Kitabı oku: «Основи економічних знань», sayfa 12

5.3. Фактори виробництва та їх розвиток у процесі еволюції людського суспільства

Для забезпечення процесу виробництва на підприємстві будь-якого виду економічної діяльності (промислового, сільськогосподарського, транспортного тощо) в сучасних умовах використовують такі фактори виробництва:

• природні ресурси (земля, корисні копалини, нафта, газ, ліс тощо);

• людські ресурси (робоча сила);

• засоби виробництва, які включають предмети праці (сировина, матеріали) і засоби праці (технологічне устаткування, ЕОМ, виробничі будівлі тощо);

• паливно-енергетичні ресурси;

• підприємницькі здібності;

• науково-технічний прогрес;

• інформація.

Перші два фактори виробництва в економічній літературі називають скорочено відповідно «земля» і «робоча сила». Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових здібностей, знань, навичок, компетентностей, які має людина-працівник. Поняття «робоча сила» відбиває потенційну здатність людини до праці. Праця – це процес реалізації людиною своїх здібностей до праці при прямій або непрямій участі у виробництві матеріальних і/або нематеріальних благ. Рівень реалізації людиною своїх здібностей до праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці.

Характер виконуваної праці залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство, а також посади і виконуваних функцій працівника. Наприклад, праця шахтаря вимагає, крім професійних, високих фізичних здібностей, а праця директора шахти – крім високих підприємницьких – високих розумових здібностей.

Робочу силу вважають особистою, а засоби виробництва – речовим фактором виробництва. Носій робочої сили – людина, яка має певні фізичні і розумові здібності – має необхідні знання, навички, компетенції для виконання покладених на нього обов’язків. Він є головним фактором виробництва. Якість персоналу і людських ресурсів конкретного підприємства визначається якістю робочої сили усіх його працівників: від генерального директора до вахтера. Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку.

Персонал і працівники, які працюють тимчасово на основі контракту, становлять людські (трудові) ресурси підприємства. Від якості людських ресурсів залежить ефективність діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Навіть найсучасніші і найефективніші засоби праці при низькій якості організації їх використання і обслуговування працівниками підприємства виявляться збитковими. Загальновизнано, що людські ресурси є головною цінністю будь-якого підприємства.

З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.

Сукупність всіх факторів виробництва на чолі з людськими ресурсами представляє продуктивні сили суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва.

Продуктивні сили і виробничі відносини безперервно розвиваються.

А. Сміт, а потім К. Маркс обґрунтували, що суспільний розподіл і кооперація праці забезпечують зростання її продуктивності. Відбувається це за рахунок виробництва меншої кількості видів продуктів у великих об’ємах, вужчої спеціалізації працівників на виконанні певних операцій, більш широкого застосування досконалих методів організації виробництва, машин, устаткування і технологій.

А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) навів такий приклад. В одній з мануфактур десять працівників, кожен з яких виконує тільки певні виробничі операції, випускали на день 48 тис. шпильок. Якби вони працювали поодинці і кожен не спеціалізувався би на певній операції, то він зміг би виготовити не більше 20 шпильок на день. Отже, розподіл і кооперація праці в цьому випадку забезпечили підвищення її продуктивності в 240 разів (48 000: 200).

К. Маркс запропонував розрізняти загальний, частковий і одиничний розподіл праці. Нині в кожній країні в результаті загального розподілу праці виділяють великі сфери економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, будівництво;

транспорт і зв’язок; торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я; освіта, культура, мистецтво, наука та інші. Частковий розподіл праці полягає в розподілі великих сфер економічної діяльності на галузі. Наприклад, промисловість України включає такі галузі: машинобудування і металообробка; легка; харчова; паливна; чорна металургія; виробництво будматеріалів; хімічна і нафтохімічна; лісова і деревообробна промисловість; електроенергетика й інші. Потім галузі поділяються на підгалузі. Так, машинобудування і металообробка включає важке машинобудування, сільськогосподарське, транспортне і т. ін. До часткового розподілу праці відносять і розподіл кожної підгалузі промисловості на підприємства. Окрім галузевого, існує територіальне розділення в рамках кожної країни, а також і міжнародне.

