Kitabı oku: «Моральні листи до Луцилія. Том I», sayfa 4
Лист XV
Сенека вітає Луцилія!
(1) У давні часи був звичай, який зберігся аж до моїх часів, починати листа словами: «Якщо ти здоровий, це добре, а я здоровий». Нам же вірніше сказати: «Якщо ти займаєшся філософією, це добре».
(2) Тому що тільки в ній – здоров’я, без неї хвора душа, і тіло, скільки б у ньому не було сил, здорове так, як у безумців чи одержимих. Так що перш за все турбуйся про те, справжнє, здоров’я, а потім і про те, друге, яке недорого тобі обійдеться, якщо захочеш бути здоровим.
Робити вправи, щоб руки стали сильнішими, плечі – ширшими, м’язи – міцнішими, це, Луцилію, заняття нерозумне і недостойне освіченої людини. Скільки б не вдалося тобі накопичити жиру і наростити м’язи, все одно ти не зрівняєшся ні вагою, ні силою з відгодованим биком. До того ж тягар плоті, виростаючи, пригнічує дух і позбавляє його рухливості. Тому, в чому можеш, утискай тіло і звільняй місце для духу.
(3) Багато неприємностей чатує на тих, хто завзято турбується про тіло: по-перше, утомливі вправи виснажують розум і роблять його нездатним до уважності і до занять предметами більш витонченими; по-друге, розкішна їжа позбавляє його витонченості. Згадай і про рабів найгіршого розливу, до яких поступають у навчання, хоч цим людям ні до чого, окрім вина і олії, немає діла, і день пройшов для них на славу, якщо вони гарненько спітніли і на місце втраченої вологи влили в порожню утробу новий трунок, ще у більшій кількості. Але ж бо жити в питті і спітнілими можуть тільки хворі на шлунок!
(4) Є, однак, вправи легкі і недовгі, які швидко втомлюють тіло і багато часу не забирають, – а його якраз і слід перш за все рахувати. Можна бігати, піднімати руки з тягарем, можна стрибати, підкидаючи тіло вгору чи посилаючи його далеко вперед, можна підстрибувати, так мовити, на манер саліїв, чи, грубіше кажучи, сукновалів. Вибирай яку завгодно вправу, звичка зробить її легкою.
(5) Та що б ти не робив, швидше повертайся від тіла до душі, тренуй її вправами вдень і вночі, бо труд, якщо він не надміру, живить її. Таким вправам не заважатимуть ні холод, ні спека, ні навіть старість. З усіх своїх благ турбуйся про те, яке, старіючи, стає кращим.
(6) Я зовсім не велю тобі увесь час сидіти над книгами і дощечками: і душі треба дати відпочинок, але так, щоб вона не розслабилась, а тільки набралася сил. Прогулянка в ношах дає струс тілу і не заважає заняттям: можна читати, можна диктувати, можна вести бесіду і слухати інших; втім, і прогулянка пішки дозволяє робити те ж саме.
(7) Не можна нехтувати також напруженням голосу, а от підвищувати його і понижати за ступенями і ладами я тобі забороняю. Втім, може, ти хочеш навчитися, як тобі гуляти; тоді допусти до себе тих, кого голод навчив небаченим досі хитрощам. Один зробить розміреною твою ходу, інший буде слідкувати під час їжі за твоїми щоками, і нахабність кожного зайде настільки далеко, наскільки дозволять твої терплячість і довірливість. Так що ж? Хіба з крику, із найсильнішого напруження голосу починається розмова? Ні, для нас природно розпалюватися поступово, так що навіть під час сварки спочатку говорять, а потім лиш починають волати, і ніхто відразу ж не кличе у свідки квірітів.
(8) Тому, як би не захопив тебе порив душі, виголошуй промову то з більшою, то з меншою пристрастю, як голос і груди самі тобі підкажуть. Коли ти хочеш приглушити і стишити голос, нехай він затихає поступово, а не падає різко; нехай він буде таким же стриманим, як той, хто ним управляє, і не бушує, як у грубих неуків. Бо ми робимо все це не для того, щоб вдосконалювався голос, а для того, щоб вдосконалювались слухачі.
