Kitabı oku: «Тлумачення снів», sayfa 5

Мислитель Дельбьоф стверджує, щоправда, не наводячи доказів проти опонентів такого погляду і тим ставлячи себе у вразливе становище: «Dans le sommeil, hormis la perception, toutes les facultés de l’esprit, intelligence, imagination, mémoire, volonté, moralité, restent intactes dans leur essence; seulement elles s’appliquent à des objets imaginaires et mobiles. Le songeur est un acteur qui joue à volonté les fous et les sages, les bourreaux et les victimes, les nains et les géants, les démons et les anges» ⁵¹ (Delboeuf, 1885, стор. 222).

Найбільш енергійним з опонентів видається схильний применшувати психічну продуктивність уві сні маркіз д’Ерве де Сен-Дені, у жваву полеміку з яким вступив Морі і трактат якого, попри всі свої зусилля, я не спромігся роздобути ⁵². Морі пише про нього так (Maury, 1878, стор.19): «M. le Marquis d’Hervey prête à l’intelligence durant le sommeil, toute sa liberté d’action et d’attention et il ne semble faire consister le sommeil que dans l’occlusion des sens, dans leur fermeture au monde extérieur; en sorte que l’homme qui dort ne se distingue guère, selon sa manière de voir, de l’homme qui laisse vaguer sa pensée en se bouchant les sens; toute la différence qui sépare alors la pensée ordinaire de celle du dormeur c’est que, chez celui-ci, l’idée prend une forme visible, objective et ressemble, à s’y méprendre, à la sensation déterminée par les objets extérieurs; le souvenir revêt l’apparence du fait présent». ⁵³ До цього Морі додає: «qu’il y a une différence de plus et capitale à savoir que les facultés intellectuelles de l’homme endormi n’offrent pas l’équilibre qu’elles gardent chez l’homme éveillé» ⁵⁴.

Н. Вашід (Vaschide, 1911, 146 і далі) дає нам уявлення про книжку д’Ерве і наводить з неї думки про позірну алогічність снів: «L’image du rêve est la copie de l’idée. Le principal est l’idée; la vision n’est qu’accessoire. Ceci établi, il faut savoir suivre la marche des idées, il faut savoir analyser le tissu des rêves; l’incohérence devient alors compréhensible, les conceptions les plus fantasques deviennent des faits simples et parfaitement logiques… Les rêves les plus bizarres trouvent même une explication des plus logiques quand on sait les analyser» ⁵⁵.

Йоган Штерке (Johan Stärcke, 1913) вказує, що подібне пояснення непослідовності снів дає давніший автор, Вольф Давідсон (Wolf Davidson, 1799, стор. 136), з чиїми роботами я не був знайомий: «Дивні стрибки наших ідей уві сні ґрунтуються на асоціативних законах, однак іноді з’єднання відбувається у темряві душі і стрибок уяви часто спостерігається там, де його немає».

Діапазон ставлення до снів як психічного продукту у літературі надзвичайно широкий – від найглибшого презирства, з яким ми вже ознайомилися, через уявлення про наразі ще не розкрите значення цього явища, до завищеної оцінки, яка ставить його вище за функції притомної свідомості. Гільдебранд, який, як ми знаємо, підсумував усі психологічні риси снів у трьох парадоксальних суперечностях, використав два протилежних краї наведеної ціннісної шкали заради отримання третьої з антиномій (Hildebrandt (1875, 19 f.), 1875, 19 сл.): «Це контраст між посиленням інтенсивності психічного життя – нерідко, до рівня віртуозності, і, з іншого боку, його занепадом і ослабленням – часто нижче людського рівня.

Що до першого, то хто ж не підтвердить з власного досвіду, що сни у витворах і тканині свого генія іноді сягають таких глибин інтимності, вершин розуму, ніжності почуттів, ясності бачення, тонкості спостереження, гостроти кмітливості й дотепності, яких ми ніколи не посідаємо постійно у реальному житті! Сни містять чудову поезію, виразну алегорію, незрівнянне почуття гумору, соковиту іронію. Сни бачать світ у світлі своєрідного ідеалізму і посилюють враження від побаченого глибоким розумінням сутності речей. Вони представляють нам земну красу в сяйві небесної слави, підносять велич гідності, наші повсякденні страхи показують у формі жахів, а кумедне перетворюють на неймовірну комедію. Іноді, після пробудження, ми, ще сповнені вражень, відчуваємо, що реальний світ ніколи не пропонував нам нічого подібного».

