«Ворошиловград» kitabından alıntılar, sayfa 2

"Коли тобі телефонують о п'ятій ранку, нічого доброго з цього не вийде."

Так, мабуть, почуває себе риба, яку кидають на розпечену сковороду — почуття ейфорії швидко змінюється певною некомфортністю.

Я різко втягнув ніздрями повітря. Ранок гірчив і лишав присмак голосів, які тут щойно лунали. Таке враження, ніби повз мене пройшла смерть. Або проїхав товарний потяг.

Є речі, які краще розглядати на відстані.

Є життя, яким ти живеш і яким ти не маєш права поступатись, і є смерть — місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати.

Життя - штука жорстока, але справедлива. Хоча іноды просто жорстока.

"Життя - штука жорстка, але справедлива. Хоча іноді просто жорстка."

Коли тобі є чим зайнятись, ти менше думаєш про коридори майбутнього, якими так чи інакше доведеться пройти.

ми рухаємось своїми маршрутами,потрапляючи в невідомі місця,проникаючі за лаштунки власного досвіду,і всі,кого нам довелося зустріти,лишатьюся в нашій пам'яті своїми голосами й своїми дотикамі.Навіть якщо я ніколи од зійду з цього потяга,навіть якщо мені до скону доведеться лежати на цій полиці,в загубленій пастці,ніхто од відбере в мене спогадів про побачене,що все ж не так і погано

"...ми нiби рухались територiєю,позбавленою перспективі,вона просто тривала,не маючи жодних координат,лише трава й кукурудза,пил і газ..."