(9) Я зняв з твоїх плечей чималий труд, а тепер в додаток до цього мого благодіяння нагороджу тебе грецьким подарунком. Ось прекрасна настанова: «Життя нерозумного безрадісне і наповнене страхом, тому що він все відкладає на майбутнє». – Ти запитаєш, хто це сказав. Та той же, хто і попередні слова. А яке, по-твоєму, життя називають нерозумним? Як у Ісіона і Баби? Як би не так! Наше власне – життя тих, кого сліпа жадібність кидає навздогін за речами шкідливими і напевне нездатними її наситити, тих, які давно б задовольнилися, якби хоч щось могло нас задовольнити, тих, хто не думає, як відрадно нічого не вимагати, як прекрасно не відчувати ні в чому нестатку і не залежати від фортуни.
(10) Не забувай же, Луцилію, за скількома речами ти женешся, а побачивши, скільки людей тебе випередило, подумай про те, скільки їх відстало. Якщо хочеш бути вдячним богам і власному життю, думай про те, що ти обігнав дуже багатьох. Та що тобі до інших? Ти обігнав себе самого!
(11) Встанови ж для себе межу, за яку ти не хотів би перейти, навіть якщо б міг: нехай залишаться за нею блага, що приховують загрозу, привабливі для тих, хто надіється, і такі, що приносять розчарування тим, хто досяг. Була б в них хоч якась міцність, вони б приносили інколи задоволення; а так вони тільки розпалюють спрагу у тих, хто черпає. Приваблива зовнішність раптом змінюється. Навіщо мені вимагати від фортуни те, що невідомий жереб обіцяє мені в майбутньому, замість того щоб вимагати від себе не прагнути більше цього? Чого прагнути? Чи ж мені накопичувати, забувши про тлінність людини? Над чим мені трудитися? Нинішній день – останній. Нехай не останній, але й останній близько.
Бувай здоровий.
Лист XVI
Сенека вітає Луцилія!
(1) Я знаю, Луцилію, для тебе очевидно, що, не вивчаючи мудрості, не можна жити не тільки щасливим життям, а й навіть стерпним, бо щасливим робить життя довершена мудрість, а стерпним – її початки. Але і очевидне потребує того, щоб його глибше засвоїли і зміцнили постійними роздумами. Важче зберегти чесні наміри, ніж надбати їх. Треба бути наполегливим і примножувати зусилля старанними заняттями, поки добра воля не перетвориться на добрі звички.
(2) Утім, мені немає вже потреби зміцнювати тебе довгими і багатослівними речами: бо я знаю твої успіхи. Мені відомо, звідки береться все, що ти мені пишеш; в ньому немає ні удавання, ні прикрас. І все ж я скажу, що відчуваю: я на тебе надіюсь, але ще в тобі не впевнений. І від тебе я хочу того ж: бо у тебе немає причин так легко і швидко повірити в себе. Розберись в самому собі, з усіх боків оглянь себе і перевір, а перш за все – в чому ти досяг успіху: в філософії чи в житті.
(3) Філософія – не лицедійство, гідне на показ натовпу, філософом треба бути не на словах, а на ділі. Вона – не для того, щоб приємно провести день і без нудьги убити час, ні, вона виковує і гартує душу, підчиняє життя порядку, управляє вчинками, вказує, що слід робити і в чому утриматись, сидить біля керма і направляє посеред пучин шлях тих, кого женуть хвилі. Без неї немає в житті безстрашшя і упевненості: бо кожної години стається так багато всього, що нам необхідна порада, яку можна запитати тільки у неї.
(4) Хтось скаже: «Що мені користі від філософії, якщо є рок? Що в ній корисного, якщо править божество? Яка в ній користь, якщо повеліває випадок? Бо ж неминуче не можна змінити, а проти невідомого не знайти засобів. Мої замисли або передбачені божеством, яке вирішило за мене, що мені робити, або фортуна не дасть їм здійснитися».