Одиничний розподіл праці полягає у виділенні усередині кожного підприємства окремих цехів, відділів, служб, що спеціалізуються на певних видах діяльності.

Раціональний розподіл і кооперація праці сприяють підвищенню її продуктивності. У міру розвитку продуктивних сил відбувається збільшення кількості галузей і підгалузей народного господарства, а також підприємств.

В Україні з 01.01.2012 р. введена в дію нова «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), розроблена Держспоживстандартом України. КВЕД є національною класифікацією, ідентичною базовій міжнародній статистичній «Класифікації видів економічної діяльності ЄС, – NACE». Згідно з КВЕД, в Україні виділені 38 великих сфер економічної діяльності.

Важливу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці. До їх складу входять машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої; обчислювальна техніка; транспортні засоби, трубопроводи, нафтопроводи, газопроводи, будівлі виробничого призначення; споруди (тунелі, естакади). Склад засобів праці також сильно залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство. Наприклад, у комерційних банках серед машин переважають комп’ютери, а на машинобудівному заводі – верстати і технологічне устаткування. Засоби праці в грошової форми в сучасній економічній літературі називають основним капіталом. Предмети праці включають сировину і матеріали, з яких виготовляються продукти або які використовують для надання послуг. Сировина – це предмети праці, що піддавалися раніше дії праці і призначені для подальшої переробки.

При цьому розрізняють:

• первинну сировину: здобуту залізну руду, цукровий буряк, бавовну-сирець тощо;

• вторинну сировину – вироби, що зробилися непридатними і підлягають переробці (металобрухт, макулатуру тощо).

Матеріали – це предмети праці, які піддавалися переробці на даному або іншому підприємстві. Матеріали поділяють на основні і допоміжні. Основні матеріали входять до складу продукту, що виробляється. Допоміжні матеріали використовуються для забезпечення нормального ходу виробничого процесу. Так, як основні матеріали на машинобудівних підприємствах використовуються різні метали, з яких виготовляють машини, прилади, устаткування, а на швейній фабриці – різні тканини, з яких шиють, наприклад, костюми, сукні і тому подібне. Як один з видів допоміжних матеріалів на обох підприємствах використовуються мастильні матеріали для технічного догляду за устаткуванням. Предмети праці в грошовій формі представляють значну частину оборотного капіталу виробничого підприємства.

Важливу роль як фактор виробництва грають паливно-енергетичні ресурси. До них відносяться сукупність різних видів палива й енергії: електроенергія теплових, атомних і гідроелектростанцій, інші види енергії, нафтопродукти, газ, біопаливо, вугілля, торф, а також місцеві види палива. Частина з них в Україні добувається і/або виробляється, а частина імпортується. Так, для приведення в дію засобів праці найчастіше використовують електричну енергію або нафтопродукти, газ, біопаливо. Паливно-енергетичні ресурси використовуються і для забезпечення інших виробничих потреб, а також для обігріву й обслуговування будівель. Обмеженість природних запасів нафти, газу, кам’яного вугілля і високі ціни на них, а також недостатня безпека ядерних електростанцій стимулюють використання альтернативних паливно-енергетичних ресурсів.

У процесі еволюції людського суспільства удосконалюються всі фактори виробництва. Особливо швидко це відбувається в умовах сучасної науково-технічній революції. З’являються нові види штучних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, які за якісними характеристиками перевершують ті, що раніше використовувалися. У США, Росії, Україні й інших країнах за допомогою нанотехнологій створені нові матеріали, які в два рази міцніші за метал і в декілька разів легші.

Освоюються й постійно вдосконалюються альтернативні паливно-енергетичні ресурси на основі використання водню, енергії сонця, вітру, біопалива, припливів і відливів тощо. Їх використання не лише збільшує паливно-енергетичні ресурси країни, але й істотно зменшує забруднення довкілля.

