Kitabı oku: «Тлумачення снів», sayfa 2

Б. Наповнення снів. Пам’ять уві сні

Те, що весь матеріал, який, принаймні, творить зміст сну, так чи інакше походить з досвіду, що відтворюється, пригадується уві сні, слід визнати безперечно. Проте хибно було б гадати, що зв’язок наповнення сну з притомним життям можна віднайти шляхом простого порівняння. Такий зв’язок потребує тривалих і ретельних пошуків і часто залишається прихованим. Причина полягає у низці особливостей, які виявляє уві сні пам’ять, і які донині не пояснені остаточно, хоча їх відзначає чимало дослідників. Варто буде уважно розглянути ці особливості.

Трапляється, що пояснити по пробудженні зміст сну, спираючись на особисті знання й досвід, неможливо. Пам’ятаючи, що саме наснилося, людина не пригадує, щоб мала щось подібне у житті. Неясність походження змісту схиляє повірити у самопродуктивний характер сновиддя, аж доки – часто, по тривалому часі – новий досвід відтворює втрачений спогад про попереднє переживання і у такий спосіб розкриває джерело сну. Тож слід визнати, що уві сні ми знаємо і пам’ятаємо речі, недоступні нашій пам’яті у притомному стані ¹⁰.

Наочний приклад такого роду з власного досвіду наводить Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 170). Він побачив уві сні вкритий снігом двір власного будинку і знайшов двох похованих під снігом напівзамерзлих ящірок. Як любитель тварин, чоловік зігрів маленькі створіння і влаштував їх у невеликій заглибині у мурі. Він також дав їм кілька листочків маленької папороті, яка росла на стіні, знаючи, що тваринки дуже її люблять. Уві сні він знав назву рослини – Asplenium ruta muralis. Сон тривав і, після переміни теми, знову повернув Дельбьофа до ящірок. На свій подив, він побачив двох нових звірят на залишках папороті. Він перевів погляд на поле і побачив п’яту, а тоді шосту ящірку, що прямували до нірки у мурі, й, нарешті, вся дорога вкрилася ящірками, що сунули у цьому напрямку.

Дельбьоф знав латинські назви лише для лічених рослин і, по пробудженні, не пригадував, що то за Asplenium. На власний неабиякий подив, він переконався, що така папороть справді існує. Asplenium ruta muraria – такою виявилася її точніша назва, що була трохи спотворена уві сні. Випадковий збіг видавався малоймовірним, однак Дельбьоф не міг збагнути, як він дізнався уві сні назву Asplenium.

Сновидіння наснилося у 1862 році. За шістнадцять років потому філософ відвідав одного з друзів, який показав йому невеличкий альбом з засушеними квітами, які у деяких районах Швейцарії продають на згадку туристам. Гортаючи гербарій, він віднайшов потрібний спогад, упізнавши власний почерк у підписах під рослинами. Тепер зв’язок було встановлено. Сестра згаданого друга відвідала Дельбьофа під час своєї весільної подорожі 1860 року, за два роки до сну з ящірками. Саме цей гербарій вона купила у подарунок братові, і Дельбьоф – на її прохання – написав латинські назви рослин під диктування одного ботаніка.

Випадок допоміг Дельбьофу простежити також зв’язок іншого елементу сну з забутим джерелом. У 1877 році йому до рук потрапив старий ілюстрований журнал, у якому чоловік побачив картину процесії ящірок зі свого сну 1862 року. Примірник походив з 1861 року, а Дельбьоф пригадав, що на той час він підписувався на це видання.

Наявність уві сні пам’яті, недоступної пробудженій свідомості, настільки дивовижна і теоретично важлива, що я хотів би згадати про інші випадки «гіпермнестичних» снів. Морі розповідає, що йому певний час не йшло з голови слово Mussidan. Він знав, що це назва французького міста, але нічого більше. Якоїсь ночі йому наснилася розмова з особою, яка повідомила, що вона з Мюсідана, а на його запитання, де розташований Мюсідан, відповіла, що це повітове місто у департаменті Дордонь. Прокинувшись, Морі не надав ваги відомостям зі сну; проте географічний довідник підтвердив її цілковиту поправність. У цьому випадку додаткова інформації зі сну справдилася, але забуте джерело знання не було встановлене.

