Kitabı oku: «Толока. Краєвид з вікна хати», sayfa 2

Перша ХАТА Катерини

Ранок. Пісня ВАСИЛЯ і КАТЕРИНИ вплітається у спільне дійство.

ПІСНЯ

 
Поберемся, поберемся навесні.
Поберемся навесні, навесні-навесні,
Як зацвітуть черешні-черешні…
 

ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА дивляться, як чоловіки встановлюють кривенькі опори для стін.

ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА бачать, як дві сусідні опори жінки обв’язують вінками з лугових квітів і різнокольорових стрічок. Скрипка з бубоном береться до своєї роботи. Пісня продовжується.

До чоловіків, які встановлюють опори одну за одною, приєднуються жінки. Вони заплітають стіни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть між опорами, наче плетуть величезний кошик з вікнами та дверима.

У долині між двома пагорбами підіймається перша хата Катерини і Василя.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фільму, символізують жіночі груди, жіночу силу середовища, частиною якого є толока.

Пісня задає спільний темп і ритм роботи. Щойно дівчата попідтикали спідниці, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дівчат. Черга передає глиняні ковалки. Жінки обмазують лозу глиною. Чоловіки підносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стріху.

Дві сусідні опори, прикрашені вінками, вже готові бути одвірком.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Два вінки, що позначають майбутній одвірок – вигаданий ритуал. Символізує захист хатніх дверей (входу) від проникнення непроханих гостей.

Ще й сонце не сіло – нова ХАТА, у два віконця, готова. ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА, а тепер вже господар і господиня, вітаються до своєї ХАТИ. Вони цілують її поріг.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Поцілувати поріг нової хати – вигаданий ритуал. Встановлює родинний зв’язок між людиною і хатою.

Поруч зі справжньою ХАТОЮ на гілках вишні – маленькі, іграшкові ХАТИНКИ – їдальні для птахів. Діти насипають всередину зерно. ГОЛОСИ КАЗКАРІВ-ВЕРТЕПНИКІВ:

ГОЛОДАНЬ

 
У тієї Катерини…
 

ГОЛОТА

 
ХАТА на помості…
 

Вертеп-вистава. Казкарі-вертепники запрошують селян до вертепу.

ГОЛОДАНЬ

 
У тієї Катерини…
 

ГОЛОТА

 
ХАТА на помості…
 

Молодь та старі з дітьми гуртуються біля вертепу, де починається казка. Дерев’яні ляльки підкорюються Голосу з вертепу.

ГОЛОДАНЬ

У тієї Катерини ХАТА на помості, Із славного Запорожжя наїхали гості…

Глядачі збігаються до вертепу. Зсередини дерев’яного механізму лунає голос.

ГОЛОТА

 
Один Семен Босий, другий Іван Голий…
 

У віконці вертепу – іграшкова ХАТИНКА, іграшкова Катерина та троє іграшкових козаків.

ГОЛОДАНЬ

 
Третій славний вдовиченко Іван Ярошенко.
 

Перед віконцем вертепу – зачаровані селяни.

ГОЛОТА

 
З’їздили ми Польщу і всю Україну,
А не бачили такої, як се Катерина.
 

Позаду вертепу – двоє артистів: ГОЛОДАНЬ та ГОЛОТА – латка на латці. На двох – сім зубів, одна посмішка.

ГОЛОДАНЬ

 
Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині за одну годину».
 

Дивуються селяни.

ГОЛОТА

 
Другий каже: «Друже, якби я був дужий.
То оддав би я всю силу…
Оцій Катерині…
 

На цьому вистава зупиняється.

ГОЛОСИУ НАТОВПІ

 
Тікаємо! Ховайся!
 

Не ворушаться ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ. Погляди не відриваються від вершників…

Казка зупиняється. Не зупиняється життя. Коні перетворюють ХАТУ на уламки (макет ХАТИ – іграшкова ХАТА має три фази руйнації: друга фаза – ХАТА без даху, третя фаза – купа уламків).

Крізь вікно вертепу ми бачимо: до решток ХАТИ підходить ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА. КАТЕРИНА схиляється над купою сміття, підіймає глечик.

ВАСИЛЬ розгрібає уламки, знаходить стіл. Стіл на долоні ВАСИЛЯ.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Порушення масштабів, – в цьому випадку співвідношення розмірів людини й хати, людини та коня – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи та історичних законів, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.

Василь і Катерина навіть налякатися не встигають. Вони здивовані.

В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долоні у ВАСИЛЯ – стіл.

Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немає.

