Kitabı oku: «Циганка за мільйон», sayfa 2
– Кирило Кугат… Місцевий депутат? – Все ж таки вирішила уточнити Тасарла.
– Так. Він допоможе вмовити вашого майбутнього чоловіка одружитися.
– То що, Тасарла, ви приймаєте нашу пропозицію? – Уточнюючи, запитала жінка-юрист.
Цікаве формулювання. Складалася думка, що в неї й дійсно є право вибору. Але це лише ілюзія. Який у неї є вибір? Ніякого. ЇЇ доля була в руках цих людей і вони вирішили, що онука барона повинна стати розмінною монетою між двома світами.
Саме в цей момент в пам’яті дівчини випливли слова Зари: «Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення».
І Тасарла подумала. Навіть попри свій страх та ненависть до Петра Шушкова вона вийде за нього заміж. Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим місточком, завдяки якому цигани й українці зблизяться. Принаймні Тасарлі хотілося у це вірити.
– Так, я приймаю вашу пропозицію, – впевнено промовила дівчина.
Після цієї заяви зненацька заговорив барон:
– Сьогодні перлина нашого табору розплатилася собою за мої помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не зміг виховати з Чендера нормальну людину; не помітив, коли він пішов кривою доріжкою. Але якщо Тасарла постраждає від руки гаджо, якого ви напророчили їй в чоловіки, то я повернуся навіть з пекла і вб’ю його. Й жодна сила на землі не зупинить мене.
Після цього барон взяв онуку за руку та вивів з кабінету, залишивши письмові формальності своєму юристу.
Через дві хвилини Тасарла опинилася у себе в кімнаті. Зайшовши, вона відразу впала на ліжко. Дивно, що підіймаючись сюди вони не зустріли жодної людини. Де подівалися Зара та Хітана? Хоча такі запитання навряд чи повинні зараз хвилювати дівчину. Зовсім скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловіку, який можливо вбив свого друга; чоловіку, який мав зв'язок з кримінальним світом; чоловіку, який не збирався одружуватися не тільки на циганці, а й взагалі. О, Господи, що ж вона наробила? Навіщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе віддати своє життя та своє тіло людині, яку ніколи не покохає? Безліч запитань і жодної відповіді.
Поки що Тасарлі було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила єдине, що вміла краще за все – з головою пірнула у нездійсненні мрії. Там вона по традиції чекала на свого гаджо у кімнаті, а коли він виходив з душу, звабливо одним рухом знімала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайні аквамаринові очі починали темніти від пристрасті. Потім вони разом падали на ліжко й довго та солодко насолоджувалися один одним.
З таких приємних думок не хотілося повертатися у реальність. Якби тільки вона могла вийти заміж за чоловіка зі своїх мрій; за чоловіка, у якого були дивовижні крила за спиною…
Розділ 2
Тасарла могла годинами стояти на балконі та роздивлятися мальовничі краєвиди й територію, що належали барону.
Хоча вже здається не йому. Іншому. Незнайомому, чужому чоловіку, який сьогодні повинен прибути, щоб підтвердити права власності.
Він вже зовсім поряд. Тасарла відчувала це й здається природа теж. Навіть вітер змінився: став більш нахабним, більш лютим та холодним. Він приніс з собою сірі хмари, що повністю вкрили небо.
Тасарла розв’язала хустину, що красувалася на її довгій спідниці та накинула на плечі. Але навіть це погано захищало від пронизливого вітру. Обхопивши себе руками, дівчина намагалася уявити майбутнього нареченого. Що їй відомо про нього окрім пліток і чуток? НІЧОГО. Насправді Тасарла й не хотіла нічого знати. Досить і того, що її наречений жорстока людина без серця. Ну, і як можна жити з таким під одним дахом?
Так, подруга все ж розповіла онуці барона історію з минулого її нареченого. Ніби то у Петра Шушкова була дівчина, яку він кохав більше за життя, але одного дня чоловік знайшов свою наречену в обіймах кращого друга. Помстившись обом, він назавжди зарікся не кохати.
Циганок у таборі дуже хвилювали плітки, що їх новий барон зовсім не поважає жінок, сторониться їх, а серце його ніби перетворилося на шматок льоду, що навіть не б’ється під шкірою.
