Sadece LitRes`te okuyun

Kitap dosya olarak indirilemez ancak uygulamamız üzerinden veya online olarak web sitemizden okunabilir.

Kitabı oku: «Глитай, або ж Павук», sayfa 5

Yazı tipi:

ЯВА 7

Бичок та Стеха.

Стеха (швидко). Що ж там Андрій пише?

Бичок. Краще не питай! Другу покохав, ось що! І не вернуся, каже, вже ж ніколи, і не сподівайся мене бачити.

Стеха (сплеснула руками). Ох, боже ж мій, що ж це у світі діється? Лишенько невсипуче, причепилося ж ти до нас гірш пропасниці… Проклятий Андрій, проклятий! А як же вона його любила, як кохала, як анголи люблять бога!..

Бичок. Та годі тобі, стара, вбиватися. Піп з воза упало, те пропало! Гріх тобі так за одною дитиною пеклуватися і печалюватися, а про других забувати, а у тебе ще їх тройко, треба поберегти себе задля того дріб'язку; що вони будуть без тебе, як горобенятка без матері, як голубеняточка без неньки-голубки!

Стеха. Знаю, що тяжкий гріх, коли ж не можу я забути тієї зневаги, тієї наруги від того недолюдка, луциперового сина, пекельної душі! Проклятий, проклятий ти, Андрію, на цім і на тім світі!

Бичок. От Гордій Човгало, той добре розсудив! Адже чула, як поліз до його дочки Христі свататись Максим Лупаленко? Тож торік уосени сватався, а це знову сунувся було — оце після Маковія; так Гордій і підніс йому такого гарбуза, що ледве намацав двері, — хотів бити і його, і старостів! Кажуть, що Христя заслабла і не встає, зовсім немощна… Та нехай лучче перехворіє, ніж піде за обідраного злидня!.. А Максим з переляку чи, може, від сорому кудись щез, мов у ополонку впірнув!

ЯВА 8

Ті ж і Олена.

Олена (мов несамовита). Мамо, мамо, рятуй мене! Зрадив, зрадив милий! Нема мого Андрія, нема мого сонця!.. Ох, гину ж я гину, як горличка без голубонька!.. Боже, покарай Андрія, пошли на нього невимовне лихо, щоб не мав він ні хвилини супокою, ні жодної хвилиноньки світлої!.. Округи серце його гадиною шипучою, щоб пила з нього кров по рісочці, доки й віку його!.. Оповий його спокій чорною хмарою, влий в його душу вогню пекельного, щоб тліла вона, не стлівала, щоб горіла і кипіла смолою смрадною… (Падав на лавку).

Стеха. Дочечко моя любая, лишенько мені з тобою!

Бичок (встає). Прощайте, бідолахи! Гірко мені дивитися на ваше горювання, не можу я… сльози мене душать!.. Тілько не забувайте, що у вас один зостався приятель і повсякчас прихильний до вас: я! (Пішов).

Завіса падає.

ДІЯ ТРЕТЯ

Хата Стехи.

ЯВА 1

Олена (сама). Андрію, Андрію, отруто моя!.. Невже ж ти зрадив мене? За віщо ж, голубе мій, кате мій?.. Дядько Мартин хрестився і присягався, що чув і він од якогось чоловіка, що Андрій покохав другу!.. І ворожка гадала і теж сказала, що швидше місяць з сонцем зустрінуться, ніж я з своїм милим!.. Ох, як же мені важко! Що ж мені, бідній, подіяти? Насміявсь ти з мене, Андрію!.. О, як би я хотіла насміятись над тією гадиною, що відірвала тебе од мого серця!.. Як же б мені це зробити? Не зрозумію!.. Хіба на гріх піти? Страшно, страшно!..

ЯВА 2

Входить Стеха.

Стеха. Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своїм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось!

