Kitabı oku: «Науковий експеримент. Психологічна драма»

© Ольга Дёмина, 2022

ISBN 978-5-0056-7874-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Драма в чотирьох діях

ДIЙОВI ОСОБИ:

Ковальчук Олександр Леонідович, вчитель історії.

Ніна Павлівна, вчителька математики.

Чумак Владислав Петрович, директор науково-дослідного інституту, керівник наукового проекту «SIRIUS».

Орлов Олег Іванович, заступник директора науково-дослідного інституту.

Члени екіпажу:

Андрій Лановий, командир екіпажу.

Юрій Черних, дослідник.

Марина Борисенко, дослідник.

Михайло Гриневський, дослідник.

Ірина Іващенко, дослідник.

Дмитро Попов, дослідник.

Світлана Ільїна, дослідник.

Учні школи: Поліщук Ніна, Дашкова Алла, Соколова Люба, Павловська Ксюша, Васильєв Іван, Іщенко Влад, Волков Олег, Спіцин Євген, Петрик Андрій, Гуров Антон та інші.

Родина Михайла Гриневського:

Степан Іванович, батько.

Дарина Пилипівна, мати.

Оленка, молодша сестра.

Євдокія Федорівна, бабуся.

ДIЯ ПЕРША

СЦЕНА ПЕРША

Осінь. Кінець вересня. В міській школі №26 йдуть заняття. За вікном стоїть похмура погода, йде дощ, важкі краплі дощу барабанять по склу, шумить вітер, гойдаючи гілки дерев за вікном, а в кабінеті, де займаються учні 11-Б класу, стоїть тиша. Зараз урок математики. Старшокласники пишуть контрольну роботу. Тема написана на класній дошці.

Лунає дзвоник, урок закінчився, учні поспішають в коридор на перерву. У класі залишається лише декілька учнів. Вони дописують контрольну роботу. Вчителька Ніна Павлівна терпляче чекає, поки учні здадуть свої зошити. Марина Борисенко, відмінниця, призер міської предметної олімпіади, відповідально поставилася до роботи, тому вона затрималася на перерві, щоб дописати контрольну роботу. Михайло Гриневський сидіть через одну парту від неї. Він встає зі свого місця і несе свій зошит до учительского столу.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (проходячи повз парту Марини Борисенко, шепоче). Маринка, ти все-таки, молодець! Спасибі, що не залишила мене в біді…

МАРИНА БОРИСЕНКО (зніяковіло). Будь ласка.

Гриневський виходить з класу. Він намагається стримати задоволену посмішку.

Після того, як всі учні здали зошити, Ніна Павлівна виходить в коридор.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (вона сидить поруч з Мариною). Марино, навіщо ти допомогла Гриневському? Ти ось сама не встигла написати контрольну… А через що, чому питається?.. Тому що ти домогла Михайлу. Написала йому шпаргалку.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Він попросив мене про це. У нього при написанні контрольної виникли труднощі. Він передав мені записку з проханням допомогти йому.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Ти би бачила, Марино, його задоволене обличчя, коли він виходив з класу! Він посміхався так, наче кіт, що вкрав сметану. Звісно! Тепер він одержить за свою роботу кращу відмітку, ніж би отримав, якби сам писав. Він такий ледачий, не хоче добре вчитися, у нього по математиці завжди низькі бали, а ти йому тут допомагай. Ти відволіклась на уроці, щоб написати Гриневському шпаргалку, а в підсумку сама тепер вимушена дописувати свою контрольну на перерві. Не розумію тебе, Марино, чому ти допомагаєш Гриневському? Він же поганий учень!

МАРИНА БОРИСЕНКО. Зате він хороший спортсмен!

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Ну той що?! Хіба це так важливо в житті?! Успіх в спорті ничого не вартий!

МАРИНА БОРИСЕНКО. Я так не думаю.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Цікаво, Гриневський сидить разом з Білоусовою, чому він не попросив допомоги у своєї сусідки по парті Тетяни Білоусової?

МАРИНА БОРИСЕНКО. Вона не погодилася. Сказала, що сама не встигне написати контрольну з математики.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. А-а… зрозуміло… Тетяна відмовилась йому допомагати, тоді Гриневський звернувся до тебе, Марино… Ну, а ти, звісно, вже не змогла йому відмовити, ти ж у нас така благородна істота. Прямо як мати Тереза, усім допомагаєш, навіть таким лобурякам, як Мишко Гриневський. І він ще за контрольну одержить відмінну оцінку. Ось побачиш, Марино, він обов’язково одержить хорошу оцінку за цю контрольну, що ти йому написала.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Ну то й що?! Що з того?