Можливо б Тасарла і відчула до нього жалість, якби вже не відчувала люту ненависть. Їй здавалося, що цей чоловік принесе з собою холод. Поряд з ним і її серце, яке жадає палкого кохання, перетвориться на шматок льоду. Й дійсно, яка ще доля може чекати на неї з таким екземпляром Кая з казки про Сніжну Королеву.
Несподівано чоловіча рука лягла дівчині на плече, вириваючи з гірких думок. Це барон прийшов заспокоїти її, дати пораду. Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всіх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмішку повернулася до дідуся. В перші секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потім перевів погляд на онуку і дбайливо її обійняв.
– Від цього я не можу тебе захистити, Перлина моя.
– Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатій, що позбавлений найціннішого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навіть і підсівший на наркоту.
Дідусь тихо засміявся, чи то їй тільки здалося.
– Ні, Перлина моя, він не наркоман. Й навіть доволі приємний у спілкуванні.
– Ти знайомий з ним? – Здивувалася дівчина.
– Перетиналися у минулому, але не більше. Дивно.
Тасарла почула у тоні барона зацікавленість та щось ще, щось, що не зрозуміла.
– Про що ти? Що саме дивно?
– Цей Петро зовсім не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже після того, як та жінка вчинила найбільшу дурню у своєму житті. Тоді він з’явився на зустріч ще з якимось чоловіком. Мені розповіли, що то його молодший брат, який нещодавно повернувся на батьківщину з іншої країни та тепер збирався відкрити справу у Тростянці. В той день вони розмовляли неподалік від нас і Петро засміявся. Але не сміх мене вразив, а очі. З холодних та колючих вони перетворилися на теплі та веселі. Спочатку я навіть не міг повірити, що це ті самі очі. Стільки в них було життя, енергії, запалу… В той момент вони зробили Петра схожим не на акулу бізнесу, а на малого хлопчину, який не знає що таке лють і ненависть. На жаль, це тривало не довго й в наступну мить, коли Шушков зустрівся зі мною поглядом, я знову побачив перед собою зібраного й розважливого бізнесмена, що здатен будь-кого порвати на шматки заради власного прибутку. Саме це мене й здивувало. Очі Петра оманливі. Будь уважна з цією людиною, Перлина моя.
– Добре, дідусь, – пообіцяла дівчина, відсторонившись і повертаючись до спостерігання за горизонтом.
Барон Роман Карачай з любов’ю та каяттям спостерігав за онукою.
– Якби у мене була хоча б одна можливість заборонити цей шлюб…
– Ні, не переймайся через це, – перебила його Тасарла, – так забажали небеса. Це доля. Від неї нікуди не втекти.
Дівчина впевнено розправила плечі, і Роману знову захотілося її втішити, але він добре знав свою онуку. Вона сильна й безстрашна навіть перед обличчям небезпеки, тож точно знайде вихід і з цієї ситуації. Барон був впевнений, що Тасарлі вдасться зібрати докупи понівечене серце Петра. Варто їй тільки цього забажати.
– Я розумію всю серйозність ситуації, розумію, чому повинна залишитися тут. Це мій дім і жоден чоловік не змінить цього факту. Я виросла у цій місцині й люблю наш табір, наш ліс, поля, сади… – Неочікувано пустилася у відверту розмову Тасарла, – Пам’ятаєш, коли мені було п’ять, я вмовила Зару та Папушту і ми втекли з дому на дві доби? Обладнавши в лісі собі будиночок, ховалися там, граючи у дорослих.
– Як таке можна забути. Твої батьки тоді ледь душу з Чендера не витрусили, намагаючись вивідати де ти ділася, – з посмішкою відповів барон, – але він мовчав. Не видав. Мій онук!
Тасарла зрозуміла, що дарма заділа цю тему й поспішила її змінити:
– А пам’ятаєш, як я вперше вчилася сидіти на коні?
– Ця картина й досі в мене перед очима. Варто було тварині повернути голову чи підійняти ногу, як ти тієї ж миті відскакувала від нього. Але потім переборола страх і все ж навчилася їздити верхи.