Олена. Ох, яка страшна правда!.. (Підвела голову, підійшла до матері і взяла її за руку).  Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильно! Кажіть щиру правду, як богові святому: чи вже ж змарніла моя врода, зав'яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моїх безкрає чарівне щастя, уста мої стеряли чарівний посміх; чи злиняли чорні брови, личенько змарніло?.. За що ж Андрій мене зрадив?.. Він пише, що покохав другу, кращу й багату!.. А я бідна, убога! А де ж він знайде таке серце?.. Моя краса, мої карі очі, мої уста рожевії, — нащо вони? Нікчемне, негідне це багатство!.. Та, друга, у гарній одежі, у дорогім намисті, а я у латаній сорочці. О, постривай же, мій милий, пожди, мій коханий Андрієчку: уберусь і я у оксамит та в золото!.. Ідіть, мамо, зараз до Йосипа Степановича: нехай іде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, персні золоті! Нехай несе гроші, більше, більше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась гріха, бо боялася бога: в Андрієвій правді, в його серцеві все було моє щастя, весь мій спокій, всі мої надії!.. Андрій зрадив мене, стоптав правду, зламав слово, і нема у моїм серцеві бога. Тепер я гріха не боюсь, а бідності й злиднів не хочу! Не жахайтесь, мамо! Кличте мерщій Йосипа Степановича!.. Не я перва, не я й остання. Чим я краща від других? Ідіть же, ідіть скоріше!.. (Випихає матір з хати). На гріх іду, на поквол людям, на радість сатані і всім пекельним душам!.. Зроблюсь відьмою, чаклівницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звіра, у комашку і знайду тебе, Андрію, зраднику мій, кате мій!.. Геть, сльози з очей, геть, смуток!.. Смійтесь, очі, співайте, устоньки!.. Пісню, пісню!.. (Здавлює голову). Усі, усі забула!.. Не згадаю ні одної!.. Згадала. (Подумала). Та голосу не одведу… (Промовляє пісню,  музика тихо награє голос).

 
В кінці греблі
Шумлять верби,
Що я насадила,
Нема мого миленького,
Що я полюбила.
Ой немає і не буде
Поїхав за Десну,
Рости-рости, дівчинонько,
На другую весну.
Росла-росла дівчинонька
Та й на порі стала,
Ждала-ждала миленького
Та й плакати стала.
 

(Говорить). "Та й плакати стала!.." А я плакати перестала!.. (Задумалась). Боже, прости мене! В чім прости? В чім я согрішила?.. Не знаю!.. Андрій!.. Нема Андрія!.. Помолюсь господеві, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає). Як же молитись?.. Забула, усі молитви забула! У голові важко, немов памороки мені забило і розум замурувало кам'яною стіною… Нема в серця ні жодної молитви, і саме серце стерялось, збожеволіло… (Встає і, як сніп, звалилася на лаву, упали руки, голова звисла). Не вмію молитов, не вмію думати, не вмію плакатиі!..  Забула, усе забула!

ЯВА 3

Входять Бичок і Стеха (вже під чаркою).

Олена (тихо). Ось і смерть моя! А я і кришечки не лякаюсь і не здригнусь!

Бичок (залицяючись). Ну що, анголятко моє, вже заспокоїлась?

Олена. Заспокоїлась!.. Не плачу і не сумую… а згодом буду реготать!

Бичок. Позвольте біля вас сісти?

Олена. Сідайте!.. Чого ж ви так здалеку? Сідайте ближче! Знаєте, як у пісні співається: "Зелененький барвіночку, стелися ще нижче, а ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче!" Я Андрієві колись приспівувала цю пісню; і вам би заспівала, та не нагадаю… Як ще не була зарученою, то господи як любила Андрія: було, жду зірочки вечірньої, як пожовклая травиця сльозинки-росинки! Було, вистою з милим од вечірньої зірки і до ранньої, цілую, милую його карі очі, його чорні брови!.. І здавалось мені, що у ту годину все замовкало і замирало, немов закохане, немов зачароване; і небо, і зорі, і місяць білолиций ніби усміхались і втішались нашим коханням, вітерець боявся подихнути, щоб не сполохати своїм повівом того невимовного щастя; і соловейко німів і затихав, прислухаючись до тих любих речей, щоб завтра їх переспівати на увесь мир, — найголосніше, найлюбіше. (Засміялась). Давно-давно це було!.. Йосип Степанович, багато є у вас грошей?