Можна запитати себе, чи справді йдеться про той самий предмет у давніше наведених презирливих зауваженнях і у цій безмежній хвалі? Чи деякі з авторів проґавили безглузді сни, а інші не помічають глибоких та витончених? А якщо трапляються сни обох категорій, задовольняючи обидві крайнощі в оцінках, то чи варто марнувати час на пошуки психологічних характеристик снів? Може, достатньо ствердити, що уві сні можливо все – від найглибшого пригнічення психічного життя до такого піднесення, яке не часто трапляється у реальному житті? Та хоч би яким зручним було таке розв’язання, воно суперечить сподіванням усіх дослідників сну, що сутнісні характеристики снів є універсальними, тож їх визначення дозволили б подолати згадані протиріччя.

Поза сумнівом, психічну цінність охочіше приймали і визнавали у попередню інтелектуальну добу, коли думками людей володіла філософія, а не природничі науки. Висловлювання на зразок Шубертового ⁵⁶ (Schubert, 1814, стор. 20 і далі), що сон є звільненням духу від сили зовнішньої природи, звільненням душі від кайданів чутливості, і схожих суджень І. Г. Фіхте Молодшого (Fichte, 1864, том 1, стор 143 і далі) ⁵⁷, які представляють сни як піднесення психічного життя на вищий щабель, сьогодні важко зрозуміти – їх повторюють лише у середовищі містиків і пієтистів ⁵⁸. Поширення наукового мислення супроводжувалося реакцією на розуміння снів як явища. Медичні автори особливо схильні оцінювати психічну діяльність уві сні як тривіальну і маловартісну, тимчасом як філософи і непрофесійні дослідники – психологи-аматори – чиїм внеском у цій царині не слід нехтувати, у милій згоді з народними віруваннями, в основному дотримуються високої думки про психічну цінність снів. Той, хто схильний гордувати значенням психічної діяльності уві сні, ясна річ, віддає перевагу тезі про соматичні джерела стимуляції снів; а хто вірить, що розум уві сні зберігає більшу частину своїх функцій, звісно, не мають підстав заперечувати надходження імпульсів безпосередньо з сонної свідомості.

Серед вищих функцій, якими може наділити сни будь-яке тверезе порівняння, слід назвати перш за все пам’ять – ми детально розглянули (див. Б) непоодинокі докази на користь цієї тези. Інша теза про перевагу снів над реальним життям, часто згадувана давніми авторами – що сни владні над відстанями у часі й просторі, – легко спростовується як безпідставна. Ця перевага, як зауважує Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 20), є ілюзорною; сни вільні у часі й просторі у той самий спосіб, що думка у бадьорому стані, і саме тому, що сни є формою мислення. Снам приписувалася іще одна перевага над реальним життям, дотична до перебігу часу, але в дещо іншому сенсі. Сни, як наведений вище сон Морі про його страту на гільйотині (див. В. 1), начебто доводять свою здатність вмістити величезний обсяг образного матеріалу у дуже короткий проміжок часу – набагато більше, ніж наша психіка здатна обробляти у притомному стані. Проти цього висновку висуваються численні контраргументи. Від часу публікацій Льо Лоррена (Le Lorrain, 1894) і Еґґера (Egger, 1895) «про уявну тривалість часу у снах» розпалилася цікава дискусія і, видається, останнє слово з цього глибокого питання іще не сказано ⁵⁹.

Повідомлення Шабаньйо (Chabaneix, 1897) й наведені ним численні приклади безперечно підтверджують той факт, що сни можуть продовжувати почату вдень інтелектуальну роботу й привести її до результатів, яких не щастило домогтися вдень, можуть розв’язувати сумніви й проблеми і ставати джерелом нового натхнення поетів та композиторів. Та попри наочність факту, його інтерпретація викликає багато серйозних сумнівів з принципових питань ⁶⁰.

Нарешті, приписувана снам божественна сила віщування викликає суперечку, в якій непереборний скептицизм зіштовхується з уперто повторюваними запевненнями у чинності передбачень. Безперечно правильним буде уникнути заперечень цієї точки зору, оскільки невдовзі низка таких випадків може знайти пояснення у межах психологічної науки.

Е. Етичні почуття в снах

З мотивів, які стануть зрозумілими після того, як читач візьме до уваги мої власні дослідження снів, я відділив від проблем психології сну окреме питання – чи моральні уподобання й почуття сягають у світ снів і, якщо так, то якою мірою. У цьому питанні ми, на свій подив, подибуємо ті ж таки протиріччя у позиціях авторів, які спостерігали з приводу решти розумових функцій. Деякі впевнено стверджують, що сни моральних вимог не знають, а інші так само рішуче заявляють, що моральна природа людини зберігається також у снах.

