Kitabı oku: «Архітектура. Дитяча енциклопедія», sayfa 3

Афінський акрополь

Найвищою точкою політичного і культурного розвитку грецьких полісів вважається середина V ст. до н. е., період після закінчення греко-персидських воєн, у яких греки здобули перемогу завдяки своїй мужності. В усіх головних битвах перси мали кількісну перевагу, і в очах греків власна перемога була доказом переваги грецької демократії над східною деспотією. Весь хід війни показав, на що здатен вільний громадянин, коли він захищає свою батьківщину і свою громаду.

Зразок фриза

Союз грецьких міст очолювали Афіни, що були зразком грецької демократії. Всі громадяни-чоловіки мали там виборче право і могли бути обрані на будь-яку державну посаду. Афіни також були загальновизнаним культурним центром, всілякі мистецтва досягли тут найвищого розквіту. Перікл, найвідоміший політичний діяч цього періоду, так визначив художні смаки своїх співгромадян: «Ми любимо красу без примхливості та мудрість без зніженості». Живим втіленням цього естетичного принципу став ансамбль афінського акрополя.

Загальний вигляд афінського акрополя. Реконструкція

Той афінський акрополь, що відомий нам сьогодні, був збудований відразу після закінчення греко-персидських воєн на місці старого, зруйнованого персами. Керування будівництвом взяв на себе Фідій, друг Перікла і найвідоміший грецький скульптор, якого сучасники називали «прекрасний ремісник». Невелика скеля, на якій зведений акрополь, має неправильну форму і похилу верхівку. Давньогрецькі будівельники не стали її вирівнювати, а створили асиметричний, але по-своєму врівноважений ансамбль, що чудово вписувався у природний ландшафт.

Акрополь був воєнним укріпленням, головним міським святилищем, громадським центром. Тут зберігалися суспільні скарби, розміщувалася картинна галерея – пінакотека, проводилися святкові обряди на честь богині Афіни Паллади, покровительки міста. Найбільшим святом в Афінах були Панафінеї. У цей день афіняни влаштовували урочисту процесію, що сходила на акрополь, щоб принести в дар богині пеплос – розкішний святковий серпанок. Весь ансамбль акрополя розрахований на те, щоб його найкраще сприймала людина, що підіймається сюди разом з урочистою процесією.

На верхівку скелі ведуть не просторі парадні сходи, а кам’яниста звивиста стежка, що приводить до головного західного входу – так званих пропілеїв. Вони оздоблені портиком з шести колон. По боках розташовані дві неоднакові споруди. З одного боку – масивна, з глухими стінами будівля пінакотеки, з другого – невеличкий, зі стрункими іонічними колонами храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги). Взагалі давні греки зображували богиню перемоги Ніку у вигляді молодої жінки з могутніми крилами за плечима. Але в даному разі афінянам забажалось бачити цю богиню безкрилою, щоб вона ніколи не змогла покинути їхнє місто.

Пропілеї

Пройшовши через пропілеї, опиняєшся на великому майдані. Колись тут стояла велична восьмиметрова скульптура Афіни Паллади, виконана Фідієм. На жаль, до наших часів вона не збереглась. Натомість від пропілеїв відкривається вид на найбільшу споруду акрополя – Парфенон, храм, присвячений Афіні Парфенос, тобто Афіні Діві. Архітекторів, що звели цю неперевершену пам’ятку, звали Іктин і Калікрат.

Храм Ніки Аптерос

До пропілеїв храм виходить не фасадом, а одним з кутів. Таким чином, той, хто увійшов, може бачити одночасно західний фасад і бічну колонаду, що переходить у перспективу. Колись західний фронтон прикрашали скульптурні зображення Афіни і морського бога Посейдона, що ведуть суперечку за владу над Аттикою і Афінами. Парфенон являє собою класичний периптер, оточений 46 доричними колонами. Будівельним матеріалом для нього служив мармур світлого відтінку. Урочиста процесія афінян рухалася вздовж бічної стіни Парфенону до головного східного фасаду. На фризі храму була зображена така сама процесія. Вона ніби супроводжувала справжню.

Парфенон

На перший погляд, будівля Парфенону здається строго геометричною, але, придивившись, бачиш у цій геометричній правильності деякі невеликі відхилення, що роблять споруду більш органічною і гармонійною. Ближче до кутів колони тут поставлені тісніше, ритм колонади змінюється, нагадуючи розташування живих людей у процесії. Колони звужуються догори, але посередині ледь помітно потовщуються, наче напружені м’язи. Ехіни мають такий вигляд, ніби вони зроблені з пружного матеріалу і трохи стиснуті вагою даху. Головний східний фасад Парфенону прикрашала скульптурна група роботи Фідія, що зображувала народження Афіни з голови Зевса.

