Kitabı oku: «Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник)», sayfa 2

Гимн Коша

Вірш Антона Лотоцького. Музика Антона Баландюка

 
За сімома десь горами,
За сімома десь ріками,
Кажуть, є там божий рай,
Та вір, брате, поза нами,
За січовими стрільцями,
Нігде раю не шукай.
 
 
Бо немає ліпше,
Бо немає ліпше,
Як у нашому Коші.
Тут гармат не чути,
Тут не свищуть кулі,
Тут безпечні ми усі!
 

Ой зацвила черемха

Вірш Романа Купчинського. Музика Антона Баландюка

 
Ой зацвила черемха, зацвила ярим цвітом.
Там прощався та й стрілець січовий з білим світом. (2)
 
 
Там прощався та й стрілець січовий слізоньками,
Що немає кому прокопати йому ями. (2)
 
 
Нема кому труни тисової зготовити.
Буде тіло чорне гайвороння розносити. (2)
 
 
А черемха тую скаргу тиху зрозуміла,
Чисту душу стрільця січового пожаліла. (2)
 
 
Спи спокійно, стрільчику січовий, спи, мій сину.
Бо я тебе чесно поховаю як дитину. (2)
 
 
Рано-вранці прийшли за ним друзі поглядіти.
А за нічку стрільця січового вкрили квіти. (2)
 

Василь Бобинський

Український поет, журналіст, перекладач Василь Бобинський народився 11 березня 1898 р. в м. Кристинополі Львівського воєводства (нині Червоноград Львівської обл.). Його батько, залізничний сторож, прагнув дати освіту обдарованому синові, планував відіслати його на навчання до гімназії спершу у Львові, потім – у Відні. Бобинський досконало знав західноєвропейські літератури, повністю опанував французьку, німецьку, польську та російську мови та дав чимало поетичних перекладів з них.

1916 р. їде до Українських січових стрільців, складової частини австро-угорської армії, що під час революції стала зав’язком української армії в Галичині. Воює в рядах УСС до 1920 р. Невдовзі опиняється в Києві, де знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Я.Савченком та Д.Загулом. Повернувшись 1921 р. до Львова, редагує разом із Ю.Шкрумеляком, Р. Купчинським і О.Бабієм модерністичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюється французькими поетами-модерністами. До речі, Бобинському належать найкращі переклади поезій А.Рембо.

1925 р. з’являється перший у радянській пресі вірш Бобинського «Стежка». У той час поет уже співпрацював з західноукраїнськими комуністами, почав редагувати їхній двотижневик «Світло». 1 травня 1926 р. поліція закриває журнал, а Бобинський опиняється на п’ять місяців у львівській тюрмі – тій самій, де сидів колись Іван Франко. Тут Бобинський пише поему «Смерть Франка».

З 1923 р. Бобинський редагує комуністичний літературно-громадський журнал «Вікна», залучивши до співробітництва в ньому С.Тудора, П.Козланюка, Я.Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, що сполучав літературно-мистецький модернізм і комуністичну ідеологію; завдяки останньому допускався також на радянську Україну.

У червні 1930 р. Бобинський, переслідуваний польською поліцією, переїжджає в УРСР – до Харкова, повний віри у свій новий шлях, в соціалізм і в його українське відродження в УРСР. Ця віра надавала тодішнім його поезіям самовпевненості й пристрасті.

Цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і в особистому житті скромний джентльмен потрапив у радянську Україну запізно – коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиною молодого відродження.

В УРСР Бобинський входив до спілки письменників «Західна Україна», що з 1925 р. об’єднувала щирих патріотів радянської України – вихідців із західноукраїнських земель і була ліквідована в 1930-их органами НКВД разом із більшістю її членів, у тому числі й таких видатних, як комуніст М.Ірчан, визнаний прозаїк В.Ґжицький, Д.Загул та інші.

25 грудня 1933 р. Бобинський був заарештований і посаджений до тюрми НКВД у Харкові. Його вивезли 1934 р. з ешелоном в’язнів у заґратованих телячих вагонах на російську північ. За ним помандрувала шукати його молода крихітна мила дружина з малятком на руках. Чутка про них пропала. Кажуть, Бобинський, людина слабкого фізичного здоров’я, помер на каторзі від виснаження. Двадцять три роки його ім’я було заборонено згадувати навіть лайкою, але 1957 р. посмертно «реабілітовано». В «Історії української літератури», т. 2 (Київ, Академія наук, 1957) докладно описано заслуги Бобинського як комуністичного письменника-пропагандиста. Ні словом не згадано, де, коли, за що, ким і як він був знищений. В «Антології української поезії» (Київ, Держ. в-во художньої літератури, 1957, том ІІІ), де вміщено кілька поезій Бобинського, «реабілітація» виглядає так: «В 1930 році приїхав до Радянського Союзу, жив у Харкові. Помер 8 січня 1939 року». Реабілітований 1956-го.

