Kitabı oku: «Яблоко. Практическая философия», sayfa 2

Стор.66. Одним рядком прописані нерівнозначні поняття: возлагать, возложить. Отож ці слова мають прописуватися окремими рядками, при цьому слову ВОЗЛАГАТЬ відповідає лише пояснення (поручаться) доручати, доручити ; слово ж ВОЗЛОЖИТЬ має особливий, піднесений контекст, який ототожнюється із словами ТОРЖЕСТВЕННЫЙ, ОТВЕТСТВЕННЫЙ, ОБЯЗАТЕЛЬНЫЙ, чого так бракує серед слів українською мовою.

Стор.295. Пояснення до слова любовь застосовані формулювання лише за контекстом КОХАННЯ, й при цьому викладені в основному вульгарні приклади: любощі, -щів; женихатися.

(З наведених прикладів видно, що у погоні за кількістю слів та словосполучень, як бізнесової ознаки, забули про головне, про людину, для якої цей словник мав би слугувати опорою у житті).

Цікаве спостереження: переглядаючи БЕЛОРУССКО-РУССКИЙ словник на 90000 слів 1962 року видання (під ред..академіка АН БРСР К.К.Крапиви) та БІЛОРУСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ словник 2006 року видання (під ред..чл.кор. НАН України доктора філ. наук професора Г.П.Півторака) не знайшов жодного слова білоруською мовою, що є в кожному словнику українською мовою, які б принижували гідність чи то чоловіка, чи жінки, чи ображали їхні почуття…

То може у наведенні ладу в Україні треба спочатку визначитися зі словами, що летять з наших вуст. (Див. КНИГУ ЕКЛЕЗІЯСТОВУ ч.5). І тоді слова не матимуть розбіжностей із ділом, і справжнім БІЗНЕСОМ стане не аби яка справа, а піклування про нащадків, всіх, як в Україні, так і за її межами…

Яблоко

На підвіконні у дідуся лежало чотири яблука, одне найкрасивіше, рум’яне, гладеньке, інші трохи гірші, десь гілкою придавлене, десь трохи прим’яте, а то і зі зморшкою. І було у нього три онука, допомагали по господарству. І взяв найкраще перший, що нічого не їв крім яблук. І був за це битий іншими, хоч і був сильнішим. Та й дідусь лози добавив…

Чому? Найкраще мало б дістатися найкращому… Найкращий не той хто перший (і біля годувальниці, хто перший взяв). Найкращий той, хто своєю працею, своїм ставленням до інших, своєю доброзичливістю та ввічливістю довів усім своє „право” на повагу. Отже найкраще яблуко мало б дістатися не першому… А тому, кому дадуть… з любов’ю.

Чи потрібно далі йти шляхом апробації на собі чужих помилок?

Історична місія слов’ян – у побудові держави, панівною ідеологією якої став матеріалізм, заснований на марксистсько-ленінському розумінні матерії та історії. І в цьому – всесвітнє значення Великого Жовтня. 70-ти літня його пореможна хода ознаменована видатними досягненнями у развитку науки і технологій, в побудові материальної бази комунизму, в вихованні людини, що міркує матеріалістичними категоріями, – «людини комунізму». Процес виховання супроводжувався жорстоким ідеологічним протистоянням у суспільстві: дрібно-буржуазними пережитками минулого й разкладаючою роботою у нашому «домі» на довгих, средніх та коротких хвилях різних «свобод», «хвиль» і «голосів». Протирічча між раціональним, необхідним та нав’язаним зовні речизмом, власництвом, стало причиною, що переважала на порозі 80-х, всезагальної депрессії особистості, суть якої – в порушенні гармонії самосвідомості. Необізнаність співгромадян про революційні досягнення вітчизняної науки, в силу їх стратегічної ваги. Небачений розмах військового протистояння двох світових систем. Надання переваги суспільним формам виховання й недостатня увага до складової ланки суспільства – сім’ї, призвели до наростання конфліктів во взаєминах статей. Результатом стали зростаюча кількість розлучень, побутовое пияцтво. Тисячолітнє розділення на творців матеріальних благ – чоловіків і «хранительок вогнища», виховательок дітей – дружин, порушилося широким залученням останніх до суспільного будівництва. За природою, горда жінка все частіше залишалась одинокою із-за відсутності системи сексуального та психологічного виховання. Переоцінка жінкою свого впливу на чоловіка, що дісталася їй у спадщину, і, як результат, недооцінка своєї сили. В результаті цього її праця все частіше використовується на допоміжних ділянках суспільного виробництва.