– Насправді я це зробила через те, що Хітана мене дражнила й називала не справжньою циганкою. З її слів, справжні цигани завжди добре ладнали з конями. Саме після того, як я все ж таки утерла їй носа ми й стали найкращими подругами.
– Ну, з цього приводу можу сказати, що ти дарма переймалася, тому що у тебе характер справжніх циган, кров циган. Наша перлина, наша дівчинка, наша надія…
Так, Тасарла знала, що на теперішній день й дійсно попри власні бажання стала останньою надією на гарний кінець цієї справи. Заради табору дівчина готова запропонувати себе цьому ненависному незнайомцю, тому що вона й дійсно справжня циганка, онука барона. Такі як вона не пасують перед труднощами, а долають їх з високо піднятою головою.
– Я вийду за нього заміж. Я врятую невинні життя, – впевнено промовила Тасарла швидше переконуючи себе, ніж барона.
– Ходімо, Перлино моя, стає занадто прохолодно.
Й дійсно у цей момент порив холодного вітру розтріпав довге темне волосся, але дівчина вперто стояла на місці, продовжуючи вдивлятися вдалину.
– Ні, я хочу дочекатися приїзду нареченого тут. Хочу, щоб він відразу відчув мою присутність, щоб зрозумів хто тут господар.
Барон дуже добре знав свою онуку, тому не став переконувати зайти у дім. Все одно це було безглуздо. У дівчини свої таргани в голові, і якщо вона бажає зустріти майбутнього чоловіка саме так, то ніхто й ніщо не переконає її залишити балкон.
Дочекавшись коли Роман нарешті піде, Севаш наважився підійти до дівчини. Молодий циган чув всю розмову між онукою і дідусем і йому зовсім не подобалося, що така красуня як Тасарла повинна стати дружиною якомусь там гаджо. Не за їхніми традиціями такі весілля.
Тримаючись трохи позаду він ретельно вивчав дівчину. Густе волосся струїлося по її спині. Червона довга спідниця та такого ж кольору блуза підкреслювали тонкий стан й доволі високий зріст. Тасарла сильно змінилася з того, часу як вони ще дітьми грали на галявині перед домом барона. Вперше Севаш це помітив дев’ять років тому, коли вони у шістьох викрали кольє у міського депутата. Можливо якби тоді він наважився позалицятися до неї, то зараз мав би за дружину онуку самого барона. Через його нерішучість тепер дівчину чекає зовсім інша доля.
Хоча Севаш ніяк не наважувався підійти ближче, Тасарла все одно відчула присутність сторонньої людини. Повернувшись до нього обличчям, дівчина вигнула брову. Вона не розуміла, що чоловік тут робить і хто йому дозволив блукати по її будинку.
Крім того, Тасарлі не сподобався погляд, яким поїдав її Севаш. Вона вже неодноразово помічала його прискіпливу увагу до своєї персони. Їй навіть здалося, що циган таємно слідкує за нею. Але навіщо? Можливо Чендер попросив придивитися за молодшою сестрою? Проте саме через безглузду поведінку брата Тасарла повинна була вийти заміж за незнайомого гаджо. Нагадавши собі про це дівчина невдоволено схрестила руки під грудьми й промовила:
– Що ти тут робиш? Хто дозволив блукати кімнатами мого будинку? Йди звідси.
Та замість того, щоб прислухатися, Севаш на крок наблизився до красуні.
– Ти так бажаєш зустрітися зі своїм вимушеним нареченим, що вирішила змерзнути? Можливо все ж таки варто зайти у дім, трохи погрітися? Все одно не призведеш на нього гарного враження. Він гаджо, а ти циганка. Між вами прірва.
Тасарла стисла кулачки, але промовчала. Чомусь Севаш вирішив удати, що турбується про неї та голос його видав.
– Петро не має бажання вступати у шлюб з циганкою, навіть якщо вона онука барона, – тим часом продовжував співрозмовник.
– Мені то що до його бажань? – Різко відповіла дівчина. – Головне, щоб не пролилася кров.
– Та що ти? – Севаш іронічно посміхнувся. – Чоловіка змушують одружитися з тобою, а тим часом він чітко дав зрозуміти, що не бажає такого шлюбу. Хіба це не принижує? За для того, щоб вмовити цього гаджо до нас навіть місцевий депутат навідається. Знаєш хто? Кирило Кугат.