Йессен (Jessen, 1855, стор. 551) переповідає подібний випадок з давнішої доби: «Сюди ж відносимо, зокрема, сон Скалігера Старшого (за Hennings, 1784, стор. 300), який написав оду на честь видатних веронців, а уві сні до нього звернувся чоловік, який назвався Бруньйолусом, нарікаючи, що його несправедливо забуто. Хоча Скалігер не пригадував такого імені, він таки включив його у текст оди, а від його сина згодом дізнався у Вероні, що той Бруньйолус раніше був там знаним критиком».

Маркіз д’Ерве де Сен-Дені розповідає про гіпермнестичний сон, особливість якого в тому, що інший, наступний по ньому сон розкриває зв’язок, не визначений у першому сні (за Vaschide, 1911, стор. 232): «Мені колись приснилася юна жінка з золотавим волоссям, яка розмовляла з моєю сестрою, показуючи їй, як гаптувати гладдю. Уві сні вона здавалася мені знайомою, я навіть думав, що неодноразово бачився з нею. Після пробудження, я виразно бачив перед собою її обличчя, але не міг визначити, чиє воно. Я знову заснув, і сон повторився. Цього разу я озвався до русявки і запитав її, чи не випадала мені приємність бачитися з нею раніше. Авжеж, відповіла дама, пригадайте морський курорт Порнік. Я одразу прокинувся знову і тепер уже точно знав детальні обставини знайомства з цією чарівною особою».

Той самий автор (так само за Vaschide, стор. 233) повідомляє: відомий йому музикант почув уві сні мелодію, яка видалася йому абсолютно новою. Лише за кілька років він виявив її у старовинній збірці музичних творів, хоча не пригадував, щоб він колись раніше її переглядав.

Повідомляють, що Майерс (Myers) опублікував цілу збірку таких гіпермнестичних снів, на жаль мені не доступну (Proceedings of the Society for psychical research¹¹). Я маю на увазі, кожен, хто досліджує сни, має визнати поширеність такого явища, коли сон містить знання і спогади, про які спостерігач не здогадується у притомному стані. У психоаналітичній роботі з невротичними пацієнтами, про яку розповім згодом, я регулярно маю нагоду доводити їм, що вони посідають у своїй пам’яті цитати, вульгарні вислови, яким послуговуються уві сні, хоча забувають їх у повсякденному житті. Я поділюся тут одним невинним випадком гіпермнестичого сну, з огляду на те, як легко знайшлося джерело інформації, доступне тільки уві сні.

Одному пацієнтові тривалий час снилося, що він частується у кав’ярні «кунтушувкою». Але розповівши про це, він запитав, що воно таке – він ніколи не чув цієї назви. Я відповів, що «кунтушувка» – це польський шнапс, і він не міг вигадати назву уві сні, оскільки вона давно відома з реклами. Спершу чоловік не хотів мені повірити. Та за кілька днів, здійснивши у кав’ярні свій сон, він помітив назву на рекламному плакаті на вулиці, якою він проходив щонайменше двічі на день упродовж кількох місяців.

Я особисто переконався на власних снах, що визначити походження окремих елементів їхнього вмісту допомагають випадковості. Так, за роки до написання цієї книжки, мені часто снилася дуже проста дзвіниця, якої я наяву, здавалося, ніколи не бачив. Тоді, якось, я упевнено впізнав її на невеличкій станції між Зальцбургом і Райхенгалем. Це сталося наприкінці 1890-х, а я вперше проїхав тією лінією залізниці у 1886-му. У подальшому, коли я вже впритул вивчав проблеми снів, мене дратувало часте повторення у снах певної дивної місцевості. Я бачив – завжди ліворуч від себе – темне приміщення з кількома гротескними фігурами з пісковику. Туманний здогад, на який я не надто покладався, підказував мені, що то вхід до винарні; однак я не спромігся з’ясувати ні значення, ні походження того сну. 1907 року я приїхав до Падуї, де, на свій превеликий жаль, не бував з 1895-го. Той перший візит до чарівного університетського міста мене розчарував, оскільки я не мав можливості оглянути фрески Джотто у Мадонна-дель-Арена: я повернувся з півдороги до каплиці, бо мені сказали, що того дня вона була зачинена. У свій другий візит, за дванадцять років, я планував надолужити це і перш за все вирушив до Мадонна-дель-Арена. Дорогою до неї, ліворуч від себе – ймовірно, у місці, де я повернув назад у 1895 році, – я побачив приміщення з кам’яними фігурами, яке так часто мені снилося. Насправді воно виявилося входом до літнього ресторану.