Почата керівництвом КПРС Перебудова заснована на чіткому розумінні досягнутого. І спрямована на «оновлення» соціалізму через усунення протиріч, що склалися у суспільстві. Найбільш гостро ці протирічча зосереджені в Україні. І тому з такою напругою йдуть перетворення. «Реформи» очолили галичани. На очах більшості, що прогресивно мислить, «реформатори» тягнуть Україну в тину «дикого» капіталізму. Бо знаходяться у полоні західних моральних цінностей: культу грошей, жаги наживи, власності, спокуси. Виняткова працьовитість населення західних областей ніяк не співпадає з користолюбністю, так званої, «елити». Потяг до власності у поєднанні із низьким професіоналізмом більшості керівників призвели до руйнації виробничої інфраструктури сельськогосподарських та промислових підприємств, споживчої кооперації. Взятий лідерами Перебудови курс на впровадження ринкових відносин ніяк не торкнувся системи оплати праці рядових працівників. Впровадження у винахідництві поняття «патент» загальмувало развиток. Україна в уособленій «незалежності», бідна, кинулася в погоню за прибутком, «віддавшись» транснаціональним корпораціям. 10 років Незалежності ще больше загострили протирічча, що склалися у суспільстві. Поступово населення виходить із стану гипнозу від імпортних товарів, що нахлинули на ринок України. І відчуло на собі експеримент дегустації продуктів приватного виробника. Криза в економиці все больше розростається.

Для України вихід із западні західної буржуазної ідеології тільки один – в побудові Демократичного соціалізму, як передвір’я Комунизму. Усіспільнення землі і засобів виробництва через державні підприємства неминуче з впровадженням на них прогресивної трирівневої системи оплати праці з комп’ютерним обліком рівня заробітної плати. В основі якої усреднена тарифна ставка і дві премії, кожна з яких втричі більше тарифної ставки, з умовою звільнення цих підприємств від податку на прибуток. Система базується на п’ятирівневій градації: «учень», «спеціаліст», «менеджер», «конструктор», «босс», при цьому кожна системна градація додатково складається з трьох рівнів: «звичайний», «на рівні світових досягнень», «на рівні винаходу». Останній рівень попередньої градації може превищувати другий рівень наступної вищої градації системи оплати праці. Перші дві градації охоплюють ряд рівней зарабітних плат колишніх підрядних працівників (сільськогосподарських та промислових працівників). При цьому ручна праця оцінюється вище механізованої, основним же критерієм оцінки діяльності працівників вищих трьох градацій системи стає механізація та автоматизація ручної праці (поступовий перехід з ручної праці на механізований (автоматизований) передбачає зростання норм виробітку певним працівником). Трирівнева система контролюється радами спеціалістів, начальників підрозділів, директорів і передбачає відповідальність за допущені огріхи у роботі. Система мотивовує стимулювання своєчасного усунення недоліків у роботі та сильний фінансовый поштовх до творчого ставлення до праці або звільненню з посади на користь кандидата з ринку праці. Система оплати праці повинна впроваджуватися на державних промислових і сільськогосподарських підриємствах, в державній споживчій кооперації та торгівлі, у всіх бюджетних установах. Впровадження даної системи оплати праці дозволяє відродити роль робітничого колективу у досягненні високої рентабельності підприємства при умові творчого підходу служб маркетингу й менеджменту. Із впровадженням держзамовлення на окремі види продукції і частковим державним фінансуванням, а також прозорого в очах колективу підприємства руху коштів. Комп’ютерний облік здійснює щоденну фіксацію наявності премій і щомісячний підрахунок нарахованої заробітньої плати конкретного працівника.