– Мені це відомо.
Брови Севаша поповзли вгору, але він не зупинявся:
– Може й знаєш, але не здається тобі все це пасткою?
– Ні, не здається, – Тасарлі хотілося дати цьому нахабі між очей. Невже він зараз почне погрожувати їй?
Але він не став. Його цікавила саме тема її одруження з гаджо.
– Як будеш спати з чоловіком, який не хоче тебе?
Чому вона взагалі повинна це слухати? Чому Севаш вважає, що їй варто непокоїтися через той факт, що гаджо не бажає бачити її у своєму ліжку. Яка різниця? Вона й сама б не проти мати окрему спальню.
І все ж таки дещо й насправді цікавило Тасарлу. Чому наречений настільки проти їх шлюбу? Це якась особиста нелюбов до циган винна? Чи справа у тій, що зрадила Петру з його ж другом?
– Про що замислилася, онука барона? – невинним голосом запитав Севаш. – уявляєш, як тобі буде гидко, коли поруч лежатиме гаджо?
Тасарлі все це вже набридло, тому вона підійняла голову й процідила крізь зуби:
– Ні, у мене є інші проблеми про які варто думати. А ти заважаєш! Йди звідси, бо зараз я й дійсно почуваюся гидко, розмовляючи з тобою.
В очах Севаша промайнула неприкрита лють. Він у два кроки скоротив дистанцію між ними, схопив дівчину за плечі й гарнесенько тряхнув.
– Коли опинишся у моєму ліжку, люба, я нагадаю тобі ці слова.
Після цього циган почав наближатися до її губ, але Тасарла не збиралася дарувати поцілунок людині, до якої нічого не відчуває. Тому вона опиралася, відбивалася й нарешті відшпурнула чоловіка від себе.
– Я все розповім барону. Так і знай.
– І що? Він вже не має ніякої влади, дівчинко, – глузливо промовив Севаш, але все ж таки відступив.
Розвернувшись він пішов геть, але наостанок промовив:
– Ніякого шлюбу не буде, якщо я розповім барону, а навіть краще тому депутату, що ми з тобою стали коханцями.
Обличчя Тасарли з ту ж секунду побіліло й наче перетворилося на камінь. Та вже через хвилину дівчина опанувала свій страх:
– Якщо ти зробиш щось схоже, то проллються ріки крові. Циганської крові, Севаш. Думай що робиш і що говориш.
Циган пішов, а Тасарла продовжувала дивитися йому у слід і молитися, щоб він не виконав свою погрозу.
Трохи пізніше дівчина повернулася до спостерігання. Якщо пощастить, то можливо Петро Шушков взагалі не приїде у їхнє село. Як-не-як час стрімко плинув, наближаючись до вечора.
Розділ 3.0
Тасарла вперто продовжувала стояти на балконі та чекати на нового барона. Але в якийсь момент вона настільки пірнула у власні думки, що не помітила, як на горизонті з’явилося декілька автівок. Проте вже в наступну мить вся її увага сконцентрувалася на новенькій тойоті, що їхала першою у колоні.
Дякуючи Чендеру та його колекції раритетних авто Тасарла добре розбиралася в марках автомобілів. Проте їй на відміну від брата подобалися сучасні передові моделі.
Саме такою була автівка Петра Шушкова. Дивно, але Тасарла не мала сумнівів, що він сидить у першій машині й точно не у якості пасажира. Чоловіка видавала манера керування. Дика, швидка, неприборкана… Вона була такою, як і сам водій. Так, саме таким за плітками та чутками поставав перед нею майбутній наречений.
Відстань між ним та будинком швидко зменшувалася, і Тасарла зрозуміла, що Петру вже кортить побачити нову власність, яка так вдало потрапила у руки.
В самому ж будинку життя бурлило. Навіть будучі на балконі онука барона чула метушню, кроки, обривки фраз… На порозі вже з’явилася делегація на чолі з Димідовим. Вони чекали на нового господаря з привітними посмішками на вустах.
