Kitabı oku: «Дитячі гри, пісні й казки»
Передмова
Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, перейнявши їх ще дитиною від сільських дітей і від моєї родини, а матеріали з Ковельщини мені трапилось не раз перевірити на місці пізніше.
Може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща.
Вважаю собі за повинність застерегти, що всі мелодії, уміщені в сій збірці, д. Квітка записав з мого голосу. Отже, приймаю відповідальність виключно на себе. Все, сказане тут про текст, відноситься в рівній мірі і до мелодій.
Лариса Косач
«Пускайте нас»
Запис Лесі Українки
Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина так собі гуртом тримається і співає:
1. Пускайте нас,
пускайте нас
за гір погуляти.
Той гурт, що за руки побрався, одспівує:
2. Не пустимо,
не пустимо,
бо близько Дунай.
А ми мости
помостимо
за райський Дунай.
Незчеплений гурт співає:
3. А ми мости
поломимо,
сами собі
поїдемо
за райський Дунай.
Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт.
Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного.
Гра в «залізного ключа», або у «вовка»
Запис Лесі Українки
Діти стають в коло, побравшись за руки, а одно в середині, в крузі, намагається прорватись, налягаючи грудьми їм на руки. Його питають: який ключ? Воно відказує: залізний! Як розчепить чиї руки, то виривається з круга і втікає, а за ним всі женуться та співають:
Ой дзвони дзвонять,
чорти вовка гонять
по болотах, очеретах,
де люди не ходять.
Хто зловить, той сам стає «вовком» у крузі, і тоді знов грають спочатку.
Місце запису: с. Колодяжне, коло Ковля.
Гра у «відьми»
Запис Лесі Українки
Діти вибирають «відьму»: одна стає і, — показуючи за кожним словом на кожного з дітей по черзі, починаючи від себе, «по сонцю», себто зліва направо, — «рахує» так:
Ене , мене, іки, паки,
ерве , серве, ісумдаки,
ей , свей, скусматей,
сіньки , піньки, цервута ,
алки , малки, талки, туз.
На кого впадає остатнє слово, той стає за «відьму». Так само вибирають «матку».
«Відьма» сідає долі, надувшись, мовби лиха, інші йдуть до неї, побравшись за руки «ключем» (у стяж), так що передня, «матка», може заслонити собою всіх. «Матка» починає співати, мовби дражнячись, а за нею всі:
Ой ти, бабо, ой ти, стара відьмо,
запрягаймо й їдьмо
за границю по пшеницю,
а поки ще видно.
«Відьма» зривається і силкується схопити котре, а «матка» боронить всії собою. Коли ж «відьма» таки торкне котрого, то той зостається, а всі біжать врозтіч; «відьма» ловить, і, котрого зловить, той стає «відьмою» на її місце. Той, що «відьма» торкнула ще перше, поки всі розбіглись, стає за «матку», і гра знов починається.
Місце запису: с. Колодяжне, коло Ковля.
Гра в «бобра»
Запис Лесі Українки
Вибирають «бобра» і «мисливого». «Бобра» вибирають так, що беруть кийка (ціпка, паличку), держать правцем і кожне з дітей береться за нього одною рукою, а чия рука прийдеться зверху, на кінці кийка, той стає за «бобра». «Мисливого» вибирають так, що всі кладуть по одному пальцю на чиє-небудь коліно, всі пальці сходяться кінцями докупи («зірочкою»), тоді одна дитина «рахує» їх:
Котилася торба
з високого горба,
а в тій торбі
хліб та паляниця,
кому доведеться,
той буде жмуриться.
На чий палець прийдеться слово «жмуриться», той стає за «мисливого», а решта всі стають за «хортів» і вибирають собі кожне собаче імення (напр., Сірко, Рябко, Крутько, Бровко, Лиско, Лиска, Співка, Знайда, Жук). «Мисливий» з «бобром» відходять далі, щоб «хорти» не бачили «бобра», де він сховається. «Мисливий» сідає, «зажмурившись» (заплющивши очі або сховавши голову), і співає:
Ой ти, старий бобре,
заховайся добре,
бо я хорти маю,
на поле пускаю.
[Варіант з Дубенщини:
Ой ти милий бобре,
заховайся добре,
бо я хорти маю,
з лісу попускаю.
Як випущу хорти,
розірвуть до чорта.