Маркетинговий аналіз ринкової ситуації в Україні, СНД і в Світі свідчить, що в нашій оновленій державі повинна виготовлятися і постачатися на внутрішній ринок та на експорт в першу чергу продукція найвищих технологій, котрі є надбанням Росії, як правонаступника колишнього СРСР. З урахуванням відсутності в нашій свідомості гонитви за надприбутками і, як першопричина, безкорисливість в ціноутворенні, турбота про власну безпеку при збереженні проголошеної незалежності в умовах антогоністичного протистояння світового капіталу кличе до необхідності вийти з ініціативою створення Союзу Суверенних Свобідних Республік.

Україна і Світ

Україна все ще тупцює на місці, криза суне за кризою через неусвідомлення кожним світового значення українського прикладу. Сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку та йому заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Особливо українцям, які всі ці роки прагнуть втягнути країну у світовий розподіл благ. Та світовий ринок і кооперація закриті для нас. Світом панує прагнення надприбутків. То штучно створять якусь хворобу, то налякають якоюсь проблемою, то щось заборонять чи «винайдуть». І всі ми цими роками спостерігаємо за цими прикладами, та ніяк не дамо собі ради. Не хтось нам дасть щасливе життя, а ми самі в змозі покращити своє життя, і світові дати приклад, що любов вища за облуду. Сусіди готові нам допомагати. Україна консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту» має дати світу взірець нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво з кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського й дідівського виховання (за традиціями українців, що збереглися на Кубані) поверненням до вже забутої справжньої сім’ї, в якій гармонійно поєднані старість й молодість.

За свідченням наших учнів, що у роки незалежності, у 90-х роках, за освітньою програмою обміну познайомилися з рівнем підготовки заокеанських однолітків, впевнено віддають перевагу вітчизняній школі та її якості освіти. Та сьогодні цього замало. Ми можемо зробити доступним всім кращі взірці освіти «обраних» минулого (епохи декабристів) із радянськими прикладами високоефективному навчанню за «кадетською» системою у поєднанні із справжніми гімназійними традиціями. Ми в змозі забезпечити сім’ї і новими «автономними» багатоповерхівками хутірської забудови із сільським електрифікованим транспортом, і – сімейним «автономним» транспортом для спільних прогулянок вихідними днями дикою природою, замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчити нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки Перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю», ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів з їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу нову модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками, із автоматизованими міні-фермою і цехом переробки молока, із тролейбусним сполученням. Прикладами добровільного переселенням до цих хуторів «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців вже зараз готова дати світу взірець зближення села і міста мало не третина українців.

За загально прийнятою економічною теорією у світі панує переважно товарне виробництво, виробництво ж послуг розглядається як допоміжне. Наразі у першу чергу потрібно товар зробити послугою (товар – тобто предмет, що створюється, продиктований необхідністю надати певну послугу споживачу, через що товар і послуга завжди мають бути разом). І тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу, не часом отримання надприбутків, а потребою населення у тому виробі. Справжня турбота про людину і «братів наших менших», а не погоня за надприбутками, має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.

Маркетинг –як філософія

1. Ф.Котлер про сучасний ринок

– В галузі стандартизованих споживчих товарів концентрація дистриб’юції значно зросла. Канали розподілення сконцентровані в руках декількох дистриб’юторів, які мають велику владу.

– Відбувається скорочення кількості конкурентів при зростанні кількості торгових марок. Багатонаціональні компанії та корпорації захопили владу.

– Випуск нових брендів коштує недорого. Динаміка випуску нових марок в даний час прискорюється. Час життя нових товарів на ринку скоротився.

– Процес виробництва настільки ефективний, що заміна виробу стає дешевше його ремонту. Це ще більше прискорює темп випуску нових товарів.

– Цифрові технології спровокували революції на багатьох ринках.

– Зростання кількості патентів та товарних знаків призвели до зростання конкурентності ринків.

– Товарні категорії насичені різновидностями.

– Ринки фрагментовані на малі ніші, які менш прибуткові.

– Рекламна насиченість дійшла найвищих рівнів, а фрагментація засобів інформації затримує вихід на ринок нових товарів.

– Споживачі стали більш вибірковими, вони дедалі частіше ігнорують комерційні комунікації. Єдиний шлях приваблення їх уваги – новизна.

 (Котлер Ф. Маркетинг ХХІ века. СПб, 2005г.)