(5) Нехай одне з цих тверджень вірне, Луцилію, нехай всі вони вірні, – треба бути філософом! Чи зв’язує нас непорушним законом рок, чи божество встановило все у світі по своїй волі, чи випадок без будь-якого порядку кидає і метає, як кості, людські справи, – нас повинна охороняти філософія. Вона дасть нам силу добровільно підкорятися божеству, стійко протистояти фортуні, вона навчить слідувати велінням божества і зносити мінливості випадку.
(6) Але зараз не час говорити про те, що в нашій змозі, якщо велить провидіння або череда доль тягне нас в оковах, або владарює несподіване і непередбачуване. Я повертаюсь до своїх настанов і передбачень: не допускай, щоб порив твоєї душі поник і охолов. Збережи його і добийся, щоб те, що було поривом, стало станом душі.
(7) Та, якщо я добре тебе знаю, ти від самого початку видивляєшся, який подаруночок принесе з собою цей лист. Обшукай його – і знайдеш. Немає причин захоплюватися моєю щедрістю: досі я дарував чуже. Втім, чому чуже? Все, що сказане гарно, – моє, ким би воно не було сказане. Як і це, сказане Епікуром: «Якщо в житті ти співвідносишся з природою, то ніколи не будеш бідним, а якщо з людською думкою, то ніколи не будеш багатим».
(8) Природа бажає небагато, людська думка – багато чого бескінечно. Нехай ти накопичиш стільки ж, скільки тисячі багатіїв, нехай фортуна примножить твою скарбницю над міру, відпущену приватно людині, нехай вона обсипле тебе золотом, одягне в пурпур, дасть стільки насолод і багатств, що ти устелиш землю мармуром і зможеш не тільки володіти своїм добром, а й топтати його ногами. Нехай будуть у тебе до того ж і картини, і статуї, і все, що тільки створило мистецтво на догоду розкошам, надлишок лише навчить тебе бажати ще більшого.
(9) Природні бажання мають межу, народжені обманною думкою – не знають, на чому зупинитися, бо все обманне не має меж. Йдучи по дорозі, прийдеш до мети, блукання ж безкінечне. Тому відійди подалі від усього суєтного, і якщо, домагаючись чогось, ти захочеш дізнатися, чи природне твоє бажання чи сліпе, поглянь, чи може воно десь зупинитися. Якщо, коли зайдеш далеко, ти помітиш, що йти до мети залишилося ще більше, знай, що твоє бажання народжене не природою.
Бувай здоровий.
Лист XVII
Сенека вітає Луцилія!
(1) Кинь все це, якщо ти мудрий, чи вірніше, щоб стати мудрим, і поспіши що маєш сили прагнути благ духу. Все, що тебе стримує, змети з дороги чи відсічи. – «Але я затримуюсь через домашні справи, хочу облаштувати їх так, щоб, і нічого не роблячи, не знати нестатків, щоб і мене не обтяжувала бідність, і я нікого не обтяжував».
(2) Якщо ти так говориш, то, мабуть, тобі не відкрились ще вся сила і могутність блага, яким ти переймаєшся. В загальних рисах ти розрізняєш, чим корисна нам філософія, а от окремі частини досконально не бачиш, не знаєш, як вона допомагає нам скрізь, не відаєш, що вона, кажучи словами Цицерона, і у великому виручає, і до дріб’язку сходить. Повір мені і поклич її порадницею: вона переконає тебе не сидіти над підрахунками.
(3) Чи не того ти прагнеш, чи не заради того відтягуєш час, щоб не боятися бідності? А що, коли бідність має бути нам бажана? Багатьом багатство завадило присвятити себе філософії, бідність же нічим не обтяжена і не знає страху. Пролунає сигнал труби – бідняк знає, що не його вона кличе; коли кричать про повінь, він думає про те, як би вийти самому, а не про те, щоб таке винести; якщо треба відпливти в море, – гавань не наповниться шумом, не потривожить берег натовп, проводжаючи одну людину. Немає навколо нього полчища рабів, на годівлю яким потрібні цілі урожаї заморських країн.
