Kitabı oku: «Економіка XXI: країни, підприємства, людини», sayfa 5

Суть грошей і кредиту, а також чому в Україні такі високі процентні ставки

Гроші – це продукт економічного розвитку. Колись люди цілком могли обійтися і без них. Кожен намагався забезпечити себе сам, а загалом було достатньо лише прямого обміну одних продуктів на інші. Але економіка розвивалася, з’являлися нові й нові продукти, процес обміну ставав усе складнішим і складнішим. Потрібен був якийсь еквівалент, що дозволяє все спростити, щось, на що можна було б обміняти будь-який товар або роботу, не замислюючись про співвідношення між ними. Цим загальним еквівалентом і стали гроші. Хтось використовував для цього каміння, хтось кістки, але поступово люди стали шукати щось достатньо рідкісне, що не втрачає своєї форми і якості. Практично ідеально цим якісним характеристикам відповідало золото – рідкісне й обмежене, не псується з часом. Золото настільки міцно ввійшло в побут як еквівалент грошей, що досі багато хто вважає його дійсною вартістю. У той самий час гроші еволюціонують і, мабуть, найближчим десятиліттям утратять матеріальну форму як таку, поступившись усіма розрахунками безготівковій формі, котру зможуть виконувати не тільки банківські карти, а й гаджети (наші телефони, комп’ютери, ноутбуки, планшети), ідентифікуючи власника.

Гроші – це так просто, кожен знає, що це таке. Гроші – це досить складно. Чим далі заглиблюєшся, тим більше питань виникає.

Розгляньмо гроші як набір функцій.

1. Міра вартості.

Дивлячись на цінник, ви, як правило, відразу вирішуєте для себе – це надто дорого, дешево або в самий раз. Це, по суті, і є міра вартості. Рідше ми замислюємося про інше. Припустімо, мобільний телефон або смартфон коштує 5000 гривень, а буханець хліба коштує 10 гривень. Це означає, що смартфон коштує 500 буханок хліба. Якщо ви споживаєте дві буханки на тиждень, то один смартфон коштує приблизно стільки ж, скільки ваше п’ятирічне споживання хліба. Функція міри вартості часто вислизає з нашої уваги. Зарплата людини – це також певна міра вартості, яка завдяки грошам може бути виражена з точки зору обміну на різні товари, роботи і послуги.

2. Засіб обігу.

Найскладніші перевтілення товарів і послуг, коли у виробництві сучасного продукту беруть участь сотні підприємств, забезпечуються вільним обігом. Економіка долає відстані й бар’єри завдяки руху грошей. Вони супроводжують оборот усіх економічних благ, в один бік рухаються гроші, в інший – економічне благо, і згодом гроші можуть бути обмінені на інші блага.

3. Засіб платежу.

Платіж – це виконання зобов’язання. Завдяки цій функції рухаються не тільки товари, роботи і послуги, але й капітали.

4. Засіб заощадження і накопичення.

Одна з найважливіших функцій грошей. Гроші дають можливість відкласти на майбутнє свій попит, накопичити кошти для великих покупок. Сума заощаджень і сума кредитів нерозривно пов’язані. Фактично хтось хоче отримати більше коштів, ніж має в наявності, для бізнес-проектів або покупок. Хтось хоче зберегти гроші. Ринок зводить цих людей, хоч вони можуть і не знати одне про одного.

5. Світові гроші.

Завдяки цій функції стають можливими економічні відносини незалежних країн.

Гроші – це не стільки те, що ми звикли діставати з портмоне, скільки функції.

Наступний приклад змушує задуматися про природу грошей і переосмислити їхню сутність. Ми розберемося в тому, що ми вважаємо грошима і як банківська система створює грошову пропозицію.

Як правило, поряд із грошима вимовляють слово «друкувати», і більшість людей сприймає це слово буквально. Але це не так, основна частина грошей не має матеріальної готівкової форми. Частка готівки не перевищує в розвинених країнах кількох відсотків від загальної грошової маси.