У США, наприклад, нині функціонують сонячні теплові електростанції загальною потужністю більше 400 мегават, які економлять 2,3 млн барелей нафти на рік у порівнянні із звичайними тепловими і не забруднюють довкілля. Введена в експлуатацію у 2007 р. в Іспанії сонячна теплова електростанція також економить паливо і скорочує викиди окису вуглецю в атмосферу на 18 тис. тонн на рік у порівнянні зі звичайною тепловою. Наприкінці 2011 р. в Україні введено в експлуатацію 80-мегаватну сонячну електростанцію в селі Охотникове (Крим), а на початку 2012 р. – найбільшу в світі 100-мегаватну в селі Перове. Вона в порівнянні із тепловою станцією дозволяє скоротити викиди окису вуглецю на 105 тис. тонн на рік [15].

У недалекій перспективі очікується освоєння виробництва силових агрегатів на основі водневих паливних елементів.

За даними компанії General Motors (GM), автомобілі на водневих паливних елементах коштуватимуть не дорожче від своїх бензинових і дизельних суперників, як тільки світовий обсяг випуску водневих машин досягне 1 мільйона штук. Вважають, що нинішні гібридні машини (бензин плюс електрика) і автомобілі на біопаливі – лише проміжна стадія на шляху до екологічно чистих водневих автомобілів. Поява автомобілів на водневих паливних елементах забезпечить не лише збільшення паливно-енергетичних ресурсів, але й великі економічні, соціальні й екологічні корисні результати. Повністю буде розв’язана проблема забруднення повітря автомобілями та іншими машинами, раніше заснованими на використанні бензинових і дизельних двигунів.

Прискорюється освоєння у виробництві нових досконаліших і ефективніших засобів праці, що дозволяють автоматизувати процес виробництва й управління, підвищити продуктивність праці, вивільнити працівників (гнучкі виробничі системи, робототехнічні комплекси). Це призводить до прискорення морального старіння діючих засобів праці і швидшій і ефективнішій їх заміні досконалішими.

На думку автора, моральне старіння засобу праці – це зниження його техніко-економічного рівня і конкурентоспроможності через появу в світі досконаліших і більш економічних, підвищення вимог екологічних і соціальних стандартів, неможливості або недоцільності їх використання для випуску нової продукції, а іноді й через вичерпання природних запасів деяких видів мінеральної сировини і палива. До морального старіння схильні усі види засобів праці, але більшою мірою морально старіють машини і прилади. Моральне старіння засобів праці може статися на будь-якій стадії їх життєвого циклу, починаючи з проектної.

Для управління сучасною технікою потрібна висока кваліфікація обслуговуючого персоналу. Тому нині швидко підвищуються вимоги до рівня освіти, до розумових здібностей, знань, кваліфікації та інтелекту працівників, володіння комп’ютерною технікою й інформаційними технологіями.

Слід враховувати, що людські ресурси (робоча сила) і засоби праці є взаємозамінними факторами виробництва. Тому в промислово розвинених країнах скорочується чисельність працівників, зайнятих у виробничій сфері, а з’являється можливість збільшувати чисельність працівників у сфері послуг. Підприємницькі здібності людини визначаються сукупністю її професійних і особових якостей, що дозволяють організувати високоефективну роботу колективу працівників, визначати на перспективу правильні відповіді на питання: що робити і в якій кількості? Як робити? Для кого робити? Це дозволяє забезпечити ефективний розвиток підприємства, своєчасно враховуючи зміни кон’юнктури ринку і запитів споживачів, впроваджуючи новітню техніку і технологію, нові продукти і нові методи організації виробництва; мінімізуючи ризики господарської діяльності. Водночас помилково зв’язувати підприємницькі здібності тільки з ринковою економікою. Вони властиві окремим працівникам і в умовах інших економічних систем, у тому числі і планової економіки. Про це нині переконливо свідчить досвід Китаю та В’єтнаму, де підприємництво активно стимулюється органами державного управління.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це єдиний взаємообумовлений розвиток науки і техніки з метою кращого задоволення особистих і громадських потреб. У результаті НТП створюються нові матеріальні і нематеріальні блага, досконаліша й ефективніша техніка і технології, методи організації виробництва. Перелічені вище досягнення НТП часто називають інноваціями. Науково-технічний прогрес з високими темпами розвитку науки і техніки дістав назву «науково-технічна революція».