Друга ХАТА

День. Прокидається пісня – жіночим голосом.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС

 
Чорні очка, чорні очка, як терен…
 

Заюрбилася толока вдруге.

ГОЛОСИ

 
Чорні очка, як терен, як терен, як терен,
Коли ми ся поберем-поберем?
 

Великий плетений кошик підсувається під хвіст теляті. Чекають не довго. Теля ляпає в кошик з-під хвоста. Двоє чоловіків додають наляпане до замісу толоки.

ЧОЛОВІК

Підходьте на толоку!

Двічі запрошувати не доводиться. Дорослі й молодь починають свій звичний танець у глині.

Діти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невміло беруться і до своєї – «дитячої» ХАТИНКИ: хтось ставить кутові опори з гілочок, хтось заплітає стіни лозою, хтось підіймає крокви, перев’язує їх жердинами…

Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Діти продовжують, поспішаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стріхи, хтось закидає стіни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно і кінець «дитячої» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.

Обдивилися діти, а доросла ХАТА вже стоїть там, де й стояла. Стоїть друга ХАТА у два віконця для Василя і Катерини на тому ж місці, де стояла перша, наче й не відлучалася.

Дитяча ХАТКА також має свого хазяїна: зсередини виглядає ЛАТКА.

Вечір. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там і вечеря. Або сніданок. Відкриваються ставні верхнього поверху вертепу – у двох віконцях з’являються ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ.

ГОЛОТА

 
Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині за одну годину».
Другий каже: «Друже…
 

На нижньому поверсі вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купається? Під кожним віконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистів позичили.

ГОЛОДАНЬ

 
Другий каже: «Друже, Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину оцій Катерині».
 

Хлопцям та дівчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.

ГОЛОСИ У НАТОВПІ

 
Оксано! Не дивись туди!
 

Але дивиться Оксана, дивиться Надійка, Уляна, Маруся…

ГОЛОТА

 
Третій каже: «Діти, нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини за одну годину».
 

А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспіхом закривають ставні вертепу, а декорацію першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крізь натовп до джерала розпусти, і глядачам перепадає. Очі ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити сороміцьке дійство!

Гуркоче грім – на небі, здається, теж гніваються.

Удар чернечим костуром в іграшкову ХАТИНКУ збігається з ударом справжньої блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присідає – лякається. Не кажучи вже про решту присутніх.

На місці нової ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплює вишню з іграшковим хутором.

Третя ХАТА

Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…

Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.

ГОЛОС

 
Чорні очка, чорні очка, як терен.
Коли ми ся поберем…
 

Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.

Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.

ГОЛОТА

 
У тієї Катерини…
 

ГОЛОДАНЬ

 
ХАТА на помості…
 

Обережно підтримуючи свій важкий живіт, КАТЕРИНА сідає на призьбу, стогне. Сусідки підхоплюють її під руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ двері закриваються.

СУСІДКА

 
А ти, Василь, іди, іди. Ми тут самі.
 

ВАСИЛЬ шукає собі місця, але не знаходить. Він сідає на призьбу, дослухається до голосів з ХАТИ.

Вночі ВАСИЛЬ блукає навколо ХАТИ. Падає дощ.

Василь вкриває ХАТИНКУ своєю свиткою. Він стає на коліна, заглядає у вікна, припадає вухом до зачинених дверей, та ще й з боків підтикає, аби не протягло. З хатинки лунає крик немовля.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Порушення масштабів, – у цьому разі співвідношення розмірів людини й хати, – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.

Зима. День. Сніг тихо сіється з неба. З сусіднього яру лунають голоси вовчої зграї. ВАСИЛЬ виглядає з дверей і кричить у порожню діжку щось погрозливе. З-під його ніг виглядає і гарчить ЛАТКА.

Ніч. Взимку сніг вкриває стріху, тин, поле.

Весна. Ранком прочиняються двері. На порозі – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показує дитині те, на що ХАТА дивиться своїми вікнами щодня і щоночі.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Катерина з немовлям з’являється в просторі одвірку – виходить з темряви, з лона хати на Божий світ, символізуючи одну з основних тем фільму: людина ліпить хату, а хата створює людину.

Берег озера. Сонце висвітлює своїми останніми променями берег озера, висвітлює РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кінці. Тінь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближається до РИБАЛКИ. Мисливця веде тінь коси на піску. Не знає РИБАЛКА, що смерть поруч… Тінь КАЙСАК-БАБАЯ відпускає в політ тінь стріли з лука.

Падає РИБАЛКА зі стрілою в серці. Дзвенить глиняний дзвоник на кінці вудки.

