Kitabı oku: «Трістрам Шенді», sayfa 7

Розділ ІІІ

Роздобувши мапу Намюра на свій смак, дядько Тобі негайно заходився найстараннішим чином її вивчати: а оскільки для нього найважливішим було одужати, одужання ж його залежало, як ви знаєте, від заспокоєння пристрастей і душевних хвилювань, то йому, зрозуміло, треба було постаратися настільки опанувати свій предмет, аби бути в змозі говорити про нього абсолютно спокійно.

Після двотижневих старанних і виснажливих занять, які, до речі сказати, не пішли на користь його рані в паху, – дядько Тобі здатний був, за допомогою деяких приміток на полях під текстом фоліанта й перекладеної з фламандської «Військової архітектури і піробалогії» Гобезія надати своїй мові досить ясності; а не минуло і двох місяців, – як він став просто-таки красномовний і не лише міг повести у цілковитому порядку атаку на передовий контрескарп, – але, проникнувши за цей час у військове мистецтво набагато глибше, ніж було необхідно для його первинної мети, – дядько Тобі міг також переправитися через Маас і Самбру, здійснювати диверсії до самої лінії Вобана, абатства Сальсін і т. д. і давати своїм відвідувачам такий же чіткий опис усіх інших атак, як і атаки на ворота Святого Миколая, в який він мав честь дістати свою рану.

Але жадоба знань, подібно до жадоби багатств, росте разом із її вдоволенням. Чим більше дядько Тобі вивчав свою мапу, тим більше вона припадала йому до смаку, – через такий же процес електричної асиміляції, як і той, за допомогою якого, на мою думку, вже вам викладену, душі знавців, завдяки тривалому тертю й тісному зіткненню з предметом своїх занять, мають щастя стати під кінець здійсненими – картинними, – метеликовими, – скрипковими.

Чим більше пив дядько з цього солодкого джерела знання, тим більше пекучою і нестерпною робилася його спрага; отже не сплив іще до кінця перший рік його ув’язнення, а вже навряд чи було укріплене місто в Італії чи у Фландрії, плану якого він би не роздобув тим або іншим способом, – читаючи, у міру їх придбання, і ретельно зіставляючи між собою історії облог цих міст, їх руйнувань, перебудови та укріплення наново; все це робив він із такою глибокою увагою та насолодою, що забував себе, свою рану, своє ув’язнення та свій обід.

Наступного року дядько Тобі купив Рамоллі й Катанео в перекладі з італійської, – а також Стевіна, Мароліса, шевальє де Віля, Лоріні, Коєгорна, Шейтера, графа де Пагана, маршала Вобана і мсьє Блонделя⁹⁹ разом із майже такою ж кількістю книг з військової архітектури, яку знайдено було у Дон Кіхота про рицарські подвиги, коли священик і цирульник учинили набіг на його бібліотеку.

На початок третього року, а саме в серпні шістсот дев’яносто дев’ятого року, дядько Тобі вважав за потрібне ознайомитися трохи з балістикою. – Розміркувавши, що краще всього почерпнути свої знання з першоджерела, він почав із Н. Тартальї, який перший, здається, відкрив помилковість думки, ніби гарматне ядро чинить свої спустошення, рухаючись по прямій лінії. – Н. Тарталья¹⁰⁰ довів дядькові Тобі, що це річ неможлива.

– Немає кінця розшуку істини!

Ледве тільки дядько Тобі задовольнив свою допитливість щодо шляху, по якому не рухається гарматне ядро, як непомітно він був захоплений далі й вирішив подумки пошукати і знайти шлях, по якому воно рухається; для цього йому довелося знову вирушити в дорогу зі старим Мальтусом, якого він старанно простудіював. Далі він перейшов до Галілея і Торрічеллі та знайшов у них непогрішно доведеним за допомогою деяких геометричних викладень, що назване ядро в точності описує параболу – або, інакше, гіперболу – і що параметр, або latus rectum, конічного перерізу, по якому рухається ядро, перебуває в такому ж відношенні до відстані та дальності пострілу, як увесь пройдений ядром шлях до синуса подвійного кута падіння, утворюваного казенною частиною гармати на горизонтальній площині; і що напівпараметр – стоп! дорогий дядьку Тобі, – стоп! – ні кроку далі по цій тернистій і звивистій стежці, – небезпечний кожен крок далі! небезпечні закрути цього лабіринту! небезпечний клопіт, до якого втягне тебе гонитва за цією ваблячою примарою – Знанням! – Ах, милий дядьку, геть – геть – геть від нього, як від змії! – Ну хіба годиться тобі, добрий мій дядьку, просиджувати ночі безперервно з раною в паху і гарячити собі кров виснажливим безсонням? – Овва! вони загострять твої болі, – затримають виділення поту, – винищать твою бадьорість, – зруйнують твої сили, – висушать первинну твою вологу, – створять у тобі схильність до закрепів, – підірвуть твоє здоров’я, – викличуть завчасно всю старечу неміч. – Ах, дядьку! милий дядьку Тобі!