Стимулюванню розвитку науки і техніки приділяють багато уваги органи державного управління розвинених країн, оскільки від його темпів залежить рівень продуктивних сил і задоволення потреб населення.

Важливим економічним ресурсом є інформація про кон’юнктуру відповідного ринку й очікувані тенденції її зміни, про рівень задоволення запитів споживачів, про новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, техніки й інформаційних технологій, про очікувані зміни законодавства країни базування і країн, у яких є або будуть партнери підприємства. Своєчасне отримання і обґрунтоване використання такої інформації дозволяє приймати управлінські рішення по ефективному розвитку підприємства.

Як буде показано в підрозділі 5.4, у будь-якій країні завжди існує перевищення сумарних особистих і суспільних потреб за певний період над можливістю їх задоволення через обмеженість економічних і природних ресурсів. Тому постійно на рівні держави, регіону, кожного підприємства виникає проблема вибору: які потреби слід задовольняти в першу чергу, щоб забезпечити максимальну соціально-економічну ефективність використання обмежених ресурсів.

5.4. Закон зростання потреб та розвиток системи мотивації до праці

Вивчення й узагальнення ученими-економістами багатовікового досвіду економічного розвитку багатьох країн дозволило відкрити загальний економічний закон підвищення потреб. Він свідчить про те, що у міру економічного й духовного розвитку суспільства відбувається підвищення потреб як у кількісному, так і в якісному плані. На жаль, зростанню потреб у кількісному плані сприяє також і широко практикована в гонитві за прибутком виробниками і торговими організаціями недобросовісна реклама. Вона навмисно вводить в оману споживачів відносно якості рекламованих товарів і послуг. Використовуваний у Німеччині, США і деяких інших країнах нейромаркетинг переслідує мету нав’язати клієнтові будь-яку купівлю, впливаючи на його психіку, органи почуття.

Закон підвищення потреб відбиває постійний взаємозв’язок і взаємообумовленість між виробництвом, споживанням й економічним і духовним розвитком суспільства. Початковим орієнтиром розвитку виробництва є особисті і суспільні потреби, оскільки виробляти слід тільки ті економічні блага, в яких є першочергові потреби. Виробництво, задовольняючи існуючі потреби, постійно розвиває і створює нові види матеріальних і нематеріальних благ, які стимулюють появу нових потреб, які відбивають рівень економічного й духовного розвитку суспільства. Наприклад, в 1970-х рр. американське мале підприємство APPLE розробило і запропонувало ринку перші персональні комп’ютери, в успіху яких сумнівався багато хто. Але дуже швидко ці багатофункціональні пристрої отримали широке поширення і стали успішно задовольняти нові індивідуальні, колективні й громадські потреби. Для забезпечення їх широких можливостей виникла потреба у виробництві програмного забезпечення, принтерів, сканерів, звукових колонок, фотокамер, створення Інтернету. Нині APPLE є дуже великою компанією, ринкова вартість якої в лютому 2012 р. наблизилася до 500 млрд доларів. Причому всього за 40 днів після оголошення компанією про терміни появи нової версії планшетника IPad вона збільшилася на 100 млрд доларів. Тільки три компанії США свого часу досягали цього рубежу: Cisco, Microsoft і Intel.

У міру соціально економічного розвитку суспільства, змінюється структура потреб: деякі потреби старіють, з’являються нові, але ще швидше удосконалюються засоби їх задоволення. Наприклад, постійно скорочуються терміни освоєння нових моделей комп’ютерної і побутової техніки, технологічного устаткування тощо.

Одночасно слід враховувати, що розвиток виробництва збільшує його потреби у споживанні факторів виробництва. Тому у будь-якій країні завжди існує розрив між потребами населення і можливістю їх задоволення через обмеженість економічних і природних ресурсів. Економічні потреби безмежні, а виробничі ресурси – обмежені. У результаті виникає проблема вибору: які матеріальні продукти і послуги і в якому обсязі потрібно виробляти в певний період часу для кращого задоволення першочергових потреб.

Сутність проблеми вибору зазвичай демонструють за допомогою спрощеної моделі, яка отримала назву кривої виробничих можливостей (рис. 5.1). Подібні моделі розглядалися в роботах П. Самуельсона [9] і багатьох інших відомих зарубіжних і вітчизняних економістів.