Уявімо собі таку ситуацію – центральний банк країни (саме він має ексклюзивне право створювати гроші) видає кредит (1000) комерційному банку. З’явилася нова тисяча. Що буде робити банк з цими грошима? Видасть кредит підприємству або людині. Але всю суму банк дати не може, згідно з так званою нормою резервування він мусить залишити в центробанку якусь частину. Нехай це буде 10 %. Тепер є підприємство, що отримало суму 900. Воно перерахувало її іншому підприємству, і гроші потрапили в інший банк на чийсь рахунок. Тепер у нас на рахунку є 900, які належать якомусь підприємству. Але специфіка банків у тому, що вони використовують гроші для видачі кредитів. Тепер новий банк зарезервує 10 % на рахунку в центробанку, а решту 900 × 90 % = 810 видасть як кредит. І це повториться ще й ще. Від 810 банк знову видасть 810 × 90 % як кредит. Кредитна природа грошей полягає в тому, що після випущеної центральним банком тисячі виникне набагато більша сума 900 + 810 + 810 × 90 % +…, яку ті чи інші суб’єкти (підприємства, громадяни) вважатимуть своїми грошима.

Чи є в цьому проблема? Тисяча, випущена спочатку, породила набагато більше грошей. Це не стільки проблема, скільки природа грошей, яку необхідно враховувати при проведенні монетарної політики. Що станеться при погашенні кредиту банком? Грошей в обігу стане менше. Так-так, грошей може ставати як більше, так і менше. Причому питання «так скільки ж грошей?» може зустріти у відповідь питання: що саме називати грошима? Адже депозит, який розміщений в банку, ви вважаєте своїми грошима. Банк видав кредит, хтось придбав, наприклад, квартиру в кредит, і тепер будівельна компанія обґрунтовано вважає ці гроші своїми. Те, що ми називаємо грошима, відображає зобов’язання, які виникають у відносинах економічних агентів – людей, підприємств, держави.

Будь-який центральний банк країни на питання, скільки ж грошей в обігу, дасть вам розгорнуту відповідь; приблизно таку відповідь отримаємо від Національного банку України (та інші центробанки дадуть схожу відповідь).

Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групуються в різні грошові агрегати: М0, М1, М2 і М3.

Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза банками (готівка на руках).

Грошовий агрегат М1 включає грошовий агрегат М0 та депозити до вимоги в національній валюті.

Грошовий агрегат М2 включає грошовий агрегат М1 та депозити до вимоги в іноземній валюті і строкові депозити.

Грошовий агрегат М3 включає грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Як бачимо, говорячи про грошову масу, доведеться уточнювати, що ми маємо на увазі – гроші, якими можна скористатися в будь-який момент, або гроші та їхні еквіваленти, якими можна скористатися в принципі, нехай і з невеликою затримкою.

Наприклад, в Україні станом на березень 2016 року агрегат M2 становив 1007 мільярдів гривень, агрегат M1 – 452 мільярди гривень, а готівки M0 було 270 мільярдів гривень.

Таким чином, «на руках» (у людей, підприємств) перебуває 270 мільярдів гривень. Разом з поточними рахунками в гривні ця сума вже становить 452 мільярди, а разом з депозитами на певний термін і рахунками в іноземній валюті – 1007 мільярдів гривень.

Така велика частка готівки характерна для країн з розвиненою тіньовою економікою. Якщо говорити про успішні розвинені країни, то там частка готівкових коштів становить 3–5 % від значення агрегату M2 і постійно знижується.

Крім того, статистика НБУ не знає напевно суму валюти на руках населення. За різними оцінками, вона може становити від 60 до 90 мільярдів доларів. У будь-якому випадку, йдеться про суми, які значно перевищують запити країни на кредити і міжнародну фінансову допомогу. Складне абстрактне поняття «довіра» відділяє від економіки країни величезний потенційний ресурс. Можна почути ті чи інші рецепти того, як його добровільно-примусово залучити в економічний оборот. Але ці методи часто йдуть врозріз із самою ідеєю довіри як такої.

