітні побудки чинили,
Гроби, надгробки, труни за життя робили.
Чинили так не лише в світі християни,
Але також невірні в давнину погани.
Про смерть свою потрібно людям пам’ятати
І добрими ділами душу гартувати.
Філядельф, цар Єгипту, смерть не забував,
Печальний образ завше при столі тримав:
Там голову, бувало, з мертвого якого
На стіл несли й волали до царя живого:
«Чи зможеш ти, о царю, голову пізнати,
Прийде година, буде так твоя лежати».
Можливо, і про неї будуть говорити:
«Чи проста, чи царева – годі розрізнити!»
Робив так цар Філядельф і його дворяни,
Що ж чините сьогодні в світі, християни,
Котрі вік у розкошах власний протрачаєте,
Про смерть, суд, пекло, царство мало пам’ятаєте?
 

Іван Тарнавський,

Протопопович К[иївський]

ШОСТИЙ

 
Як царі, було, грецькі на царство ставали,
То з тріумфом у місто їх упроводжали,
їм тривалого щастя відтак віншували
І дарунки усякі їм офірували.
Муляри в тому часі до них заявлялись,
Різних мармурів штуки навіч подавались,
Із якого каміння, в обранців питали,
їм гроби поробити майстри оті мали?
Це чинили царям так в Константинополю,
Аби в пам’яті мали вони Божу волю
І на щастя щоб в світі цім не покладались,
А про смерть щоб всечасно свою пам’ятали.
Хай би знали, що світу і честь, царська слава,
І багатство минають, як тінь, сон і пара.
 

Теодор Скаревський

СЬОМИЙ

 
Северус-імператор, як жив, наказав
Собі труну зробити і в неї лягав,
Труну поцілувавши, труну обіймав
І до труни своєї отак промовляв:
«О труно, як здолаю в тобі уміститись,
Коли я світом цілим не міг насититись,
Країв мені багато тепер підлягає —
В чотири дошки взяти мене обіцяєш!»
 

Леонтій Балика,

Бурмистрович К[иівський]

ВОСЬМИЙ

 
Салатин-цар, котрий мав володінь багато,
Як хворобою його смертною підтято,
Наказав кошулю скрізь возному носити
В Алкаїрі-місті й так людям голосити:
«За життя великий цар мав велику силу,
Та лише кошулю він забере в могилу!»
Гідний приклад це, отож міцно пам’ятайте,
Що не більше візьмете – і на це зважайте!
 

Єремія Ставровецький

ДЕВ’ЯТИЙ

 
Філіп, цар македонський, отець Олександрів,
Коли підбив під себе численних монархів,
Щоб щастям сьогосвітнім надмір не пишатися,
У світі несмертельним собі не вважатися,
Казав слузі одному незмінно являтись
Щодня до себе в палац і застерігатись:
«Згадай, що ти є, царю, смертельна людина,
Підеш, напевне, в землю, як виб’є година,
Кістки твої, як кожні, теж будуть валятись:
Чи царські, а чи прості, – хто зможе дізнатись?»
Це потім Діогенес у вічі сказав
Цареві Олександру; його той застав
Межи кістьми умерлих: стоїть, розгортає,
«Повідай, що тут робиш?» – його цар питає.
«Шукаю, – каже, – батька твойого я кості,
Та годі розпізнати, де царські, де прості,
Навпіл усе змішалось: ніяк не вгадати,
Де вбогий, де учений і де тут багатий».
Чинили так численні й теперішні люди,
Погане й християне – однако повсюди,
А ми у воскресіння од смерті хоч вірим,
Та, віруючи добре, злочинні без міри.
 

Іван Стецький

ДЕСЯТИЙ

 
Двох архієпископів ще треба згадати,
Як вмерти готувались, і мову кінчати.
Василій, той, котрого назвали Великим,
Як правив різні служби на чесні празники
У ризах світлих, також короні коштовній,
То у соборі люди і світські, й духовні
Йому тоді шанібно усі слугували
І, як архієрею, значну честь давали.
Це Валене усе бачив і вельми подивляв,
Коли Василь в Хрещення святе літургісав;
Як пастиря овечки шанують, дивився —
За нього із душею усяк розлучився б.
Відтак один з духовних отцю проказав,
Щоб той про смерть при честі такій пам’ятав
І щоб велів для себе труну докінчити,
В якій би після смерті бажав би почити.
Дивився, як святий муж собі не довіряв,
Боявся, щоб і в церкві у пиху не впав —
Він повелів лік добрий собі подавати:
Казав труну кінчати, щоб смерть пригадати.
 

Микола Отрешкевич