Kitabı oku: «Пляшка в пляшці»

Додаток № 0

Пахло іншим… Не ідентичним, затишним кишлом. Наснага змінилася. Не зміг порозумітися з теперішнім іншим. Просто зник на той відрізок часу і не відновився нині на усі сто можливих…

Тепер знову бажав нового, ще не улюбленого.

Знайомий сморід вже був відсутній. Це його спантеличило. Вкрай нахабно заважало зосередитись на важливішому… Заради нього й повернувся (заради важливішого). Не лише для закиду собі, опісля ротацій поневірянь і намірів. Єдина невтішна вада, про яку майже забув. З надією на старе. Нібито воно поверне йому ще не зовсім втрачене… Тому, знудившись тямущим ініціативним життям, всеодно спробує знехтувати поточним надбанням. І, як колись, алкогольна ядуха наполегливо глушитиме його неприборкану свідомість моторошними спробами підкорення чи то пак ліквідації.

Скляний с такан, пляшка, кришечка, стіл, і Він… (див. додаток № 0)

(див. додаток № 1)

Він нарешті з’ясував нащо напередодні візиту купив пляшку горілки і позичив, сам у себе, скляний стакан-гранчак з прозорим натяком естетичного, неперевершеного реалізму. Достеменно згадав попередні мотиви візиту.

Треба було бути схожим на тих галасливих, не сконцентрованих покидьків, щоб зовсім вимикатися з життя (див. Дод. № 19). Став посеред кімнати біля дерев’яного столу та все ще ганебно зволікав, з надією змінити наміри: зацепенів. Недовго. Впродовж кількох хвилин. Здоровий, невикорастаний оптимізм гультіпаки переміг.

Крім столу і його самого в кімнаті більше нікого й нічого не було (див. дод. № 3). Поставив стакан на стіл. Стіл потвора із потвор, виготовлений з деревини. Натруальний, високоякісний і свіжий на той час матеріал: деревина багаторічної акації. Потвора тримався рівноваги на чотирьох ніжках… Виготовлений ним самим, років 10 тому і пристосований для альтернативних інтерьєрних пікніків (див. Дод. № 6).

Посудину для вживання безпосередньо й переважно горілки було поставлено ним не правильно. Якщо не сказати більше: напівприкольно та дещо харизматично. Він, з непритаманним йому емоційним сплеском, замахнувся і щосили припечатав до поверхні столу, як ознаку невідворотності процесу вживання рідини для сп’яніння. Дивом стакан продовжив триматися попередньої форми, а не розлетіся дрібними скалочками. Задоволено потер долоні.

Але в такому положені в нього неможливо наливати! Дно було вверху, тобто зверху верху. А верх, з отвором для наливу і пиття внизу, на місці низу.

Відразу знайшов вихід з цієї епередбачуваної ситуації. Перевернув його догори псевдо-дном. Тепер вже обережно поставив правильно. Як цього й передбачає ситуація. У звичайний спосіб: дном до низу. Так, щоб дно стакану безперестанку торкалося, водночас всією своєю площею поверхні, поверхні столу. На цьому він зупинився, на декілька секунд. Пересвідчився на всі сто. Лишень тепер впевнено витягнув з правої верхньої кишені, своїх же штанів, пляшку з прозорим, на перший погляд, напоєм. Мабуть так і виглядає алкогольна синкопа, бо він навіть видав кілька звуків ротовим отвором на кшталт улюбленої мелодії. Типу: «будьмо, будьмо, будьмо…»

Чомусь це зробив лівою рукою, хоча подібне було не досить зручно в даному випадку. Можливо глибоко в підсвідомості він був ще й шульгою. Пляшка еластично опинилася в лівій долоні, досить впевнено затиснута. Незадоволений концентрацією уваги, все ж без зайвих клопотів перемістив її до правивці. Залишок занедбаної ідеоми догматизму примусив це зробити без варіантів вибору. Так він впевненіше утримував і міг вправніше налити, не розливаючи даремно дорогоцінні мілілітри на дерев’яний стіл. Не фарбований і ним змайстрований, на якому фактура дерева вже була ледь помітною крізь багаторічний, товстий шар темного, заяложеного бруду. (Див. дод. № 4).