Говорячи про довіру, ми не можемо не сказати про таку важливу економічну категорію, як ризик. Ризик – це ступінь нашої невпевненості в майбутньому. Наше майбутнє завжди непередбачуване, в ньому завжди є потенційний ризик втрат. Можна запобігти деяким видам ризику, можна зменшити потенційні втрати, але не можна звести ризик до нуля. Непередбачуваність майбутнього переслідує нас кожну мить. Деякі настільки готові повірити у власні моделі, що їм починає здаватися, мов нарешті вдалося «осідлати» ризик, навчитися керувати ним. На жаль, у житті завжди знаходиться місце несподіванкам і для «найрозумніших хлопців в кімнаті». Так, нобелівські лауреати Роберт Мертон і Майрон Шоулз управляли інвестиційним фондом Long-Term Capital Management, який зазнав краху 1998 року, – їхні моделі не «вірили» в дефолт Росії за зобов’язаннями держпозики, а він стався.

Людська природа недосконала, саме вона народжує різноманітний дивовижний світ навколо нас, саме вона призводить до гучних криз.

На графіку нижче показано співвідношення між ризиком і прибутковістю, яке пояснює безліч явищ у житті довкола нас.

Графік. Ризик і прибутковість

Нульовий ризик, з якого стартує графік, є свого роду абстракцією. Раніше пропонувалося відносити до нього прибутковість за зобов’язаннями уряду найбільшої економіки світу – американської. Але й у цих облігацій наразі немаксимальний кредитний рейтинг.

Часто ми можемо почути питання – як же так, чому кредити в Україні такі дорогі навіть у валюті? Чому не такі, як у Німеччині? Чому не під 3 % річних і на 30 років?

Відповімо на ці питання.

Як ми бачили раніше, ставка за кредитом, який встановлює банк, – це ставка за депозитом + плата за ризик + покриття витрат + прибуток.

Ставки за депозитами в Україні навіть у валюті – вже вищі, ніж ставки за кредитами в розвинених країнах. Чому? Тому, що немає довіри до банківської системи з боку населення. Багато хто вважає безвідсоткове зберігання під матрацом правильнішою ідеєю. Це та оцінка ризику, яку виставляє населення банкам, тому ставки за кредитами не можуть бути низькими вже через цей фактор.

Тепер розгляньмо ситуацію очима банку:

– чи позичальники в Україні надійні, цінують репутацію і не стануть уникати своїх зобов’язань?

– чи доходи позичальників прив’язані до валюти і не залежать від курсових коливань, тому немає такої проблеми для погашення?

– у разі непогашення в строк чи може банк легко забрати заставу і продати її?

– хто б не був при владі, чи він не піде на порушення основних правил і норм, не стане міняти умови договору між банком і позичальником?

– чи права кредиторів надійно захищені?

Кожне «ні» – це бал у скарбничку ризиків. Це додаткова процентна ставка за кредитом.

Порівняймо умови за депозитами в одному й тому самому банку UniCredit. В одному випадку ставки, пропоновані в Італії, в іншому – ставки в Україні.

Ми бачимо, що навіть у межах одного банку враховані особливості й ризики країни. Відсоткова ставка за депозитами в євро значно вища в Україні. Для банку вона є базовою при встановленні кредитних ставок, у які він має закласти ризики відносин із позичальниками.

Джерела низьких процентних ставок – довіра і непорушні прозорі правила гри, впевненість в їхній незмінності. А ще – час. Чим довше дотримують правил гри, тим більше впевненості; чим більше впевненості – тим більше довіри; чим більше довіри – тим нижча оцінка ризиків; чим нижча оцінка ризиків – тим нижчі ставки; чим нижчі ставки – тим простіше слідувати правилам гри. Коло замкнулось. Усі фактори взаємопов’язані. За багатьма з них стоять десятиліття досвіду й історія. Ви не можете створити глобальну довіру до фінансової системи за місяць. Ви можете рухатися в правильному напрямку, і тоді скарбничка суспільної довіри буде поповнюватися з року в рік. Але кожна серйозна помилка може обнулити її, і тоді весь шлях доведеться починати від самого початку.