Тасарла тільки мазнула по ним поглядом і знову повернулася до спостерігання за автівкою, що вже зменшила швидкість і збиралася подолати останню перешкоду – великі розчинені ковані ворота, за якими височів будинок барона. Зі свого пункту спостереження дівчина бачила набагато більше, ніж бачили пихаті делегати.
Й тут, на повороті, ніби відчувши сміливий й неприязний погляд онуки барона Петро відволікся від керування й заглянув прямісінько у її шоколадні, трохи розширені очі.
Від несподіванки дівчині довелося відступити на декілька кроків.
Те, що Тасарла тільки-но побачила ніяк не могло бути правдою. Це був він! Той самий гаджо про якого вона мріяла ночами; той самий, якого увесь цей час уявляла на місці власного нареченого.
А доля виявляється ще та жартівниця! Це ж треба так дати їй у лоба тими самими нездійсненними дівочими мріями. Тасарла не вірила, що це все відбувається насправді. Довелося навіть декілька разів вщипнути себе, щоб перевірили чи не сон весь сьогоднішній день. Ні, все відбувалося насправді. І поки онука барона приходила до тями, молодий чоловік заглушив мотор й вийшов з автівки.
Тасарла затиснула рот тремтячою рукою. Ні, Петро Шушков не може бути тим самим чоловіком, з неймовірним татуюванням на лопатках. Не може! Та це й не він! Он яке обличчя суворе. Аквамаринові очі, що так вразили її дев’ять років тому, зараз ніби льодом покрилися й виглядали холодними й неживими. Від його пронизливого погляду Тасарлі знову захотілося відступити назад.
Той чоловік, якого вона пам’ятала зник. І хоча Петро мав таку точно зовнішність, хоча він вразив її сьогодні своєю чоловічою вродою, своїм правильним обличчям з мужнім підборіддям… все ж таки це був не він, не її знайомий незнайомець. Зараз перед циганкою стояв й дійсно Кай з дитячої казки. Тасарла відчувала, що в його серці вже давно поселилася порожнеча, безмежна, чорна, як діра у космосі.
Глибше вдихнувши холодне повітря, дівчина знову заглянула в очі Петра. Дивно, але він й досі спостерігав за нею, а наступної миті, коли їх погляди перетнулися, різко відвернувся.
У Тасарли защемило у грудях. Вона пригадала слова, що декілька годин тому пролунали з вуст Севаша, і серце її обійняв страх. Здається ситуація ще більш серйозніша, ніж вони собі уявляли. Циганці здалося, що він відмахнеться від неї, як від набридливої комахи. Й навіть делегація нічого не зможе з цим зробити. Такого чоловіка просто так не умовити.
Цікаво, що з ним сталося за ці дев’ять років? Що сталося з тим янголом, який прийшов до нього в кімнату для втіх, щоб подарувати незабутню ніч пристрасті? Чи була та жінка його нареченою, яка потім зрадила чоловіку з його другом?
Стільки запитань і жодної відповіді. Тасарла навіть розлютилася на себе через такі думки. Петро Шушков приїхав, що відібрати у них з дідусем будинок, владу, честь… а вона замислюється над такими дурницями.
– Не дозволю, – сама до себе тихенько промовила циганка, й розвернувшись швидко покрокувала назустріч новому барону та його оточенню.
З цієї миті дівчину хвилювало тільки майбутнє табору та власний дім, який цей нелюдь збирався відібрати.
Розділ 3.1
Перше, що помітив Петро, коли на шаленій швидкості під’їжджав до будинку барона Романа Карачая, була дівчина на балконі. Швидше за все та сама онука, яку йому пророчили у дружини. Й тепер заглушивши мотор та покинувши салон машини, чоловік знову підійняв очі догори, щоб краще роздивитися циганку.
Ніби відчувши його настрій незнайомка затисла рот рукою, але стійко витримала погляд. Декілька секунд у розширених шоколадних очах плескався страх, а потім різко зник. Як і не було його зовсім. Нічого собі характер. Її рішучість та сила духу дійсно вражали. Не кожен чоловік на таке був здатен, а тут дівчисько.
Проте погляд Петра теж не залишився без уваги. Сам Димідов вирішив пояснити:
– Тасарла Казібеєва, онука Романа Карачая. Батьки дівчини померли у в’язниці, тому вона живе з дідусем у цьому будинку.