Вправно притулив горлушкою пляшки, виготовленої з прозорого безкольорового скла і слідами віддертої по звірячому етикетки. Притулено її було до надщербленого краю стакану. Поволі почав наливати, майже без емоцій. Лишень кілька разів поспіль облизав пришерхлі губи. Горлушко впевнено прилаштувалося до краю гранчака. Цьому сприяли надщербина.

Лівицею кволо притримував стакан, одночасно притискаючи його до столу для впевненості в собі і на випадок непередбачуваного падіння стакана-гранчака на стіл або взагалі на підлогу, на якій і був розміщений стіл з усіма ніжками. Тоді було б взагалі непереливки. Така непередбачуваність мала не зовсім еклектичне забарвлення. Надалі почав дивуватися. Не на жарт занепокоївся. Горілка чомусь не наливалася. Він швидко з’ясував причину. З пляшки невідкручена кришечка. І вона невимушено перешкоджала витіканню горілки, саморобної, домашнього заквасу з міцністю понад 50°. Фабула понівеченої харизми на мить загусла важким, нерухомим кавалком.

Пересвідчився, підвівши пляшку врівень зі своїми очима і своєчасно отямився, не заводячи ситуацію в глухий кут. Вона залишилася повною, такою ж, як і до спроби наповнити стакан. Приділив увагу не даремно. Вирішив піклуватися про такі дрібниці. Заглянув прямісінько зверху до нього в середину. Він залишився порожнім. Полегшено зітхнув. Підняв ліву руку, що утримувала гранчак… Зметикував, що треба далі робити. Інтелект, не якось розміщений в мозкових тканинах, запрацював майже в аварійному режимі. Звільненою лівою рукою почав відкручувати злощасну кришечку, за ходом часової стрілки. Це ні до чого не призвело. Все залишилося без змін. Навіть запанікував ні з того, ні з сього. Пляшка залишалася закритою. Мимоволі навіть хотів наважитися прикластися зубами, та своєчасно зупинився. Отямився…

Кошторис подальшого майбутнього м’яким гвіздком з’єднав його з реальністю. Кутні ушкодження, вправні і потужні справляли враження. 3’ясувавши помилку і почав її виправляти. Рішення виявилося досить простим і благородним. Всього-на-всього змінив напрямок руху кришечки під час прикладання сили для її зрушення. Нарешті все було скоєно відповідно до намірів. Задоволений власною винахідливістю, вчинив вже автоматично. Без надмірних зусиль і зайвих спроб. Щоб не залишати кришечку в руці, якою надалі хотів притримувати стакан розмістив іі на столі. Неподалік від краю вугла столу, про всяк випадок. Надалі все складалося більш-менш вдало і не було схожим на жалюгідний зашкарублий компроміс.

Подальші намагання наливати горілку з пляшки до стакану частково задовольняли його. Витіканню горілки ледве-ледве перешкоджав капосний ширшавий шматок качану кукурудзи, якого раніше він не помітив. Передумова факту належності залишилася невідомою. Горілка лилася поволі, та все ж лилася. Нарешті з пляшки самогонка налита в гранчак, цьому сприяла не завбачливо відкручена кришка. Стакан був повним по вінця. Декілька разів плашка стискалася в долоні, від нервового перезбудження і завдяки несприятливим факторам, все ж опинилася на столі – біля відкрученої кришечки і повного-повнісінького стакана-гранчака. Сумним але задоволеним поглядом він оглянув створену ним же ідилію, мов корикатурний кортеж.

Вщерть наповнений гранчак лоскотав око. Вражав і реально радував радикальними емоціями. Подивитися було на що. Раніше порожній стакан був наповнений, поперед нього відкручена кришечка. Особливо виділялася пляшка, майже екстравагантно. В ній залишилася горілка. Горілки рівно стільки не вистачало, скільки він спромігся налити в гранчак після псевдо- невдалої спроби. Це було схожим на чари.