Синя чічка

Вірш Василя Бобинського. Музика Михайла Гайворонського

 
Ой, упали сніги білі на Поділлі,
Ой, пішов та у походи хлопець смілий.
Як пішов, лишив дівчині синю чічку,
Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.
Як пішов, лишив дівчині синю чічку,
Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.
 
 
Ой, зацвіли сади білі на Поділлі,
Повертають із походу хлопці смілі.
Як пішов, лишив дівчині синю чічку,
Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.
Як пішов, лишив дівчині синю чічку,
Та й пішов, пропав донині: камінь в річку.
 

Михайло Гайворонський

Композитор і диригент, поет і педагог, музично-громадський діяч і критик Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. у Заліщиках (нині Тернопільської обл.) Мати знала багато українських пісень, сама гарно співала, батько любив грати на сопілці. Наука гри на скрипці і музичної теорії почалася, коли Михайлу було 8 років. Після закінчення народної школи вступив на навчання в Заліщицьку учительську семінарію. Там поширив свої знання музичних інструментів. На формування музично-естетичних поглядів, композиторської творчості Михайла Гайворонського мали вплив заліщицькі вчителі В.Цалинюк, органіст Ф. Коньор, священик І. Туркевич та професор Е.Старжинський. 17-літнім Михайло вів мішаний та чоловічий хори семінарії та семінарський оркестр. Працював також з сільськими оркестрами у Старих Заліщиках, Добровлянах і в Блищанці.

Перші композиторські спроби й успіхи Гайворонського пов’язані з 1910 роком. До його ранніх творів належать: хорова композиція на слова зі збірки М.Шашкевича «Ой, вилетів орел». Її виконав заліщицький хор 1911 року. У тому ж 1910-му диригує оркестром товариства «Січ».

1912 р. як випускник семінарії Гайворонський почав працювати учителем в с. Зашкові неподалік Львова. Одночасно студіював музику у Вищому музичному інституті імені Лисенка. На великому концерті у Львові, присвяченому 100-річчю від дня народження Т.Шевченка, М.Гайворонський диригував учительським хором, котрий, у тому числі, виконав його перші твори на слова О.Олеся.

Як свідомий українець вступив до лав Українських січових стрільців з вибухом першої світової війни 1914 р. та розпадом Австро-Угорської імперії, брав участь у карпатських боях у сотні В.Дідушка. Варто відзначити, що Січове військо було військом не тільки високої дисципліни, але й розвиненої духовної культури. У його лавах М.Гайворонський став підхорунжим, композитором-диригентом, організатором духового оркестру Січових стрільців, інспектором військових оркестрів Української Галицької Армії. Йому допомогав Роман Лесик – підхорунжий, диригент стрілецького оркестру, автор музичних творів «Легіон УСС», «Вечір в Україні», секстетів для кларнетів і саксофонів. Репертуар оркестру поповнювався музичними творами А.Баландюка – підхорунжого, музиканта, композитора; Я.Барнича – композитора-диригента, учасника струнного квартету, Б.Крижанівського, Р.Купчинського, Л.Лепкого – авторів багатьох стрілецьких пісень.

М.Гайворонський згадував: «При Українських Січових Стрільцях були три трубні орхестри. Першу вів я і Роман Лесик; від початків створення її аж до листопадових подій 1918 р. Друга орхестра повстала навесні 1918 р. при вишколі УСС під проводом Богдана Крижанівського». Після декількох місяців самостійного існування цей оркестр (вже на Великій Україні) об’єднався із першим духовим оркестром. Третій оркестр УСС розпочав своє існування на початку 1919 р. під орудою музиканта першого оркестру Осипа Кухтина. Подальший творчий шлях Гайворонського насичений і плодотворний: візитатор військових оркестрів при УГА, керівник оркестру Українського театру в Кам’янці-Подільському, театру М.Садовського (1919 р.).

Першим музичним твором, який виконав оркестр, був «Сокільський марш». Також виконували «Французький марш» та «Коломийковий похід», котрий записав Роман Лесик. Михайло Гайворонський створив власні марші: «1-ий Стрілецький Похід», «2-ий Стрілецький Похід», «Стрипа-марш», «В дорогу», «Їхав козак», «За рідний край» («Ми йдемо в бій»), «Народний» (на мотив «Дівча в сінях стояло»), «Похоронний похід». Пізніше розучили гімн «Ще не вмерла Україна», «Salvator marsch», «Молитву „Похоронний марш“», «В’язанку народних пісень», тощо.

