«Энни с острова принца Эдуарда» kitabından alıntılar, sayfa 2
«- Це дуже старомодна зачіска, - мовила вона, не випускаючи з рук в’язання, ніжно-рожевого, мов призахідна хмаринка. – Та я й сама старомодна , як мій одяг і, здається, погляди теж. Проте завважте: я не кажу, що це робить їх кращими. Смію думати, вони навіть гірші, аніж нові. Та мені з ними зручно. Нові черевики гарніші за старі, але старі – розношені й тим зручніші».
«… душі, які можуть сягати найвищих із висот, можуть також і падати в найглибші із глибин, а ті, хто найповніше проживає радість, страждають теж найважче й найглибше».
Як раділи дівчата, облаштовуючи своє гніздечко! За словами Філ, це було майже так само цікаво, як вийти заміж. Можна було тішитися, обживаючи власний дім, та ще й без такого клопоту як чоловік
«Це було б дуже зле – якби всі наші мрії здійснилися. Не мати мрії – це однаково, що померти».
«Неможливо вести поєдинок із тим, хто на укол шпаги відповідає ударом бойової сокири».
«- Мені здається, це найгірше – піти зі світу й не лишити в ньому нікого, хто засмутився б через твою смерть…»
«Ми просто мудрішаємо, і це сумно й гірко. Наші слова стають не такі цікаві, коли виявляється, що мова нам дана, щоби приховувати свої думки».
«Ми здобуваємо знання не лише в коледжі, - думала вона. – Життя вчить нас повсюди».
... И в этих мечтах Аня была куда богаче, чем в реальности, ибо то, что зримо, проходит и исчезает, но то, что незримо, живёт вечно.
оказывалось ли хоть что-нибудь на свете в точности соответствующим тому, что рисовалось человеку в воображении? Повторялась та же утрата иллюзий, какая была в детстве, когда она впервые увидела ледяной блеск настоящего бриллианта вместо предвкушаемого фиолетового великолепия. «Я совсем не так представляла себе бриллиант», - сказала она тогда разочарованно.