Рис. 5.1. Крива виробничих можливостей

Виробнича можливість – це максимально можливе виробництво матеріальних продуктів і послуг у країни за короткостроковий період за умови максимально ефективного використання сучасних технологій і наявних ресурсів, тобто немає безробіття.

На рис. 5.1 зображено криву виробничих можливостей річного виробництва тролейбусів і автобусів. Точки Б, В, Г відбивають можливі максимальні обсяги виробництва і автобусів, і тролейбусів. Наприклад, у точці Б максимально можливий річний випуск тролейбусів – 150 тис. штук, а автобусів – 20 тис. штук. Відповідно в точках В і Г максимальні річні випуски автобусів складають 30 і 80 тис. штук, а тролейбусів відповідно 130 і 20 тис. штук на рік. А точки А і Д відповідають максимально можливим річним об’ємам виробництв або тільки тролейбусів (170 тис. штук), або тільки автобусів (100 тис. штук). Точка Е, яка знаходиться вище кривої виробничих можливостей показує нереальне співвідношення обсягів виробництва тролейбусів і автобусів через обмеженість ресурсів за цей короткостроковий період, тобто вона відображає перевищення виробничих можливостей. А точка Ж відображає варіанти річного виробництва тролейбусів і автобусів при неповному і неефективному використанні виробничих можливостей. Як видно з кривої виробничих можливостей, збільшення річного виробництва тролейбусів викликає необхідність скорочувати річні обсяги випуску автобусів і навпаки. Вимушене скорочення обсягів річного випуску автобусів або тролейбусів прийнято називати альтернативними витратами виробництва. Наприклад, збільшення виробництва тролейбусів з 150 до 170 тис. штук на рік викликає альтернативні витрати виробництва у вигляді скорочення річного випуску автобусів з 20 тис. шт. до 0. Подібні проблеми вибору доводиться постійно вирішувати як на рівні народного господарства в цілому, регіону, так і окремих підприємств.

На думку автора, екологічна ситуація, що склалася у світі, може бути поліпшена, якщо у рамках кожної країни і міжнародного співтовариства будуть прийняті обмеження на допустиму потужність і габарити автомобілів, яхт, літаків, вертольотів, призначених для домашніх господарств. Обмеженість непоновлюваних енергоресурсів і турбота про майбутні покоління людей настійно вимагають цього. Наприклад, такі великогабаритні автомобілі, як Hummer завдають великої шкоди довкіллю як через велике споживання пального на одиницю пробігу, так і через величезні габарити. Вони часто провокують затори на дорогах, а, отже, і супутнє їм забруднення довкілля, що багаторазово збільшується усіма автомобілями, що в них потрапляють.

Підвищення потреб, що відбувається у міру економічного і духовного розвитку суспільства як в кількісному, так і якісному плані є основою для посилення мотивації людей до праці в процесі господарської діяльності. Під мотивацією до праці розуміють внутрішнє і/або зовнішнє спонукання працівників до ефективної діяльності, спрямованих на досягнення цілей суб’єкта господарювання. Великий внесок у розвиток мотивації працівників належить Ф. Тейлору. Під його керівництвом були розроблені стимулюючі системи оплати праці, відповідно до яких розмір заробітної плати залежав від кількості і якості зробленої продукції. Практичне їх використання давало добрі результати. В даному випадку внутрішнім мотивом працівника до праці є його економічні потреби, а зовнішніми – розроблена система матеріального стимулювання. Потім цей підхід отримав подальший розвиток. Матеріальні стимули були доповнені моральними, соціально-психологічними, участю в прибутках підприємства й іншими.