Рівняння Фішера, або Чому не можна просто зробити всіх щасливими, надрукувавши гроші

Американський актор Джим Керрі в комедійній стрічці «Брюс всемогутній» отримує можливість побути Богом. Втомившись від людських запитів по допомогу, він знаходить спосіб, як вирішити цю проблему. Я кажу всім «так», – здавалося б, просте рішення. Наступного дня країна валиться в хаос. Знаходяться мільйони тих, хто виграв у лотерею, мільйони, які не бажають працювати.

Дати людям гроші – здавалося б, просте рішення. Як і багато благих намірів, ні до чого гарного воно не призводить.

Розгляньмо причини цього через так зване рівняння Фішера:

M × V = P × Q,

де M – грошова маса в обігу;

V – швидкість обігу грошей;

P – рівень цін;

Q – обсяг випуску (виробництва).

Пояснімо рівняння на прикладі. Уявіть собі, що ви придбали товар за 100 гривень. В один бік (ліва сторона рівняння) рухається купюра в 100 гривень, вона поки обернулася один раз, а в інший – одиниця товару з ціною 100 гривень (права сторона).

Той, у кого ви купили товар, розплатився цією купюрою зі своїм постачальником за купівлю в нього. Тепер ці 100 гривень здійснили другий оборот у вигляді розрахунку за інший товар.

Виходить, що ліва сторона рівняння відображає «життя» купюри, яка переходить з одних рук в інші, а права – той обсяг випуску продукції (товарів, робіт, послуг), який вона супроводжує.

Два рази перейшла купюра з рук в руки, маємо 100 × 2 (купюра в 100 гривень, 2 обороти) = 100 × 2 (2 одиниці товару по 100 гривень кожна).

Дивлячись на це рівняння, задумаємось: а що станеться, коли уряд раптом вирішить одним махом покінчити з проблемами і дасть грошей всім, хто їх хоче отримати? Ми отримаємо збільшення в лівій частині рівняння за рахунок зростання M. У правій частині рівняння маємо отримати також збільшення, але, скоріш за все, у вигляді P, тобто зростання цін.

Але в правій частині є ще і Q – зростання виробництва. Може, нові гроші у вигляді попиту вплинуть на нього? Авжеж, скоріш за все, так і буде спочатку! Нові випущені гроші вплинуть як на ціни, так і на випуск (виробництво). Але ліки – це добре лише в дуже малих дозах, у разі якщо на поточний момент ваша інфляція близька до нульової. Якщо ж вона висока, то люди намагатимуться якомога швидше позбутися грошей, тобто збільшити V – швидкість обігу. А це даватиме імпульс до нового зростання цін, який, у свою чергу, знову дасть стимул якомога швидше позбутися грошей. Ми потрапляємо до свого роду зачарованого кола, коли права і ліва частини рівняння підштовхують одне одного вгору – ціни підштовхують швидкість обігу, а швидкість обігу – ціни. У підсумку, намагаючись вирішити проблеми людей, ми загонимо їх у ще більші проблеми. Часто така ситуація виникає при приході до влади популістських урядів.

Як діє такий уряд? Він стоїть перед вибором – жити в межах зібраних податків або жити як хочеться, роблячи щось «корисне і важливе», поки є можливість. Уявіть собі, що ви очолили уряд, у якого вже вистачає боргів. І тепер стоїте перед вибором. Ви можете:

1. Взяти ще в борг понад повернення старих боргів і побудувати щось корисне – стадіон чи міст, або просто роздати по тисячі гривень пенсіонерам.

2. Не збільшувати борги, а брати їх для того, щоб віддати старі.

3. Зменшити витрати на будівництво громадських об’єктів або скоротити людей, які отримують зарплату з бюджету, але повернути старі борги.

У першому випадку ви запам’ятаєтесь якимось новим об’єктом, який стійко асоціюватиметься з вами, у другому – ви не ввійдете до історії, але, можливо, і не розчаруєте. У третьому випадку вас у кращому разі будуть не любити, адже ви змусите «затягнути паски», повертаючи борги попередніх урядів і готуючи ґрунт для наступних.