Одне з джерел, з яких черпають сни, – його не охоплюють спогади і повсякденна робота свідомості – це дитячий період життя. Я згадаю деяких авторів, які це відзначили і підкреслили у своїх працях:

Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 23): «Я вже визнав, що сон іноді напрочуд виразно відтворює деякі дуже віддалені і навіть забуті події з дуже ранніх часів нашої душі».

Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 40): «Справа видається іще очевиднішою з огляду на те, як сон іноді видобуває з-під масивних нашарувань уламків пам’яті про пізніші періоди образи раннього дитинства – картини місцевостей, речі, постаті – геть незайманими, у цілковитій свіжості початкового сприйняття. Ідеться не лише про ті враження, які залишили глибокий відбиток у ті часи чи які сприймалися як важливі й психологічно цінні, а нині повертаються уві сні як фактичні спогади, з яких користається пробуджена свідомість – глибина пам’яті сну сягає тих образів людей, речей, місць і подій найбільш раннього дитинства, які були заледве помічені свідомістю, чи не мали психологічної цінності, чи давно її втратили, через що, по пробудженні, видаються геть новими і незнайомими, аж доки буде виявлене їхнє раннє походження».

Фолькельт (Volkelt, 1875, стор. 119): «Показово, як щедро наповнюються сни спогадами дитинства й отроцтва. Сон настійливо нагадує нам те, про що ми більше не думаємо, що для нас давно втратило значення».

Владарювання снів над спогадами дитинства, здебільшого малодоступними звичайній пам’яті, викликає появу цікавих гіпермнестичних снів, деякими прикладами яких я так само хочу тут поділитися.

Морі (Maury, 1878, стор. 92) розповідає, що в дитинстві, мешкаючи у рідному містечку Мо, він часто бував у сусідньому Трільпорті, де його батько керував будівництвом мосту. Якоїсь ночі йому наснилося, що він знов у Трільпорті і бавиться на вулиці того містечка. До нього підходить чоловік у спецівці. Морі питає, як його звати; чоловік подає ім’я К. і каже, що він охоронець мосту. Прокинувшись, Морі поставив під сумнів достовірність такого спогаду і спитав стару служницю, що була з ним з його дитинства, чи пригадує вона людину з таким ім’ям. Авжеж, відповіла жінка, він був охоронцем мосту, який зводив тоді ваш батько.

Той таки Морі наводить (там же, стор. 143–144) інший приклад правдивості відтвореної уві сні пам’яті дитинства. Певний мсьє Ф., дитинство якого минало у Монбрізоні, за двадцять п’ять років після переїзду в інше місце вирішив відвідати рідне місто й давніх друзів, яких давно не бачив. Незадовго до мандрівки Ф. приснилося, що він у рідних краях і неподалік Монбрізона зустрічає незнайомого добродія, який представляється йому другом його батька. Мсьє Ф. знав, що у дитинстві був знайомий з таким чоловіком, але він геть не пам’ятав його зовнішності. За кілька днів, коли він справді приїхав до Монбрізона, мсьє Ф. знайшов те невідоме місце зі свого сну і зустрів там добродія, якого відразу визначив як персонажа з того сну. В дійсності добродій був старшим на вигляд, ніж уві сні.