КАЙСАК-БАБАЙ прив’язує дзвоник до держака коси.

КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказує на небіжчика, який лежить на піску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починає відвертатися від РИБАЛКИ – вказує протилежний напрямок.

КАЙСАК-БАБАЙ оцінює поглядом напрямок продовження свого шляху.

Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушає за вказівкою коси.

Хутір. День. Відпочиває ВАСИЛЬ, відпочиває його гончарний круг. У дворі поважно ходять гуси, між ними, як злодії на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всіх, пасеться поруч із ХАТОЮ коза на мотузці. З хліва виглядає теля. Пригрівся хутір під двома пагорбами. Бездонний простір зоряного неба вкриває літній день. Хатинка, Василь з Катериною і Ганусею, коза та гуси летять крізь космічний простір.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Космічний простір, крізь який летить Земля, символізує стрімкий рух часу, що буде керувати подіями у фільмі, долаючи чотириста років історії.

Зранку ВАСИЛЬ бере з собою сокиру, йде до лісу по дрова.

ГАНУСЯ з КАТЕРИНОЮ бавляться саморобними іграшками на коліщатках: обертаються коліщатка, крутиться дерев’яний Домовичок, лунає його голос – наче дятел на жуків полює.

ГАНУСЯ з Домовичком жене козенят з двору на берег. КАТЕРИНА перегукується з ГАНУСЕЮ Домовичками: обертаються коліщатка, крутяться дерев’яні Домовички, лунають їхні голоси.

Собака ЛАТКА подає сигнал – насувається біда! Бігом повертається ВАСИЛЬ.

ВАСИЛЬ ховає КАТЕРИНУ в порожньому кратері гончарної печі, закриває лядою, а потім перевертає на ляду верейку з горщиками, б’є готові горщики на черепки. ВАСИЛЬ засипає ляду черепками глиняного посуду…

ВАСИЛЬ кидається в поле гукати ГАНУСЮ.

ВАСИЛЬ

 
Ганусю! Доню!
 

Тим часом на подвір’я з двох боків вилітають вершники.

На подвір’ї починається бій польських вершників з татарськими. ЛАТКА ховається у власній домівці. Копита руйнують собаче помешкання. Гарчання ЛАТКИ захлинається.

Летять голови. Падають коні. Починає горіти стріха.

Круговерть бою захоплює своїм рухом гончарний круг, який починає обертатися…

Вогонь облизує вишневе дерево, підпалює іграшковий хутір.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Використання лялькових об’єктів, моделювання масштабних подій в іграшковій формі – один з основних способів встановити «правила гри» у фільмі.

Берег ріки. Ніч.

Не за харчі – за життя, що висить на волосині, грають артисти виставу. Голоси артистів тремтять.

ГОЛОДАНЬ

 
Катерина задумалась
І третьому каже:
«Єсть у мене брат єдиний
У неволі вражій!»
 

Перед вертепом зібралися татари – вечеряють і дивляться.

Татари вперше бачать таких маленьких козаків, таку, хоча й лялькову, але голу красуню КАТЕРИНУ. На руках в одного з татар жива лялька – перелякана ГАНУСЯ.

ГОЛОТА

 
«У Криму десь пропадає;
Хто його достане,
То той мені, Запорожці,
Дружиною стане».
Разом повставали,
Коней посідлали,
Поїхали визволяти
Катриного брата…
 

ВАСИЛЬ, озброєний сокирою, бачить доньку, підповзає ближче.

ГОЛОДАНЬ

 
Один утопився у Дніпровім гирлі…
 

Дерев’яний козак не хоче тонути, дерев’яні татари ріжуть його ятаганами.

Справжні живі татари навісніють перед вертепом. А ще більше татари радіють, побачивши, як другого козака…

ГОЛОТА

 
Другого в Козлові на кіл посадили.
 

Але радіють вони недовго, бо з’являється третій козак. Він рубає дерев’яних ворогів і рятує Катриного брата.

ГОЛОДАНЬ

 
Третій, Іван Ярошенко,
Славний Вдовиченко,
З лютої неволі, із Бахчисараю
Брата визволяє…
 

На цьому слові вистава знову припиняється – крапку ставить татарська стріла.

Слідом – навперейми одна за одною ще з десяток. Букет стріл прикрашає стіни іграшкового театру. Іграшкові козаки припнуті стрілами до декорацій.

У віконцях верхнього поверху видно ГОЛОТУ і ГОЛОДАНЯ.

Вони прив’язані до свого вертепу й тепер їх, одного за одним, у чергу лупцює батогом татарин.