Тому популізму народитися дуже легко. Часто консервативні ліберали перетворюються на «соціалістично» налаштованих політиків, отримуючи на практиці можливість управляти бюджетом.

Бюджетний дефіцит загрожує тим, що діє як додатковий податок, адже кошти на його покриття найчастіше «позичаються» урядові центральним банком, збільшуючи грошову масу. Це збільшення може стати мультиплікативним (підштовхувати зростання цін і нові борги уряду), як у вищеописаному випадку. А дивлячись на рівняння Фішера, можемо очікувати ризику виникнення інфляційної спіралі.

Існує дуже багато країн, котрі ніяк не можуть вибратися з пастки легкого рішення у вигляді додаткових сум грошей в обігу.

Багато людей настільки вірять у свою обраність і винятковість, що, очолюючи країну, починають щиро вважати, ніби закономірності економіки описані не для них, ніби їхня воля й сила сильніші за якісь дурні формули, ніби саме їм дано облагодіяти «ввірених» людей країни. Наприклад, 2013 року президент Венесуели вирішив «ощасливити» свій народ, прийнявши закон про продаж побутової техніки та електроніки з 90-відсотковими знижками. Поліціанти пильно стежили за виконанням закону. Люди витрачали всі гроші, викуповуючи телевізори, мікрохвильові печі та мобільні телефони. Торгові мережі розорилися. Ніхто не хотів мати магазин, що торгує побутовою технікою. Коли їх не стало, заради свого народу «мудрі правителі» зробили так, що в державних продуктових магазинах продукти можна було придбати значно дешевше, ніж у приватних.

І що тепер? Ніхто не хоче ходити до приватних крамниць, тому що в державних можна купити продукти дешевше в кілька разів. Але ось біда, 2014 року туди пускають за спеціальними картками два рази на тиждень. Щастя тривало недовго. Тепер не побутова техніка, а напівголодне існування країни з величезними нафтовими ресурсами – проблема уряду.

Погляньмо ще раз на формулу Фішера. Ключовий елемент у ній – це Q. Це розмір нашої економіки, обсяг виробленого нею продукту. Економічне багатство країни – в реалізації можливості виробляти якомога більше товарів, робіт і послуг. Поки ми не спостерігаємо масово вітчизняних автомобілів, телефонів, чайників, шампунів, інтернет-сервісів і багато чого іншого, не можна казати про якесь рішення. Часто його бачать у неправильному розподілі раніше створених благ. Але відповіді в тому, щоб забрати заводи чи яхти й «розділити» між «несправедливо скривдженими», на жаль, немає. Це зменшить кількість «багатих», але не зменшить кількість «бідних». Цінність ресурсів – у тому, щоб збільшити той самий Q, обсяг економіки.

Закони попиту та пропозиції в нашому житті

Закони попиту та пропозиції, не прийняті жодним урядом, виявляються сильнішими, ніж постанови, укази й ухвалені закони. Просте і зрозуміле твердження керує багатьма економічними процесами – чим вища ціна, тим нижчий попит, чим вища ціна, тим більша пропозиція.

Графік. Взаємодія попиту і пропозиції

Як закон попиту і пропозиції працює на практиці?

Припустімо, в якійсь галузі компанії заробляють дуже багато, нехай навіть несправедливо багато. Чи потрібно обмежувати їхні ціни, а значить, і заробітки? Якщо в тій галузі діє вільна конкуренція, то сенсу в таких обмеженнях немає. Інші підприємці, натхнені можливістю заробітку, кинуться в надрентабельну галузь. Вони будуть готові заробляти навіть трохи менше, ніж нинішні гравці, тобто продавати трохи дешевше. На графіку це буде означати зсув кривої пропозиції вліво. Рівноважна ціна буде нижче, а рівноважний обсяг вище (рівноважною ми називаємо ту точку, де криві попиту і пропозиції перетинаються). Якщо прибуток усе ще залишатиметься привабливим, «підтягнуться» ще нові гравці, і процес повториться. У якийсь момент ринкова ціна вже буде давати заробіток не вищий, ніж в інших галузях. Найефективніші зможуть працювати з такою ціною, найменш ефективні – будуть змушені закрити свою справу. У цьому полягає механізм ринкового саморегулювання.