Тут я маю нагоду згадати свій власний сон, у якому належало простежити не так походження образу, як зв’язок між елементами. Мені снився чоловік, про якого я знав уві сні, що то лікар з мого рідного міста. Риси його обличчя були нечіткими, але вони змішувалися з уявленням про одного з моїх учителів з середньої школи, якого я іноді зустрічаю ще й нині. Зв’язку між цими двома особами я тоді знайти не міг, та, коли розпитав свою матір про того лікаря, я дізнався, що він був однооким – так само, як мій згаданий учитель з середньої школи. Я не бачив лікаря 38 років і у реальному житті ніколи не думав про нього, хоча шрам у мене на підборідді може нагадувати про його професійну допомогу.

Разом з тим – ніби на противагу надання більшої ваги враженням дитинства – низка авторів стверджує, що у більшості снів можна виявити матеріал з найостанніших днів. Роберт (Robert, 1886, стор. 46) навіть вважає, що «сни, зазвичай, стосуються тільки вражень останніх днів». Проте ми дізнаємося далі, що у своїй теорії снів Роберт надає основне значення недавнім враженням, відкидаючи взагалі роль найдавніших. Разом з тим, наведені Робертом факти правдиві, що я можу підтвердити, спираючись на власні дослідження. Американський автор Нельсон повідомляє, що у снах найчастіше відбиваються враження з дня за один або два до відповідної ночі – так, наче враження від подій дня, що безпосередньо передує сну, недостатньо ослабли чи ще не досить віддалені.

Низка авторів, не схильних ставити під сумнів тісний зв’язок наповнення снів з дійсністю, зауважують, що враження, які обсідають нашу денну свідомість, відбиваються у снах лише по тому, як їх притлумлять інші повсякденні думки. Зазвичай, людині не сняться щойно померлі близькі, доки біль утрати ще не відступив (Delage, 1891). Проте одна з сучасних дослідниць, міс Галем (Hallam amp; Weed, 1896, стор. 410–411) зібрала приклади протилежного характеру, що нагадує нам про значення у таких випадках психологічної індивідуальності.

Третя, дивна і найменш зрозуміла особливість пам’яті уві сні полягає у виборі для відтворення не найбільш значущого матеріалу, як у притомному стані, а, навпаки, байдужого, найменш істотного чи вартого згадки. Я посилаюсь на авторів, які найвиразніше висловили своє здивування з цього приводу.

Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 11): «Дивовижно, як сни будуються, зазвичай, не зі значних і глибоких обставин, не з потужних спонукань попереднього дня, але зі сторонніх доповнень, з нікчемних уламків недавнього чи й віддаленого минулого. Враження від трагічної смерті близької особи, з яким ми засинаємо, видаляється з пам’яті, щоб повернутися з усією гостротою по пробудженні. Натомість уві сні відіграє роль бородавка на лобі незнайомця, якого ми десь побачили мимохідь і більше не згадували».

Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 39): «…випадки, коли сни включають враження, отримані останнього або передостаннього дня, ці елементи виявляються настільки незначущими з точки зору притомної свідомості, що забуваються невдовзі по відповідних подіях. Ідеться про такі враження, як випадково почуті репліки чи мимохідь спостережені дії інших осіб, побіжно помічені речі або постаті, окремі уривки прочитаного тощо».

Гевлок Еліс (Havelock Ellis, 1899, стор. 727): «The profound emotions of waking life, the questions and problems on which we spread our chief voluntary mental energy, are not those which usually present themselves at once to dream consciousness. It is so far as the immediate past is concerned, mostly the trifling, the incidental, the ’forgotten’ impressions of daily life which reappear in our dreams. The psychic activities that are awake most intensely are those that sleep most profoundly» ¹².

Бінц (Binz, 1878, стор. 45) вважає, що така особливість пам’яті уві сні суперечить його власному поясненню снів: «І природний сон порушує такі питання. Чому нам не завжди сняться враження з нещодавно прожитих днів, а натомість, ми часто і без очевидного мотиву поринаємо у давнє і майже забуте минуле? Чому уві сні свідомість відгукується на індиферентні картини з пам’яті, тимчасом як клітини мозку, що містять найбільш подразливу інформацію, мовчать, якщо тільки їх не роз’ятрило щось за короткий час до сну?»