Публікує низку своїх музичних творів в збірниках «Стрілецька антологія» (1915 р.), «Стрілецькі бойові пісні» (1916 р.), «Співанки УСС».

Чимало пісень написано М.Гайворонським на вірші видатного стрілецького поета і прозаїка Р.Купчинського: «Їхав стрілець на війноньку», «За рідний край», «Ой видно село, широке село».

З багатьох причин композитор змушений був у 1923 р. емігрувати до США. Помер М.Гайворонський 11 вересня 1949 р. у Нью-Йорку, де й похований.

Їхав стрілець на війноньку

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Їхав стрілець на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
«Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.
 
 
Подай, дівчино, хустину,
Бо як у бою загину:
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину.
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину».
 
 
Лихії люди насилу
Взяли нещасную милу,
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
 

Йде січове військо

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Йде січове військо
Та співає стиха:
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха.
Як поборем вороженьків —
Не буде в нас лиха.
 
 
Йде січове військо
В боротьбу криваву:
Як поборем вороженьків —
Добудемо славу.
Як поборем вороженьків —
Добудемо славу.
 
 
Йде січове військо
Пісня степом лине:
Як поборем вороженьків —
Слава не загине.
Як поборем вороженьків —
Слава не загине.
 

Накрила нічка

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Накрила нічка, тай тихесенька,
Земленьку кругом, —
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над сонним лугом.
І до любови накликає
Чарівниченько соловій,
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей:
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі, як зорі сяють,
Любка всім вперед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана! Не забудь!»
Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова.
А сотник шепче ще до ушка
Прощальнії слова.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
Ударив гранат, як грім гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.
 
 
Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
І знову стихло все довкола,
Ставок заснув, здрімнувся ліс.
А тільки вітер по соснині
Зітхання тихо ніс.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
 

Ой впав стрілець

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Ой впав стрілець у край зруба,
Коло зламаного дуба
І не встане вже, і не встане вже.
Йшов до бою опівночі,
Смерть закрила йому очі…
Від трьох куль на все, від трьох куль на все.
 
 
І хто йому заспіває,
І хто його поховає?
Хіба вітер й сніг, хіба вітер й сніг.
Ой за тебе, рідний краю,
Наші стрільці умирають…
І він теж поліг, і він теж поліг.
 

Ой казала мати

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Ой казала мати та не банувати
За стрільчиком молоденьким,
Бо стрілець покине, а самий полине
На конику вороненькім,
Бо стрілець покине, а самий полине
На конику вороненькім.
 
 
Дівча не зважало і з туги зівяло,
За стрільчиком молоденьким,
Бо стрілець покинув, а сам полинув
На конику вороненькім,
Бо стрілець покинув, а сам полинув
На конику вороненькім.
 

Ой покрились білим снігом полонини

Вірш Василя Бобинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського. Музика Михайла Гайворонського

 
Ой покрились білим снігом полонини,
Десь поїхав хлопець миленький з Буковини.
На прощання дав дівчині синю чічку,
Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.
 
 
Ой заплачеш, моя мила, ой заплачеш,
Бо мене уже ти більше не побачиш.
Йшов шукати ліпшу долю в чужім краю,
А тепер тут на чужині пропадаю.
 
 
Ой між горами трембіта трембітає,
Із-за гаю гайвороння вилітає.
Дівчинонька плаче, хлопця виглядає,
Тільки милий із чужини не вертає.
 
 
Розцвіла весняним цвітом Буковина,
Довго ждала – не діждалася дівчина,
Залишив на згадку милий синю чічку,
Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.
 

Пройшли гори, пройшли доли

Вірш і музика Михайла Гайворонського

 
Пройшли гори, пройшли доли,
Темні бори перейшли,
А кращого отамана
Над нашого Василечка не знайшли.
Бо наш славний Василечко
З нами все тримає,
Разом з нами йде до бою
І разом гуляє.
 

Слава, слава, отамане

Вірш Юліана Назарака.

Музика Михайла Гайворонського

 
Слава, слава, отамане,
О, ти, батьку наш!
Ми з тобою на ворога
Підемо всі враз!
Ми з тобою на ворога
Підемо всі враз!
 
 
Коні твої осідлані,
Ми від рання ждем;
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!
 
 
І як та хмара, як та туча,
Вдарим на врагів,
І з тобою в трудах, славі,
Вертаємось домів.
І з тобою в трудах, славі,
Вертаємось домів.
 
