Sadece LitRes`te okuyun

Kitap dosya olarak indirilemez ancak uygulamamız üzerinden veya online olarak web sitemizden okunabilir.

Kitabı oku: «Кассандра», sayfa 3

Леся Українка

Yazı tipi:

мені так страшно… я боюся долі…

Поліксена

Та як же підемо? На сходах темно.

Кассандра

Ох, ні, не досить темно, я все бачу…

(Простягає руки в простор).

Ох, Артемідо, сестро Аполлона,
богине ясна, погаси свій світач
на сюю ніч, на сю єдину ніч!
Нехай коханці менше мрій зазнають,
вони щасливі й так! Невже для того,
щоб їм, щасливим, марилось любіше,
мені, нещасній, відбереш ти мрію,
останню, розпачливу тую мрію,
що є ще десь на світі мій коханий,
мій, хоч несуджений, та мій єдиний!
Коли то правда, що говорять люди,
немов і ти зазнала раз кохання,
на ймення чистої любові тої,
благаю, зглянься!

Поліксена (тремтить)

Годі, люба, годі!

Кассандра (спиняється, потім говорить зміненим голосом)

Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні, — сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку — даремна праця,
вона не знає ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати — і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути!

Поліксена

Схаменись, нещасна!
В таку хвилину ти гнівиш богів?
Чи мало ще вони тебе карали
за се твоє зухвальство? Хочеш кари
ще більшої?

Кассандра

Якої ще? Не може
рабиня долі, Артеміда тиха,
ні на хвилину запалить раніше,
ні погасити місяця на небі
проти того, як доля призначила
ще споконвіку. Не боюсь я кари!…
Ходім на браму!

Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо на виноколі за муром небо починає злегка червоніти.

Поліксена (стоячи на мурі над брамою)

Що се? там пожежа?
Долон ахейський табор запалив?

Кассандра (теж над брамою)

Ні, ні… се не пожежа…

Поліксена

Що ж то?

Кассандра

Стій!
Мовчи!

Довга мовчанка.

Небо все яснішає, з-за виноколу показується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла.

Поліксена (тулиться до Кассандри)

Ой, люба…

Кассандра

Я боюся долі…
вона так дивиться отим великим
та білим оком…

(Показує на місяць).

Ой, вона все бачить!
Ніде, ніде нема від неї схову!…
А я тепер не бачу! Де Долон?

Поліксена

Припав і лізе по валах помалу.

Обидві царівни стоять якийсь час нерухомо, їх чорні постаті різко визначаються в місячному світлі.

Поліксена

Тепер підвівсь… до табору пішов.

Кассандра

Ой, лихо, йдуть!

Поліксена

Хто? де?

Кассандра

Он тії два. Ідуть… ідуть…

Поліксена

Нічого, місяць окрився
за хмару, і Долон припав додолу.
Вони не бачать.

Кассандра

Але я, я бачу!

(Голосно кричить).

Долоне!

Поліксена

Божевільна! він почув!
схопився бігти! Вже за ним погнались…

Кассандра поривається кинутися з муру на поле, сестра утримує і бореться з нею.

Кассандра

Пусти мене… пусти мене… пусти!
Я мушу з ним… пусти мене!!

Поліксена (щосили кричить)

Рятунку!
Гей, люди! слухайте! сюди, стороже!

Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру.

Кассандра

Лишіть мене! Його, його рятуйте!

1-й вартовий

Кого?

Кассандра

Долона! Там його мордують.

2-й вартовий

Де?

Кассандра

Там, у полі. Ой рятуйте, люди!
Скоріш біжіть!

1-й вартовий

Царівно, ми не можем, —
нас тільки двоє! У ворожий табор
побігли б ми хіба на певну згубу.

Кассандра

Та де ж ті всі троянці? поховались?
чи неживі? Гей, люди! люди! люди!!
Починають збігатись на майдан люди.

Поліксена

Вже люди йдуть.

Кассандра

Пустіть мене!

(Несамовито пручається, далі обкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом).

Вже пізно!..

Деїфоб і Гелен (брати Кассандрині, надійшли з людьми і, взявши за руки, хотять звести Кассандру з брами)

Ходи додому, сестро!

Кассандра (відпихає їх)

Гетьте! гетьте!
Се ви його убили!

(Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом).

Ні, се я…

(Покірно дає себе вести і йде, ледве переступаючи, так, що її більше несуть, ніж ведуть).

Місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід муром, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храму.

V

Покій Кассандри. Нема нікого.

Деїфоб (ввіходить)

Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!

(Плеще в долоні і гукає).

Рабині, гей!

З сусіднього покою увіходить рабиня старенька.

Рабиня

Що, владарю?