Чи може цей механізм давати збої, не виконуватися?

Так, це можливо, особливо якщо в галузі виникає монополія. Вхід на ринок занадто дорогий або йому монополія перешкоджає. У цьому випадку монополія буде шукати можливості максимізувати власний прибуток, не лякаючись конкуренції. Тому відхиленням від вільної конкуренції можна вважати антимонопольне законодавство, діяльність антимонопольного комітету та встановлення граничних цін на продукти природних монополій. В інших сферах ринок впорається без зовнішнього втручання.

Усвідомлюючи роботу законів попиту і пропозиції, компанії, проте, прагнуть «обіграти» їх. Одним із способів є створення бренду. Ви можете повторити продукт, але ви не можете повторити бренд. Ви можете створити точну копію iPhone, але ви не можете назвати його так. Ви можете створити чудову зубну пасту, але вона не стане Colgate. І ви не можете сказати, що ми пропонуємо не пиво, а Guinness.

«Диференціюйся або помри». Цей закон маркетингу, сформульований Джеком Траутом, змушує компанії шукати свою унікальність. Складно її знайти, якщо ти випускаєш нафту, сталь або зерно, але якщо це інший продукт, то фантазія може зайти далеко. Психологічний принцип «життя – це те, що ми про нього думаємо», щосили працює в економіці. Коли людина щиро вірить, що купує високоякісний продукт, то в її випадку так і є – вона дійсно отримає від нього більше задоволення. Тому економіка прагне створювати не просто продукти з тими чи іншими фізичними властивостями, а ті, яким ми віримо.

Окремою властивістю попиту є його еластичність. Якщо попит швидко реагує на ціну, то він еластичний. Наприклад, це може стосуватися побутової техніки певної торгової марки. Якщо вона сильно подорожчає, ви купите товар конкурентів. Якщо ж ідеться про необхідну продукцію, наприклад, паливо чи газ, то швидко змінити його споживання досить складно. Тоді говорять про нееластичність попиту. Іноді відбувається так, що, знаючи про нееластичність попиту, учасники ринку домовляються, вступають у «картельну змову» з метою отримання додаткового прибутку. Подібні ситуації можна було спостерігати на початку сімдесятих років двадцятого століття, коли найбільші нафтовидобувні країни домовилися про різке зростання цін на сиру нафту, нехай і через скорочення її видобутку. У той самий час далеко не завжди ця орієнтація на високий прибуток дає позитивний довгостроковий результат. Так, високі ціни на енергоносії стимулюють розвиток нових джерел (сланцева революція), енергозберігаючих технологій, альтернативної енергетики. Навіть малолітражні автомобілі і пошук можливостей скорочення споживання ними палива стали активно розвиватися саме в період високих цін.

Еволюція економіки найчастіше карає тих, хто розраховував вічно отримувати переваги з договірної завищеної ціни.

Попит і пропозиція правлять бал не тільки на ринках товарів, але і на грошовому ринку. Процентні ставки і курси валют – це також результат взаємодії попиту і пропозиції. Чим вищі процентні ставки, тим цікавіше зберегти частину доходу у вигляді заощаджень, пожертвувавши можливістю купити щось тут і зараз. Але при цьому чим вищі ставки, тим менше бажання отримувати кредити з високою вартістю. Взаємодія попиту і пропозиції породжує той рівень ставок, який є рівноважним. Якщо вам здається, що кредити дуже дорогі, що їх слід видавати під 3 % річних, то ви маєте розуміти, що це стане можливим лише тоді, коли люди будуть готові віддавати гроші на депозити під 1–2 % річних.

Аналогічна ситуація і з валютним курсом. Попит і пропозиція на іноземну валюту формують її курс відносно національної валюти. Звідки беруться, як виникають ці попит і пропозиція на валюту? Про це ми поговоримо в наступному розділі.