"Облога Буші" kitabından alıntı

"Так, я люблю його, - промайнуло у неї в голові, - його, зрадника моєї вітчизни, цього Каїна, що підняв камінь на брата, - я все ж таки люблю його! Мої лиця горять соромом за його, а я все-таки люблю... Невже ж це почуття дужче від мене? Невже ж і пімля смерті... Та чи вбито ж його? Хто впав?.. Вбито, вбито!.. - Вона провела холодною ркуою по гарячому чолі і відкинула назад свою кому. - Ох, Антусю мій, любий, коханий! Нащо все так сталося? Нащо твоя злочинна рука тепер безвладно лежить на холодній землі? Нащо твої чудові очі застигли мутними крижинками? І нащо ж поклала тебе на козачому степу сестра ж твоя і подруга? Чому не лягли ми разом з тобою в домовину, переступаючи поріг цього життя з вірою одно в другого і з ухсілкою паювання?! О, яка смертельна нудьга, який нестерпучий біль!.."