Деїфоб

Та що се,
невже моя сестра служниць не має,
що й не докличешся нікого?

Рабиня

Вжеж,
пророчиця рабинь всіх розпустила,
казала: годі вже тих царських звичок,
час привикати без рабинь до праці,
бо хутко здасться.

Деїфоб

От нові ще примхи!
А ти чия?

Рабиня

Царівни Поліксени.

Деїфоб

Ну, все одно, піди поклич сестру.

Рабиня

Котору? Поліксену?

Деїфоб

Ні, Кассандру,
та хутко.

Рабиня (йде воркотячи)

Хутко! бач, який швидкий.
Старі вже ноги в мене, де тут хутко…

(На порозі).

Та он вона й сама… Царівно, швидше —
там братик дожидається…

(Виходить).

Кассандра (з кужілкою за поясом і з веретеном іде прядучи)

Вітаю.

Деїфоб

І що ти справді вигадала, сестро?
Рабинь всіх розпустила, а сама
кужілки з рук не випускаєш.

Кассандра

Брате,
воно завчасу краще привикати
до неминучого.

Деїфоб

Се рабська мова!
Царівна так би не сказала зроду.

Кассандра

А що ж казати?

Деїфоб

«Або царювати,
або загинути!»

Кассандра

Ми всі загинем,
та не царюючи.

Деїфоб

Дай спокій, сестро,
і не частуй мене пророкуванням.
Се чисте горе: брат — пророк, сестра —
пророчиця, нема де проступити
у власнім домі за віщунством рідних.
Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,
казати правду, дівчині се личить
далеко краще, ніж пророча мова.
Отож пряди й не пророкуй.

Кассандра

Я, брате,
сама б радніша прясти білу вовну,
ніж віщувати всім нам чорну долю.

Деїфоб

Пряди, пряди — ниток багато білих
зарученій потрібно на весілля,
на шлюбні шати й на дари для гостей.

Кассандра

Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,
та шкода, що не в пору й не до речі.

(Ображена одвертається).

Деїфоб

І в пору, і до речі. Я, сестрице,
не звик даремне марнувати мову.
Якщо кажу, то, значить, варто слухать,
а ти хоч і віщунка, та сама
своєї долі, видно, не вгадаєш,
то я тобі скажу: ми заручили
тебе оце тепер за Ономая,
царя лідійського.

Кассандра

Зарані, брате,
говориш ти мені: «Ми заручили»,
бо ще ж я не рабиня поки що
і маю власну волю.

Деїфоб

Ні, Кассандро,
бо кожна дівчина, чи то рабиня,
чи то царівна, слухає родини.

Кассандра

Я, брате, й не рабиня, й не царівна,
а більше й менше, ніж вони обидві.

Деїфоб

Я не для загадок прийшов сюди,
не для пустих розмов. Кажу виразно,
що ти заручена. Цар Ономай
тебе собі жадає в нагороду
за спілку й поміч проти ворогів.
Хвалився він, що піде в бій сьогодні,
і всіх своїх лідійців поведе,
і що не зайде сонце, як вже буде
розбите впень усе вороже військо.
«Коли се правда, — ми сказали, — завтра
ти поведеш Кассандру до намету».

Кассандра

Хіба що такі «Коли се правда…» Власне,
що се неправда.

Деїфоб

Я не сподівався,
що ти, троянка і дочка Пріама,
так самолюбно можеш відрікатись
подать рятунок Трої і родині.
Атрідова дочка була величніш,
недарма еллінки проти троянок
так величаються, бо вийшла з них
славутня Іфігенія, що радо
життя своє дівоче положила
за славу рідного народу.

Кассандра

Брате,
не знаєш ти ціни жіночим жертвам,
а я тобі кажу: з усіх жінок
славутня Іфігенія зложила
ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.
Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов
зложили ті жінки, що не лишили
імення по собі! Якби схотів ти
від мене жертви крові, певне б, я
її здолала дати, але сеї —
не можу, брате, я не героїня.

Деїфоб

Так, я се бачу, ти сестра Паріса,
але не Гектора. Наш Гектор міг
життя віддати, жінку залишити,
осиротити сина для рятунку
або для честі Трої. А Паріс
готовий для Гелени загубити
весь рідний край. Отак і ти, Кассандро,
для тіні млявого свого Долона,
хоч сам він був зрадливий проти тебе,
готова всіх нас утопити.

Кассандра

Брате!
Не ображай загубленої тіні!
Ти кажеш, млявий був Долон, зрадливий?
Чому ж той млявий та пішов на згубу,
на смерть видиму в той час, як ніхто
з моїх братів-героїв не одваживсь?
Либонь, тому, що Гектор вже був мертвий,
а Деїфоб одважний тільки словом.