Остаточно впевнило його, що пляшка відкрита ним же – кришечка від неї, розташована на столі між стаканом і вже не повною пляшкою, як свідчення часткового внутрішнього ексгібіціонізму. 3’ясувати це допоміг все той же шматочок раритету – качан кукурудзи. Він більше і чіткіше виказував рівень горілки, ще й незаперечно дбав про це, плаваючи на поверхні алкоголевмісної рідини. Не віртуальний ефект невпинно підтримувався прозорістю скла.

Спокійний і врівноважений рівень, без коливань та інших проявів сталості вмісту стакану, примусив не сумніватися аби не перейматися намаганнями знову налити. Все було у відповідності до виконаних старомодних, як йому здалося рухів. Бажане і очікуване почало переконливо відбуватися. Взяв нарешті стакан в одну з рук. Скоріше всього в праву, про ліву завжди забував. В таких випадках. Підніс його до ротового отвору і перехилив. Виливаючи співчутливо горілку в себе. Пив величезними важкодоступними ковтками. Горілка в стакані розійшлася за два ковтки. Потім в край задоволений потримав порожній стакан ще й в лівій долоні(нарешті про неї згадав про всяк випадок, переклавши його туди з правиці).

Пійло було всередині його організму. Безпосередньо в шлунку. Ще з тих часів він називав шлунок пляшкою теж. А сам процес випивання алклгольних напоїв переливання з пляшки в пляшку. Отже пляшка горілки тепер була в «пляшці», готова розтектися по організму медитативними імпульсами.

Закуска в даному випадку була б ознакою дурного моветону. Потім поставив стакан на визначене попередньо для нього місце, поруч з неповною пляшкою і кришечкою-закруткою. В шлунку горілка почала мимоволі-поступово всмоктуватися, створюючи ефект присутності. Хміль приємно давав себе відчувати. (див. дод. № 7). Він ще раз згадав про закусь. Вірніше згадав, що забув. Навичка гурмана альтруїста не давала спокою. Спонтанно і невимушено прийняв несвіже рішення. Відважився без остаточного ефекту використати для вжиття залишки горілки в пляшці. Так чи інакше вона швидко опинилася в правій долоні з залишком вагань прямо з горлушка виливав собі, до рота, до тих пір поки пляшка не стала зовсім порожньою. Тільки шматок вищезгаданого раритетного качана ніби перешкоджав вільному витіканню. (Див. дод. № 3).

Від нестримного бажання скоріше випити, не намагався регулювати об’єм ковтків. Горілка врешт-решт, майже самоналивом, стікала в його шлунок. Тою ж рукою – лівою, затуляв рота, щоб не дати статися передчасному відригуванню, поставив вже порожню на стіл. Він це відчув, що порожня, бо горілка не виливалася, вказуючи на важкодоступний волюнтаризм. Вона знову опинилася на столі, вже без горілки і при цьому стакан не використовувався. В ній крім шматка качану-раритету було лише повітря, яке потрапило, до неї, опісля витікання попереднього рідкого алкоголевмісного вмісту.

Йому залишилося навіщось взяти кришечку і використати її за прямим призначенням. Не вагаючись так він і вчинив. Керуючись ознаками безглуздої досконалості, пляшку було вирішено зберігати про всяк випадок. Хоча був вже зовсім п’яним і слабохарактерним, все ж взяв стакан зі столу і вирішив повернути його тому в кого позичив… Він причисляв це до мистецтва – отримувати креактивне задоволення. Скляний надщерблений стакан-гранчак опинився в тій кишені, де раніше знаходилася пляшка повна горілки з закрученою кришечкою за ходом годинникової стрілки…

Всілякі дотепи зникли. Дилема сплюндрованого маргенальною неспроможністю нікчемно і невтішно вирішилася, незалежно від подальших опцій стану алкогольного сп’яніння. Навіть опісля, влучною білібердою не спричинить цинічного покращення, бо сам неквапливо захоче знову не лицемірно повернути себе в подорож безвісти – звідки і матеріалізував свої приховані наміри не простого життєвого клопоту. Між іншими… напрочуд дивовижно, завбачливо і переконливо… Потвердіше б стояти на ногах.