Легко переконатися у тому, як, у дивний спосіб надаючи уві сні перевагу речам байдужим, незауваженим у повсякденному досвіді і тому нехтуваним, пам’ять ускладнює – принаймні у кожному конкретному випадку – визначення зв’язку снів з реальністю. Таким чином, можливо, що міс Вайтон Колкінс (Whiton Calkins, 1839, стор. 315), статистично обробивши дані про сни – свої власні й колег, – встановила, що 11 % від їхнього загального числа не були наочно пов’язані з повсякденним життям. Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875) справедливо стверджує, що походження всіх образів зі снів можна простежити, якщо докласти у кожному випадку достатніх зусиль. Він називає це, однак, «надзвичайно трудомісткою і невдячною справою. Оскільки, як правило, вона передбачає вишукування різних – на позір геть даремних – обставин і образів з найвіддаленіших закапелків пам’яті, витягання незначних вражень з глибокого забуття, у яке вони були поринули ще у давні часи – можливо, вже наступної миті по тому, як виникли». Залишається пошкодувати, що такий прозірливий автор дозволив собі зійти з так влучно обраного шляху, який привів би його до суті як такої у поясненні снів.

Поведінка пам’яті у снах, безперечно, вкрай важлива для будь-якої теорії пам’яті взагалі. Вона вчить нас, що «нічого не може бути цілковито втрачено з того, що колись здобув наш розум» (Scholz, 1893, стор. 34). Або, як висловився Дельбьоф, «que toute impression même la plus insignifiante, laisse une trace inaltérable, indéfiniment susceptible de reparaître au jour» ¹³, висновок, до якого підштовхують нас також чимало різних патопсихологічних явищ. Певні теорії про сни, які ми обговоримо пізніше, пояснюють їхню абсурдність і непослідовність тим, що ми часткового забуваємо свої денні враження. Беручи до уваги надзвичайну ефективність – як ми бачили – пам’яті у снах, ці теорії аж надто суперечливі.

У когось може виникнути думка, буцімто явище сновиддя зводиться винятково до функції пам’яті, як відображення її репродуктивної роботи, що не припиняється вночі, у стані сну. Така точка зору узгоджується з повідомленням Pilcz ¹⁴ (1899), згідно з яким є чітка залежність між періодом виникнення снів упродовж ночі та їхнім наповненням, оскільки найвіддаленіші спогади відтворюються у глибокому сні, тим часом як недавні враження – ближче до світанку. Однак така концепція маловірогідна, з огляду на спосіб, у який сни перетворюють матеріал пам’яті. Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 18) справедливо звертає увагу на те, що у сні не відбувається повторення досвіду. Сон залучає фрагмент спогаду, але наступна ланка виявляється зміненою, або на її місці з’являється геть чужа. Сон приносить лише уривки спогаду, і це правило достатньо безперечне, щоб на нього могла спиратися теорія. Разом з тим трапляються винятки, коли сон відтворює досвід так само, як наша пам’ять у пробудженому стані. Дельбьоф (Delboeuf, 1885, 239 і наст.) розповідає, як одному з його університетських колег в усіх подробицях приснилася поїздка автомобілем, у якій він колись дивом уникнув аварії. Міс Колкінс (Calkins, 1893) згадує два сни, які точно відтворювали події попереднього дня, і я сам згодом матиму нагоду навести особистий приклад відтворення уві сні незміненого дитячого досвіду ¹⁵.

В. Збудники і джерела снів

Уявлення про збудники або джерела снів може дати популярне прислів’я «Сни приходять зі шлунку». За таким формулюванням стоїть теорія, яка пов’язує сни з подразниками, що тривожать нас у процесі сну. Якби такі подразники не виникали, ми б не бачили снів, які є реакцією на них.