Відомо, що рівень реалізації людиною свого потенціалу в процесі праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці. Якщо працівникові платять заробітну плату на рівні або нижче заниженого прожиткового мінімуму, як це, на жаль, практикують деякі власники підприємств в Україні, то не слід чекати від нього високої віддачі. Цей працівник шукатиме можливість підробітку у будь-якому іншому місці, щоб задовольнити власні першочергові потреби і потреби своєї родини. У цьому відношенні є показовим підхід до стимулювання праці відомого американського промисловця Генрі Форда. Він вважав: «Єдиний спосіб зробити товар з найменшими витратами – це платити високу ціну за висококваліфіковану працю, отримуючи за допомогою раціонального ведення справи усе те, що ця праця може дати» [10, с. 65]. Коли в 1914 р. Генрі Форд ввів високу оплату праці, багато підприємців були обурені. Його ж фірма «Форд-Моторс» функціонувала тоді дуже ефективно аж до початку Великої депресії, у тому числі і завдяки високій оплаті праці та соціальної відповідальності фірми.

На думку Річарда Дафта, автора однієї з найвизначніших робіт з менеджменту, сучасні підходи до мотивації формувалися під впливом трьох основних теоретичних напрямів. Це теорія змісту мотивації, яка спрямована на визначення структури та ієрархії потреб людей; теорія процесів мотивації, яка пояснює, якими способами працівники прагнуть до винагороди; теорія підкріплення, що досліджує проблеми зміни поведінки працівників у процесі праці, а також адекватного використання матеріальних, моральних та інших стимулів, а також заходів покарання [11, с. 612].

Концептуальні моделі мотивації А. Маслоу, Й. Шумпетера, М. І. Туган-Барановського. Відмічено, що найбільшу популярність здобув теоретичний підхід до змісту мотивації, запропонований А. Маслоу. Він аргументував, що мотивація людини заснована на п’яти видах його потреб, розташованих в ієрархічному порядку.

На рис. 5.2 наведена інтерпретація Р. Дафтом ієрархії потреб людини за А. Маслоу і основних напрямів їх задоволення у процесі праці і поза нею. Так, першочерговим фізіологічним потребам людини як напрям їх задоволення у сфері праці відповідає гарантована оплата праці, на рис. 5.2 позначена окладом. Для задоволення у сфері праці потреби у безпеці й упевненості в майбутньому рекомендовано створити безпечні умови праці, додаткові пільги і гарантії збереження робочого місця. Потребам у відношеннях приналежності (соціальним) у процесі праці відповідає бажання встановлювати добрі стосунки із співробітниками, клієнтами, начальниками, брати участь у робочих групах.

Рис. 5.2. Інтерпретація Р. Л. Дафтом ієрархії потреб людини за А. Маслоу і основних напрямів їх задоволення в процесі праці і поза нею

Потребі в самоповазі (повазі, визнанні, належності до якогось колективу, суспільства) у сфері праці відповідає прагнення до визнання, до підвищення свого статусу, до перебирання на себе додаткових зобов’язань, до отримання кредиту довіри; потреби в самоактуалізації (самореалізації) в якості напрямів задоволення у сфері праці рекомендовано створення можливостей для навчання, прояву творчих здібностей, просування службовими сходами [11, с. 613].

Слід зазначити, що до А. Маслоу істотний вклад у теорію ієрархії потреб людини і теорії змісту мотивації вніс видатний вітчизняний економіст Михайло Іванович Туган-Барановский. Він дійшов до обґрунтованого висновку, що «суспільство складається з окремих осіб, кожна з яких прагне до задоволення своїх потреб, які закладені в нашій природі і які визначають врешті-решт усю нашу поведінку». Ним була запропонована ієрархія з п’яти груп потреб людини:

1) фізіологічні потреби у безпосередній підтримці життя індивідуума;

2) статеві потреби;

3) симпатичні інстинкти і потреби;

4) егоальтруїстичні потреби;

5) потреби, не засновані на практичному інтересі.

Як бачимо, як базові потреби він визначив також фізіологічні потреби індивідуума. Інші групи потреб відрізняються від запропонованих А. Маслоу, але у 3 – 5 груп є і багато спільного за змістом [12].

М. І. Туган-Барановський підкреслював, що рівень зарплати визначається продуктивністю праці і соціальною (чи економічною) силою договірних сторін про рівень заробітної плати. Економічна слабкість робітників часто змушує їх продавати робочу силу капіталістові за будь-яку ціну. Збільшенню соціальної сили робітників сприяють профспілки, організованість робітників, можливість змінити місце роботи. Коли робітники розрізнені, хазяїну легко пригрозити звільненням будь-кому і знизити зарплатню. Економічна і соціальна слабкість робітників досі характерна для більшості галузей і підприємств України.