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (здивовано). Як це?! Ти не розумієш, Марино? Де ж тоді справедливість? Ти всі роки добре навчалась у школі, була старанною ученицею, відмінницею… працювала неначе бджілка, не покладаючи рук, а Гриневському, виходить, все з легкістю достається в житті. Він хоче легко пройтись по життю. Взяти хоча би сьогоднішню контрольну роботу з математики.

МАРИНА БОРИСЕНКО (поміхаючись). Знаєш, Світлано, він мені подякував після уроку.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (з деяким розчаруванням). Хм! Не розумію, чого це наш Михайло Гриневський раптом став таким люб'язним і вихованим? Всі знають, що він відомий хуліган в школі. Хуліган і лобуряка. Він ще той ледар, не дуже-то захоплений навчанням.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Він відмінник в спортзалі.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Яке диво, стрибати через козла і лазити по канату.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Але він ще ходить на футбол.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. І все одно, він відстаючий учень в класі, – впевненим тоном вимовила Світлана, – псує всю картину успішності. Інша справа – Андрій Лановий. Він – найкращий учень в класі, неодноразовий переможець всеукраїнських олімпіад, після школи готується вступати на фізико-математичний факультет.

Марина промовчала. Вона знала, що Світлана закохана в Андрія, але він не відповідав їй взаємністю. Андрій Лановий був закоханий в Ірину Іващенко. Він часто після школи проводжав її додому.

МАРИНА БОРИСЕНКО (після паузи). Світлано, годі балакати про хлопців, ходімо краще на перерву, а то скоро почнеться новий урок.

 
Подруги виходять з класу.
 
 
Затемнення.
 

СЦЕНА ДРУГА

Класна кімната. Учні сидять за партами. Той же 11-Б клас. Тільки що пролунав дзвоник. До класу входить вчитель історії Олександр Леонідович.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Добрий день, друзі.

КЛАС (хором). Добрий день.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Сьогодні я підготував для вас дуже цікаву тему…

Раптом в двері хтось постукав. Двері відчинилися і на порозі з'явилися Михайло Гриневський і Максим Южин.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Олександре Леонідовичу, можна зайти в клас?

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (суворо на них дивиться). Чому ви запізнилися, хлопці?

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Ми були в їдальні.

МАКСИМ ЮЖИН. Так, це точно… Ми були в їдальні. Там була досить велика черга.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (дивиться на них поверх окулярів). Дивно! Я бачив вас на перерві, як ви грали у футбол на шкільному дворі… Хоча який зараз футбол, щойно дощ пройшов…

Пауза.

Проходьте на свої місця, хлопці, але знайте – надалі усіх тих, хто запізниться на урок, я пускати в клас не буду.

По класу пронісся незадоволений гомін. В цей час Южин і Гриневський швидко зайняли свої місця. Клас не вгамовується, всі починають обговорювати тільки що сказане викладачем історії Олександром Леонідовичем. Учні досить шумно обговорюють цю новину, особливо хлопці, які частенько запізнюються на початок уроку.

Вчителю потрібен деякий час, щоб втихомирити клас.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Ось уявіть собі, хлопці, щоб було, якби ви запізнилися на старт космічної ракети?

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (посміхається). Тоді б старт ракети відклали!

МАКСИМ ЮЖИН. Тоді б ракета полетіла б в космос без екіпажу.

Учні сміються, в кабінеті знову піднявся гул.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Так міркувати безвідповідально! Ви знаєте, скільки праці, коштів, скільки сил вкладено в створення однієї тільки космічної ракети.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Це надто велика сума. Думаю, що нам навіть важко уявити, скільки це коштує.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Правильно, Андрію, ти кажеш. Над космічними програмами, космічними апаратами працює ціла країна, кращі фахівці в своїй області. А загін космонавтів проходить підготовку тут на Землі на тренажерах, в спеціально обладнаних науково-експериментальних комплексах.

ОЛЕГ ВОЛКОВ. Що толку говорити про це? Ми ніколи не потрапимо в загін космонавтів.

ДМИТРО ПОПОВ. Ніхто нас туди не візьме… (Замріяно додав). Ех, а я б полетів до зірок… до інших світів…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (іронічно посміхається). Бач який розумник знайшовся! Розмріявся! Ніхто тебе туди не візьме! Малий ще для космонавта… не доріс…

ЛЮБА СОКОЛОВА. А, може, і візьмуть. Зараз в загін космонавтів зараховують досить молодих людей.

ІВАН ВАСИЛЬЄВ. Так, я теж про таке чув, що в майбутньому, коли будуть налагоджені польоти на Марс і інші віддалені планети, навіть в інші галактики, коли час у дорозі може тривати до 10—20 років, а то і більше, в загін космонавтів будуть зараховувати старшокласників.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Дурниці все це! Ніхто нас в космос не візьме… ось так… без підготовки.

Олександр Леонідович якийсь час мовчав, не перебиваючи учнів, даючи їм можливість виговоритися.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Хлопці, раз вам так цікава ця тема, на наступний урок я обов'язково запрошу фахівця з космічної галузі, щоб він вам розповів про всі тонкощі своєї професії.

МАКСИМ ЮЖИН (з натхненням). Ось це було б здорово! Вже я б точно йому задав купу питань.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. А ще б було краще потрапити в науково-експериментальний комплекс, щоб побачити все своїми очима. Я знаю, що є такі комплекси на Землі, де проводяться імітації польотів на інші планети.

ВЛАД ІЩЕНКО (з цікавістю). Андрію, де ти про це дізнався?

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Читав в одному журналі.

ВЛАД ІЩЕНКО. Даси почитати?

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Добре… Так ось я б мріяв потрапити в такий науково-експериментальний комплекс, пройтися б по ньому, помацати все своїми руками… подивитися, що до чого…

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. І не говори, Андрію! Піти б з екскурсією в цей експериментальний комплекс, де готують майбутніх космонавтів.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (говорить з гумором). Піти туди замість уроку!

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Е, ні, Михайле, так не вийде! Заняття пропускати не можна. Без знань в космосі робити нічого.

ВЛАД ІЩЕНКО. Це точно!

Далі урок увійшов в своє русло. Виговорившись і вдосталь обговоривши цікаву тему про космос, хлопці захоплено слухали нову тему, яку на сьогодні підготував їх учитель історії. Олександр Леонідович був цікавим оповідачем.

Затемнення.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Пройшов тиждень. Розмова, що сталася в класі на уроці історії, вже забулась. Яке ж було здивування хлопців, коли вони побачили в класі серйозного чоловіка в окулярах і з папкою в руках. На вигляд дуже непримітну людину. Його звали Владислав Петрович Чумак.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (звертаючись до учнівської аудиторії). Шановні старшокласники, як я і обіцяв вам, я сьогодні запросив на урок дуже цікаву і поважну людину. Знайомтеся, це – директор дослідницького інституту Владислав Петрович Чумак. Владиславе Петровичу, вам слово! Прошу Вас!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Добрий день, шановні друзі! Ех! Давненько я не виступав перед молодіжною аудиторією… (Посміхається). Треба сказати, я зараз навіть трохи хвилююсь… Не знаю, з чого почати… Як вам, певно, вже пояснив Олександр Леонідович, я працюю в науково-дослідному інституті, в якому проводяться наукові експерименти з підготовки людей до польоту в космос. Це досить важка і складна робота…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (втручаючись в розмову). Ми собі це уявляємо.

Олександр Леонідович суворо дивиться в бік Гриневського, даючи зрозуміти, що перебивати не можна.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (знизуючи плечима). А я що?! Я нічого…

ВЛАД ІЩЕНКО (Гриневському). Так вже нічого?!

Гриневський й Іщенко сміються. Деякі учні в класі також посміхаються.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (насупивши брови). Діти, ну не можна так себе поводити. Це не ввічливо до нашого гостя.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Облиште, Олександре Леонідовичу! Я все розумію. Вони ж діти. Правда, вже дорослі діти. Одне слово, старшокласники. Ось чому я погодився виступити перед вами. Я хотів вам розповісти про дуже цікавий проект, над яким зараз працює колектив нашого інституту. Проект називається «SIRIUS»…

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. Оце такої! Цікаво, що це за проект такий? І назва така дивна…

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Сіріус – назва зірки, однієї з найяскравіших зірок нічного неба Землі, яку видно майже у всіх областях планети.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так. Назва «SIRIUS» є абревіатурою від англійської Scientific International Research in Unique Terrestrial Station («Міжнародні наукові дослідження на унікальній наземної станції»), а також збігається з назвою зірки Сіріус. Назва цієї зірки символізує завдання проекту: пролити світло на розуміння працездатності людини в тривалих польотах, які коли-небудь досягнуть і зірок.

