Коли ж курить-летить до них щось по пустині, Мов стровус той цибатий, довгоногий. «Се з Мекки шлють до нас якісь нові новини. Коли б не надали печалі да тривоги!» Прибіг їздець, як жар. Коняка важко дише; Ввесь піною, мов корабель, окрився; Боками, мов той міх у коваля, колише: В пісок ногами по борідки врився Знеможений їздець на гриву похилився.
ХХХІV
Се від Хадизи лист, довженний, крючковатий… По чорному червоним пописала. Не кожен би й факір зумів його читати. В тому листі так до аги казала: «Благополучен будь в пищі і в напої, Отамане аго, вовік щасливий, І догоди мені в моїй вельможній волі, Хадизі, госпожі твоїй правдивій. Бувайте й юнаки із ним щасливі й живі!»
ХХХV
До серця руку всі, як личить, прикладали, Хилили голову к землі смиренно; Як бодяки верблюд, слова з письма ковтали, Від повісті ж в очу робилось темно. «На морі синьому вві сні я опинилась. Ревли, мов бугаї, страшенні хвилі, Одним-одна звізда на небесах світилась. Вітри вовками скиглили та вили, І з Магометом ми, мов два листки, тремтіли.
ХХХVІ
Нехай мене простять: бо він не знає страху. Так снилось. Аж дивлюсь: його не стало… Його, нещасного, блідого бідолаху, Морське чудовище вхопило й розтерзало. Я гірко плакала і слізьми доповняла Ревуче море, глибиню бездонну, У груди билась, на собі одежу рвала… Розбуджено мене плачучу-сонну, І я тогді свою судьбу благословляла.
ХХХVІІ
І знов заснула я; знов сон мені приснився: Сиділи ми удвох із ним над морем; У море-зеркало небесний склеп дивився, І дух, утомлений недавнім горем, Відпочивав. Аж ось вона заколихалась, І з-під води чудовище страшенне На берег лапами дереться. Я перелякалась, А він: «Не бійсь нічого коло мене: Дивись, як лащиться се чудише мерзенне».
ХХХVІІІ
І справді приповзло воно; мов пес ласкавий, Хвостом виляло і заговорило: «Ти — світ землі новий, новий архангел слави, Ти — віковічне правоти світило…» Тут море заревло, земля заколихалась, І все під небесами стрепенулось; Морська вода з огнем в хаос перемішалась… Я серцем, як дитя мале, вжахнулась І з криком і плачем, трепещучи, проснулась.
ХХХІХ
Тепер, подумавши над сими снами І всі видіння вваживши глибоко, Я бачу, що не спить, а світиться над нами Аллахове всевидящеє око. Аллах, його се бог, єдиний, безконечний… Не раз я чула, як він озивався Серед людей сліпих, на істину безпечних. Як духа в них свого влить силкувався, І той аллах мені у сяєві являвся.
ХL
Нехай же Магомет над вами старшинує. Я мушу і сама йому коритись: Він на своїй главі десницю божу чує, Владикою дав бог йому родитись. Корітеся йому, і що він вам накаже, Моя під тим рука і підпись власна. Да не смущається сим словом серце ваше: В моїм добрі я самовласна. Нехай же служить вам в дорозі доля щасна!»
ХLІ
На світі не одна Марія Магдалина Пророчими очима прозирала, Що в нужденнім лиці сіяла божа сила І навіки-віків мир озярала. Хадиза сталася звіздою на Востоці, Новоявленною зорею правди: Не помилилася вона в своїм пророці, Благовістителі любви й одради, Гонителі в людях олжі, лукавства, зради.
ХLІІ
Та де ж те серденько жіноче, повне жару, Щоб наскрізь не пробив його міч лютий, Щоб не досталося тривогам на поталу, Котрих йому й на небі не забути? Хадизо! ти вві сні завагоніла горем; Під серцем будеш ваготу носити; Гарячих виллєш ти не річку, ціле море, І будеш смерті в господа просити, Щоб сю страшну на світ дитину не родити.
ХLІІІ
Де ж Магомет, отаман каравана, Новий пророк, посвячений любовю? Тепер за нього всі, як за свого гетьмана, Готові йти до смертяного бою. Далеко вже забравсь у степ: бо він ходою Був другий Мітрідат Понтійський, Що насміяв не раз над кінською ступою, Як уганяв за ним диктатор римський За той, що дався нам взнаки, півострів Кримський.