– Вродлива. Так відразу й не помітиш, що циганка, – промовив чоловік, що стояв поряд з Петром.
– Звичайна жінка, – заперечив Шушков.
– Тасарла цілий день провела на балконі, – знову намагався щось пояснити Димідов, – чекала на ваш приїзд. Мабуть, змерзла та заморилася.
– Ага, чекала, щоб пустити мені кулю в серце, – іронічно промовив Петро.
– Що ви? – Відразу ж зреагував Димідов, – онука барона зовсім не така. Тасарла розсудлива молода дівчина, розумна не за роками, і головне, не має нічого проти вашої появи у її житті.
Петро не повірив жодному слову. Димідов ще той старий інтриган. Він працював в органах вже доволі тривалий час і навіть зараз мав свою вигоду. Полковнику потрібно було швидше закрити неприємну справу й відправитися у бажану відпустку. Подумаєш, мільйоном туди, мільйоном сюди. Яка різниця?
Якби не Кір Петро ні за що б не погодився на цю дивну пропозицію. Звісно будинок й прилегла до нього територія були великі, але на мільйон не тягли. А на додачу йому, Петру, ще хотіли нав’язати шлюб з циганкою, хай навіть й з доволі привабливою циганкою, онукою барона.
Він не міг погодитися на це. Не міг зруйнувати життя цій не в чому невинній дівчині, що не за власним бажанням потрапила у липку павутину інтриг.
– Я правильно розчув? Циганка з балкона не має нічого проти нашої появи у її житті? – Несподівано промовив все той же чоловік, що стояв поряд з Шушковим.
Димідов кивнув.
– Тобто дівчина вирішила не залишати будинок?
– А ви хто? Чому цікавитесь? – Несподівано вступив в розмову якийсь невідомий чоловік з делегації.
– Орест Шушков, брат нового господаря цього будинку, – спокійно відповів на поставлене питання супутник Петра.
По обличчю Димідова стало зрозуміло, що йому явно не до смаку така ситуація. Й він поспішив завершити неприємну розмову:
– Так, онука барона залишиться жити тут.
– На якій підставі? – Знову запитав Орест.
Якби можна було б вбити поглядом, то обидва Шушкова вже б виявилися трупами. Але полковник швидко взяв під контроль емоції й процідив крізь зуби:
– Вона стане дружиною вашому брату.
– Я вже не раз наголошував, що не збираюся одружуватися. Ніколи. Й справа тут не в циганах. Це моє власне бажання, – відповів на таку заяву Петро.
– Я теж вже не раз наголошував, що у разі відмови щодо шлюбу з онукою барона, цигани не визнають вас як сільського голову. А наскільки я пам’ятаю Кирило Кугат сильно прагнув, щоб саме ви зайняли цей пост.
Петро не відповів. Він з цікавістю розглядав щось за спиною Димідова. І якщо чесно там було на що подивитися!
Тасарла нарешті знайшла в собі сили вийти та привітатися з чоловіками. Так, її майбутній наречений приїхав не сам, а в компанії шести своїх друзів, які напевно вирішили відпочити за містом у ці вихідні. Чи може це й не друзі? Може охорона? Онука барона пригадала, що розповідала їй подруга про Шушкова. Начебто він убив свого друга й був пов'язаний з криміналом. Такому не завадить пара-трійка бугаїв для охорони життя.
Поки Тасарла думала над тим, хто ці люди Петро уважно слідкував за нею. Він вловив войовничий настрій дівчини, відмітив її рішучу ходу, стиснуті в маленькі кулачки руки, зосереджене обличчя й палаючі гарячим шоколадом очі.
– Схоже вона йде по мою душу, – весело промовив Петро, але посмішка зникла з його обличчя так само швидко, як і з’явилася. Чоловік знову одягнув звичну маску.
Поки дівчина йшла вперед вітер вправно грав з її довгим волоссям, залицявся, намагаючись здерти хустку з плечей. Але все марно. Вона виглядала незламною, впевненою й рішучою. Черговий порив прийнявся тріпати довгу спідницю, намагаючись підійняти її вгору, але й ця забавка не вдалася. Проте Петро встиг оцінити її стрункі ноги, сильні стегна, тонкий стан. Його погляд перемістився вище, туди де дівчина одною рукою тримала хустку.