(4) Неважко прогодувати небагато ротів, якщо твої нахлібники не балувані і хочуть тільки насититись. Голод обходиться недорого, вибагливість – дорого. Бідності досить задовольнити тільки насущні бажання.
Чому ж ти відмовляєшся обрати в супутниці ту, чиї звичаї наслідує і розсудливий багатій?
(5) Якщо хочеш, щоб твоя душа була вільною, будь або бідним, або подібним бідному. Найстаранніші заняття не принесуть зцілення, якщо ти не будеш стриманим, а стриманість – це добровільна бідність. – Облиш ці відмовки: «Того, що є, мені не вистачить, от коли накопичу стільки-то, тоді і віддамся цілком філософії». А те ж, що ти відкладаєш і збираєшся надбати наостанок, треба надбати раніше від усього, з нього і почавши. – Ти говориш: «Я хочу надбати засоби для життя». – Так учись же, що треба надбати! Коли щось заважає тобі жити добре, то добре померти ніщо не заважає.
(6) Немає причин, чому бідність чи навіть злиденність могли б відволікти тебе від філософії. Тому, хто її прагне, треба терпіти навіть голод. Терпіли ж його ті, хто були в облозі, вони бачили лише одну нагороду за витривалість: не потрапити під владу ворога. А тут нам обіцяно набагато більше: бути навіки вільними, не боятися ні людей, ні богів. Цього варто добитися навіть ціною виснаження!
(7) Війська потерпали у всьому, харчувались корінням трав і такою їжею, яку і назвати противно, страждали від голоду. І все це – заради царства, і навіть – найдивніше – заради чужого царства. Так чи не кожен погодиться зносити бідність, тільки б звільнити душу від безумства? Значить, немає потреби надбати щось наперед, бо до філософії можна прийти, і не маючи грошей на дорогу.
(8) Це так. А ти, коли все у тебе буде, тоді хочеш отримати і мудрість як останній засіб для життя в додачу, так би мовити, до всіх інших? Так ось, якщо у тебе є що-небудь, займись філософією негайно (звідки ти знаєш, чи немає у тебе навіть надлишку?), якщо ж нічого немає, шукай мудрість перш за все.
(9) «Але ж у мене не буде найнеобхіднішого». – По-перше, цього не може бути, тому що природа потребує небагато, а мудрець співвідноситься з природою. Коли ж у нього і необхідного не залишиться, він піде з життя і не буде сам себе обтяжувати. А коли у нього буде чим підтримувати життя, то навіть нице і бідне надбання він вважатиме благом і, не турбуючись і не тривожачись ні про що, окрім необхідного, дасть все, що потрібно шлунку і плечам, а сам буде весело сміятися над вічно зайнятими багатіями, ловцями багатств, що біжать наввипередки, примовляючи:
(10) «Навіщо відкладати на довгий час самого себе? Чи не чекаєш ти години, коли відразу розбагатієш, на процентах з боргу, чи на прибутку з товарів, чи по заповіту померлого старого? Мудрість – заступає багатство: вона дає тобі все, що робить непотрібним для тебе». Але це стосується інших, ти ж людина самостійна. Якби ти жив в іншому столітті, ти був би багатим з надлишком. А вистачає нам у всі віки одного й того ж.
(11) Я міг би на цьому закінчити листа, якби сам не вселив тобі дурної звички. Царя парфянського не можна вітати без подарунка, так і з тобою не можна попрощатися без хабара. Що ж, візьму в борг у Епікура. «Багато хто, накопичивши багатство, знайшов не кінець бідам, а інші біди».
(12) Тут немає чому дивуватися: бо порок – не в тому, що навколо нас, а в нашій душі. Те, що робило обтяжливою бідність, робить обтяжливим і багатство. Немає різниці, покладеш ти хворого на дерев’яне ліжко чи на золоте: куди його не перенеси, він понесе з собою хворобу. Так же не має значення, опиниться хвора душа в бідності чи в багатстві: її порок завжди при ній.