 
Не час, ореле, горювати, —
Глум забудь і біль;
Краще згинуть, як так жити,
В бій веди, у бій!
Краще згинуть, як так жити,
В бій веди, у бій!
 
 
Та ж ми твої соколята,
Ти ж отаман наш;
Ми до бою за тобою
Підемо всі враз!
Ми до бою за тобою
Підемо всі враз!
 

Микола Голубець

Український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф Микола Голубець (літ. псевд.: Микола Вілонський, М.Вільшина; 15 грудня 1891, Львів – 22 травня 1942, Львів) закінчив Львівську академічну гімназію і Академію мистецтв у Кракові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету та у Віденському університеті.

У роки Першої світової війни від 1914-го – доброволець Легіону Українських січових стрільців. Мав ранг підхорунжого, активний член «Пресової квартири УСС» у Відні. Наприкінці 1918 р. – командир чоти новоствореної Української Галицької армії, учасник бойових дій українсько-польської війни 1918–1919 років.

Від 1920-их займався науковою, літературною і культурологічною діяльністю: член комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові з історії мистецтва, один із організаторів Асоціації незалежних українських митців.

Після вересня 1939 р. – працівник Львівського міського архіву. Під час німецької окупації Львова заснував Літературно-мистецький клуб, працював над тритомною історією української культури.

Як дослідник історії українського мистецтва та історії України, Львова та регіону був автором 84 книг і брошур, понад 1500 статей. З-під його пера вийшла серія брошур і статей про українських митців: О. Архипенко (1922), Т.Шевченко (1924), Л.Долинський (1924), П.Холодний-старший (1926), М.Гаврилко, Л.Ґец (1934), Т.Копистинський, О.Кульчицька, Ю.Нарбут, О.Новаківський, І.Труш і П.Ковжун (1939), про міста і села: Львів (путівник, 1925), Лаврів (1926–1927), Белз, Буськ, Звенигород (1927), Перемишль, Теребовля (1928), Сокаль (1929), Жовква і середньовічний Галич (1937).

Видавець та редактор 14 тижневиків і щоденних газет, зокрема: «Світ» (1917–1918), «Шляхи», «Життя і мистецтво» (1920), «Маски» (1920), «Українське мистецтво» (1926), «Неділя» (1928–1931), «Час» (1931) та ін.

Редагував також «Українську Бібліотеку», яку видавав Іван Тиктор.

Художню творчість почав як поет збіркою позначених мінорними настроями віршів «Фрагменти» (1909) та «Бувають Хвилі» (1910). Автор поеми на біблійні теми «Мойсей Безумний» (1914). У віршах «Апострофа», «Михайлові Яцкову» та ін., поетичному циклі «Весняні води», драматичній сцені «Стріча» зі збірки «Поезії» переважають мотиви непокори тяжкій долі, прагнення до суспільної та душевної гармонії.

Ой нагнувся дуб високий

Вірш Миколи Голубця. Музика Михайла Гайворонського

 
Ой нагнувся дуб високий
Понад став;
Ой по тобі жаль глубокий позістав.
Жовкне, в’яне дуб високий
Тут, то там,
Ти далеко – світ широкий,
А я… сам…
Ой дивлюся, як щорана
Дуб ся гне…
Чи часом тобі, кохана,
Жаль мене?
Листя в’яне, ворон кряче,
Сірі дні…
Кажуть люде, що ти плачеш
По мені.
 

Клим Гутковський

Громадський діяч, активіст спортово-патріотичних товариств «Січ» та «Сокіл-Батько», командант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису «Праця» Клим Ґутковський, або Гутковський, народився 18 серпня 1881 р. у Тернополі, де й закінчив реальну школу. У 1908 р. разом з доктором Мечиславом Орловичем вдруге відкрив Кришталеву печеру у Кривчому (Тернопільщина). Гутковський вперше зробив її фотографії та склав топографічний план привхідної ділянки. Завдяки цьому науковці зацікавилися печерою і організували ряд наукових досліджень. Також Гутковський, досліджуючи підземні проходи Кривчого, давав їм імена великих українців. Наприклад: Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Богун, Тарас Шевченко та інші.

Будучи студентом Львівської політехніки, у 1909 році, Клим Гутковський був запрошений для редакторської роботи в тодішніх газетах. У 1910 та 1911 роках працював редактором часопису «Праця», який видавав комітет Народної друкарні в Куритибі (Бразилія).