Анафема химери свого життя… Ахінея-покруч для тюхтія, піднятого на кпини собою ж. Нудно визначила істину належності і вибраний кредит довіри. Ревізія зазіхань закінчилася… Все повинно залишатися… Себе не обдуриш… Не вигідно… Все залишилось… Тільки на деякий час приховане… за лаштунки чеснот… прийде черга… (див. дод. № 8).

Вже добряче притлумлений мозок забажав нових квот. Безпосередньо згадати подробиці. Так, того, що було тоді. Костик почав нишпорити під ніжками столу. Він знав, що шукає. Але не знав під якою ніжкою знайде.

Знайшов на тому самому місці… ТАМ… Під однією з ніжок стола – під найкоротшою. Він підпирав ним стіл, аби рівно-рівнісінько стояв, тримаючись підлоги усіма чотирма кінцівками-ніжками. Знайшов свого Ктатаника.

Свого часу Ктататник завів був і для себе також, не тільки для прочитання комусь із інших персічних мешканців планети Земля… Розкрив щоденник на першій сторінці і надів на голову. Утворився дах над головою.

– Тепер я знову там. Тобто майже вдома. Сам і за власним бажанням. Окрім мене там нікого стороннього немає і не буде…

Записувати тобто ктатувати все, що забажає. Тільки літерами скупченими в слова і речення. Не зовсім, ні. Завів і залишив порожнім. Нічого не писав там деякий час. Тільки читав. Бо заносив туди інформацію подумки. А він (ктататник) слугував нагадуванням про потребу це робити знаходячись з нього в кишенях одягу. Навіщо витрачати зайвий час і енергію для написання. Що правда пронумерував сторінки для зручності користування. Відкривав на тій сторінці на якій ктатувавти закінчив і починав нове думками вкладати туди.

Деякі були зовсім незрозумілі для багатьох інших людей. Деякі були написані здуже грубими помилками різного роду. Деякі без змісту чіткого на перший погляд ніби відразу для того, хто читанням наважився тільки зрозуміти запропоноване. Інтерпритувати варіанти і усвідомити для особистого розуміння намагатися. Тільки в складі одного цілого скласти собі картину. Не готове вже споглядати, а самому складати.

Варіантів безліч. Кожен додаток – штрих до картини. Хоча всеодно залишатиметься незакінченою завжди і назавжди… Чорно – білою. А кольорити дав можливість всім на свій упереджеий смак і стан. Подекуди є тим, чим згідно логіки і правил узгоджених тимчасових, неіснуванням відмічено. А воно існує виявляється і вимагає сатесфакції. Є в свідомості приховане. Є і всупереч. Є і завдяки. Є і все по тому. Щось нашталт того випадку, щоб сонце назвати сонцем. Або, що треба для того, щоб сонце існувало. Необхідність складових для такої належності зрозуміла і прийнятна. Потрібна порожнеча, морок і абсолютний холод. Щось на зразок ось такого пояснення…

Ктататував все і про все, що мало змогу привернути його увагу. Це були не записи целібатника. Обітниця буде потім – опісля всього…

Однією із сторінок слугувало дзеркало раніше розбите, а потім складене до купи попереднього стану склеєне. Форма зрізу стовбура поперечна.

Хоча, ніяким чином не могло це позитивно вплинути на рівновагу столу (і взагалі було зовсім зайвим). Товщина ктататника перевищувала товщину (висоти (якщо черевик знаходився на плоскій поверхні всією площею підошви горизонтально, а не вертикально)) черевика. На перебіг подальших подій мало вплив, але незначний. Лише як мінімалізація оптимального регламенту артефактизації подій.