У середні віки, коли Афіни входили до складу Візантійської імперії, а потім були центром незалежного Афінського герцогства, Парфенон зберігали як пам’ятку, але влаштували у ньому християнський храм, що був присвячений Діві Марії, замість язичницької Діви Афіни. Коли Грецію захопили турки, вони теж не мали наміру руйнувати чудову пам’ятку, але під час однієї з воєн розмістили в ній пороховий склад. Так трапилося, що Парфенон вибухнув. Щоправда, він не був зруйнований повністю, збереглася його чудова колонада, і про загальний вигляд храму ми можемо дістати уявлення. Але значна частина його краси втрачена для нас назавжди. Греки вважають день зруйнування Парфенону днем національної жалоби.

Напроти Парфенону, ближче до північного схилу пагорба, стоїть другий знаменитий храм акрополя – Ерехтейон, названий так за ім’ям Ерехтея, міфічного предка афінян. Від Парфенону він відрізняється значно меншими розмірами і більш складною архітектурою. Серед давньогрецьких пам’яток Ерехтейон є абсолютно оригінальним, не схожим на жодну іншу будову. Всі чотири його фасади мають різний вигляд. Західний фасад оздоблений шістьма тонкими іонічними напівколонами. З північного боку до фасаду прибудований глибокий портик. Південний фасад має вигляд глухої стіни, на тлі якої сприймається невеликий портик, утворений каріатидами – жіночими скульптурами, на які, як на колони, спирається дах.

Процесія дівчат. Східна частина тимпана Парфенону. Мармур. V ст. до н. е.

Портик каріатид розташований не посередині фасаду, а дуже зміщений убік. Східний фасад оздоблений звичайним колонним портиком на уступчастому постаменті. Під час урочистої процесії афіняни обходили храм навколо, і отже, могли спостерігати, як усі його фасади по черзі змінюють один одного.

Як ми вже казали, ансамбль акрополя був асиметричним, але не безладним. Він був добре продуманий і врівноважений. На північ від пропілеїв знаходилася масивна споруда пінакотеки, на південь – тендітний храм Ніки Аптерос. Ця асиметрія врівноважується зворотним розміщенням головних споруд: на півдні – величний Парфенон, на півночі – порівняно малий Ерехтейон. Менші святилища та допоміжні будівлі – будинки священнослужителів і склади – намагалися розміщувати так, щоб не порушувати гармонію.

Ніка, яка розв’язує сандалію. Рельєф балюстради храму Ніки Аптерос

Ерехтейон

Ансамбль акрополя доповнювали численні скульптури богів. Пози, в яких вони зображені, такі жваві і невимушені, такі промовисті, що здається, ніби мармурові боги заселяли афінський акрополь так само, як справжні – Олімп. На жаль, ці шедеври дуже постраждали від часу, від багатьох залишилися лише фрагменти, але й вони можуть дати нам уявлення про великі досягнення грецького мистецтва.

Один з непогано збережених шедеврів акрополя – барельєф з храму Ніки Аптерос, що зображує богиню, яка нахилилась, щоб зав’язати сандалію. Зі скульптур, що прикрашали фронтони Парфенону, до нашого часу дожила лише група мойр, богинь долі, які спостерігають за народженням Афіни. Більша частина скульптурних прикрас не збереглася. Та й у своєму теперішньому стані афінський акрополь вражає своєю гармонійністю і є джерелом натхнення для багатьох художників, поетів та архітекторів.

Глава 5
Архітектура давнього Риму

Рим – місто, якому судилося відігравати надзвичайно велику роль у стародавній та середньовічній історії. Якщо довіряти традиції, він був заснований у VIII ст. до н. е. і довгий час був невеликим містечком, що нічим не відрізнялося серед таких самих містечок-полісів Середньої Італії та сусідньої Етрурії, області, заселеної етрусками. Та легенда розповідає, що під час будування першої міської стіни, на одному з семи пагорбів, що оточували місто, у грунті була знайдена людська голова, якої не торкнулося тління. Римляни та етруски надавали великого значення всіляким прикметам, і ця знахідка була розтлумачена як вісник того, що місто досягне могутності і невмирущої слави. Пагорб, де була знайдена голова, дістав ім’я Капітолій (від латинського слова caput – «голова»). Згодом на цьому пагорбі була поставлена бронзова скульптура вовчиці, що є символом Рима, і храм, присвячений трьом найголовнішим римським богам: Юпітеру, Юноні та Міневрі. Для зведення цього найстарішого римського архітектурного комплексу були запрошені будівельні майстри з Етрурії.