Висновки:

– Товарний підхід у світовому маркетингу на порозі кризи.

– Не все зазначене можна віднести до українського маркетингу.

– Швидка заміна моделей на ринку комплектуючих веде до морального старіння ще досить нових товарів, а відтак і до значного зростання цін на ремонт останніх.

– Цифрові революції багатьом затьмарили очі. Аналогові технології зарано відкидати в утіль.

– Модель ринкових відносин «товар – гроші – товар» не всіма українськими споживачами позитивно сприймається.

– У погоні за європейським (тобто світовим) рівнем життя «родину» замінили «сім’єю».

2. Український маркетинг

– Товар – є послуга, тобто тільки те може бути українським товаром, що несе послугу людині. А час життя товару має дорівнювати терміну необхідності в послузі. («Маркетинг починається з аналізу потреб, які задовольнять товари і послуги» Ф.Котлер) Сучасний ринок – це суцільна сфера послуг. Тільки на деяких проміжних етапах послуга замінюється товаром. Однак в Україні всі працюють окремо: і виробничники, і маркетологи, і продавці, всі пропонують свої послуги і хочуть за них відразу оплату. Перші, не знаючи ринкових потреб, під тягарем стандартизації не можуть розробити технічне завдання (ТЗ) на новий товар. Інші – навпаки, не знають як. Треті – торгуючи імпортними товарами, й зовсім не ламають голову над українським виробництвом, підшукуючи в Інтернеті шляхи задоволення потреб споживачів. І хоча український споживач здебільшого незаможній, йому пропонується переважно те, що дорожче (наче за відсутністю альтернативи).

– Світ на порозі втрати довіри як рекламі, так і виробнику, незалежно від того, за якою товарною маркою він ховається. Адже за багато років маркетинг привніс в наше життя стільки фальші та неприхованого обману, що навіть корифеї маркетингу заплуталися в путах власного блуду.

– Ринок України – це боротьба двох філософських поглядів на товар, послугу і споживача. А в цілому і на світоустрій, державницькі засади, силу і слабкість грошей і капіталу.

– Криза в українській економіці настала через слабкість власної віри. Через невміння, а то – і небажання мислити мозками замість мислення головою (в першому випадку людина мислить філософськи, в іншому – стереотипами).

– Цифра чи аналог? Колишні полівінілові платівки начебто анахронізм? Та це тільки для неосвічених. На сучасному лазерному програвачі з них відтворюється звук класу Hign-End. Наразі очікується поява на ринку вінілових DVD-дисків. Отже CD, як і цифрове відео – це ринкова примха для викачування грошей з недалекоглядних споживачів. Ще й досі успішно конкурують аналогові та цифрові комп’ютери в залежності від задач, що ними вирішуються.

– Чому вчать маркетологів? Переважно економіці, а бажано викладати і загально-технічні знання. Або, хоча б, вміння обґрунтовано формулювати вимоги до нового товару. Саме за маркетинговими фірмами, а їх в Україні стає дедалі більше, стоїть доля об’єднавчої роботи. Як інноваційної, так і заощадливої, інвестиційної (через прибуткове вкладання накопичених в Україні та за її межами капіталів).

– В Україні безодня історичних традицій та наукової спадщини віків, і, найголовніша, козацька сім’я, до якої ми маємо повернутися. Через виховання в кращих традиціях минулого, перш за все учнівської молоді, шляхом досконалого поєднання спільного та окремого виховання. Чого вартує гімназійне навчання за програмою кадетських училищ у відсутності виховання дотримання дисципліни? Може краще всіх хлопчиків в період з п’ятого по дев’ятий класи навчати в нахімовських чи суворовських корпусах військового типу. Де поза звичайною шкільною програмою викладаються танці та музика, малювання та естетика, етика та інше. Дівчаток же в цей час навчати за гімназійною програмою?

– Вже тепер варто розробити українську Програму міського та сільського градобудування, за якою збиралися б п’ятнадцятикімнатні квартири сімей майбутнього з наданням житлових кредитів із правом спадщини.