ГАНУСЯ залишається без нагляду. Вона повзе в темряву. ВАСИЛЬ підкрадається ближче до доньки…

Татарин помічає ВАСИЛЯ в траві й посилає в його бік стрілу з лука. Стріла прошиває плече ВАСИЛЯ, але йому не до того – над його головою летять копита, свистить ятаган. Татари гарцюють верхи, шукають ВАСИЛЯ в траві, перегукуються, розгортають облогу, наче полюють на звіря.

Оточивши ВАСИЛЯ, який ховається в очереті, татари підпалюють очерет. ВАСИЛЬ задихається. Стіна вогню обпікає його з усіх боків. ВАСИЛЬ кидається в чорну воду, пірнає. Крізь воду бачить: за стіною очерету – татарський воїн з луком цілить… у бульбашки, що тягнуться з глибини.

Татарська стріла летить у воду.

Ранок. ВАСИЛЬ зустрічає світанок, закам’янівши посеред чорного степу, яким блукає в пошуках свого вершника посідланий кінь. ВАСИЛЬ поранений, скривавлений, обпалений, з сокирою, яку не випустив з рук. Із плеча над ключицею стирчить стріла. ВАСИЛЬ стоїть перед порожнім кратером гончарної печі… ВАСИЛЬ стоїть, нерухомий, посеред згарища… Немає КАТЕРИНИ, нема ГАНУСІ… Навколо – бита земля та попіл.

Там, де стояла ХАТА, вогонь ліниво облизує її рештки, наче ситий собака – кістку. Гончарний круг теж палає, уповільнюючи свої оберти. Останні оберти у вогняному вінці робить гончарний круг.

На вишні вціліла одна жива гілка з іграшковою ХАТИНКОЮ.

Раптом – голос домовичка. У руках КАТЕРИНИ дерев’яна іграшка. Не відгукається на її голос ГАНУСЯ.

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ посеред згарища. Здалеку крізь важкий звук татарської кінноти, яка рушає далі в пошуках здобичі, чути голос ГАНУСІ…

ГАНУСЯ

 
Тато!
 

ВАСИЛЬ кидається до коня. Трапляється ВАСИЛЮ шабля поруч із гусаром, якому вона вже ніколи не знадобиться.

ВАСИЛЬ вже в сідлі… ВАСИЛЬ летить на голос доньки.

ВАСИЛЬ

 
Доню!
 

КАТЕРИНА

 
Ганусю!
 

КАТЕРИНА залишається сама.

Падає КАТЕРИНА на коліна й кричить.

Тиша у відповідь.

Четверта ХАТА

День. На голос КАТЕРИНИ сходяться сусіди. Кілька сусідів – старі та немічні – починають звичну роботу: встановлюють кутові стовпи майбутньої ХАТИ, обв’язують стовпи жердинами…

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
У тієї Катерини
ХАТА на помості,
 

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Із славного Запорожжя
Наїхали гості…
 

Сусіди працюють без пісні. Підіймають крокви, обплітають напівпрозорими стінами КАТЕРИНУ, наче хочуть захистити її від горя.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Один з технологічних процесів толоки нагадує створення пташиної клітки. Символ використано за прямим призначенням для перетворення підтексту (клітка для птаха) на візуальне рішення (клітка для Катерини).

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
Один Семен Босий…
Другий Іван Голий…
 

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Третій славний вдовиченко
Іван Ярошенко…
 

Крізь порожнє вікно видно: чорна, наче власна тінь, як скам’яніла КАТЕРИНА на колінах посеред ХАТИ, так і досі не ворушиться.

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
«З’їздили ми Польщу
І всю Україну,
А не бачили такої,
Як се Катерина».
 

Зима. Ніч. Крізь віконне скло, вкрите морозним візерунком – Катерина. З вуст КАТЕРИНИ у бік ікони летить морозна хмарка дихання. Підводиться КАТЕРИНА з колін у своїй ХАТІ. У ХАТІ порожньо, на столі свічка, горщик та три ложки – дві великі й одна дитяча.

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Один каже: «Брате,
якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині
За одну годину».
 

КАТЕРИНА виходить з ХАТИ зі свічкою, наче шукає когось у темряві. Свічка просвічує наскрізь її пальці… КАТЕРИНА ховає свічку від вітру усередині іграшкової ХАТИНКИ.

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
Другий каже: «Друже…
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині».
 

Залишаючи слід сніговою пустелею, КАТЕРИНА з ХАТИнкою в руках і з драбиною на плечах підіймається горбочком у світлі Місяця. Місяць вихоплює з темряви дубок-підліток, на верхівці горбочка.

