«Лихі люди» kitabından alıntılar, sayfa 2

Скільки раз по зеленій весні Бачиш вас по долинах розлогих? Чуєш ваші тяжкії пісні, Ту голодну молитву до бога?!- шепчуть гарячі уста Петрові.

З різних кінців, з різних сторін назліталося юнацтво набиратися розуму, слухати правди-слова.

Тепле юнацтво! чесне юнацтво! З його клекотом зливав свій голос і Петро: до його надій приклонив він і свою душу; до його сили приложив і свої руки - і… помчався по тій широкій річці розумового життя, яку котять університети.

А в тюрмі - одно тужила, одно голосила сумна Жукова пісня…

Що то так страшно стогне, мов з-під землі подає голос, мов важка гора налягла на груди і не дає вільно дихати?.