Пов’язане зі знахідкою голови пророцтво справдилося. Войовничі і водночас розсудливі римляни поступово підкорили собі всі міста Італії, у тому числі і ті, що були засновані греками. Прагнучи розширити свій вплив на Сицилію, вони почали війну з Карфагеном, що був центром могутньої держави. Після остаточної перемоги у II ст. до н. е. римляни взяли під свою владу численні карфагенські колонії. Це поклало початок створенню величезної імперії, розміри й багатонаціональний склад якої вражає навіть наших сучасників. Пам’ятки римського будівництва знаходять на територіях таких країн, як Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Англія, Німеччина, Австрія, Угорщина, Греція, Болгарія, країни колишньої Югославії, Туреччина, Вірменія, Іран, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс. Нога римського легіонера ступала і на землі, що нині належать Україні. Щоправда, могутні завойовники не залишили тут значних матеріальних слідів свого перебування. Але деякий час римські гарнізони стояли в Херсонесі та Ольвії, містах, заснованих на північному березі Чорного моря давніми греками.

Хоча багато визначних архітектурних пам’яток римляни залишили далеко від батьківщини, центром світу для них завжди був Рим. Сюди звозилися численні скарби з підкорених країн, серед них і скарби культурні. Велике місто всмоктувало в себе культуру інших народів, переробляло її на основі власної і, в свою чергу, служило зразком для найвіддаленіших провінцій.

Круглий храм Сівілли в Тіволі. Початок I ст. до н. е. Загальний вигляд і план

Первісно римське будівництво було досить своєрідним. Давньоіталійські домівки були круглими в плані, і схожими на них будувалися перші храми. Але згодом запозичені в інших народів будівельні системи взяли гору, і до наших часів дожило лише кілька храмів, у зовнішньому вигляді яких вбачають зв’язок з давньоіталійською традицією. Це так звані круглі храми. Вони невеликі за розміром. До такого типу пам’яток належить храм Вести в Римі, храм Сівілли у Тіволі, храм Фортуни у Баальбеку.

Міст, споруджений римлянами через річку Тахо в Іспанії

Найбільший вплив на розвиток римської архітектури мали сусіди: етруски та греки. Від етрусків греки запозичили такі важливі деталі, як кругла арка та стелі-склепіння. Перша з цих деталей лягла в основу таких суто римських споруд, як арочні мости та водопроводи-акведуки. Використання круглої арки при спорудженні мостів дозволяло збільшити відстань між його опорами і значно зменшити навантаження. Римські мости та акведуки і нині збереглися у багатьох країнах, що виникли на колишній території величезної імперії. Причому деякі виконують не тільки естетичну, а й свою первісну практичну функцію. Мости надійно з’єднують береги річок, а по акведуках постачається вода. Особливо багата такими пам’ятками Іспанія.

Від греків римляни перейняли архітравно-балочну систему і ордери. Вони використовували у своїх спорудах три класичні грецькі ордери: доричний, іонічний та корінфський. Але вони також створили два нових ордери: тосканський і композитний. Тосканський ордер, що іноді називають також етруським, порівняно з грецькими має більш важкі й приземкуваті пропорції. Стовбур колон не має канелюр, фриз гладкий, не прикрашений барельєфами.

Існували також споруди, які об’єднували властиві грекам балочні системи з притаманними етруській архітектурі склепіннями. Таку систему називають ордерною аркадою. Найдавнішою відомою нам спорудою цього типу є Табуляріум – будівля державного архіву, що була зведена на початку I ст. до н. е. на римському форумі.

Римські храми, різноманітні за формою, істотно відрізнялися від подібних грецьких споруд. Вони поставлені не на стилобати – уступчасті платформи, а на подіуми – платформи, що мають сходи лише зі сторони входу. Вхід у храм, як правило, прикрашає глибокий портик. Такі портики були улюбленим місцем зустрічі і спілкування для римлян. З боків храм звичайно теж прикрашали колони або напівколони, з’єднані зі стіною. Прямокутний у плані храм, оточений напівколонами, носить назву псевдопериптер, на відміну від грецького периптера, де колони стоять окремо. Найулюбленішим типом колон у Римі залишалися колони корінфського ордера, які зустрічаються частіше, ніж тосканські та композитні. Іонічні та доричні колони зустрічаються як виняток.