Розділ ІV

Я б фартінга не дав за мистецтво письменника, який не розуміє того, – що навіть найкраща у світі невибаглива історія, якщо її помістити відразу після цього зворушливого звернення до дядька Тобі, – здасться читачеві холодною та безбарвною; – тому я і обірвав попередній розділ, хоча ще далеко не закінчив своєї оповіді.

– Письменники мого складу тримаються одного спільного з живописцями правила. У тих випадках, коли рабське копіювання шкодить ефектності наших картин, ми обираємо менше зло, вважаючи більш вибачним схибити проти істини, ніж проти краси. – Це слід розуміти cum grano salіs¹⁰¹ але, хай там як, – паралель цю проведено тут, власне, тільки для того, щоб дати остигнути занадто гарячому зверненню, – і тому несуттєво, схвалює чи не схвалює її читач в якому-небудь іншому відношенні.

Помітивши наприкінці третього року, що параметр і напівпараметр конічного перерізу роз’ятрюють його рану, дядько Тобі спересердя залишив вивчення балістики й увесь віддався практичній частині фортифікації, смак до якої, подібно до напруження закрученої пружини, повернувся до нього з подвоєною силою.

Цього року дядько вперше зрадив своїй звичці надівати щодня чисту сорочку, – почав відсилати від себе цирульника, не поголившись, – і ледве давав хірургові час перев’язати собі рану, про яку тепер так мало турбувався, що за сім перев’язок жодного разу не запитав про її стан. – Як раптом, – зовсім несподівано, бо зміна сталася з швидкістю блискавки, – він у тугу вдався після свого одужання, – почав скаржитися моєму батьку, гнівався на хірурга, – і одного дня вранці, почувши на сходах його кроки, закрив свої книги, відкинув геть інструменти і заходився обсипати його докорами за занадто тривале лікування, яке, – сказав він, – давно пора було закінчити. – Довго говорив він про перенесені ним страждання і про томливість чотирирічного сумного ув’язнення, – додавши, що коли б не привітні погляди та не дружні розради кращого з братів, – він би давно вже звалився під тягарем своїх нещасть. – Батько перебував тут же. Красномовство дядька Тобі викликало сльози у нього на очах, – настільки було воно несподіване. – Дядько Тобі за природою не був красномовний, – тим більше сильне враження справив його виступ. – Хірург зніяковів; – не через те, що не було причин для такого чи навіть більшого нетерпіння, – але і воно було несподіване: чотири роки доглядав він хворого, а ще жодного разу не траплялося йому бачити, щоб дядько Тобі так поводився; – жодного разу не мовив він жодного гнівного або невдоволеного слова; – він увесь був терпіння, – увесь покірність.

Виявляючи терплячість, ми іноді втрачаємо право на те, щоб нас пожаліли, – але частіше ми таким чином потроюємо силу жалості. – Хірург був уражений, – але він був просто приголомшений, коли дядько Тобі найрішучішим тоном зажадав, щоб його рану було вилікувано негайно, – а то він звернеться до мсьє Ронжа,¹⁰² лейб-хірурга короля, щоб той заступив його місце.