Звернення до загального досвіду нічних снів не залишає сумніву щодо правильності першої тези. Йессен стверджує (Jessen, 1855, стор. 553): «Ми не тільки не стаємо кращими і доброчеснішими уві сні, але навіть навпаки, совість теж засинає, і ми вже не знаємо співчуття і вчиняємо найсерйозніші злочини – крадіжки, насильства і вбивства – байдуже і без краплі каяття».

Радешток (Radestock, 1879, стор. 164): «Слід зазначити, що асоціативні зв’язки, об’єднання ідей відбуваються у снах без осмислення, не зважаючи на естетичні смаки й моральні перестороги; критичність надзвичайно слабка, переважає етична байдужість».

Фолькельт (Volkelt, 1875, стор. 23): «У снах, як відомо, особлива нестримність відзначається у сексуальних стосунках. Сновидець сам украй безсоромний і позбавлений моральних пересторіг, а крім того, він спостерігає інших, навіть осіб, яких високо шанує, за діями, асоціювати з якими у реальному житті він не посмів би їх навіть подумки».

Різкий контраст до цих тверджень становлять заяви на кшталт зробленої Шопенгауером (Schopenhauer, 1862, том 1, стор. 245), що кожен, хто фігурує у сні, діє і висловлюється відповідно до своєї вдачі. Р. Ф. Фішер (R. Ph. Fischer, 1850, за Spitta, 1882, стор. 188) стверджував, що суб’єктивні відчуття і прагнення, емоції і пристрасті довільно виявляються у снах, і що у снах відображаються моральні риси людей.

Гаффнер (Haffner, 1884, стор. 251): «За ліченими винятками… порядна людина буде порядною навіть у снах; вона протистоятиме спокусам, утримається від ненависті, заздрощів, гніву й інших вад; а людина гріховна, як правило, побачить у своїх снах картини, які мала перед очима у притомному стані».

Фр. Шольц (Scholz, 1887, стор. 36): «У снах є істина, у снах ми пізнаємо власну сутність, попри будь-яку машкару – вшанувальну чи принизливу… Чесна людина не вчинить ганебного злочину навіть уві сні, або, якщо таке станеться, то вона жахнеться свого вчинку як такого, що суперечить її природі. Римський імператор, який стратив одного зі своїх підданих, бо тому снилося, як він стяв голову кесареві, виправдовував своє рішення тим, що маючи такі думки уві сні, той либонь мав подібні у реальному житті. Ось чому про недопустимі для нас речі ми, у дуже характерний спосіб, говоримо: «Мені б таке навіть уві сні не привиділося».

Натомість Платон вважає, що кращими є ті, кому тільки уві сні ввижається те, що інші роблять наяву.

«Розкажи мені свої сни, і я скажу тобі, яка твоя внутрішня сутність», перефразовує Pfaff популярну приказку.

Питання моралі уві сні посідає одне з центральних місць у невеликій брошурі Гільдебрандта, яку я вже так рясно цитував, оскільки з усього, що я знайшов в літературі, його робота найдосконаліша за формою і найбагатша на ідеї. Гільдебрандт теж формулює як закон – що чистіше життя людини, то чистіші її сни; що паскудніше, то брудніші сни.

Моральна природа людини зберігається навіть уві сні: «Тим часом як жодна кричуща арифметична помилка, жодне романтичне перекручення законів природи, жоден найкумедніший анахронізм не бентежать нас і не викликають жодної підозри, ми ніколи не перестаємо розрізняти добро і зло, правду і кривду, чесноти і вади. Хоч би скільки з того, що супроводжує нас удень, відпало упродовж кількох годин сну, категоричний імператив Канта так невідступно слідує за нами назирці, що ми не можемо позбутися його навіть у снах… Однак пояснити це може тільки те, що основи людської природи, моральне єство надто сильні, щоб їх порушив калейдоскопічний вир сну, якому підвладні уява, інтелект, пам’ять та інші властивості такого класу» (Hildebrandt, 1875, стор 45 і далі).