КАТЕРИНА влаштовує іграшкову ХАТКУ на роз- доріжжі двох гілок, до яких може дотягнутися з останньої сходинки драбини. Ллється світло з віконець іграшкової ХАТИНКИ на сухе дубове листя. Обхопивши руками стовбур, КАТЕРИНА вдивляється в темряву – чи не повертається ВАСИЛЬ з ГАНУСЕЮ?..

Іграшкова ХАТКА також дивиться двома своїми віконцями, не склепає очей.

Крізь дубові гілки, скрізь дубове листя летять зірки космічного простору.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Космічний простір, крізь який летить Земля, гортаючи роки – своєрідний календар фільму «Толока».

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Третій каже: «Діти,
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини
За одну годину».
 

Поле. Зима. На держаку коси побільшало «прикрас»: крім скривавленого коміра – глиняний дзвоник. Дорогу вказує коса. Невтомимою риссю суне зимовим степом погоня – КАЙСАК-БАБАЙ. Сідає сонце, слід погоні перекреслює степ.

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
Катерина задумалась
І третьому каже:
«Єсть у мене брат єдиний
У неволі вражій!
У Криму десь пропадає;
Хто його достане,
То той мені, Запорожці,
Дружиною стане…»
 

Між двох горбів причаїлася ХАТА КАТЕРИНИ. Ніч. Світло у віконцях.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

 
…то той мені, запорожці, дружиною стане…
 

Стара ХАТА. Ніч. Сплять на сволоку сушені трави. Спить на столі паляниця, вкрита рушником, поруч – три ложки – дві великі, одна менша… Спить у горщику на припічку сіль. Не спить на підвіконні лампадка.

Чути голоси КАТЕРИНИ та її ХАТИ.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Починаючи з цього епізоду, хата наділяється власним голосом, веде діалог з Катериною. Це встановлює символічний родинний зв’язок між хазяйкою і хатою.

ГОЛОС ХАТИ

Ти що надумала, Катерино? Куди це ти збираєшся?

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Що надумала, то й надумала. А ти хто, щоб у мене розпитувати? свекруха?

ГОЛОС ХАТИ

А то ти не знаєш – хто? ХАТА твоя. Гріха не боїшся, Катерино?

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Який гріх? Я на базар. Сьогодні базар на переправі. Солі треба купити.

ГОЛОС ХАТИ

Пішла! На переправу пішла! По сіль пішла! Сіль оно у горщику на припічку, а вона пішла! Гадає, я не знаю, чому пішла… Бо там казкарі-вертепники – пішла почути, чим казка закінчиться. Хай послухає, може, порозумнішає.

Переправа

Ранок. Базарний гомін з усіх боків. Все на спродаж: коло за колом, над брилями і намітками літає кінь. Плаче циганська скрипка, гомонить натовп, оцінюючи коня.

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
«Хто його достане,
То той мені, Запорожці,
Дружиною стане…»
 
 
Разом повставали,
Коней посідлали…
 

Крізь базарний натовп сунуть двоє вагітних жінок.

Кози, поросята, кури та гуси додають до базарного шуму свої голоси.

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Поїхали визволяти
Катриного брата…
 

Переправа на Січ гуде – козаки торгуються з молодицями. Молодиці нахвалюють свій товар – у котрої що є… А є у кожної – пишно, спокусливо, через край. Не кажучи вже про сметану, масло, мед… сир, хліб, сало… молоко, рибу, яйця.

Плаче скрипка, дзвенить кузня, басом гупають діжки. Діжкам підбренькують макітри та глечики. Кози, поросята, кури та гуси додають до цієї музики свої голоси.

До двох вагітних жінок приєднуються ще троє. А до трьох – ще четверо…

ГОЛОС ГОЛОТИ

 
Один утопився
У Дніпровім гирлі…
 

Крізь базарний натовп проштовхуються вагітні жінки, не звертаючи уваги на крам, реманент, дерев’я- ні іграшки… А там бондар нахвалює свої діжки. Гончар – горщики, чумак – сіль. Шорник – сідла коваль – шаблі.

ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

 
Другого в Козлові
На кіл посадили.
 

Вагітні жінки (Уляна, Параска, Соломія, Оксана, Стефа, Христина, Явдоха, Горпина, Іванка, Килина, Юстина) гуртуються у загін, що суворо й рішуче розсуває натовп. А понад усім – голоси артистів.

А ось і вони – бавляться з іграшковими козаками.

