«Прапороносці» kitabından alıntılar

Тисячами різних граней світиться кожне людське серце.

Воронцов мусив хворіти в полку, не припускаючи й думки, що можна робити якось інакше. Коли хворіли інші, до них не можна було заходити й турбувати, до Воронцова ж і до хворого заходили й розмовляли з ним, як із здоровим, бо це ж Воронцов! В інших могло бути щось негаразд в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати співчуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов!

Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, кінець кінцем мусять відчувати себе злидарями.

[...] - Дивись, і тут росет шпориш! Зовсім такий, як і в нас.

- Земля скрізь під нами одна.

- І сонце над нами однаково світить.