«Соня» kitabından alıntılar, sayfa 2
"Він самотній, - здогадалася Соня, - такий чудовий і такий самотній. Як добре, що ми зустрілися. Треба швидко його поцілувати".
Тільки в історії з Луї Соня зрозуміла врешті, чого було слід насправді боятися: отієї порожнечі, котра настає потім, по всьому. Неможливості почувати себе... хоч якось почувати себе, неможливості себе відчувати.
Хотілося швидше до Кая, його відсутність впливала на Соню майже фізично - вона підсіла на нього, як підсідають на різні речовини чи маленькі шоколадки з марципаном усередині.
Люди бояться і не люблять того, чого не розуміють, - і ще не люблять бачити втілення своїх мрій, особливо нездійсненних.
Усього, що в нас є, без жодних чудес, уже достатньо для щастя. Все, що з нами стається, - добре. Просто треба менше заморочуватися.
Серце розривалось в Соні від того, що це не про неї зараз хтось так говорить, і тоді їй вперше подумалося, що слово "самотність" - не лише слово, а це коли ні для кого не є головним будь-якою ціною залишитися з тобою разом. Виявляється, ніколи в житті до того Соня не була самотня.
...сутінки ніби обточували гострі краї розбитого серця, де, як вигнаний голуб, маленька розколошкана Сонина душа билася назад у час, де їй було добре і вона мала собі своє певне радісне місце, - але в тому часі тепер було замкнено.
Жити їй загалом подобалося, от тільки постійно нестерпно бракувало чогось, як безнадійно й тупо забутих на столі квитка й паспорта, коли ти вже стоїш перед конторкою чекіну в аеропорту. Ніби щось мало статися і все не ставалося.
-Я не знаю, що без нього робити. Я ніби вимкнулася. Це така любов? -Яка любов насправді, Соня чомусь забула, і без того нестерпно було порпатися в деталях.
-Ні, це така херня, - казала Етері.
По-моєму, тобі просто потрібен будь-хто, щоби про нього красиво думати.