Жадоба життя і здоров’я закладена в самій природі людини; – любов до свободи та простору її рідна сестра. Обидва ці почуття властиві були дядькові Тобі нарівні з усіма людьми – і кожного з них вистачало б, аби пояснити його палке бажання видужати і виходити з дому; – але я вже говорив, що в нашій сім’ї все робиться не так, як у людей; – і, подумавши про час і спосіб, яким це пристрасне бажання виявилося в цьому випадку, проникливий читач здогадається, що воно викликане було ще якоюсь причиною або дивацтвом у голові в дядька Тобі. – Це вірно, і предметом наступного розділу якраз і буде опис цієї причини або дивацтва. Треба з цим поспішити, тому що, признаюся, пора вже повернутися до містечка біля каміна, де ми покинули дядька Тобі посередині початої ним фрази.

Розділ V

Коли людина піддає себе під пануючу над ним пристрасть, – або, іншими словами, коли його коник закушує вудила, – прощавай тоді тверезий розум і обачність!

Рана дядька Тобі майже зовсім не давала про себе знати, і як тільки хірург відійшов од подиву і дістав можливість говорити, – він сказав, що її якраз почало затягувати і що коли не станеться нових відшаровувань, ніяких ознак яких не помічаються, – то через п’ять-шість тижнів вона зовсім зарубцюється. Таке ж число олімпіад здалося б дядькові Тобі дванадцять годин тому коротшим терміном. – Тепер думки у нього змінювалися швидко; – він згоряв од нетерпіння здійснити свій задум; – ось чому, ні з ким більше не порадившись, – що, доречно зауважити, я вважаю правильним, коли ви заздалегідь вирішили не слухатися нічиїх порад, – він таємно наказав Тріму, своєму слузі, упакувати корпію та пластирі й найняти карету четвериком, розпорядившись, аби її було подано рівно о дванадцятій годині, коли мій батько, за відомостями дядьків, мав перебувати на біржі. – Потім, залишивши на столі банковий білет хірургові за його турботи і лист братові з висловленням сердечної вдячності, – дядько Тобі уклав свої мапи, книги з фортифікації, інструменти і т. д. – і, за підтримки милиці з одного боку і Тріма з іншою, – сів у карету і відбув у Шенді-хол.

Причини цього раптового від’їзду, або, вірніше, приводи, до нього були такі:

– Стіл у кімнаті дядька Тобі, за яким він сидів напередодні перевороту, оточений своїми мапами і т. д., – був дещо замалий для нескінченної безлічі великих і малих наукових інструментів, які зазвичай захаращували його; – простягнувши руку за табакеркою, дядько ненавмисно звалив на підлогу циркуль, а нагнувшись, аби його підняти, зачепив рукавом готовальню та щипці для зняття нагару, – і позаяк йому зовсім не таланило, то при спробі спіймати щипці на льоту – він упустив зі столу мсьє Блонделя, а на нього графа де Пагана.

Такому каліці, як дядько Тобі, нічого було й думати про відновлення порядку самостійно, – він подзвонив своєму слузі Тріму. – Трім! – сказав дядько Тобі, – подивися, що я тут натворив. – Мені потрібно б придбати що-небудь зручніше, Тріме. – Чи не можеш ти взяти лінійку і виміряти довжину та ширину цього столу, а потім замовити мені вдвічі більший? – Так точно, з дозволу вашої милості, – відповів із поклоном Трім, – а тільки я сподіваюся, що ваша милість незабаром настільки видужає, що зможе переїхати до себе в село, а там, – коли вашій милості так по серцю фортифікація, ми цю штуку розчистимо під горіх.

Мушу вас тут повідомити про те, що цей слуга дядька Тобі, відомий під ім’ям Тріма, служив капралом у роті дядька; – його справжнє ім’я було Джеймс Батлер, – але в полку його прозвали Трімом, і дядько Тобі, якщо тільки не бував дуже сердитий на капрала, ніколи інакше його не називав.

Рана від кулі мушкета, що влучила йому в ліве коліно в битві при Ландені¹⁰³ за два роки до справи під Намюром, зробила бідолаху непридатним до служби; – але оскільки він користувався в полку загальною любов’ю і був до того ж майстер на всі руки, то дядько Тобі взяв його до себе служником, і Трім виявився надзвичайно корисним, виконуючи при дядькові Тобі в таборі і на квартирі обов’язки камердинера, стременного, цирульника, кухаря, кравця і прикажчика; він доглядав за дядьком і йому прислуговував із великою вірністю й відданістю в усьому.

