Kitabı oku: «Камінний господар», sayfa 2
Виходять всi троє.
С г а н а р е л ь
(слуга дон Жуана. Увiходить, оглядаючись, наближається до гробницi)
А вийдiть, пане!
Д о н Ж у а н
(виходить)
Як? То ти вже тута?
С г а н а р е л ь
Привiт вiд донни Соль. Вона не хоче, щоб ви до неї йшли, – боїться слави, дуенья в неї зла. Вона волiє, урвавшися як-небудь на часинку, прийти сюди сама.
Д о н Ж у а н
Уже? Так хутко?
С г а н а р е л ь
Вам наче недогода?
Д о н Ж у а н
(не слухає)
Роздобудь менi який костюм для маскаради, але порядний.
С г а н а р е л ь
Звiдки ж ви дiзнались, що донна Соль на маскарадi буде у молодої командора? Значить, ви хочете її зустрiти там i взять сюди?
Д о н Ж у а н
(захоплений iншою думкою)
Кого?
С г а н а р е л ь
Та донну Соль!
Кого ж iще? Хiба ми не для неї пригналися в Севiлью?
Д о н Ж у а н
Я не знаю.
Побачимо.
С г а н а р е л ь
Ану ж ви розминетесь, то що я буду тут робити з нею?
Д о н Ж у а н
Нiчого. Ти собi в таверну пiдеш, вона ж до чоловiка.
С г а н а р е л ь
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства, якби-то я був пан, а ви – слуга.
Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.
II
Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами, оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи: широкi i низькi – надiл, високi й вузенькi – нагору. Дiм i галерея ясно освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика – альтанка, обплетена виноградом.
Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей – ще небагато, – з ними донна Анна.
К о м а н д о р
Дозволите менi сюди просити прекрасну донну Анну на хвилинку?
Д о н н а М е р с е д е с
Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
А н н а
(перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)
А вам сюди не ласка завiтати?
Ах, правда, не горi нагору йти!
(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).
Д о н н а М е р с е д е с
Ти, Анно, надто голосно смiєшся.
Д о н П а б л о
I жарти сi менi не до сподоби.
Ти мусиш пам'ятати…
К о м а н д о р
Не сварiте моєї нареченої за теє, що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартiв донни Анни.
Д о н н а М е р с е д е с
Пабло, нам слiд пiти нагору гостi бавить.
К о м а н д о р
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно, прошу прийняти сю малу ознаку великої пошани i любовi.
(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється перед Анною).
Д о н н а М е р с е д е с
Що за чудовi перли!
Д о н П а б л о
Командоре, чи не занадто дорогий дарунок?
К о м а н д о р
Для донни Анни?!
А н н а
От ви задля чого мене питали вранцi про убрання!
К о м а н д о р
Боюсь, я, може, не зумiв добрати…
Але я думав, що як бiле вбрання, то бiлi перли саме…
А н н а
Дон Гонзаго, ви хочете зовсiм не мати вад, а се вже й не гаразд, – се пригнiтає.
Д о н н а М е р с е д е с
(нишком, сiпнувши Анну)
Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.
К о м а н д о р
(здiймає убiр над її головою)
Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли на гордовиту сю голiвку, вперше похилену передо мною низько.
А н н а
(раптом випростується)
Хiба iнакше ви б не досягли?
К о м а н д о р
(наложивши на неї убiр)
Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних гостей, – однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.
Г о л о с и в ю р б i г о с т е й
(що зiйшли з галереї)
Де наш господар?
Де господинi?
Д о н П а б л о
Ось ми, любi гостi.
Д о н н а М е р с е д е с
(до новоприбулих)
Таке рясне блискуче гроно гостей красить наш дiм.
П i д с т а р к у в а т а г о с т я
(з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)
Либонь, вже зрахувала i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..
Г о с т я д р у г а
(так само до попередньої)
О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра, лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи…
Г о с т я-п а н н о ч к а
(до Анни, вiтаючись)
Анiто, як же ти препишно вбрана!
(Тихше).
А тiльки в бiлому ти заблiда.
А н н а
О, се нiчого, се тепера мода.
(Ще тихше).
Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.
П а н н о ч к а
Не треба, дякую.
(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).
М о л о д а п а н i
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убiр!
Д р у г а м о л о д а п а н i
(iронiчно)
Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..
С т а р и й г i с т ь
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, – такого зятя тесть…
Д о н П а б л о
Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.
С т а р и й г i с т ь
На жаль, оцiнки часом довго ждати.
Д о н П а б л о
Чи довго, ви сами зазнали лiпше.
(Повертається до iншого).
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.
Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.
Д о н Ж у а н
(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)
У моїй країнi рiднiй
єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.
Лихо моє, Анно!
I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.
Лихо моє, Анно!
I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.
К о м а н д о р
(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)
Якi се тута спiви, донно Анно?
