«Зачарована Десна» kitabından alıntılar, sayfa 5

Сотні ворожих очей пронизували її презирством і ненавистю. Гидкі, страшні слова глушили її в голову, в спину, в груди, плутались під ногами, і вона хиталась, йдучи мов п'яна.

— А, італійська сука! Куди це її ведуть?

— В розход, гадину!

— О, повія, будь ти проклята, нехай!

— Гей, звідки ти, шмара?

— Націоналістка!

Вона йшла серед дорогих своїх рідних людей чужа і ворожа. Вона була вже окрема од них.

Я знаю, вас ненавидять наші офіцери-вискочки, зграя розбещених матеріалістів, але треба жити й боротися во ім'я життя, хоча б...

Сила, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна. Її несла мудра невмируща воля до життя роду, оте велеке й найглибше, що вкладає в народі його вічність. Вона була вже не красива, не модода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні, вимучені руки, з усіма слідами холоду, голоду, лісу, байраків, земляних ям і нужди.

Хто я? Не дівчина, не жінка, не мати.

Їх не можна підкорти. Їх треба знищити. "Не передушивши бджіл, не їсти меду",— як казав їхній король Данило в ХІІІ столітті.

Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима.

Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане теж для них колись минулим у велику добу комунізму!

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці. Всі кидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль.

Він був письменний по-церковному і в неділю любив читати Псалтир. Ні дід, ні ми не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало нас, як дивна таємниця, що надавала особливого, небуденного смислу.

Хто з нас у дитинстві не боявся гадю.ки, так за все життя й не побачивши її ніде?