Обговорення збудників снів охоплює цілий масив спеціальної літератури. Очевидно втім, що проблема виокремилася тільки після того, як сни стали предметом біологічного дослідження. Стародавні, які вважали сни божественним посланням, не мусили шукати для них джерел стимуляції: сни виникають з божественної чи демонічної волі, отже їхнє значення і зміст визначаються знаннями і намірами відповідних вищих сил. Наука ж одразу зіткнулася з питанням, чи завжди збудники снів однакові, чи вони бувають розмаїтими, а відтак, чи пояснення снів слід шукати у царині психології, чи, радше, фізіології. Видається, більшість авторів сходяться на тому, що причини подразнень уві сні, тобто джерела снів, можуть бути різними, а роль збудників відіграють як тілесні, так ментальні подразнення. Думки авторів різко відрізняються щодо переваги, яка надається тому чи іншому джерелу снів, і щодо їхнього значення у виникненні снів.

Повне перерахування джерел снів, зрештою, визначає чотири їх різновиди, які також застосовуються у класифікації снів як таких:

1. Зовнішні (об’єктивні) збудники.

2. Внутрішні (суб’єктивні) збудники.

3. Внутрішні (органічні) подразники.

4. Суто психічні подразники.

1. Зовнішні (об’єктивні) збудники

Штрюмпель Молодший, син того філософа ¹⁶, чию книжку про сни ми теж мали нагоду згадувати, опублікував широко відомий звіт про свої спостереження за одним зі своїх пацієнтів, який страждав на загальну нечутливість поверхні тіла й ураження кількох вищих органів чуття. Якщо лічені канали чуттєвого зв’язку цієї людини з зовнішнім світом перекривали, чоловік засинав. Ми й самі, коли хочемо спати, намагаємося створити умови, подібні до змальованих Штрюмпелем. Ми перекриваємо найважливіші чуттєві канали, заплющуємо очі і намагаємося захистити інші чуття від усіх подразників або від будь-якої зміни подразників, що діють на органи чуття. Тоді ми засинаємо, навіть якщо бажані умови не повністю досягнуті. Ми не можемо повністю відгородити наші органи чуттів від подразників і не можемо цілковито зупинити збудливість наших органів чуття. Та обставина, що достатньо сильний подразник пробуджує нас будь-якої миті, є доказом того, що «навіть у сні душа перебуває у постійному контакті з позатілесним світом». Зовнішні збудники, що досягають наших органів чуття, здатні стати джерелом снів.

Таких збудників надзвичайно багато – від неминучих, які передбачає стан сну як такий, або з якими випадає миритися, до сильних збудників, які здатні перервати і, часом, переривають сон. Яскраве світло може досягти наших очей, галас може заволодіти слухом, а гострий запах подразнює слизову оболонку носа. Випадковими рухами під час сну ми можемо оголити частину свого тіла і відкрити її до дії холоду, або зміною положення власного тіла ми можемо викликати у себе відчуття тиску або дотику. Нас може вкусити комаха, чи якась інша незначна зовнішня дія впродовж ночі може подіяти на кілька наших органів чуття. Уважні спостерігачі зібрали низку снів, що в них простежено частковий зв’язок з поміченим на мить пробудження зовнішнім сигналом і, таким чином, визначено цей збудник як джерело сну.

Я процитую за Йєссеном (Jessen, 1855, стор. 527 і далі) згадки про такі сни, де можна простежити роль об’єктивних і більш-менш випадкових збудників: «Кожен нечітко сприйнятий шум викликає відповідний образ уві сні. Гуркіт грому переносить нас у гущу бою; кукурікання півня може перетворитися на зойк нажаханої людини; рипіння дверей може викликати сон про грабіжників. Якщо наша ковдра сповзе на підлогу, нам може наснитися, що ми ходимо голяка чи падаємо у холодну воду, а якщо лежимо поперек ліжка і наші ноги опиняються поза його краєм, нам сниться, що ми стоїмо над прірвою або падаємо з кручі. Якщо наша голова випадково потрапляє під подушку, нам сниться, що над нами нависає велетенська брила, яка ось-ось поховає нас під собою. Накопичення сперми викликає хтиві сни, місцеві болі створюють óбрази жорстокого поводження, нападу або поранення…»