А н н а
Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.
К о м а н д о р
Я не про те питаю.
А н н а
А про що ж?
(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).
А н н а
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Д о н Ж у а н
Спасибi, не вживаю холодощiв.
Анна кидає шклянку в кущi.
К о м а н д о р
(надходить слiдом за Анною)
Вам до сподоби пiсня, донно Анно?
А н н а
А вам?
К о м а н д о р
Менi зовсiм не до сподоби.
Д о н Ж у а н
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме i слiд почути пiсню про кохання.
К о м а н д о р
В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.
Д о н Ж у а н
На жаль, його не мiг я проминути, – так вимагає маврiтанський стиль.
А н н а
Ви до костюма добирали пiсню?
З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж оточує її.
Г о л о с и з г у р т у
О донно Анно! донно Анно, просим, з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр дiвочої незв'язаної волi!
А н н а
Мої панове, в чiм бажання ваше?
О д и н л и ц а р
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которiм танцi.
А н н а
Щоб я сама просила?..
Д р у г и й л и ц а р
Не просити, наказувати маєте! Ми будем рабами вашими в сей вечiр!
А н н а
Добре, що хоч не довше, бо вже я не знаю, що б вам на те сказали вашi дами.
Чи, може, вас вiд їх рятують маски?
Т р е т i й л и ц а р
(скидаючи маску)
Всi зорi блiднуть перед сонцем!
А н н а
Дiйсно, сей комплiмент не потребує маски, бо вiн доволi вже поважний вiком.
Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.
А н н а
(до молодiжi)
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.
К о м а н д о р
(тихо до Анни)
Чи се такий в Севiльї звичай?
А н н а
Так.
К о м а н д о р
Чи й я повинен стати?
А н н а
Нi.
Командор вiдходить.
Панове, ви вже готовi?
(До дон Жуана).
Як же ви, поклонче змiнливої планети, стали в ряд?
Хiба вам звичай дозволяє танцi?
Д о н Ж у а н
Для надзвичайної зламаю звичай.
А н н а
За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.
Д о н Ж у а н
Один?
А н н а
Один. Вам другого не буде.
(До молодiжi).
Я вас, панове, позначу рукою, хай всяк свою чергу запам'ятає.
(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається непозначеним).
П а н и ч
А я ж? А я? Менi ж яка черга?
О д и н з г у р т у
Остатня, очевидно.
Смiх. Панич стоїть збентежений.
А н н а
(до панича)
Мiй сеньйоре, я мусульманину дала найпершу, бо вiн остатнiм буде в царствi божiм, ви ж, я в тiм певна, добрий католик, i вам не страшно буть остатнiм тута.
П а н и ч
Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!
Д о н Ж у а н
Е, не в чергу попав ваш комплiмент, – либонь, судився вам душi рятунок!
А н н а
(плеще в долонi)
Мої пiдданi! годi! Час до танцю!
(Перша рушає нагору, за нею молодь).
З горiшнього поверху чутно грiм музики. Починаються танцi, що розпросторюються на горiшнiй рундук i галерею. Донна Анна йде в першiй парi з дон Жуаном, потiм її переймають iншi паничi по черзi. Командор стоїть на розi нiшi, прихилившись до виступу стiни, i дивиться на танцi. "Чорне домiно" зорить здолу i непомiтно для себе виходить на освiтлене мiсце перед рундуком. Дон Жуан, скiнчивши танець, схиляється на балюстраду, завважає "Чорне домiно" i зiходить удiл, воно тим часом поспiшно ховається в тiнь.
М а с к а-С о н я ш н и к
(входить збоку, переймає дон Жуана i хапає його за руку)
Ти дон Жуан! Я знаю!
Д о н Ж у а н
Я хотiв би тебе так добре знати, гарна маско.
М а с к а-С о н я ш н и к
Ти знаєш! Не вдавай! Я – донна Соль!
(Зриває з себе маску).
Д о н Ж у а н
Пробачте. В соняшнику справдi трудно впiзнати сонце.
Д о н н а С о л ь
Ти смiєшся з мене?
Тобi ще мало глуму?
Д о н Ж у а н
Де? Якого?
Д о н н а С о л ь
(понуро)
Я тiльки що була на кладовищi.
Д о н Ж у а н
Вас бачив хто?
Д о н н а С о л ь
Сього ще бракувало!
Нiхто, запевне.
Д о н Ж у а н
Ну, то в чiм же дiло?
Хiба зустрiтися на маскарадi не веселiше, нiж на кладовищi?
Д о н н а С о л ь
(сягає рукою за пояс)
О! я забула взяти свiй кинджал!
Д о н Ж у а н
(вклоняючись, подає їй свiй стилет)
Прошу, сеньйоро.
Д о н н а С о л ь
(вiдштовхує його руку)
Геть!