У своїй роботі «Теорія економічного розвитку» (Theory of Economic Development), виданою у 1912 р., відомий австрійський економіст і соціолог Йозеф Шумпетер підкреслив принципову відмінність у мотивах господарської діяльності підприємця й інших суб’єктів. Він дійшов висновку, що мотиви підприємця абсолютно нераціональні і пов’язані з такими поняттями як саморозвиток особистості, подолання труднощів, успіх, радість творчості і т. п. Іншими словами, ієрархія потреб підприємців відрізняється від ієрархії потреб людини, запропонованої А. Маслоу. Для інших же суб’єктів господарської діяльності характерні раціональніші мотиви, тобто відповідність ієрархії потреб людини, запропонованої А. Маслоу.

Створення ефективної системи мотивації праці на підприємстві дозволяє сформувати висококваліфікований персонал, забезпечити високий рівень використання його трудового потенціалу, а також ефективне функціонування і стратегічний розвиток підприємства. За відсутності висококваліфікованого персоналу успіх підприємства будь-якого виду діяльності неможливий.

З метою посилення системи мотивації праці на підприємствах України необхідно забезпечити істотніше перевищення законодавчо установленого розміру мінімальної заробітної платні над заниженим рівнем прожиткового мінімуму. Так, у першому півріччі 2000 р. розмір мінімальної заробітної платні – 90 грн на місяць – складав менше 30 % прожиткового мінімуму працездатної людини – 287,6 грн. Такий низький розмір мінімальної заробітної платні, по суті, не повинен затверджуватися, оскільки він штовхає громадян на «рабську» працю або на пошук заробітку за кордоном. Крім того, при розрахунку прожиткового мінімуму працездатної людини треба виходити з наявності у нього як мінімум однієї дитини, яку він повинен забезпечити. Тільки на 1 липня 2009 р. поступово була досягнута рівність цих величин. Упродовж 2011 р. розмір мінімальної заробітної плати змінювався в межах від 941 до 1004 грн на місяць, що відповідало розміру прожиткового мінімуму працездатної людини. Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 2012 рік» з 1 січня 2012 р. розмір мінімальної заробітної плати – 1073 грн, а з 1 грудня він складе 1134 грн. На такому самому рівні передбачені розміри прожиткового мінімуму працездатної людини.

У Франції, наприклад, розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2012 р., за даними Міністерства праці, зайнятості й охорони здоров’я Франції, склав 1398,37 євро на місяць при тривалості робочого тижня 35 годин [13]. Він приблизно на один порядок вище, ніж у нашій країні. При цьому ціни на продовольство у нас вже практично зрівнялися з французькими.

На передових вітчизняних підприємствах добрі результати дає використання соціальних пакетів. Соціальний пакет – це винагорода за працю працівника, яку він отримує понад заробітну плату у вигляді медичної страховки, оплати транспортних витрат, утримування дітей в дитячих садках, обідів, путівок у будинки відпочинку, пільгових кредитів на житло і тому подібне. Подібні винагороди успішно використовуються і на зарубіжних підприємствах. На жаль, підприємства, які до 1991 р. мали добре розвинену соціальну інфраструктуру у вигляді пансіонатів, дитячих садків, піонерських таборів, будинків відпочинку, житлових будинків, поліклінік тощо, усього цього позбулися значною мірою або навіть повністю.

Резюме

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності в цій країні і в країнах-експортерах. Потреби людей є джерелами економічних інтересів, тобто прагнення до якнайповнішого й ефективнішого їх задоволення.

Діє загальний економічний закон підвищення потреб. Тому у будь-якій країні економічні потреби безмежні, а виробничі ресурси для їх задоволення обмежені. Завжди існує проблема вибору: які матеріальні продукти і послуги і в якому об’ємі виробляти в певний період часу для кращого задоволення першочергових потреб. Сутність цієї проблеми відбиває модель, яка отримала назву кривої виробничих можливостей.