Майєру (Meier, Versuch einer Erklärung des Nachtwandelns. Halle 1758, стор. 33) якось наснилося, що його побороли кілька людей, які простягли його горілиць і встромили у землю кілок між його великим і другим пальцями на нозі. Прокинувшись, він виявив соломину, що стирчала йому між пальцями на нозі. Іншим разом, за свідченнями Геннінґса (1784, стор. 258), коли він туго застебнув сорочку у себе на шиї, йому наснилося, що його повісили. Гофбауеру (Hoffbauer, 1796, стор. 146) замолоду приснилося, що він падає з високого муру, а прокинувшись, він переконався, що його ліжко зламалося і він дійсно впав на підлогу… Ґреґорі повідомляє, що якогось разу він поклав собі у ноги пляшку з гарячою водою і йому снилося, що він зійшов на верхівку Етни, де земля була нестерпно гарячою. Інша особа, що спала з припаркою на голові, мала сон, у якому її скальпували індіанці; іще одна людина спала у вологій нічній сорочці, і їй снилося, що її тягнуть через потік. Хворому на подагру пацієнту, під час загострення недуги, снилося, що його піддає тортурам інквізиція (Macnish, 1835, стор. 40).

Подібність змісту сну до реального збудника набирає ваги аргументу, якщо справді можливо, діючи на сонну особу певним об’єктивним сигналом, викликати у неї сон відповідного змісту. За даними Макніша, такі експерименти проводив уже Жірон де Бюзарень ¹⁷. «Засинаючи, він залишив своє коліно невкритим, і йому снилося, буцімто він мандрує нічним поштовим диліжансом. Він зауважує, що мандрівникам, безперечно, відомо, як мерзнуть уночі коліна у такому екіпажі. Іншим разом він залишив потилицю, не покритою нічним ковпаком, і йому снилася участь у релігійній церемонії просто неба. Варто згадати, що у його краях ¹⁸ заведено було тримати голову покритою завжди, за винятком обставин, які наведені».

Морі (Maury, 1878, стор. 154–156) подає кілька нових спостережень щодо самотужки викликаних снів. (Низка інших експериментів виявилися невдалими.)

1. Його губи та кінчик носа лоскотали пером. – Йому снилася жахлива форма тортур: йому на обличчя наліпили маску зі смоли, а потім зірвали її, разом зі шкірою.

2. Пару ножиць гострили об пару обценьків. – Він почув передзвін, а потім – дзвін набату і повернувся до Червневих днів ¹⁹ 1848 р.

3. Йому піднесли під ніс флакончик з одеколоном. – Він опинився у Каїрі, у крамниці Йогана Марії Фаріни ²⁰. Далі почалися безглузді пригоди, які він не зміг переповісти по пробудженні.

4. Йому злегка натиснули на горло. – Морі приснилося, що йому ставлять гірчичник, і він подумав про доктора, який лікував його у дитинстві.

5. До його обличчя близько піднесли розпечене залізо. – Йому снилося, що «шоффери» ²¹ вдерлися до його будинку і змушують мешканців віддати їм гроші, опускаючи ноги жертв у розжарене вугілля. Тоді з’явилася герцогиня Абранте, секретарем якої він був уві сні.

8. Йому на чоло крапнули водою. – Він в Італії, упріває зі спеки і п’є біле вино з Орвієто.

9. йому в обличчя світять свічкою крізь аркуш червоного паперу. – Йому сниться спека, а тоді він знову переживає шторм, у який колись потрапив, перетинаючи Ла-Манш.

Д’Ерві де Сен-Дені (d’Ervey, 1867, 268 і далі, 376 і далі), Weygandt (1893) та інші також повідомляють про спроби експериментального викликання снів.

Чимало авторів відзначають «дивовижну готовність снів сплітати раптові враження з чуттєвого світу у власну картину, яка видається послідовно організованою катастрофою» (Hildebrandt, 1875). «У юності, – розповідає той самий автор, – я послуговувався будильником, щоб прокидатися о певній годині, чого вимагала тоді моя робота. Мабуть сотні разів дзвінок цього приладу завершував тривале й цілісне сновидіння, ніби спрямоване до логічно визначеної неминучої кульмінації».