Голоси артистів не змінилися, змінилися артисти: у ГОЛОТИ рушником перев’язане одне око, обличчя ГОЛОДАНЯ перетинає шрам.

ГОЛОТА

 
Третій, Іван Ярошенко,
Славний вдовиченко,
З лютої неволі,
Із Бахчисараю
Брата визволяє…
 

Іграшковий Іван Ярошенко рубає іграшкових татар, звільняє іграшкового «брата» від кайданів. Дивуються селяни та й козаки дивуються. Хоч і бувалі воїни, але тягнуться до ляльок, наче діти.

ГОЛОДАНЬ

 
Заскрипіли рано двері
У великій ХАТІ.
«Вставай, вставай, Катерино,
Брата зустрічати».
 

Перед вертепом – і старі, й молоді. Навіть немовля кинуло цицьку – блимає оченятами.

ГОЛОТА

 
Катерина подивилась,
Та й заголосила:
«Це не брат мій, це мій милий,
Я тебе дурила…»
 

ГОЛОДАНЬ

 
«Одурила!..» І Катерина…
…Додолу скотилась головонька…
 

Тихий зойк вкриває натовп.

Тиша над переправою. Пропливає в повітрі мильна бульбашка.

Котиться по траві відрубана голова. Переляканих селян, хто насунувся ближче, кропить іграшковою кров’ю. Кропить кров’ю і Катерину.

Присутні з переляку кидаються тікати. Хтось з дівчат непритомніє. Лише Катерина не тікає.

За лаштунками театру перелякані ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ.

ГОЛОТА

 
Ти що наробив? Ти скільки налив?
 

ГОЛОДАНЬ

 
Як завжди…
 

ГОЛОТА

 
Зараз битимуть!
 

ГОЛОДАНЬ

 
Поїхали Запорожці вітер здоганяти.
Катерину чорнобриву в полі поховали…
 

ГОЛОТА, ГОЛОДАНЬ

 
А славнії Запорожці в степу побратались.
 

Артисти намагаються завершити виставу, але обурені глядачі не дають їм це зробити. Цього разу бити артистів беруться жінки. Але не це привертає увагу КАТЕРИНИ, коли вона схиляється над Дніпровою водою, щоби змити «кров». Її увагу привертає дивна подія: перед човнами на переправі – вереск та лемент. Троє чергових козаків заступають дорогу вагітним жінкам. Серед козаків – ТИМІШ. Всі жінки дуже вродливі – кілька сільських, одна циганка, черниця… Всі дванадцятеро вкрай вагітні. Троє козаків проти дванадцяти вагітних жінок.

ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Чого поставали, йолопи? Не бачите? Нам на Хортицю!

КОЗАК

Жінкам на Хортицю не можна – закон!

КОЗАК

У якім питанні?

Замість пояснювати, ЧЕРНИЦЯ так вправно причащає своїм великим кулаком розумника, що той падає у воду. Ця перемога надихає решту жінок на штурм човна, тим більше, що тепер до них приєднуються баби з базару. Козаки не відступають, але й не відповідають – з жінками битися?

Хіба налякати трошки? Ото ж, ТИМІШ показує своє мистецтво підпаска. Його довжелезний батіг, власноруч сплетений косицею з буйволової шкіри, може змагатися з гарматою, якщо не в руйнівній силі, то у гучності «пострілу». Не кожна блискавка тягне за собою такий грім, як батіг підпаска ТИМІША.

ГОЛОСИ ВАГІТНИХ ЖІНОК

Рятуйте! Ой, лишенько!

Баби – тікають, а вагітні жінки… Всі дванадцятеро з переляку починають разом те, що було заплановано природою. Різними мовами кричать дві близняточки-шляхтянки, сільські молодиці… циганка. Терпляче стогне ЧЕРНИЦЯ…

Переправа. Ніч. Вночі вартові козаки гріють в казанах воду, носять її відрами межи скель. Далі їх не пускають жінки. У скелях, наче у горнилі вулкану, у світлі величезного вогнища відбувається таємне дійство.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Жінки народжують дітей у «жерлі вулкану» (в кузні).

З кратера лунають страшні крики, вереск, стогін, молитви кількома мовами та суворі команди досвідчених повитух.

На якусь мить все замовкає і тишу прорізає крик першого немовляти. Чиїсь руки підіймають крикливе створіння над кратером.

ГОЛОС

Хлопчик!

Переправа. Ранок. Човен утикається в берег.

Сам КОШОВИЙ Степан Двогілка на світанку виходить на скелі, аби пересвідчитися в неможливому.

Гнітюча тиша зупиняє розмови (пролітає мильна бульбашка).