Бувай здоровий.
Лист XVIII
Сенека вітає Луцилія!
(1) Настав грудень; усе місто в лихоманці; пристрасті до насолод дана законна сила; скрізь гамір небачених приготувань, наче є різниця між Сатурналіями і буднями. А різниці ж немає, і мені здається, правий був той, хто сказав, що – раніше грудень тривав місяць, а тепер увесь рік.
(2) Якби ти був тут, я б охоче поговорив з тобою про те, що, по-твоєму, слід нам робити: зовсім не змінювати повсякденних звичок чи, щоб не виглядати порушниками загальних звичаїв, веселіше обідати і відкинути тогу. Бо те, що раніше прийнятним було тільки в часи незгод, в печальну для держави пору, тепер роблять для задоволення, змінюючи одяг заради святкових днів.
(3) Якщо я добре тебе знаю, ти, опинившись в ролі судді, вважав би, що ми не повинні ні у всьому уподібнюватися натовпу в ковпаках блазнів, ні у всьому від нього відрізнятися. Втім, якраз в ці дні і треба особливо суворо повелівати своєю душею, щоб вона одна утрималась від задоволень, коли їм віддається увесь народ. І якщо вона не піддасться заманливій спокусі насолод, то отримає найвірніший доказ своєї твердості.
(4) Більше стійкості в тому, щоб залишатися тверезим, коли увесь народ перепився до блювання, більше помірності в тому, щоб, не змішуючись з усіма, не вирізнятися і не бути виключенням і чинити як усі, але по-іншому. Бо святковий день можна провести, і не віддаючись розкошам.
(5) Проте мені до того подобається випробовувати твердість твоєї душі, що я, за порадою великих людей, і тобі раджу декілька днів підряд задовольнятися скудною і дешевою їжею, грубим і суворим одягом. І тоді ти скажеш сам: «Так ось чого я боявся?»
(6) Нехай серед повної безтурботності душа готується до труднощів, серед благодіянь фортуни накопичує сили проти її образ. Солдати і в мирний час ідуть в похід, хоч і не на ворога, насипають вали, виснажують себе непотрібною роботою, щоб вистачило сил на необхідну. Якщо не хочеш, щоб воїн злякався в бою, загартовуй його перед боєм. Цього правила і дотримувалися ті, хто кожного місяця наслідував бідняків, доходячи заледве не до злиднів, але зате потім не боявся зла, до якого привчив себе.
(7) Тільки не думай, що я говорю про Тімонові трапези, про бідні комірчини та інші причуди тих, хто переситився багатствами пристрасті до розкошів. Нехай у тебе насправді будуть і жорстке ліжко, і повстяний плащ, і твердий грубий хліб. Терпи все це по два-три дні, інколи і довше, але не для забави, а щоб набратися досвіду. І тоді, повір мені, Луцилію, ти сам зрадієш, наситившись за два аса, і зрозумієш, що для спокійної впевненості не потрібна фортуна: що не зверх необхідного, то вона дасть і гніваючись.
(8) І немає чого тобі думати, ніби ти робиш щось особливе: бо те ж саме роблять багато тисяч рабів, багато тисяч бідняків. Твоя заслуга тільки в тому, що ти робиш це добровільно, і тобі буде легко завжди терпіти те зло, з яким інколи знайомився на досвіді. Будемо ж тренуватися на опудалі! І, щоб фортуна не застала нас зненацька, поближче зійдемося з бідністю!
(9) Сам наставник насолод Епікур встановив дні, коли ледь втамовував голод, бажаючи подивитись, чи буде від цього ґандж у великому і повному блаженстві, чи великим він буде і чи варто відшкодовувати його ціною великих трудів. Якраз про це він говорить в листах до Полієна, написаних в рік архонтства Харіна. В них він хвалиться, що витратив на їжу менше аса, а Метродор, чиї успіхи менші, – цілий ас.