За те і любив його дядько Тобі, особливо ж його прихиляла до свого слуги подібність їх знань. – Бо капрал Трім (як я його віднині називатиму), прислухаючись протягом чотирьох років до міркувань свого пана про укріплені міста і користуючись постійною можливістю заглядати і пхати носа в його плани, мапи і т. д., не лише перейняв дивацтва свого пана як його служник, хоча сам і не сідав на коника дядька, – зробив чималі успіхи у фортифікації і був в очах куховарки і покоївки не менш досвідченим у науці про фортеці, ніж сам дядько Тобі.

Мені залишається покласти ще один мазок для завершення портрета капрала Тріма, – єдина темна пляма на всій картині. – Чоловік любив давати поради, – або, вірніше, слухати власні розмови; але його манера триматися була незвичайно шаноблива, і ви без зусиль могли змусити його зберігати мовчання, коли ви цього хотіли; але варто було мові його завертітися, – і ви вже не в силах були його зупинити: – мова у капрала була надзвичайно проречиста. – Щедре оздоблення мови вашою милістю і гранична шанобливість капрала Тріма говорили з такою силою на користь його проречистості, – що хоч як би вона вам докучала, – ви не могли серйозно розсердитися. Що ж до дядька Тобі, то він ставився до цього благодушно, – або, принаймні, цей недолік Тріма ніколи не псував стосунків між ними. Дядько Тобі, як я вже сказав, любив Тріма; – крім того, він завжди дивився на вірного служника – як на скромного друга, – він не міг би наважитися змусити його замовкнути. – Такий був капрал Трім.

– Смію просити дозволу подати вашій милості пораду, – вів далі Трім, – і сказати, як я думаю про цю справу. – Зроби послугу, Тріме, – відповів дядько Тобі, – говори, – говори, не боячись, що ти про це думаєш, дорогий мій. – Звольте, – відповів Трім (не з нахнюпленою головою і почухуючи потилицю, як неотесаний мужик, а) відкинувши назад волосся і стаючи навитяжку, точно перед своїм взводом.

– Я гадаю, – сказав Трім, виставляючи трохи вперед свою ліву, кульгаву ногу – і вказуючи розтисненою правою рукою на мапу Дюнкерка, пришпилену до драпіровки, – я думаю, – сказав капрал Трім, – покірно схиляючись перед найрозумнішою думкою вашої милості, що ці равеліни, бастіони, куртини і горнверки – жалюгідність і убозтво тут на папері, – дрібниця в порівнянні з тим, що ваша милість і я могли б спорудити, якби ми з вами були в селі й мали ми у своєму розпорядженні чверть або третину акра землі, на якій ми могли б господарювати як нам заманеться. Настає літо, – вів далі Трім, – і вашій милості можна буде виходити на повітря і давати мені нографію – (– Говори іхнографію,¹⁰⁴ – зауважив дядько) – міста або фортеці, що вашій милості завгодно буде облягти, – і нехай ваша милість мене розстріляє на гласисі цього міста, якщо я не укріплю його, як захоче ваша милість. – Я не сумніваюся, що ти з цим впораєшся, Тріме, – мовив дядько. – Адже вашій милості, – продовжував капрал, – потрібно було б тільки намітити мені полігон і точно вказати лінії та кути. – Мені б це було не важко, – перебив його дядько. – Я б почав із фортечного рову, якби ваша милість захотіла вказати мені глибину та ширину. – Я їх тобі вкажу з усією точністю, – зауважив дядько. – По одну руку я б викидав землю до міста для ескарпа, а по іншу – до поля для контрескарпа. – Абсолютно правильно, Тріме, – мовив дядько Тобі. – І, влаштувавши укоси за вашим планом, – я, з дозволу вашої милості, виклав би гласис дерном, – як це заведено в кращих укріпленнях Фландрії, – стіни та бруствери я, як належить і як вашій милості відомо, теж обробив би дерном. – Кращі інженери називають його газоном, Тріме, – сказав дядько Тобі. – Газон або дерен, не важливо, – заперечив Трім, – вашій милості відомо, що це вдесятеро краще за облицювання цеглою чи каменем. – Я знаю, Тріме, що краще у багатьох відношеннях, – підтвердив дядько Тобі, кивнувши головою, – оскільки гарматне ядро заривається просто в газон, не руйнуючи стінок, які можуть засипати сміттям рів (як це сталося біля воріт Святого Миколая) і полегшити ворогові перехід через нього.