Д о н Ж у а н
(ховає стилет)
Непослiдовно.
Що ж вам бажано, прехороша панi?
Д о н н а С о л ь
Не знаєте?
Д о н Ж у а н
Нi, далебi, не знаю.
Д о н н а С о л ь
Ви пам'ятаєте, що ви писали?
Д о н Ж у а н
Я вам писав: "Покиньте чоловiка, як вiн вам осоружний, i втiкайте".
Д о н н а С о л ь
З ким?
Д о н Ж уа н
А конечне треба з кимсь?
Хоч i зо мною. Можу вас провести.
Д о н н а С о л ь
Куди?
Д о н Ж у а н
В Кадiкс.
Д о н н а С о л ь
Навiщо?
Д о н Ж у а н
Як навiщо?
Хiба на волю вирватись – то мало?
Д о н н а С о л ь
То ви мене просили на стрiвання, щоб се сказати?
Д о н Ж у а н
А для чого ви на те стрiвання йшли? Чи ви хотiли пiдсолодити трохи гiрку страву подружнiх обов'язкiв? Вибачайте, я солодощiв готувать не вчився. |
Д о н н а С о л ь
(подається до сходiв на рундук)
Ви ще менi заплатите за се!
"Ч о р н е д о м i н о"
(виходячи на свiтло i переймаючи донну Соль.
Ненатурально змiненим голосом)
Твiй муж тобi дозволить плату взяти?
Донна Соль миттю вибiгає геть за браму.
"Чорне домiно" хоче сховатись у тiнь, дон Жуан заступає йому дорогу.
Д о н Ж у а н
Ти хто, жалобна маско?
"Ч о р н е д о м i н о"
Тiнь твоя!
Спритно втiкає вiд дон Жуана, ховаючись поза кущами, забiгає в альтанку i там прищулюється. Дон Жуан, втерявши "Чорне домiно" з очей, подається в iнший бiк, шукаючи його. На горiшньому рундуцi донна Анна танцює сегедильї.
О д и н л и ц а р
(коли Анна скiнчила танець)
Осе ж ви танцювали, донно Анно, по наших всiх серцях.
А н н а
Невже? Здавалось менi, що я танцюю по помостi.
Чи се у вас такi твердi серця?
Д р у г и й л и ц а р
(пiдходить до Анни i вклоняється, запрошуючи до танцю)
Тепер моя черга.
А н н а
(складає долонi)
Сеньйоре, пробi!
Д р у г и й л и ц а р
Я пiдожду. Але черга за мною?
А н н а
Звичайно.
(Встає i, замiшавшись межи гостями, зникає, потiм з'являється в дворику, вийшовши долiшнiми сходами).
Донна Анна надходигь до альтанки. "Чорне домiно" вибiгає звiдти швидко, але без шелесту, i ховається в кущах. Анна падає в знесиллi на широкий ослiн в альтанцi.
Д о н Ж у а н
(наближається до неї)
Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?
А н н а
(сiла рiвнiше)
Нi, просто втомлена.
Д о н Ж у а н
Iти на гору?
А н н а
Як?.. А!.. Мiж iншим, я найбiльш втомилась вiд безконечних дотепiв сей вечiр.
Д о н Ж у а н
Я в думцi мав не дотеп.
А н н а
Що ж iнакше?
Д о н Ж у а н
Я думав: що могло примусить вас нагiрної в'язницi домагатись?
А н н а
В'язницi? Я гадаю, просто замку, а замки завжди на горi стоять, бо так величнiше i неприступнiш.
Д о н Ж у а н
Я дуже поважаю неприступнiсть, як їй пiдвалиною не камiння, а щось живе.
А н н а
Стояти на живому нiщо не може, бо схибнеться хутко.
Для гордої i владної душi життя i воля – на горi високiй.
Дон Ж у а н
Нi, донно Анно, там немає волi.
З нагiрного шпиля людинi видко простори вiльнi, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок – i зiрветься в безодню.
А н н а
(в задумi)
То де ж є в свiтi тая справжня воля?..
Невже вона в такiм життi, як ваше?
Адже мiж людьми ви, мов дикий звiр межи мисливцями на полюваннi, – лиш маска вас боронить.
Д о н Ж у а н
Полювання взаємне межи нами. Що ж до маски – се тiльки хитрощi мисливськi. Зараз
її не буде.
(Скидає маску i сiдає коло Анни).
Вiрте, донно Анно: той тiльки вiльний вiд громадських пут, кого громада кине геть вiд себе, а я її до того сам примусив.
Ви бачили такого, хто, йдучи за щирим голосом свойого серця, нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"
Дивiться, – я такий. I тим сей свiт не був менi темницею нiколи.
Легенькою фелюкою злiтав я простор морей, як перелiтна птиця, пiзнав красу далеких берегiв i краю ще не знаного принаду.
