Kitabı oku: «Оргія», sayfa 8
Мене корінфські оплески не ваблять.
Либонь, жива Неріса переважить
камінну Терпсіхору в Мецената,
як протанцює перед ним сьогодні
танець Танагри!
Антей.
Ти, либонь, маячиш?
Неріса.
Ні, я ще не в гарячці.
Антей.
Ти ж не можеш
на оргію піти!
Неріса.
Чому не можу?
Римлянки ходять скрізь – чому ж би й нам
не перейняти в їх того звичаю?
Прийду й скажу: «Мій чоловік недужий,
але, щоб не зневажить Мецената,
прислав мене, свою жону, в гостину…»
Антей.
Ні, ти не підеш!
Неріса.
Ти мене замкнеш?
Тоді вже я напевне буду знати,
що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабині часом утікають.
Ти не впевняйся на замки.
Антей.
Нерісо!!
Неріса.
Що, пане мій?
(Пауза.)
Ну то рішай же зараз:
чи ти, чи я.
Антей.
Ох, якби мав я силу
тебе від серця одірвати геть
і кинути, мов гадину отрутну,
римлянам тим під ноги!
Неріса (з коротким злісним сміхом).
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом
ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, —
коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
Антей (після важкого мовчання).
Так, я піду. Мені миліше буде
з римлянами, аніж отут з тобою.
Неріса.
Іди. Та оббери ж оте галуззя
з своєї голови – невже ж так підеш?
Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, коли квітчала його.
Голос Евфрозіни (озивається з глибини дому).
Нерісо! клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
Антей миттю кидається до хвіртки.
Неріса (доганяючи його).
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
Антей.
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна,
а я не смію глянуть їй у вічі.
(Вибігає за хвіртку.)
Евфрозіна (виходить з дверей).
А де ж Антей?
Неріса.
На оргію пішов.
Його запрошено до Мецената.
Евфрозіна.
Якийсь дивний твій жарт.
Неріса.
Я не жартую.
Он там лежать зів’ялі хатні лаври, —
сьогодні він нам свіжі принесе,
здобувши з рук знавців.
(Гордо підвівши голову, йде в хату.)
Евфрозіна (хапаючись за голову).
Невже се правда?!
ІІ
В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей – прокуратора і префекта – і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо – на грецький лад, то з стільцями – на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів – між ними Хілон – кінчає спів.
Хор панегіристів (співає).
Світло від світла
родиться вічно,
так і пресвітлий
рід Мецената
з променя в промінь
переливає
сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
Меценат (рухом пальця закликає раба-домоправителя).
Нехай тим часом тут поскачуть міми,
а потім ті єгиптянки безкості,
що то показують з мечами штуки,
але щоб те тривало все недовго:
хвилину-дві щоб кожне зоставалось
і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта.)
Бо уявіть собі, що й тії мавпи
до слави не байдужі: раз плесніть,
то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з’являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-египтянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.
