"Тіні забутих предків" kitabından alıntı

Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба,-- співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'являлись -- не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах. На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леЄінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека -- все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті.