«Поза межами болю» kitabından alıntılar, sayfa 2

Хоча цій людині було доперва двадцять чотири роки, то її сліпі очі, її зеленаво-землисте, глибокими ямами й морщинами пооране лице, посивіле буйне волосся зробили її старцем.

Колись у його великих і гарних, мрійних очах ясніли іскри молодості й запалу до високих поривів і змагань.

Товариші!Тепер ми вже не маємо грошей і також не потребуємо грошей.Тепер ми стали справжніми людьми.

— Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити

Ні, це людські істоти. Бо тільки людина так тяжко страждає.

Одні очі погасли, другі блищать гарячковим огнем і виразом недалекого божевілля.

Час перестав уже існувати для мене.

Немає для мене будучності, не стоїть за мною минувщина.

А теперішність?

Це кривава точка межи двлма вічностями.

Це рана, що росте чимраз більше вглиб і вшир і своєю блідою кров'ю закриває мені все майбутнє і все минуле.

Щось гострим ножем уверчується в мою свідомість.Я чую,що думаю...чую біль...на щось тривожне чекаю...Я живу...