У подальшому обговоренні питання, у позиціях обох груп авторів виникли дивні зрушення та невідповідності. Строго кажучи всі, хто вірить, що моральність людини припиняє свою дію у снах, мали б утратити інтерес до аморальних снів. Вони б мали заперечувати відповідальність людини за її сни і відкидати спроби вивести з вадливих снів наявність у особи етичних вад так само, як вони впевнено відхиляли б спроби вивести інтелектуальну неповноцінність особи з абсурдності її снів. Інші, натомість, хто обстоює поширення у сни «категоричного імперативу», мали б визнати беззастережну відповідальність особи за аморальні сни. Нам залишалось би тільки сподіватися, що у них самих не трапляться у снах якісь неподобства, що поставлять під сумнів власну моральність цих авторів.

Однак тепер, здається, ніхто не знає про себе напевне, наскільки він добрий чи поганий, і ніхто не може заперечити спогад про власний аморальний сон. В усякому разі, автори з обох груп, попри незгоду в питанні моральності у снах, намагаються пояснювати походження аморальних снів, з чого народжується нова розбіжність у поглядах, оскільки одні шукають відповідь у психічних функціях, а інші – у порушеннях, викликаних соматичними причинами. Відтак, на визнанні особливого психічного джерела, непереборна логіка фактів зводить разом прихильників і противників тези про відповідальність за аморальні сни.

Зрештою всі, хто обстоює тезу про збереження моралі у снах, уникають визнання цілковитої відповідальності за свої сни. Так, Гаффнер стверджує (Haffner, стор. 24): «Ми не несемо відповідальності за свої сни, оскільки наші думки і воля [уві сні] позбавлені єдиної основи, на якій наше життя посідає правду і реальність… З цієї причини не може жодне бажання чи дія у сні бути праведними чи гріховними». Але люди несуть відповідальність за гріховні сни, веде він далі, настільки, наскільки непрямо спричиняються до них. Люди зобов’язані очищати свою душу, особливо перед сном.

Набагато глибший аналіз цієї суміші відхилення й визнання відповідальності за моральне наповнення снів знаходимо у Гільдебрандта. Він зазначає, що, розглядаючи аморальні сни, ми маємо зважати на драматизм їхньої форми, в якій найскладніші процеси мислення втиснуті у короткі часові проміжки, а також на те, як (навіть він це визнає) уявлення змішуються і втрачають свій сенс; але, попри те, він сумнівається, що можливо цілковито заперечувати відповідальність за гріхи і провини у снах.

(Hildebrandt, 1875, стор. 49): «Коли ми категорично відкидаємо яке-небудь несправедливе звинувачення – надто таке, що стосується наших намірів, ми вдаємося до влучної приказки: “Мені б таке навіть уві сні не привиділося”. У такий спосіб ми висловлюємо, з одного боку, своє відчуття, що царина снів найвіддаленіша з усіх, де ми відповідальні за свої думки, бо там наші думки настільки слабо пов’язані з нашою реальною особистістю, що заледве можуть вважатися по-справжньому нашими; проте, відчуваючи необхідність гостро заперечити наявність таких думок у цій царині, ми непрямо визнаємо, що наше виправдання не буде повним, якщо ми не поширимо його аж туди. І я думаю, що так висловлюючись, ми несвідомо вимовляємо слово правди».

(Там же, стор. 52): «Неможливо уявити собі жодну дію у сні, первісний мотив якої не прийшов би якимось чином з притомної свідомості у вигляді бажання, пристрасті, емоції». Сон не вигадав його, цей початковий імпульс – він тільки відтворив і переробив його, опрацював у драматичній манері історичний матеріал, знайдений всередині нас; інсценував слово апостола [Івана]: “Хто ненавидить брата свого, той вбивця”. І тим часом, як, по пробудженні, ми можемо – свідомі своєї моральної сили – посміятися з вигадливості розпусного сну, вихідний матеріал, з якого той сон повстав, приводу для веселощів нам не дасть. Ми відчуваємо себе відповідальними за облуди снів – не цілковито, але якоюсь мірою. Себто, якщо ми застосуємо до цього незаперечні у своїй істинності слова Христа: “З серця виходять лихі думки”, – то навряд чи уникнемо усвідомлення того, що скоєний уві сні гріх тягне за собою певний невизначений мінімум провини».

Отже Гільдебрандт знаходить джерело аморальності снів у паростках зла і недобрих імпульсах, які спокусами прошмигують у наших душах вдень, і він, не вагаючись, включає ці аморальні елементи в оцінку доброзвичайності особи. Саме такі думки і така їх оцінка, як знаємо, спонукала благочестивих і святих усіх часів нарікати на свою тяжку гріховність ⁶¹.