«Цікаво, що вона там приховує?» – зненацька подумав Петро, а потім тряхнув головою і відігнав від себе такі недоречні запитання. Яка різниця, що в неї під хусткою? Циганка у будь-якому разі повинна залишити його новий дім.
Коли Тасарла нарешті наблизилася до чоловіків, Димідов відкрив рота, щоб офіційно представити її нареченому, але дівчина випередила його:
– Я Тасарла Казібеєва, онука барона й сестра чоловіка, який вас пограбував.
Насправді вона не збиралася всього цього говорити, воно якось само вилетіло. Й тепер циганка розширеними очима дивилася на похмурого Петра Шушкова. Оце так початок знайомства! Та він її зараз прямісінько на очах у всіх цих людей покарає, а потім почнеться сутичка між українцями та циганами.
Така перспектива налякала Тасарлу набагато більше, ніж льодяний погляд Петра. Хай на своїх людей так дивиться. У неї інші клопоти є. Важливіші.
– Ласкаво прошу у мій дім, – спробувала виправити свою помилку онука барона, й навіть привітну посмішку видавила.
Проте Петро чомусь ніяк не реагував. Мовчки дивився на неї, ніби й дійсно збирався заморозити. А вона мала рацію, коли порівнювала його з Каєм… Перед нею зараз стояв саме цей персонаж з дитячої казки. Через декілька хвилин Тасарлі й зовсім стало ніяково від такої прискіпливої уваги. Ну, чому він ніяк не реагує?
Орест, що спостерігав за цією мовчазною боротьбою з боку, лише головою похитав. Його брат намагався залякати цю дивовижну жінку своїм фірмовим поглядом. Але здається у цьому випадку він не діяв.
Несподівано Петро змінив тактику. Чоловік покрокував на зустріч дівчині й зупинився в декількох сантиметрах від неї.
І от халепа, ця циганка й дійсно не походила на інших. Занадто вродлива, сильна й одночасно ніжно-слабка, бути грубим і пихатим з нею складно, але Петро повинен. Так краще для них обох. Шлюб з ним нічого доброго в її життя не принесе, тільки розчарує.
– Приємно познайомитися, Тасарла, – промовив чоловік, і схопивши її долоню підніс до губ.
Легкий поцілунок, а по тілу дівчини розлилося тепло. Було таке враження, що вона випила глінтвейну секунду тому.
– Я – Петро Шушков. Той самий Шушков, якого пограбував ваш брат…
Він ще щось говорив, але Тасарла не чула. В цю саму мить вона була в іншому місці, у приватній кімнаті елітного нічного клубу й спостерігала за оголеним красенем з гарним тату на лопатках. Ось він підіймає її взуття… ось її ноги тремтять, бо він зараз все зрозуміє… ось з’являється янгол…
– Тасарла, ви чуєте мене? – Запитав Петро, зрозумівши, що думками дівчина десь далеко.
– Ааа…
– Кажу… Мої люди до ваших послуг.
Онука барона хитнула головою, відганяючи непрошені спогади.
– Емм…
– Мої люди до ваших послуг. Вони допоможуть з валізами й підкинуть до міста, – нарешті завершив цей діалог Петро.
А потім новий господар повернувся до брата, зробив знак йти за ним й обігнувши Тасарлу нахабно покрокував до входу у будинок.
Проте Орест не квапився й продовжував спостерігати за циганкою та її реакцією на діалог. Здавалося, що до дівчини й досі не дійшло, що тільки-но сталося. Думками вона все ще знаходилася не тут. Оресту й дійсно було цікаво, що так могло відволікти красуню. Він вперше бачив жінку, яка мліла не від його братика, а від якихось своїх таємничих думок. Хоча ні, не вперше. Першою, на жаль, була Євгенія – жінка з янгольською зовнішністю й каменем замість серця.
Орест тихенько вилаявся собі під носа.