– Ваша милість розуміє ці справи, – відповів капрал Трім, – краще за всякого офіцера армії його величності; – але якщо б вашій милості забажалося скасувати замовлення столу та розпорядитися про наш від’їзд у село, я б запрацював як кінь за вказівками вашої милості й спорудив би вам такі укріплення, що пальчики оближеш, із батареями, критими ходами, ровами та палісадами, – словом, за двадцять миль кругом усі б приїжджали подивитися на них.

Дядько Тобі спалахнув, як вогонь, при цих словах Тріма: – але то не був рум’янець провини, – або сорому, – або гніву; – то був рум’янець радості; – його запалили проект і опис капрала Тріма. – Тріме! – вигукнув дядько Тобі. – Досить, замовкни. – Ми могли б почати кампанію, – вів далі Трім, – того самого дня, як виступлять у похід його величність і союзники, і руйнувати тоді місто за містом з тією ж швидкістю. – Тріме, – зупинив його дядько Тобі, – ні слова більше. – Ваша милість, – вів далі Трім, – могли б в гарну погоду сидіти у своєму кріслі (при цьому він показав пальцем на крісло) – і давати мені накази, а я б – Ні слова більше, Тріме, – мовив дядько Тобі. – Крім того, ваша милість не лише отримали б задоволення і приємно проводили час, але дихали б також свіжим повітрям, робили б моціон, нагуляли б здоров’я, – і в який-небудь місяць зажила б рана вашої милості. – Досить, Тріме, – сказав дядько Тобі (опускаючи руку в кишеню своїх штанів), – проект твій мені страшенно подобається. – І коли захоче ваша милість, я зараз же піду куплю саперний заступ, який ми візьмемо з собою, та замовлю лопату й кирку разом із двома… – Більше ні слова, Тріме, – вигукнув дядько Тобі у нестямі від захоплення, підстрибнувши на одній нозі, – і, пхаючи гінею в руку Тріма, – Тріме, – мовив дядько Тобі, – більше ні слова, – а спустися, голубчику Тріме, зараз же вниз і миттю принеси мені повечеряти.

Трім збіг униз і приніс своєму панові повечеряти, – зовсім даремно: – план дій Тріма так міцно засів у голові дядька Тобі, що їжа не спадала йому на думку. – Тріме, – сказав дядько Тобі, – відведи мене в ліжко. – Знову ніякого пуття. – Картина, намальована Трімом, запалила його уяву, – дядько Тобі не міг зімкнути очей. – Чим більше він про неї думав, тим чарівливішою вона уявлялася йому; – так що ще за дві години до світанку він прийшов до остаточного рішення і в усіх подробицях обдумав план спільного від’їзду з капралом Трімом.

У селі Шенді, біля якого розташований був маєток мого батька, у дядька Тобі був власний привітний будиночок, заповіданий йому одним старим дядьком разом із невеликою ділянкою землі, яка приносила близько ста фунтів річного доходу. До будинку прилягав город площею півакра, – а в глибині городу, за високим живоплотом із тисових дерев, був лужок якраз такої величини, як хотілося капралові Тріму. – Ось чому, ледве тільки Трім вимовив слова: «чверть або третина акра землі, на якій ми могли б господарювати як нам заманеться», – як цей самий лужок миттю сплив у пам’яті й спалахнув живими барвами перед уявним поглядом дядька Тобі; – це й було матеріальною причиною появи рум’янцю на його щоках, або, принаймні, яскравості цього рум’янцю, про яку сказано було вище.

Ніколи коханець не поспішав до своєї коханої з більш палкими надіями, ніж дядько Тобі до свого лужка, щоб насолодитися ним наодинці; – говорю: наодинці, – бо він схований був від будинку, як уже сказано, високою загорожею з тисових дерев, а з трьох інших боків його захищали від поглядів усіх смертних дикий гостролист і густі квітучі кущі; – таким чином, думка, що його тут ніхто не бачитиме, не в малій мірі підвищувала очікуване дядьком Тобі задоволення. – Химерна мрія! Хоч які б густі насадження оточували цей лужок, – хоч яким би здавався він затишним, – треба бути занадто наївним, милий дядьку Тобі, збираючись насолоджуватися річчю, що займає цілу третину акра, – так, щоб ніхто про це не знав!