– Військові технології цивільному населенню. Колись могутня армія України своїм озброєнням ще й досі є носієм передових наукових розробок. Лише назви: кевлар, нанокераміка, спецметалоконструкції, спецзалізобетон – чого варті? Все – зроблено в Україні. В той же час, нарощування обсягів виробництва композитів та спецтехнологій дозволять суттєво їх здешевити. Та покращити стан наших виробництв, наших шляхів, нашого будівництва, наших транспортних засобів, іншої продукції.

– Соціальні підприємства. На сучасних західних виробництвах дуже високий рівень автоматизації та комп’ютеризації. Де праця робітників використовується на обслуговуванні автоматики та на заключних операціях регулювання, що значно знижує собівартість. Такий рівень роботизації українським підприємствам навряд чи потрібний, особливо коли безліч незайнятих рук. А ще велика кількість інвалідів. Підприємства інвалідів – невеличкі та досить специфічні. Інша річ коли на великому підприємстві мало не половина робітників – інваліди. Сучасні технології, якими здавна володіє Україна, дозволяють створити робочі місця для інвалідів як в механообробці, так і в складальницькому виробництві. Такі підприємства можуть створюватись по одному на область чи район і забезпечуватися першочерговими інвестиціями.

– Ремонтопридатність продукції українського виробника має відповідати меті створення і шляхам збуту-продажу товару. Та розповсюджуватись на всі товари довготривалого користування.

– Збут-продаж товарів. Зазвичай збут товару має здійснюватися шляхом прямого чи дистриб’ютивного продажу. В тім числі і з використанням електронного продажу з використанням Інтернету. Та все ж дедалі частіше український споживач схиляє виробника до відвантаження продукції в обмін за сплату щомісячних (щоквартальних) відсотків доходу, переважно протягом всього терміну експлуатації товару.

– Ціноутворення переважно складається з собівартості, надбавки та ПДВ. Але у випадку відвантаження за відсотки доходу ціна може бути збільшена вдвічі, чи навіть втричі під час визначення розміру відсотків. На українському та країн СНД ринку слід постійно відшукувати методи зниження собівартості або вести ретельний облік витрат.

– Гарантія-сервіс – невід’ємні поняття. Переважна більшість українських виробничників прагне зменшити термін гарантії та дистанціюватися від сервісу. Хоча ринок вимагає робити все з точністю до навпаки. Вихід – в стажуванні представників дистриб’ютора на підприємстві виробника. Та активне надання уваги кожному зверненню з боку споживачів.

– Безвихідь виробничників – у несприйнятті більшістю керівництва підприємств маркетингових стратегій. У мріях про великі обсяги виробництва при відриві від реальних шляхів залучення капіталовкладень, особливо на державних підприємствах, у знеціненні інтелектуальної праці, недооцінці ролі інновацій.

– Нема кращої реклами, ніж гарний відгук споживача. Нема гіршого, ніж недовиконання умов поставки чи контракту, особливо коли споживач схильний довірі до тебе.

– Український виробничник має мати тісний контакт зі споживачами. Приймати участь у семінарах потенційних споживачів. Вести взаємне листування чи діалоги. Бути активним в розвитку плідної співпраці.

Висновки:

Українські виробничі підприємства далекі від маркетингу, часто-густо вовтузяться на межі виживання, проїдаючи залишки основних фондів. І фактично відірвані від сучасних ринкових проблем та досі не оправилися від навали імпортних товарів.

Не всі пророцтва корифеїв маркетингу відповідають дійсності.

Українські ринкові партнери знаходяться у стані самоізоляції. Ніхто не наважиться взяти на себе участь у створенні справжньої компанії по розробці і впровадженню нових товарів на існуючих підприємствах із залученням інвестиційних капіталовкладень.

Дуже низький рівень інноваційної діяльності на підприємствах. Знецінено інтелектуальну працю, нема фахівців для чіткого відсіювання невдалих рішень та пошуку привабливих інноваційних.

В керівництві вітчизняних підприємств мало підготовлених топ-менеджерів, здатних на засадах традиційного маркетингу згуртувати та скоординувати роботу підрозділів і служб.

Ринкова етика досі ще не увійшла в службову діяльність як рядових фахівців, так і керівництва.

Шлях вперед не в «латеральному» маркетингу чи «латеральному» мисленні, а в філософському осмисленні довколишнього середовища, широкій інновації і залученні капіталовкладень.