Концентрував увагу, на фізичні зусилля, які прикладав для зрушення столу і діставання з під його ніжки ктататника не адаптував для зосередження.

А ктататник мав зовнішню форму завдяки існуванню столу (вірніше його найкоротшій ніжці). І був нагадування кола зашивняного і товщину мав. Нагадував циліндр сплюснутий зверху і гофрований, бо знаходився постійно під пресом ваги столу. Якраз зовнішніми ознаками розміру по периметру співпадало з ніжкою (найкоротшою) столу. Зовсім не відрізнити на перший погляд. Не адаптований до реалій кімнати Костикової.

Ктататник (складалося таке враження) був продовженням її і слугував підлогою і ніжкою (найкоротшою) Костикового столу. Такої чіткої відповідності розмірів Костик досяг вдало і навмисне. Спочатку заготовив попередньо матеріали для ктататика. Листками (листок – дві сторінки) мали слугувати: фанера, папір, картон, фольга, пластик, целофан, жесть, тканина, вата, скло, Все оце склав одне на одне акуратно і підклав під ніжку столу. Всі залишки листів, що виступали за краї ніжки відтяв. Рубав, різав, рвав руками. Але кінцевий результат втішним означав для себе. Ктататник був виготовлений і готовий для здійснень намірених Костиком. В кінці з’єднав все дротом з однієї сторони крізь отвір, який теж сам зробив. Всим оцим сконсолідованість свою виказував.

Ктататник таким чином виконував 2 (дві) функції. Слугував своєму створювачу ктататником(носієм констататцій) і рівноважив стіл. Необхідність свою не один раз доводячи…

Дістав, із під ніжки, свій регламентований часом своїм, пережитий проміжок, нанесений на паперовий носій. Не забув і про стіл. Для того, щоб той тримав рівновагу, піклування свої спрямував у його напрямку… Зняв із своєї лівої ноги правий черевик(останнім часом почав тільки так носити взуття, щоб постійно нагадувати собі таким чином, що ходити примушений по землі й живе на ній, як усі інші люди-земляни) і прилаштував під ніжку. Залишив себе стояти босоніж однією ногою на підлозі кімнати. Ще одна його нога залишилася взутою у взуття, хоча і не для неї призначене. Її теж відчував на підлозі.

Настав час концетрувати увагу на минулому прожитому насправді: в думках, снах, мріях, несвідомому існуваннні в своїй підсвідомості. Що було справжнім, а що не зовсім, не знав сам. Чіткої межі не мав іне хотів мати. Відомим неіснуючим, вважав існування її на той час.

Відразу відкрмв, не витрачаючи час на всілякі синтименти і інші зайві особливості, що передбачає оця ситуація. Почав гортати. Відкривав на вибір випадкові сторінки. На початку більшість із них була порожня. Не зовсім, але тільки номером сторінка на перший погляд не зосереджений, видавала себе. Це було зовсім хибне уявлення. Костику насправді було достатньо такого стану, щоб тільки звертаючи на номер сторінки знати її зміст. Подалі від початку на деякі з них були нанесені лінії. Дуже багато ліній. Прямі і криві. Суцільні і перервані. Вони перетиналися, розходились в різні боки. Знову зходилися. Створюючи конгломерати мережив, сплетених в клубки…

Лінії для читання. Читання фіксованого в свідомості своій. Слідував впродовж лінії і все міг читати. Розумів бо сам себе. Іншому комусь – код необхідно знати. Один, дуже простий, зрозумілий… Ставав він простим і зрозумілий, іншим, тільки опісля розмови грунтовної з Костиком. Короткої,але змістовної.

Частина додатків з ктататника зникла безслідно. Як і куди не було принциповим для Костика. Зникнення помітив це відразу. Навіть здогадався кому вони знадобились. Тому надалі відмітив їх, як втрачені. Хоча читати зміг і їх. Передбачив і такий перебіг подій. Вважав це за норму. Та все ж спочатку вирішив читати не втрачені.