КОШОВИЙ починає допит жінок з немовлятами, звертається до найближчої:

КОШОВИЙ

Хлопчик? Дівчинка?

ПАРАСКА (ледь чутно)

Хлопчик.

ГОЛОГРИВ

А у тебе?

Замість відповіді, СОЛОМІЯ ледь помітно киває. ГОЛОГРИВ-молодший допомагає начальству спілкуватися з жінками.

ГОЛОГРИВ (грайливо)

Теж хлопець!

КОШОВИЙ, на відміну від підлеглих, навіть думки не має перетворювати все це на жарт (пролітає мильна бульбашка). МИКОЛА СМИК також хоче бути корисним начальству.

МИКОЛА СМИК

Тут ще один козак!

КОШОВОМУ не до жартів.

Щось погрозливе в тиші над переправою. Дітей вже всіх понароджувано, а баби не розходяться.

МИКОЛА СМИК

Та тут, кажуть, усі дванадцятеро хлопці!

КОШОВИЙ

Дуже цікаво… Твого як звали?

СОЛОМІЯ

Іваном…

КОШОВИЙ

А прізвище? Якого куреня? Не чую!

СОЛОМІЯ

Не спитала.

КОШОВИЙ

«Не спитала»… А твого?

ПАРАСКА

Іван.

КОШОВИЙ

А твій?

СТЕФА

Іван…

МИКОЛА СМИК підморгує до КОШОВОГО.

ГОЛОГРИВ

Твого теж Іван?

УЛЯНА ствердно киває.

ГОЛОГРИВ

А хоч один Василь чи, може, Петро є?

ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Самі Івани. І всі – ваші!

КОШОВИЙ кидає погляд на селян, оцінює тишу над переправою.

КОШОВИЙ

Писарю! Де писар?

ІВАН ГОЛИЙ з’являється за його спиною.

ІВАН ГОЛИЙ

Батько не встають. Знову рана відкрилася. Вночі з Апостолом Петром розмовляли.

Тихо перехрестилося товариство. КОШОВИЙ звертається до МИКОЛИ СМИКА, киває в бік жінок.

КОШОВИЙ

Коли воно запозичилося?

Смик перераховує свої пальці.

ЖІНКИ РАЗОМ

На Покрова!

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Дванадцять дівчат втрачають цноту на Покрова. Покрова Богородиці – церковне свято козацького війська. Народження майбутніх воїнів символічно освячене покровительницею козаків.

МИКОЛА СМИК

На Покрова наша славна Січ перебувала в стані війни, водночас з Ордою і з клятими Ляхами, і жоден козак без дозволу Кошового не міг полишити Хортицю, бо саме тоді ми зосталися без пороху і змушені були готуватися до оборони…

ГОЛОГРИВ

Ну? Я ж казав: до чого тут ми?

Раптом ГОЛОГРИВ згадує про те, що забув Кошовий.

ГОЛОГРИВ

Тільки дванадцять Кодацьких було відряджено в Кодак по порох.

КОШОВИЙ

Кодацьких сюди! Решту також ведіть! А може й тут Івани є?

Подає голос Писарчук Іван Голий.

ІВАН ГОЛИЙ

Я Іван! Іван Голий.

Жодна з жінок не впізнає в ньому свого.

Немовлята кричать, присутні мовчать, а справа і не думає вирішуватися. На скелі, що височіє над натовпом в оточенні трьох озброєних козаків – один неозброєний (СЕМЕН БОСИЙ). Троє козаків, як схрестили на ньому свої погляди, так і не відпускають – стежать, як СЕМЕН пускає в політ мильні бульбашки через соломинку.

Новина продовжує гуртувати на переправі козаків, проти яких купчаться баби. На руках в одної з жінок КОШОВИЙ бачить двох немовлят.

КОШОВИЙ

Двійня?

УЛЯНА

Один мій, а один…

Якась страшну звістку читає в її погляді КОШОВИЙ. Не перепитує – рушає слідом.

За скелею на рядні, бліда, наче крейда лежить наймолодша – хіба не дівча.

КОШОВИЙ

Окса…

Не витримують ноги – відмовляються. КОШОВИЙ на колінах підповзає до молодиці.

КОШОВИЙ

Оксано… Доню!

ОКСАНА

Тату! А ви ж казали: в Крим по сіль і назад… А самі?

КОШОВИЙ міряє поглядом провину кожного з козаків, шукає очима того, хто не витримає його погляду – іншого доказу не треба зараз для його шаблі. Козаки витримують. Погляд КОШОВОГО зупиняється на човні, що суне від Хортиці. У човні козаки – один до одного.

