"Шестерка воронов" kitabından alıntı

Джаспер завжди почувався краще, коли люди стріляли в нього. Не те щоб йому подобалася думка, що він може померти (насправді така потенційна можливість могла завершення справи була суттєвим недоліком), але якщо він переймався тим, як залишитися серед живих, то не міг думати ні про що інше. Цей звук — швидше огидне підтвердження пострілу — миттєво залучавдо дії безладну, дратівливу частину його мозку, котра постійно перебувалав пошуках. Це було краще, ніж сидіти за столом і чекати, поки вдасться когось ошукати: краще, ніж стояти біля Мейкерового колеса й бачити, як наближається твоє число. Він дізнався про це у своїй першій бійці на кордонах Новозем'я. Його батько пітнів, тремтів і ледве міг тримати гвинтівку. А Джаспер знайшов своє покликання.