(10) «І ти думаєш, що такою їжею можна насититись?» – Так, і ще й отримати насолоду. Не ту легку, мимохідь, яку треба кожного разу отримувати заново, а незмінну і постійну. Нехай не такі вже смачні вода і мучна юшка і окраєць ячмінного хліба, – та велика насолода в тому, що ти здатен навіть ними насолоджуватись і обмежити себе їжею, яку не відбере ворожість фортуни.
(11) У в’язниці їжа краща, засуджених до смертної кари їхній майбутній убивця годує менш скудно. Якою ж величчю душі наділений, хто добровільно йде на те, чого не доводиться боятися навіть засудженим на смерть! Це і значить наперед відвертати удари долі.
(12) Почни ж, мій Луцилію, слідувати їхньому звичаю і визнач декілька днів на те, щоб відійти від своїх справ і привчити себе вдовольнятися найменшим. Пора завести знайомство з бідністю.
Гостю мій, будь рішучим і знехтувати не страшись багатствами, і дух свій
Бога достойним яви!
(13) Тільки той достойний бога, хто знехтував багатствами. Я не забороняю тобі володіти ними, але хочу зробити так, щоб ти володів ними без страху, а цього ти не досягнеш інакше, як переконавшись, що можна щасливо жити і без них, і коли звикнеш дивитись на них як на щось прохідне.
(14) Я вже почав було складати цього листа, але ти сказав мені: «Спочатку віддай, що винен!» Відішлю тебе до Епікура: він заплатить за мене. «Непомірний гнів породжує безумство». Ти не можеш не знати, наскільки це правильно: бо у тебе був і раб, і ворог.
(15) Ця пристрасть може загорітися проти кого завгодно, вона народжується і з любові, і з ненависті, і посеред важливих справ, і посеред ігор та забав. Не те має значення, чи велика причина, що її викликала, а те, якою душею вона заволодіє. Так же точно не те має значення, чи великий вогонь, а те, куди він потрапить: тверде не загориться і від найсильнішого полум’я, а сухе і те, що легко запалюється, навіть іскру виростить до пожежі. Так, Луцилію, надто сильний гнів закінчується безумством, тому слід уникати його не тільки в ім’я стриманості, але й заради здоров’я.
Бувай здоровий.
Лист XIX
Сенека вітає Луцилія!
(1) Я радію кожному твоєму листу. Вони ж не обіцяють, а ручаються за тебе, і від них надія моя росте. Зроби ось що, прошу тебе і заклинаю. Чи є прохання до друга прекраснішим за те, коли просиш його заради нього самого? Якщо можеш, звільнись від своїх справ, якщо не можеш – вирвись насильно. Ми розтратили чимало часу, так почнемо ж хоч на старість збиратися в дорогу.
(2) Чому тут заздрити? Ми прожили життя у відкритому морі, треба хоч померти у гавані. Я не умовляю тебе шукати собі славу лінощами: безділлям не варто вихвалятися, як не варто і приховувати його. Ні, хоч я і засуджую безумство роду людського, та ніколи не дійду до того, щоб побажати тобі сховатися в пітьмі і забутті; чини так, щоб безділля твоє було на виду, але не трудило очі.
(3) І ще: в пору перших, нічим не передбачуваних помислів люди можуть обдумати, чи жити їм в невідомості. Ти ж не можеш вибирати: тебе вже вивели на середину сила обдарування, витонченість творів, прославлені і благородні друзі. Ти вже відомий. Як би глибоко ти не занурився, як би далеко не заховався, тебе викаже зроблене тобою раніше.
(4) У пітьмі тобі не бути: куди не утікай, всюди буде падати на тебе відблиск колишнього світла. Проте спокій ти можеш здобути, ні в кого не викликаючи ненависті, ні про кого не журячись і не відчуваючи в душі докорів. Хіба серед тих, кого ти покидаєш, є такі, що про розлуку з ними ти і подумати не маєш сили? Твої клієнти? Та будь-кому з них не потрібен ти сам, а потрібно що-небудь від тебе. Твої друзі? Це колись шукали дружбу, тепер шукають здобич, змінюють заповіт одинокі старці, – і всі, хто приходив до них на поклін, перекочують до іншого порога. Не може велике діло коштувати дешево: зваж, кого ти визначиш втратити – себе самого чи кого-небудь з близьких.