Особливим типом громадської споруди були римські бані, або терми. Крім приміщень для миття, вони включали просторі зали, призначені для всіляких фізичних вправ, і такі, в яких можна було просто відпочити, провести час за приємною бесідою. Найвідоміші терми мали також свої бібліотеки, бо приємна бесіда передбачала для римлянина значну обізнаність у питаннях філософії та літератури. При будівництві терм використовувалися різноманітні ордери, прикрашали приміщення чудовими скульптурами. Щоправда, інтер’єр не оздоблювали фресками, що бояться вологи, натомість велику роль тут відігравала різнокольорова мозаїка, для якої не шкодували дорогих матеріалів.

Храм Бела у Пальмірі. Приклад римського псевдопериптера

Римські театри відрізнялися від грецьких тим, що грецькі театри завжди влаштовувалися на схилах природних пагорбів. Римляни підіймали задні ряди для глядачів над передніми за допомогою штучних опор – субструкцій. Суто римською спорудою є амфітеатр. Тут ряди для глядачів розташовані не півколом, як у театрі, а замикаються в кільце. Амфітеатр був призначений для масових видовищ, до яких були вельми охочі мешканці Рима. Часто на його арені відбувалися гладіаторські бої. Найвідомішою пам’яткою такого типу є амфітеатр Флавіїв, який нащадки римлян назвали Колізеєм, що означає «величезний». Колізей міг вмістити одночасно 56 000 глядачів.

Римський амфітеатр у Північній Африці

З розвитком архітектури в Римі тісно пов’язана скульптура. Статуї героїв, а потім імператорів на вулицях міста знаходилися у гармонії з архітектурним ансамблем. Цікавим різновидом давньоримських монументів є тріумфальні арки. Вони являють собою кам’яну браму, що стоїть окремо серед міста і не з’єднується ні з якою стіною. Їх єдине призначення – віддати шану славетним воєначальникам. Повертаючись до міста на чолі переможного війська, воєначальник проїжджав через таку арку, яку зводили спеціально на цей випадок. Нині в Римі збереглося три такі арки: імператорів Тіта, Семптімія Севера та Костянтина. Багато тріумфальних арок, збудованих на честь перемог місцевого значення, збереглося у провінціях.

Амфітеатр Флавіїв, відомий під назвою Колізей

Центром громадського життя, а отже, і осередком багатьох архітектурних пам’яток Рима був форум – головний міський майдан. За довгу і строкату історію Римської держави їх було збудовано кілька. Найстарішим є республіканський форум, що виник у котловині між трьома пагорбами: Капітолієм, Палатином та Квіріналом. У своїх основних рисах його ансамбль склався у II–I ст. до н. е. Майдан має форму трапеції. У розташуванні окремих будівель немає симетрії, але це зумовлено не оригінальністю задуму, а тим, що будівлі зводилися тут поступово. Найбільш визначними спорудами республіканського форуму є храми Конкордії, Веспасіана, Сатурна і Діоскурів та базиліки консула Емілія і Юлія Цезаря.

Коли в I ст. н. е. республіканський лад у Римі був замінений владою імператорів, а населення міста дуже зросло, неподалік від старого форуму почали будувати нові, які називають імператорськими, тому що будування кожного з них було пов’язане з ім’ям певного імператора. Всього за історію Рима було збудовано 5 таких форумів. На відміну від республіканського, всі вони мали симетричну, строго продуману композицію. Найбільш цікавим вважається форум імператора Ульпія Траяна, зведений у першій половині II ст. н. е. Його складає кілька елементів, розташованих уздовж єдиної осі. Першим є великий перистильний двір, у центрі якого встановлена кінна статуя імператора. Двір замикає фасад величної громадської будови – так званої базиліки Ульпія. Пройшовши через базиліку, потрапляєш до меншого перистильного двору, що служить обрамленням для тріумфальної колони, поставленої на честь воєнних перемог Траяна. Висота цього монумента сягає 38 м. Його вкривають розміщені по спіралі барельєфи зі сценами завойовницьких походів. Ансамбль форуму завершує храм, присвячений Траяну, бо імператора в Римі обожнювали.

Тріумфальна арка Тіта у Римі. 90 р. н. е.

Республіканський форум у Римі

Форум імператора Траяна

Для будівництва римляни широко застосовували особливий матеріал, що дістав назву «римський бетон». Для стін робили обличкування з тонкого шару цегли або каменю, зовні і зсередини, а проміжок заповнювали щебенем, змішаним з вапняковим розчином і вулканічним піском. З бетону в Римі будували найрозкішніші споруди. Його застосування відкривало великі можливості. Бетон використовували для зведення склепінь та купола. Застигаючи, бетон утворював разом з цегляним каркасом монолітну конструкцію. Більш дорогі матеріали, наприклад мармур, використовували для обличкування і декоративних деталей. Колони могли робити і з суцільного мармуру. Зразком такої грандіозної споруди з римського бетону є Пантеон, про який йтиметься далі.