ОЛЕГ ВОЛКОВ. Унікальна наземна станція?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Вам же відомо, що майбутніх космонавтів готують в наземних космічних станціях, де відпрацьовуються всі навички й уміння космонавтів. Без цих тренувань і знань в космосі робити нічого. Наша експериментальна станція схожа на міжнародну космічну станцію, яка зараз знаходиться на навколоземній орбиті. На науковій станціі «SIRIUS» є все необхідне, щоб імітувати тривалі міжпланетні польоти.

ЄВГЕН СПІЦИН. З чого вона складається?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Наземний експериментальний комплекс (коротко, НЕК), розташований на території нашого інституту, являє собою унікальну платформу, де стає можливим моделювання досліджень космічних польотів. Він складається з багатофункціональних сегментів, де моделюються умови ізоляції і підтримується стабільне навколишнє середовище за допомогою локальних систем життєзабезпечення.

КСЮША ПАВЛОВСЬКА. Системи життєзабезпечення. Що це?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Система життєзабезпечення в пілотованих польотах космічних апаратів – група пристроїв, які дозволяють людині виживати в космосі і підтримувати життя екіпажу корабля. У незвичайних умовах космічного польоту (вакуум, променистий теплообмін, іонізуючі випромінювання) людина повинна перебувати в замкнутому герметичному відсіку космічного літального апарату. У населеному відсіку необхідно створювати умови для забезпечення нормального існування і роботи людини. Ці умови необхідно підтримувати протягом усього польоту, подаючи в відсік речовини, споживані людиною і видаляючи продукти його життєдіяльності. Бортові системи космічного літального апарату (КЛА), які вирішують ці завдання, називаються системами життєзабезпечення (СЖЗ). Наприклад, система кисневогозабезпечення (СКЗ) повинна забезпечувати подачу в атмосферу населеного відсіку кисню в кількості 0,9 кг/добу (на одну людину) і підтримувати парціальний тиск кисню в заданому діапазоні значень (18—32 кілопаскаль). Система водопостачання (СВП) повинна забезпечувати екіпаж питною водою в кількості 2,5 кг/ (люд.-добу); в разі використання натуральних продуктів харчування, що містять воду (до 0,5 кг/добу), норма питної води зменшується до 2 кг/ (люд.-добу).

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. А тренажерний зал на станції є?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так. Обов’яково. Засоби медико-біологічного забезпечення, що включають прилади для медичного контролю стану екіпажу, тренажери для фізичного тренування екіпажу в польоті, медикаменти.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. А чим харчуються майбутні космонавти?

ДМИТРО ПОПОВ. Космічною їжею в пакетиках і тубах. Це всім відомо.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Система харчування екіпажу повинна забезпечувати космонавта повноцінним харчуванням, з раціоном, що містить білки, жири і вуглеводи в масовому співвідношенні близько 1:1:4 і із загальною калорійністю до 12500 кДж/ (люд.-добу). Звісно, космонавти і дослідники на наземних експериментальних станціях харчуються спеціально підготовленими продуктами, які ретельно запаковані в пакетики і туби. Мабуть, ви чули про борщ і пюре із туб? Це зроблено для того, щоб космонавтам в невагомості було б зручніше харчуватися. А головне, це дає змогу уникнути сміття, дрібних крихт, які можуть зівсувати прилади і апаратуру. Ви ж самі розумієте, якщо в космічному літальному апараті вийде з ладу якийсь прилад, то членам екіпажу буде загрожувати небезпека.

ВЛАД ІЩЕНКО. А скафандри видаються?

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Владе, ну звісно ж, видаються скафандри. Це питання можна було не задавати…

Всі присутні в класі сміються. Тільки один Влад Іщенко не сміється. Він обурений і відвернувся до вікна.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Ви даремно смієтесь. Учень поставив дуже хороше доречне запитання.

