«Те слова, что мы не сказали друг другу» kitabından alıntılar, sayfa 13

Принято считать, что любовь длится семь лет. Ну, будь же честной и скажи мне правду: смогла бы ты в течение семи лет отдавать себя кому-нибудь безраздельно, беззаветно и бесстрашно, не питая сомнений и ясно осознавая при этом, что человек, которого ты любишь больше всего на свете, забудет почти все, что вы пережили вместе с ним? Смиришься ли с тем, что твоя преданность, твоя любовь и заботы сотрутся в его памяти и что природа, которая не терпит пустоты, однажды заменит эту амнезию на упреки и сожаления? И зная, что это неизбежно, найдешь ли ты в себе силы вставать среди ночи, если твой любимый захочет пить, если ему попросту приснится страшный сон? Захочется ли тебе каждое утро готовить ему завтрак, стараться заполнить его дни, развлекать его, читать какие-нибудь истории или петь песни, когда он заскучает, выходить с ним на прогулки, когда ему захочется подышать воздухом, пусть даже в лютую стужу, а потом, к вечеру, преодолев собственную усталость, приходить к нему и садиться в ногах постели, чтобы разгонять его страхи и беседовать с ним о будущем, в котором тебе наверняка уже не найдется места?

- Неужели эту хорошенькую головку отягощают печальные мысли?

Если ты собиралась делить свою жизнь с этим человеком, ты должна всецело доверять ему.

"Сьогодні ввечері ти у виграші, я забираю всю самотність із собою, нехай вона мучить тільки мене."

"Я волів би бачити у твоєму житті чоловіка, яким би ти захопилася, хай би навіть у нього було безліч вад, аніж такого, якого ти обираєш тільки тому, що він наділений певними позитивними якостями."

"Чи будеш ти здатна протягом сімох років пропонувати всю себе комусь, не стримуючи себе, усе віддавати без вагань, без страху, без сумнівів, знаючи, що особа, яку ти любиш більше, ніж будь-що на світі, забуде майже все, що ви разом пережили. Чи зможеш ти змиритися з тим, що твоя увага, твої знаки любові зітруться з її пам’яті і що природа, яка не терпить порожнечі, одного дня заповнить цю амнезію докорами та почуттями жалю? Знаючи, що це неминуче, чи знайдеш ти в собі силу, підвестися з ліжка опівночі, коли твоє любе створіння захоче пити або просто переживатиме страхіття? Чи матимеш ти бажання щоранку готувати йому сніданок, супроводжувати його в усіх його денних пригодах, розважати його, розповідати йому цікаві історії, коли воно нудиться, співати йому пісні, виходити з ним, коли йому треба подихати свіжим повітрям, навіть якщо надворі стоїть тріскучий мороз? А потім, коли настане вечір, чи забудеш ти про свою втому, чи захочеш ти сісти в ногах його ліжка, щоб відігнати від нього страх, поговорити з ним про майбутнє, в якому воно неминуче житиме далеко від тебе? Якщо на кожне з цих питань ти відповіси «так», тоді ти справді знаєш, що таке любов.

Любов, яку я тобі щойно описав – це любов матері та батька до своїх дітей.

Скільки днів і ночей ми проводимо в безперервних турботах про вас, у намаганнях відвести найменшу небезпеку, яка може чатувати на вас, спостерігаючи за вами, дивлячись, як ви виростаєте, утираючи ваші сльози, розвеселяючи вас;скільки парків узимку та пляжів улітку, скільки пройдених кілометрів, скільки повторюваних слів, скільки присвяченого вам часу! А проте, а проте… з якого віку починаються ваші перші спогади дитинства?

Ти собі уявляєш, як сильно треба любити, щоб навчитися жити лише для вас, знаючи, що ви забудете про все зі своїх перших років, що в наступні роки вам доведеться терпіти прикрощі через те, що ми зробили не все так, як годилося б, і що неминуче настане день, коли ви нас покинете, горді зі своєї свободи?

Чи можеш ти собі уявити смак цього розриву? Я тобі можу сказати, що тоді відбувається, коли ми стоїмо на порозі своїх дверей і дивимося, як ви йдете геть, і намагаємося переконати себе, що треба радіти цьому необхідному вильоту з батьківського гнізда. Радіти тій безтурботності, яка вас штовхає і позбавляє нас своєї власної плоті. А зачинивши двері, нам доводиться все починати заново: заповнювати меблями порожні місця, більше не дослухатися до шарудіння кроків, забути про те, з якою радістю дослухалися ми до скрипіння сходів, коли ви поверталися додому пізно, й про те, як спокійно раніше ви засинали, бо тепер нам доводиться довго й марно шукати сон, бо ви більше не повернетеся. Тепер ти бачиш, чому кожен батько, кожна мати не шукають собі ніякої слави в тому, що люблять, і ми просто не маємо іншого вибору, як любити вас.

"

берегись одиночества, это опасная компания для человека

Дорогая моя, даже те дети, которые никогда не знали своих биологических родителей, рано или поздно испытывают желание найти свои корни. Это жестоко по отношению к тем, кто их растил и любил, но такова уж человеческая природа. Человеку очень трудно идти по жизни, не зная, кто произвел его на свет.

Память – странная художница: она подновляет краски жизни и стирает серые оттенки, сохраняя лишь самые яркие цвета и самые выразительные силуэты.

человек может сколько угодно проклинать свое детство, бесконечно упрекать родителей во всех своих несчастьях, слабостях и пороках, винить их в суровых жизненных испытаниях, но в конечном счете он сам несет ответственность за свою судьбу и становится таким, каким хотел стать. Кроме того, тебе невредно было бы научиться адекватно оценивать свои беды: на свете бывают родители куда хуже твоих.