(6) О, якби тобі до старості була відпущена та ж скромна доля, що твоїм батькам, якби доля не возвеличила тебе! Та швидке щастя віднесло тебе далеко, здорове життя заховали від твоїх очей провінція, прокураторська посада і все, що вони обіцяють. Один за одним чекають на тебе нові обов’язки.
А де кінець? Чого ти очікуєш, щоб припинити це? Здійснення всіх бажань? Такий час не наступить! Який ланцюжок причин, з яких, як ми кажемо, сплітається доля, такий і ланцюжок бажань: одне породжує інше. Ти дійшов до такого життя, яке саме собою ніколи не покладе кінець твоїм нещастям і рабству. Вийми натерту шию з ярма: нехай її краще одного разу переріжуть, аніж увесь час давлять.
(7) Якщо ти підеш у приватне життя, всього стане менше, але тобі вистачить вдосталь, а нині тобі мало і того, чого багато, що стікається звідусіль. Що ж ти обереш: ситість серед нужди чи голод серед достатку? Щастя жадібне і не захищене від чужої жадібності. Доки ти будеш на все зазіхати, всі будуть зазіхати на тебе.
(8) «Який же у мене є вихід?» – Будь-який! Подумай, як багато старань ти на удачу витрачав заради грошей, як багато праці – заради почестей; треба піти рішуче на що-небудь і заради дозвілля, або ж тобі доведеться прийняти старість серед тривог прокураторської, а потім і міської посад, серед суєти і все нових хвиль, від яких не врятують тебе ні скромність, ні спокійне життя. Яка важність, чи хочеш ти спокою? Твоя фортуна не хоче! Як же інакше, коли ти і нині дозволяєш їй рости? Чим більші успіхи, тим більший і страх.
(9) Тут я хочу привести тобі слова Мецената – істину, вирвану в нього тими ж тортурами: «Вершини сама їхня вишина вражає громом». В якій книзі це сказано? – В тій, що називається «Прометей». Цим він хотів сказати, що удари грому вражають вершини. Чи варта будь-яка могутність того, щоб мова твоя стала, як у п’яного? Він був людиною обдарованою і дав би прекрасні зразки римського красномовства, якби щастя не зніжило, не вихолостило його. І на тебе чекає те ж, якщо ти не підбереш вітрила і не повернеш до землі (а він прийняв рішення зробити це занадто пізно).
(10) Я міг би розрахуватися з тобою цим висловом Мецената, але ти, скільки я тебе знаю, вступиш зі мною в суперечку і не захочеш прийняти борг інакше, як чистою і новою монетою. А раз так, доведеться мені позичати у Епікура. «Спочатку дивись, з ким ти їси і п’єш, а потім вже, що їси і п’єш. Бо ж нажиратися без друзів – діло лева чи вовка».
(11) Це, поки ти не усамітнишся, буде тобі недоступним; а до тих пір у тебе буде стільки співтрапезників, скільки вибере з натовпу прийшлих на поклон твій номенклатор. Помиляється той, хто шукає друзів у сінях, а випробовує їх за столом. Велика біда людини, зайнятої і поглиненої своїм майном, – в тому, що вона багатьох вважає друзями, не будучи їм другом, і думає, ніби друзі надбані благодіяннями, тоді як люди більше всього ненавидять тих, кому більше зобов’язані. Мала позичка робить людину твоїм боржником, велика – ворогом.
(12) «Так що ж, благодіяннями ми не можемо надбати друзів?» Можемо, коли можна вибрати, кому їх надавати, і не розкидати їх, а розподіляти. Тому, поки не наберешся свого розуму, слухай поради мудрих: справа не в тому, що ти дав, а в тому, кому дав.
Бувай здоровий.