У 1911 р. повернувся до Галичини. Коли в 1913 р. по всій Галичині утворювалися стрілецькі товариства, Клим Гутковський виступає одним з керівників першої організації стрільців у Бориславі. У серпні 1914 р. як старшина австрійської армії переведений до Легіону УСС. Призначений командантом Гуцульської сотні (ранг – сотник). Брав участь у боях під Вишковом. Першу Гуцульську сотню УСС організував Клим Ґутковський у жовтні-грудні 1914 р. у Страбичеві та Хусті. Бойові дії сотня почала в лютому 1915 р. Гуцули уславилися в боях у районі Торунсько-Вишківського перевалу між містами Міжгір’я і Долина. Проіснувала перша Гуцульська сотня лише до весни 1915 року.

Помер 29 травня 1915 р. у лікарні Будапешта.

Гей ви, стрільці січовії

Вірш і музика Клима Гутковського

 
Гей ви, стрільці січовії, раз, два, три,
В наших дівчат серце мліє, раз, два, три.
Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
 
 
Попереду сотник іде, раз, два, три.
Він до пекла з вами піде, раз, два, три,
Сам із себе хлопець бравий, під ним коник дуже жвавий,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Ви вперед все поступайтесь, ні на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
 
 
Пане сотник, що то стало, раз, два, три,
Що в нас грошей дуже мало, раз, два, три,
Три дні хліба вже не їли, лиш холодну воду пили,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Три дні хліба вже не їли, лиш холодну воду пили,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
 
 
Пам’ятайте, командири, раз, два, три,
Щоб не злетіли ковніри, раз, два, три.
Бо стрільці все добре знають, але вас ще поважають,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Бо стрільці все добре знають, але вас ще поважають,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
 

Петро Карманський

Український поет, перекладач (псевдоніми – Петро Гіркий, Лесь Могильницький), представник «Молодої музи» Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в польському містечку Чесанові, що в Любачівському повіті. Освіту здобував в українській гімназії у Перемишлі. Потім бажання вчитися несе його до Львова. Там він вступає до Університету на філософський факультет. Саме в студентські часи він і познайомився з молодомузівцями. Навчався в богословській колегії Ватикану. Працював журналістом, викладачем Тернопільської гімназії (1912–1913, 1917–1918). Друкуватися почав 1899 р.

У роки Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині та Австрії. Згодом виконував дипломатичну місію Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки.

У 1922–1932-их проживав у Бразилії та Аргентині. У 1922–1925-их був у Бразилії як представник ЗУНР. 25–26 грудня 1923 р. у місті Порто-Уняйно відбувся ІІІ з’їзд делегатів Союзу українців Бразилії. Президентом обрано П.Карманського, заступником О.Ананевича, секретарями – С. Кобилянського, Т. Петрицького. В лютому 1924 р. почав видаватися орган Української народної спілки «Український хлібороб» під редакцією Карманського.

Після повернення на батьківщину працював учителем гімназій Самбора, Сокаля, Дрогобича (1931–1939). Від 1939 р. (після початку Другої світової війни та встановлення радянської влади в Західній Україні) викладав у Львівському університеті.

1940 року став членом Спілки радянських письменників України.

Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає. Однак 16 серпня 1947 р. Львівський обком КП(б)У видав довідки для ЦК КП(б)У про діяльність доктора філософських наук Б.Барвінського, лікаря О.Барвінського, поета П.Карманського, професора Львівської консерваторії Ю.Криха у зв’язку з необхідністю їх арешту; усі охарактеризовані як націоналісти з антирадянськими настроями.

Вже 18 серпня Львівський обком КП(б)У надав інформацію ЦК КП(б)У про інтелігенцію Львівщини та контингент вступників у львівські вищі навчальні заклади. Відзначено, що місцева інтелігенція вийшла з середовища дрібної буржуазії й перебувала у стані ідейного ламання своїх старих поглядів. «Відвертими українськими фашистами» визнані Богдан та Олександр Барвінські, П.Карманський, Ю.Крих. Ставилось питання про необхідність їх арешту, що допомогло б партійним органам розкрити їх «антирадянську діяльність» і підштовхнуло інтелігенцію, яка «вагалася», швидше «розірвати» з минулим.

У 1944–1946-их був директором меморіального музею Івана Франка у Львові. П.Карманський – представник раннього українського модернізму. Створив цикли проникливої любовної лірики, екзотичних пейзажів. Його ранні поезії пронизані смутком, пізніші – іронією та сарказмом. Переклав «Божественну комедію» Данте. Перша частина («Пекло») вийшла 1956 р. у співавторстві з Максимом Рильським. Також переклав окремі твори Ґете, Де Амічіса та інших авторів.

Помер 16 квітня 1956 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.