Погляди присутніх (селяни, козаки) перелітають з човна на жінок з немовлятами – чи впізнає кожна свого? Жінки з немовлятами мовчать – вдивляються в козаків на човні.

На скелю, де лежить ОКСАНА, виходять дванадцять козаків. Завмирають перед КОШОВИМ. Схожі між собою, як огірки на грядці.

КОШОВИЙ

Іван?

ІВАН 1

Іван.

КОШОВИЙ

Іван?

ІВАН 2

Іван.

КОШОВИЙ

Іван?

ІВАН 3

Іван

КОШОВИЙ

І ти Іван?

ІВАН 4

Іван. Ми близнюки. У нас всі дванадцятеро Івани. Так батькові зручніше.

Дванадцять козаків, а напроти – дванадцять немовлят на руках молодиць…

ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Мого тут нема.

СТЕФА

І мого Івана немає…

Не впізнають жінки своїх Іванів, відмовляються.

ГОЛОСИ

Не мій… І цей не мій… Мені чужого не треба…

ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Не наші!

КОШОВИЙ допомагає ОКСАНІ підняти голову. Стомленими від болю очима, вдивляється в хлопців ОКСАНА.

ОКСАНА

І мого нема…

Замкнулися порепані вуста, закрилися чорні очі.

КОШОВИЙ

Оксано!

Відлітає у вирій мильна бульбашка.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Мильна кулька – душа, що відлітає. Ілюстрація тези про найніжнішу, беззахисну субстанцію, що не залишає матеріального сліду, лише спогад про щось світле, прекрасне, невагоме, невимовне.

Тихо шелестить з усіх боків хресне знамення та шепіт молитви.

Закляк писарчук ІВАН ГОЛИЙ, вкляк ТИМІШ. Всі погляди – на КОШОВОГО.

КОШОВИЙ помічає жінку з двома немовлятами.

КОШОВИЙ (до Уляни)

Котрий Оксанин?

УЛЯНА поглядом вказує йому на хлопчика, який спокійно спить на її лівій руці.

КОШОВИЙ і не помічає, а онук вже в нього.

Мовчать жінки, мовчать козаки, дивлячись на діда з онуком.

КОШОВИЙ

Смику! Гологриве! Збирайте решту Іванів! Всіх, кого знайдете…

МИКОЛА СМИК

Всі вже тут, батьку.

КОШОВИЙ віддає дитя, рушає від одного Івана до іншого, випробовує козаків важким поглядом – одного за одним. Жінки з немовлятами нашіптують йому – кожна своє.

УЛЯНА

Пане Кошовий! Відпустіть мого Івана! Я його дуже люблю! А я й вашого доглядатиму, поки козаком стане.

Не відповідає КОШОВИЙ – ще з десяток Іванів чекають його вироку.

ПАРАСКА

І мого відпустіть!

КОШОВИЙ

А ти чия?

ПАРАСКА

Матвія Шокотуна. З Калинової Криниці.

КОШОВИЙ

Матвія?! А як же ти… без благословення? Без церкви?

ПАРАСКА

Щоб татарам не дісталось. За річкою вже Тридуби горіли, а з цього боку – Дубокорінь…

А на КОШОВОГО вже наступає інша молодиця.

УЛЯНА

А я з Прохачіва. Вже й тікати не було куди – з усіх боків татари, а тут мій… наш, свій, ваш… Іван, то я й…

ГОЛОГРИВ

Аби добро не пропадало?

Молодиця не затримується з відповіддю – ГОЛОГРИВУ дає добрячого стусана, а з очей горохом – сльози образи. Шлях КОШОВОМУ вже заступає інша.

ЯВДОХА

Я з Листвянки. Якраз до церкви збиралася – на рушник з Андрієм ставати… Він з сусіднього села – з Дубокореня. А тут його молодший брат: «Андрія твого татари зарізали! Сюди ідуть! Тікай!» А куди? Одна дорога вільною зали-шилася – Крим, гарем. То я й… Віддасте Івана?

ГОЛОГРИВ (до черниці)

А ти? Непорочне зачаття?

ЧЕРНИЦЯ ХРИСТИНА

Я по селах ходила, на монастир Варвари Дужої збирала. Піски горять, Мар’їнка горить, Прохачів, Листвянка, Дубокорінь, Великий Перевіз… З усіх боків – дим. Бачу, те що для Бога берегла, татари заберуть. А тут – Іван. Віддасте? Бо наші сестри ваших соколів проклянуть…