Колона Траяна

Типовий житловий будинок римського городянина розвинувся з італійської сільської садиби. Але у міських умовах типовий для садиби двір перетворився на велике приміщення, що носило назву атріум. Слово це означає «чорний». Так приміщення називали тому, що в ньому знаходилося сімейне вогнище, і сажа осідала на стінах. У стелі над вогнищем робили великий отвір, через який виходив дим і заходило світло. У глибині атріуму розміщувалася кімната хазяїна і стояли шафи з ларами – богамипокровителями сім’ї і домівки. Атріум був головним приміщенням, де відбувалися всі важливі сімейні церемонії. Всі інші приміщення розташовувалися навкруги. На вулицю римський дім виходив глухою стіною. Згодом, коли римляни ближче познайомилися з житловим будівництвом інших народів, вони стали прибудовувати до своїх домівок перистильні дворики, у яких приємніше було проводити час, ніж у похмурому атріумі. Але національні традиції не дозволяли зовсім відмовитись від нього, і він залишився приміщенням для особливо урочистих подій. Вогнище з атріуму перенесли в спеціальне приміщення, а на його місці почали робити басейни. Світло, що потрапляло через отвір у стелі, відбивалося у воді, а потім на стінах.

Цікаві зразки римської житлової архітектури можна бачити в Помпеях, невеликому місті, що в I ст. н. е. було поховане під вулканічним попелом внаслідок виверження Везувію. Через цю подію його пам’ятки дожили до нашого часу, не зазнавши ніяких змін. Найвідоміші пам’ятки Помпей – це не храми і не будинки пересічних громадян, а розкішні вілли. Їх інтер’єр прикрашають яскраві фрески, що дають нам уявлення про живопис Давнього Риму. Барвисті стіни доповнювала підлога, вкрита мозаїкою.

Звичайно, не всі мешканці Рима могли собі дозволити жити в домівках з атріумами та перистильними двориками. Будувалися і багатоповерхові житлові будинки, в яких орендували собі кімнати бідняки. Такі будинки називалися інсулами.

Не менш цікавими, ніж пам’ятки Риму та Італії, є зразки римської архітектури в провінціях. Багато європейських та східних міст і нині зберігають у своєму плануванні риси римського воєнного табору, з якого вони виникли. Та завойовники зводили не лише воєнні табори. Залишаючись на чужині, вони намагалися зробити її якомога більше схожою на Вічне Місто, звідки прийшли. Особливо багато пам’яток зводилося у провінціях за часів пізньої імперії, коли навіть імператори почували себе не дуже затишно в столиці і намагалися перенести свою резиденцію ближче до вірних їм легіонів. Саме так виникла знаменита резиденція імператора Діоклетіана, що нині можна бачити в місті Спліті, у Хорватії. Палац Діоклетіана у Спліті являє собою прямокутну у плані споруду, площа якої дорівнювала 29409 м², а мури в окремих місцях сягали 24 м. Середину займає великий перистильний двір, у якому збереглися руїни храмів імператора, Юпітера та бога лікування Ескулапа. Тут же можна бачити мавзолей Діоклетіана, що в середні віки був перероблений на кафедральний собор. Тоді ж стіни палацу почали виконувати функцію міських мурів.

Так виглядає інсула – багатоповерховий дім Древнього Риму

Фреска з Помпеї

Салона (сучасний Спліт). Палац Діоклетіана. Перистиль

Пальміра (Сирія). Колонада головної вулиці

Салона (сучасний Спліт). Палац Діоклетіана. Реконструкція

Особливо вражаючі пам’ятки свого перебування римляни залишили у східних провінціях. Тут римські архітектурні традиції тісно перепліталися з місцевими. До таких пам’яток належать руїни Пальміри, колись великого торговельного міста в Сирійській пустелі. Місто виникло біля оазису на караванному шляху від Середземного моря до Перської затоки. Воно мало довгу власну будівельну традицію, але в II ст. н. е. було зруйноване через численні війни і потім знову відбудоване римлянами. Кажуть, що у величних колонадах Пальміри знайшли своє втілення східна пишність, грецьке відчуття міри та римський розмах. Всесвітньої слави зажив також храмовий комплекс у Баальбеку, нині невеличкому містечку в Лівані, яке колись було елліністичним містом Геліополем, а потім римською колонією, що носила довге ім’я Юлія-Августа-Фелікс. Тут можна бачити колонаду храму Юпітера і майже цілі храми Бахуса і Фортуни.

Колони храму Юпітера в Баальбеку, Ліван