Бичок. Стане, государине моя, на мій вік!

Олена. А на мій?

Бичок. І на ваш стане!

Олена. Добре тому на світі жити, у кого багато грошей: куди оком скине — усе його!

Бичок. Так, так, государине моя! (До Стехи). Що ж, Степанидо Михайлівно, ставте на стіл, що ви там принесли; здається, там усього доволі є, тілько чарки бракує?

Стеха (порядкує). І чарочку зараз подам! (Шукав на полиці).

Олена. Чудно якось на світі діється!.. І що мені на думку спливло? Гм! Колись-то, ще як я була молодою, а вітчим за щось мене вибив та й випхав з хати, — а мене страх як ненавидів вітчим, багато я синяків виносила від його рук! — ото я і пішла собі до ставу, сіла на камені та й плачу; чую, щось ніби співа, а глянула убік, аж дивлюсь: лежить собі під вербою у холодочку якийсь-то панич і виспівує, і та пісня навіки запала у моїй душі:

 
Одному доля запродала
Од краю до краю,
А другому зоставила
Те, де заховають!..
 

Чудно, чудно!.. "Те, де заховають!" А ще дивніш ось що: що учора була я заміжня, а сьогодні не жінка, не дівка!.. І учора ненавиділа я вас, Йосип Степанович, господи, як ненавиділа, а сьогодні здаєтесь ви мені не таким вже гидким та страшним!.. А ніхто ж то не вгада, що завтра буде. Може, завтра я вас покохаю!..

Бичок. Дай господи, дай господи!

Олена. Персні ви принесли? А намисто?

Бичок. Осьдечки ж!

Олена. Давайте сюди! (Бере намисто). Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупав розум, і дурить серце, і ламає волю!.. (Надіва собі на шию). Чом ви дзеркальця не принесли, я б подивилась на себе!..

Бичок. Завтра все получите! Вип'ємо ж з вами, Степанидо Михайлівно, а Олені Юхимівні піднесемо канфетів. (Подає їй тарілку з конфетами).

Олена. Ні, і я вип'ю з вами!

Стеха. Чи ти з розумом? Ніколи не пила!..

Олена. А тепер питиму! "Горілочка тума зведе хоч кого з ума!" А мене наведе на розум!..

Бичок. Це не горілка, а ром; я його держу задля нашого станового, він дуже прихильний до цього напитку; та він і з чаєм, і з кохвієм його п'є, і до страви, і після страви… А позавчора ночував у мене справник, отак мало не цілу пляшку випив… Ну, дай же, боже, щоб усе було гоже!

Стеха (зітхає). А що негоже, того не дай, боже!

Бичок. П'ю за ваше здоров'ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі!

Олена. Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя, і талан!..

Бичок (частує Стеху). Викушайте!

Стеха. Пошли ж вам, боже, чого ваша праведна душа бажає! Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитини!.. (Плаче).

Бичок. А хіба ж бога нема над нами?

Олена. І як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!..

Бичок. Заїжте солодким, зараз полегша!..

Олена. Ні, ні, наливайте ще!

Стеха. Що це ти, доню?

Олена. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович!

Бичок налив.

Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець… А цей перстень… (зрива з пальця перстень) хай він пропаде, це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!.. І Бичок. Отак краще! Дай господь, дай господь!

Олена. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому.

Стеха пішла.

Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..

Бичок пригортає її.

Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..

Стеха вернулась з сорочкою.

Бичок. Лице потепліє, і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її).

Олена. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..

Стеха. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?

Олена. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці).

Бичок. Олено Юхимівно, годі-бо вам!

Олена (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима… Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!

Yaş sınırı:
12+
Litres'teki yayın tarihi:
30 ağustos 2016
Hacim:
60 s. 1 illüstrasyon
Telif hakkı:
Public Domain