(Подав В. Боровик)]
«Бібр» мусить сховатись, поки «мисливий» доспіває; часом «бібр» просить проспівати тричі або й більше, щоб мати час заховатись, то можна співати й більше, тільки «бібр» повинен просити, ще не починаючи ховатись. Проспівавши, скільки раз було вмовлено, «мисливий» гукає: «Хорти з лісу!». «Хорти» біжать на голос і шукають «бобра», коли той встиг сховатись, а знайшовши, ловлять його, бо він зараз кидається втікати, а коли він ще не встиг сховатись, то все одно за ним женуться, як тільки «мисливий» гукне. «Бібр» може і, втікаючи, ховатись по скілька разів, коли спритний, а «хорти» мусять його шукати. «Мисливий» сам не шукає і не ловить, тільки цькує, як бачить, що котре лінується: «Шукай, Сірко!» або «Лови, Бровко!», «Гуджа, хорти, гуджа його!». То знов завертає, як котре томиться: «На, сюди, Лиско! Не руш, Співко!» «Хорти», бігаючи, брешуть — «валують». Як хорти зловлять «бобра», то «мисливий» наміряється на нього кийком і кричить: «бабах!». «Бібр» падає додолу, «мисливий» гукає: «Хорти, в ліс!» і сам з ними біжить геть, а зостається «бібр» і той, хто перший торкнув його, ловлячи. «Бібр» стає за «мисливого», а той, хто зловив, за «бобра», і знов грають так само.
Місце запису: с. Жабориця, коло Звягля.
«Савка»
Запис Лесі Українки
Клем-бом-клем!
Савка вмер.
Прийшов піп,
Савка втік.
Прийшла попадя,
Савки нема…
Часом се так собі співають, без гри. А часом одно з дітей удає «Савку» і лягає долі, як мертве, друге — «попа», трете — «попадю», і тоді так грають, як співають, що приходить «піп», а «Савка» втікає і ховається. «Піп» з «попадею» шукають «Савку», і котре знайде, то само стає за «Савку». Решта дітей з гурту не грає, тільки приспівує.
Місце запису: с. Жабориця, коло Звягля.
«Рак-неборак»
Запис Лесі Українки
Діти кладуть дошку одним кінцем на колодки, другим на землю, по черзі вбігають або слизьгаються по ній та співають:
Так бавляться найбільше на Великдень.
Місце запису: с. Чекна, коло Луцького.
«Мир миром»
Запис Лесі Українки
Як двоє дітей посваряться, то інші їх мирять, співаючи:
Мир миром,
пироги з сиром,
варенички в маслі,
ми дружечки красні —
поцілуймося.
Посварені подумають-подумають, а далі поцілуються та вже й добрі.
Місце запису: с. Жабориця, коло Звягля.
Воскресеніє — день
Запис Лесі Українки
Воскресеніє — день,
ходімгулять на весь день,
та вкрадемо порося,
та й прославимося!
Постой , Левку,
постой , Бревку,
похристосуємся !
Так співають на великдень.
Місце запису: с. Жабориця, коло Звягля.
Безконечна
Запис Лесі Українки
Був собі журавель
та журавочка,
наносили сінця
повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,
починаймо її знова:
Був собі журавель…
(і знов спочатку, і знов, без кінця, поки обридне).
Місце запису: с. Жабориця, коло Звягля.
Козуня-любуня
Запис Лесі Українки
Козуню-любуню ,
пристань до мене,
нічого не будеш
робити в мене:
у мене водиця
віконцем тече,
у мене горобчик
хліба напече,
у мене лисиці
спечуть паляниці,
у мене ведмідь
ізварить обід.
Місце запису: м. Миропілля, в Звягельщині.
Козенятко
Запис Лесі Українки
Бігло, бігло козенятко
льодком, льодком,
за ним, за ним
цапок слідком;
воно бігло топитися,
за ним цапок — дивитися;
воно бігло в ополонку,
його цапок за головку:
— Стій, козо, не топися,
ще на мене подивися!
Місце запису: м. Миропілля, в Звягельщині.
Танець (Козачок)
Запис Лесі Українки
Танцювали миші
по бабиній хижі.
Стало бабі за танець —
з’їли миші буханець.
Місце запису: м. Миропілля, в Звягельщині.
Казка про котика та півника
Запис Лесі Українки
Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує:
— Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
— Добре, добре, — каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє:
— Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
— То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:
— Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже.
Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
Котику-братику,
несе мене лиска
по каменю-мосту
на своєму хвосту.
Порятуй мене!
Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану кайстру2 та й пішов до лисиччиної хатки.
А в лисиці було штири дочки та їден син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як вернеться, зарізати його та обпатрити.
— Глядіть же, — наказала, — нікого не пускайте.
Та й пішла.
А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!
От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:
— Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?
Тільки що вийшла, а котик її — цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає:
Ой у лиски, в лиски новий двір…
і т. д.
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту — цок у лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок — не вертаються:
— Піду-но, — каже, — позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й вийшов з хати. От котик і його — цок у лобок та в писану кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам — у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.
Місце запису: м. Миропілля, в Звягельщині.
Казка про Івашка
Запис Лесі Українки
(Сю казку мало котре з сільських дітей не знає; її навіть часом удають, мов гру: одне стає за «Івашка», друге за «відьму», а решта за «Оленку», за батька з матір’ю та за гусей, так кожне співає й проказує, як там за кого приходиться в казці.)
Був собі чоловік та жінка, а в них синок — одиначок Івашко. Ото Івашко, як підріс трошки, став просити батька:
— Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку ловити та вас обох при старощах годуватиму.
— Куди тобі, синку, ти ще малий, — каже батько.
А він таки в одно:
— Зробіть та й зробіть.
От зробив йому батько човна і весельце, і став Івашко рибалити. Поплине Івашко геть-геть річкою, а мати тим часом йому їсти наварить та в двойнятка накладе, візьме ті двойнятка ще й сорочечку білу для Івася, піде до берега, стане та й кличе:
Івашечку, Івашечку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.
А Івашко почує:
— Це ж меї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Приплине, пообідає, сорочечку білу озьме, подякує, віддасть матері рибку, що наловив, та й знов на річку.
Нагледіла Івашка відьма та й каже собі:
— Ото б добре Івашкового м’ясця попоїсти! Дай-но я його підманю.
Стала в обідню годину на бережку та й кличе:
Івашечку, Івашечку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.
Івашко послухав, послухав:
— Ні, це не неї матінки голосок, у меї матінки голосок, як шовк, а се такий, як вовк. Пливи, пливи, човнику, далі та далі!
Бачить відьма, що так не підманить, пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю, скуй мені такий голос, як у Івашкової матері.
Коваль скував їй тоненький голос, а вона пішла до річки та вже новим голосом кличе Івашка:
Івашечку, Івашечку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.
Івашко слухає:
— Оце ж меї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки що Івашко на бережок, а відьма його хап! та й потягла до свеї хати. Принесла та й каже дочці:
— Ось на, Оленко, цього хлопчика, спечи мені його на обід.
— Добре, мамо, — каже Оленка, — я вже й у печі напалила.
— То я піду по сіль, — каже відьма, — а поки вернуся, щоб була мені печеня готова.
Відьма пішла по сіль, а Оленка взяла лопату та й каже до Івашка:
— Сядай, хлопче, на лопату.
А Івашко каже:
— Та я не вмію.
— Та сядай, сядай!
От Івашко то руку покладе, то голову, а все не сідає, нібито не вміє, а далі до Оленки:
— Ти мені покажи, як сядати, то я й сяду.
— Та от же так, дивися!
Сіла Оленка на лопату, а Івашко її шух! — у піч і заслонкою затулив, там вона й спеклась.
Вибіг Івашко з хати, коли чує — відьма йде; він хутчій на явора, сховався та й сидить.
Увійшла відьма в хату, бачить, нема Оленки:
— Ну, проклята дівка! тільки я з хати, а вона вже й чкурнула. Я ж тобі дам! нема що, пообідаю сама.
Витягла сама печеню, наїлася, пішла лягла під явором та й качається:
— Покочуся, повалюся, Івашкового м’ясця наївшися!
А Івашко не втерпів та з явора до неї:
— Покотися, повалися, Оленчиного м’ясця наївшися!
— А, то ти тут, сякий-такий сину! Чекай же, я ж таки тебе ззім!
Та й почала відьма явора гризти. Гризе, гризе та зубами клацає. Бачить Івашко, що непереливки, аж тут, дивиться, летять гуси. Він до їх:
Гуси, гуси, лебедята,
озьміть мене на крилята
та понесіть до батенька,
а в батенька їсти-пити