Деїфоб

Старий я для розвідок. Ти ж, Кассандро,
ще молода, щоб старшого судити.

Кассандра

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Деїфоб

Лишім. Хто вмер, не встане. Річ не в сьому,
а в тому, що повинна ти вчинити
для щастя й для рятунку всеї Трої.

Кассандра

Почім же знаєш ти, що в тім рятунок?

Деїфоб

Я знаю те, що се остання змога.
Чи ти даси рятунок — невідомо,
але повинна ти вчинить сю пробу.
Коли уб'ють лідійця — люди скажуть:
«Що ж, не судилось!» А як ти відмовиш,
то скажуть всі, що ти нас загубила.
Цар Ономай до тебе зараз прийде,
щоб ти йому сама сказала слово.
Єдине слово «згода!» — і лідійці,
вшиковані до бою, рушать зараз.

Кассандра

Мій брате, се була б потрійна зрада —
себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом
погнала б на погибель ціле військо.

Деїфоб

Миліш тобі чужинці, ніж родина!

Кассандра

А нащо ж нам даремне їх губити?
Не врятував нас Гектор богорівний,
куди ж сьому лідійцеві!

Деїфоб

Кассандро,
забула ти, що був тоді Пелід,
теж богорівний, ще й богорожденний,
тепер його нема.

Кассандра

Так говорила
Пентезілея, красна амазонка,
що згинула за Трою без пори.

Деїфоб

Та що Пентезілея! Все ж то жінка! —
не жінці врятувати Іліон.

Кассандра

Се правда, брате, отже, й не Кассандрі.

Деїфоб (гнівно)

Гей, не чіпляйсь до слів!

Стара рабиня (входить)

Там той, чужий,
все домагається, чому його не кличуть.

Кассандра

Скажи йому, щоб він ішов сюди,
а ти лиши нас, брате.

Деїфоб

Що ж ти скажеш?

Кассандра

Що бог мені звелить.

Деїфоб

Ну, пам'ятай,
як тільки бог звелить сказать: «Не згода»,-
до тебе ймення зрадниці пристане
віднині і довіку.

Кассандра

Деїфобе!

Деїфоб

Я перший прикладу його до тебе
прилюдно, на майдані. Пам'ятай.

(Виходить).

Ономай (входить і спиняється у порога. Мовчання)

Царівно, радуйся.
Кассандра мовчить.
Я соромливість
високо поважаю, але все ж
бажав би я почути слово,
хоч те єдине, що мені належить.

Кассандра

Ти певен, що воно тобі належить?

Ономай

Твій батько й брат запевнили мені
те слово.

Кассандра

Так від них ти й чув його,
а я тобі його не запевняла,
та ти ж і не просив, і не питав,
а хочеш просто взяти як належне.

Ономай

Прости, царівно, знаю, що дівчата
солодкі речі люблять, але я
не вдавсь для того. В мене річ коротка,
не ти мене, а я тебе посватав,
то, значить, уподобав, справа ясна.
Адже тебе за жінку я бажаю.

Кассандра

Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.

Ономай

Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна постать,
то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.

Кассандра

Не більше, ніж душа твоїх рабинь.

Ономай

Не прикладай сюди рабинь, Кассандро!
Царицею ти будеш так, як личить
моїй дружині і дочці Пріама.

Кассандра

Не личить їй десь по неволі жити,
хоч би й царицею.

Ономай

Я ж не беру тебе
рукою збройною, по волі підеш.
Я міг би прилучитись до ахейців,
і зруйнувати Трою, і забрати
тебе в полон, але я чесно хочу
тебе від батька взяти, заслуживши
послугою великою.

Кассандра

Купити
мене ти хочеш, царю?

Ономай

Всі герої,
найбільші навіть, купували так
собі жінок.

Кассандра

То не було геройство.
Герой користі не шукає зроду.

Ономай

Геройство мусить мати нагороду,
се і боги, і люди признають.

Кассандра

Хіба не досить слави?

Ономай

Слави маю
я й так, царівно, досить, а дружини
не маю ще, от і беру тебе.

Кассандра

Уже й береш? Я ще не віддаюся.

Ономай

Царівно, правду мовити, я честь
хотів тобі, питаючи, зробити,
як жриці божій і царівні Трої,
а в нас у Лідії нема звичаю
дівчат питати, коли батько згоден.

Кассандра

Знай, Ономаю, шлюб такий не буде
з Кассандрою щасливий.

Ономай

Не лякай,
пророчице, мене пророкуванням.
Я думаю, що й доля любить сильних,
одважних і рішучих; кожна жінка
повинна їх любити, а не любить,
то муситиме полюбити.

Кассандра