Як дядько Тобі й капрал Трім впоралися з цією справою, – і як проходили їх кампанії, які зовсім не були бідні подіями, – це може скласти цікавий епізод у зав’язці та розвитку справжньої драми. – Але зараз сцена має змінитись – і перенести нас до містечка біля каміна у вітальні Шенді.

Розділ VІ

– Що у них там твориться, братику? – запитав мій батько. – Я гадаю, – відповів дядько Тобі, вийнявши, як сказано, при цих словах з рота люльку та витрушуючи з неї попіл, – я думаю, братику, – відповів він, – що нам не погано було б подзвонити.

– Послухай, Обадіє, що означає цей гуркіт у нас над головою? – запитав батько. – Ми з братом ледве чуємо власні слова.

– Сер, – відповів Обадія, роблячи поклін у бік свого лівого плеча, – пані моїй стало дуже кепсько. – А куди це мчить через сад Сузанна, мовби її зібралися ґвалтувати? – Сер, – відповів Обадія, – вона біжить найкоротшим шляхом у місто за старою повитухою. – Так сідлай коня і скачи зараз же до лікаря Слопа, акушера, засвідч йому нашу повагу – і скажи, що у пані твоєї почалися пологи – і що я прошу його якнайскоріше прибути сюди з тобою.

– Дуже дивно, – сказав батько, звертаючись до дядька Тобі, коли Обадія зачинив двері, – що за наявності поблизу такого досвідченого лікаря, як доктор Слоп, – дружина моя до останньої миті не бажає відмовитися від свого безглуздого дивацтва довірити щоб то не було життя моєї дитини, з якою вже сталось одне нещастя, неуцтву якоїсь старої; – і не лише життя моєї дитини, братику, – але також і власне життя, а з нею разом життя всіх дітей, яких я міг би ще мати від неї в майбутньому.

– Можливо, братику, – відповів дядько Тобі, – моя невістка поступає так із економії. – Це – економія на недоїдках пудингу, – заперечив батько: – докторові однаково доведеться платити, чи буде він приймати дитину, чи ні, – в останньому випадку навіть більше, – щоб не виводити його з терпіння.

– У такому разі, – сказав дядько Тобі в простоті серця, – поведінка її не може бути пояснена нічим іншим, – як тільки соромливістю. – Моя невістка, ймовірно, – продовжував він, – не хоче, щоб чоловік перебував так близько біля неї. – Я не скажу, чи закінчив на цьому свою фразу дядько Тобі, чи ні; – в його інтересах припустити, що закінчив, – оскільки, я гадаю, він не міг би додати жодного слова, яке її б поліпшило.

Якщо, навпаки, дядько Тобі не довів свого періоду до самого кінця, – то світ зобов’язаний цим люльці мого батька, яка несподівано зламалась, – один із прекрасних прикладів тієї фігури, що слугує до прикраси ораторського мистецтва, яку ритори іменують умовчанням. – Господи Боже! Як росо pіù і росо menо¹⁰⁵ італійських художників – нечутливе більше або менше визначає вірну лінію краси в пропозиції, так само як і в статуї! Як легкий натиск різця, пензля, пера, смичка et caetera¹⁰⁶ дає ту істинну повноту вираження, що служить джерелом істинного задоволення! – Ах, милі співвітчизники! – будьте вимогливі; – будьте обережні в розмовах своїх, – і ніколи, ах! ніколи не забувайте, від яких нікчемних частинок залежить ваше красномовство та ваша репутація.

– Мабуть, моя невістка, – сказав дядько Тобі, – не хоче, щоб чоловік перебував так близько біля її… Поставте тут тире – вийде замовчання. – Приберіть тире – і напишіть: заду, – вийде непристойність. – Закреслюйте: заду і поставте: критого ходу, – ось вам метафора; – а оскільки дядько Тобі забив собі голову фортифікацією, – то я думаю, що якби йому було надано що-небудь додати до своєї фрази, – він вибрав би якраз це слово.

Чи був у нього такий намір, чи ні, – і чи випадково зламалася в критичну хвилину люлька мого батька, чи він сам у гніві зламав її, – з’ясується свого часу.