Тасарла ж розгубилася від такої неоднозначної поведінки. Вона розвернулася й подивилася на Петра, що у цю саму мить входив у її будинок. Спочатку дівчина хотіла наздогнати його, дати ляпасу, а потім вже благати змінити рішення. Але не зробила ні того, ні іншого. Розуміла, що все марно, принаймні зараз.
Як можна бути такою дурепою? Замість того, щоб відстоювати свою домівку, Тасарла знову повернулася у той далекий дві тисячі десятий й розглядала оголеного незнайомця з-за портьєри.
Стримуючи сльози й прокльони, що вже майже злетіли з язика, онука барона раптово натрапила на погляд іншого чоловіка, віддалено схожого на Петра. Дивно, але в його очах плескалося співчуття, якого вона була не варта, адже сама винна, що все склалося саме так.
Тасарла відвернулася, але знову натрапила на ще один погляд. На цей раз це був Севаш. Його посмішка виявилася красномовніше будь-яких слів. Це розлютило дівчину. Ледве утримуючи себе в руках вона, високо підійняла голову й покрокувала у будинок. Ні, онука барона не збиралася шукати пихатого гаджо, просто хотіла позбутися тисячі очей, що пропалювали її наскрізь.
Орест помітив, коли погляд циганки змінився, а шоколадні очі почали випромінювати блискавки. Прослідкувавши за напрямом, він побачив цигана, на обличчі якого розквітла неприємна усмішка, вона робила його схожим на божевільного. Тасарлі, якщо звісно вона не хоче проблем, потрібно б триматися якомога далі від такого експоната.
Якби Петро прилюдно не висловив свою думку стосовно шлюбу й участі нареченої, то Шушков молодший обов’язково б попередив брата про небезпечного чоловіка, в очах якого він помітив хіть. Але той факт, що онука барона все ж таки повинна залишити дім і відправитися у місто ставив все на свої місця.
Розібравшись у ситуації та заспокоївши себе, Орест нарешті пригадав, що брат кликав його за собою й кинувся на його пошуки.
Тасарла ж опинившись в рідних стінах навіть не подумала збирати валізи. Її нерви були натягнуті, наче струни. Того й дивися порвуться. Щоб заспокоїтися дівчина минула велику залу, звідки чулися чоловічі голоси, зокрема її нареченого та діда, й непомітно через вікно вислизнула з будинку в поле, за яким відразу струїлася невеличка річка. Саме туди вона й вирішила відправитися.
Нарешті діставшись улюбленого місця, дівчина розклала на землі свою хустину й сіла. Їй було над чим замислитися. З одного боку, Тасарла хотіла послати все під три чорти й накивати п’ятами. Хай подавиться той гаджо й будинком, й територією. З іншого, вона розуміла, що не може так вчинити. Цигани з її табору ніколи не приймуть сторонню людину в якості барона. Якщо вони навіть й не виступлять у відкриту проти чужинців, то точно почнуть робити якісь капості по-тихому. Врешті решт гаджо зрозуміють у чому справа й почнеться протистояння. Як не крути Тасарла виявилася у пастці. Й піти не могла, й залишитися не могла.
Що ж за людина цей Петро Шушков? Як він може бути таким привабливим й таким відразливим одночасно? Невже саме про нього вона мріяла всі нескінченно довгі дев’ять років?
Тасарлі саму себе стало шкода. Але це почуття для слабких… А онука барона сильна й розумна. Потрібно було швидко зібрати себе по шматках і вигадати як виграти цей нерівний двобій.
Можна й далі намагатися підкорити Петра за допомогою власного незламного характеру, але Тасарла відчувала, що це не дасть потрібного результату. Залишалася інша стратегія, використати яку навіть сама дівчина довго не наважувалася, але за той час, що вона провела на свіжому повітрі їй все ж таки вдалося умовити саму себе.
За планом Тасарла повинна була відкинути всю ненависть і лють до цього чоловіка й спробувати покохати його. Звісно це занадто небезпечно, але циганка готова була ризикнути власним серцем за для рятування невинних життів. Страшно уявити, що з нею станеться, якщо цей план не спрацює. Хоча що тут уявляти? Тасарла й так розуміла, якщо Петро не прийме її дар вона перетвориться на його жіночу копію. Й будуть вони жити довго й нещасно, але в окремих своїх льодових королівствах.