ВЛАД ІЩЕНКО (гордовито поглядає на усіх присутніх). Ось так! А ви тут всі смієтесь з мене, наче ми у цирку, наче я поставив безглузде запитання. Скафандри видаються. Як без них?!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Засоби індивідуального захисту екіпажу (СЗ): аварійно-рятувальні скафандри, дихальні маски, що забезпечують захист екіпажу в аварійних ситуаціях – при розгерметизації відсіку, виникненні пожежі та в інших випадках, коли настає нештатна ситуація.

МАРИНА БОРИСЕНКО. А часто таке буває?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Інколи трапляються незаплановані ситуації.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Вони називаються нештатні ситуації.

Владислав Петрович згідно киває головою. Він кидає погляд на Олександра Леонідовича. Вони обоє задоволені сьогоднішньою зустріччю і тим неабияким інтересом, який виник у старшокласників до обговорюваної теми.

АНДРІЙ ПЕТРИК. Цікаво, яка вона ця станція «SIRIUS»? Як обладнана?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Ззовні вона схожа на металеву бочку.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Та невже?! (Посміхається, дивлячись на Влада Іщенко).

ВЛАД ІЩЕНКО. Як смішно. Металева бочка, а називається експериментальна станція.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Вірніше буде сказати, науково-еспериментальна станція. Вона досить велика, якщо порівнювати з першими наземними комлексами, які почали будувати десь півстоліття тому. В них тренувалися майбутні космонавти. Ці герметичні ізольовані від зовнішнього середовища об’єкти були занадто тісні, незручні, в них було дуже спекотливо, душно. Іноді температура повітря в них досягала 40 градусів Цельсія, іноді навіть вище. Тут була погана вентиляція. Розмір цих перших наземних міні-станцій іноді сягав не більше 20 квадратних метрів. Якщо на станції жили і працювали троє дослідників, їм було не комфортно в таких умовах. На цих 20 квадратних метрах розташовувались три ліжка, робочий стіл, стільці, обладнання, медична апаратура, велотренажер, шафа з одягом і харчами… Сучасні наземні станції досить великі, більше 100 квадратних метрів. Вони також герметичні, но ці об’єкти зручні для проживання членів екіпажу. По-перше, вони просторні, тут є де розвернутися, прогулятись довгим коридором перед сном, відпочити в кают-компанії після робочого дня, зайти в невеличкий тренажерний зал…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. О! Тренажерний зал – це класно! Мені це підходить.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (іронічно). Гриневський, тобі лише б був тренажерний зал.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (з образою в голосі). Нічого ти не розумієш, глупе дівчисько.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Сам дурень!

ВЛАД ІЩЕНКО. Ну, ось і поговорили! (Сміється. Проте підморгує Гриневському.)

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. На сучасній наземній станції дослідник має можливість попрацювати в досить великій оранжереї, де ростуть зелені рослини. Це по-перше. По-друге, тут підтримується комфортна температура повітря 22 градуса Цельсія. Але це в звичайні робочі дні. В дні аварийного режиму температура повітря в герметичному об’єкті може значно знижуватись чи підвищуватись в залежності від поставлених завдань. Тут, на станції, є все – необхідне обладнання, різні прилади, дорога сучасна апаратура, медикаменти, запаси харчів і води, електрогенератори. На експериментальній науковій станції є своя система освітлення.

ІРИНА ІВАЩЕНКО. Як добре, що на станції є оранжерея. Я так люблю квіти… Рослини ще кисень виділяють.

ІВАН ВАСИЛЬЄВ. А побачити цю станцію на власні очі можна?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. На жаль, посторонні потрапити на станцію не можуть. Такова інструкція. Це герметичний об’єкт, наукова станція. Лише дослідники, майбутні космонавти можуть потрапити сюди.

По класу пронісся шепіт розчарування.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Хлопці, хто з вас хотів би полетіти на Марс чи на Меркурій?

Що тут почалося в класі! Гул стояв неймовірний, всі хотіли висловитися з даного питання. Усміхнені Владислав Петрович і Олександр Леонідович переглядалися між собою.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Я б полетів!

КСЮША ПАВЛОВСЬКА (з іронією). Куди вже тобі, Гриневський, на Марс летіти?! Ти і на Землі не дуже перевантажений знаннями…