Я ще матиму нагоду навести три з цих «снів з будильником» з іншого приводу.

Фолкельт (Volkelt, стор. 68 ф.) розповідає: «Одному композиторові снилося, що він проводить шкільний курс і намагається щось пояснити своїм учням. Тоді обертається до одного з хлопчиків і питає: “Ти все зрозумів?”, на що той вигукує, як на живіт: “O ja!” [О так!]. Він починає сварити учня за крик, аж тут весь клас репетує: “Orja!”, а тоді: “Eurjo!” і, нарешті: “Feuerjo!”. На цьому вигуку він прокинувся, розбуджений реальними криками “Feuerjo!” ²² на вулиці».

Адольф Ґарньє (у «Трактаті про властивості душі», 1865; за Радештоком) розповідає про те, як Наполеона розбудив вибух бомби, коли він спав у своїй кареті. Імператорові снилося, що він знову форсує Тальяменто під австрійським гарматним обстрілом, і, нарешті, він прокинувся з криком: «Ми розгромлені!»

Широковідомим зробився сон Морі (1878, 161). Він лежав хворий у своїй кімнаті, поруч з ним сиділа його мати. Дія сну відбувалася нібито у Добу Терору. Ставши свідком низки страхітливих страт, він сам опинився перед Революційним трибуналом, у якому побачив Робесп’єра, Марата, Фук’є-Тенвіля й решту одіозних героїв того трагічного періоду. Його допитали з приводу кількох справ, які його пам’ять не зберегла по пробудженні, і засудили до страти. Навколо карного місця зібралася величезна юрма. Він піднявся на ешафот і кат опустив його голову до колоди; припасував; ніж гільйотини впав; він відчув, як голова відділилася від тіла і прокинувся нажаханий. Виявилося, що підголів’я ліжка впало і дошка надавила йому на шийні хребці саме там, де вразило б шию лезо гільйотини.

Цей сон став підставою для цікавої дискусії між Льо Лореном і Еґґером у «Ревю філософік» щодо того, як і чи міг сновидець вмістити таке велике наповнення у вкрай короткий період між початком дії подразника і моментом пробудження.

Такі приклади створюють враження, що з усіх джерел снів роль об’єктивних зовнішніх збудників є підтвердженою найпереконливіше. Принаймні, так має здаватися невтаємниченим. Якщо запитати не знайому зі спеціальною літературою освічену особу, як виникають сни, вона ймовірно відповість, посилаючись на особистий досвід, що дозволяє пояснити сон об’єктивним збудником, який буває виявлено після пробудження. Наукове дослідження, однак, не може зупинитися на цьому, знаходячи підстави для подальших запитань у тій обставині, що чуттєвий збудник не відтворюється у сні у своїй справжній формі, а замінюється іншим образом, певним чином з ним пов’язаним. Але зв’язок між збудником і результатом його дії уві сні становить, за словами Морі, «une affinité quelconque, mais qui n’est pas unique et exclusive» ²³ (стор. 72).

Повернімося у цьому контексті до трьох снів з будильником Гільдебрандта – вони порушують питання, чому той самий збудник викликав три такі різні сни і чому саме ці, а не будь-які інші.

(1875, стор. 37 і далі): «Отож мені снилося, що якогось весняного ранку я прогулювався зеленими луками і так дістався сусіднього села, де побачив групи селян, які – у святковому одязі, з молитовниками під пахвою – стягалися до церкви. Авжеж! Сьогодні неділя, і незабаром почнеться ранкова відправа. Я вирішив відвідати її; але спершу, оскільки я угрівся від ходи, я пішов на церковний цвинтар, щоб охолонути. Доки я читав епітафії на надгробках, долинув передзвін з дзвіниці, на якій я враз побачив маленький дзвін, що мав сповіщати про початок відправи. Якусь мить він висів нерухомо, а тоді почав гойдатися, і раптом задзвонив настільки ясно і пронизливо, що мій сон перервався. Дзвонив же, насправді, будильник».