«Те слова, что мы не сказали друг другу» kitabından alıntılar, sayfa 8
Чем дольше разлука, тем сильнее счастье встречи.
-Как ты думаешь, люди когда-нибудь перестанут страдать от любви?
-Если тебе повезёт, никогда!
"Пам'ять – дивна художниця, вона перемальовує кольори життя, стирає все пересічне, залишаючи тільки найгарніші штрихи, найзворушливіші вигини на лінії."
"Одружитися – це одне, але дозволь мені сказати тобі, що розділити з кимось життя – зовсім інше. Для цього треба багато любові, багато простору. Велику територію, яку двоє винаходять для себе й де їм не має бути тісно. І якщо ваш обрій уже закритий пам’яттю про іншого, то навряд чи хтось із вас виграє заклад спільного життя. "
"Ти прийшов у моє життя, як приходить літо, без попередження, з тими спалахами світла, які ми бачимо вранці."
"- Ти занадто переймаєшся тим, що про тебе подумають люди!
- А що в цьому поганого?
- Ти на цьому втрачаєш певну частку своєї свободи й велику частку свого почуття гумору."
"Зелені алеї були майже безлюдні, повз них досить швидко протрюхикали кілька любителів бігу підтюпцем із навушниками на вухах, цілком зосереджені на ритмі своїх рухів, герметично закриті для зовнішнього світу, для всіх тих, хто вдовольнявся простою прогулянкою."
"Для того, щоб повернути десять років життя, треба багато слів, а іноді й кілька мовчанок."
За прошедшие дни мне довелось постичь тайный смысл жизни родителей: нужно суметь победить время, дождаться момента встречи со взрослым человеком, в которого превратился ребенок, и уступить ему свое место.
"Ты шел по городу, от улицы к улице, стремясь к свободе, а я - я шла к тебе, не сознавая, что за сила побуждает меня идти и идти вперед. Ведь эта победа не была моей, и эта страна не была моей, и эти улицы были мне чужими, хотя нет - это я была здесь чужой."