Поза сумнівом, такі несумісні думки виникали у більшості людей – і не тільки у царині етики. Сприйняття ж їх бувало іноді не таким серйозним. Зокрема у Шпітти знаходимо таку заувагу А. Целлера (стаття «Божевілля» у загальній науковій енциклопедії під ред. Ersch und Gruber, стор. 144): «Дух лише зрідка тішиться такою щасливою організацією, що дозволяла б йому щомиті зберігати повну владу – так, щоб ясний і чіткий потік мислення не переривався повсякчас незначними, а то й геть абсурдними, гротескними ідеями. Навіть великі мислителі нарікали на цей сноподібний, дражливий і болісний розумовий непотріб, що порушував їхні глибокі роздуми й високі, серйозні міркування».

Більше світла на психологічний стан, пов’язаний з цією несумісністю думок, проливає зауваження Гільдебрандта про те, що сни іноді дозволяють нам зазирнути у глибини і закамарки нашої сутності, які недоступні нам у притомному стані (Hildebrandt, 1875, стор. 55). Подібну думку висловлює Кант в одному з абзаців своєї «Антропології» (1798), коли говорить, що сон, імовірно, має показувати нам наші приховані схильності й відкривати нам те, чим ми не є, але могли б стати, за умови іншого виховання. Радешток (Radestock, 1879, стор. 84) стверджує, що сни часто показують нам те, у чому ми не хочемо зізнатися собі, і за це ми їх незаслужено звинувачуємо у брехні й омані. Ердман (J. E. Erdmann, 1852, стор. 115) пише так: «Сон ніколи не показував мені, як я маю ставитися до людини, але, на мій власний подив, зі сну я, часом, дізнався, як я насправді до цієї людини ставлюся і що про неї думаю». Подібне висловлювання є у І. Г. Фіхте (I. H. Fichte, 1864, том 1, стор. 539): «Природа наших снів набагато вірніше віддзеркалює наш загальний настрій, ніж те, що ми знаємо про нього через притомне самоспоглядання». У вже відомий нам подібний спосіб відбувається поява чужих для нашої етики імпульсів – сон має доступ до розумового матеріалу, якого немає, або він відіграє нікчемну роль наяву, як про це пише Беніні (Benini, 1898, стор. 149): «Certe nostre inclinazioni che si credevano soffocate e spente da un pezzo, si ridestano; passioni vecchie e sepolte rivivono; cose e persone a cui non pensiamo mai, ci vengono dinanzi» ⁶². Схоже у Фолькельта (Volkelt, 1875, стор 105): «Навіть ті уявлення, що увійшли майже непомітно у притомну свідомість і, можливо, ніколи більше не видобувалися з забуття, у снах уперто нагадують про себе». Тут, нарешті, доречно пригадати твердження Шлейермахера (див. Д, абз. 5) про те, що засинання супроводжується появою самочинних уявлень (образів).

Як «самочинні уявлення» ми можемо визначити весь той ідеаційний матеріал, поява якого в аморальних і абсурдних снах викликає наше здивування. Важлива особливість полягає тільки у тому, що самочинні уявлення у моральній сфері вступають у суперечність з нашими звичними уявленнями, тим часом як інші просто здаються нам химерними. Дотепер не зроблено жодного кроку до глибшого розуміння, що дозволило б нам пояснити цю різницю.

Яке значення появи самочинних уявлень уві сні, які висновки щодо психології притомного і сонного розуму можна зробити з появи у снах цих етично суперечливих імпульсів? Відповідь на ці питання у черговий раз розділяє авторів на опозиційні групи. Міркування Гільдебрандта й тих, хто поділяє його точку зору з цієї проблеми, неухильно приводить до думки про те, що аморальні імпульси мають певну силу також у притомному стані, хоча вона гальмується і не втілюється у дії, і що уві сні вимикаються якісь гальмівні механізми, що вдень не дозволяють нам помічати ті імпульси. Таким чином, сон розкриває – хоча й не вичерпно – справжню сутність людини і є одним з засобів доступу до прихованого внутрішнього світу душі. Тільки виходячи з таких передумов Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 56) може заявляти про те, що сни застерігають нас щодо прихованих моральних вад нашої душі, подібно до того, як, за визнанням лікарів, сни здатні повідомляти нам про невідчутні наяву розлади фізичного здоров’я. Найімовірніше Шпітта (Spitta 1882, 193 і далі) теж приймає цю точку зору, говорячи про джерела збудження, що наводнюють психіку, наприклад, у період статевого дозрівання. Він втішає сновидця, що той зробить усе від нього залежне, якщо провадитиме строго моральне життя в реальності і вчасно придушуватиме гріховні думки – перше, ніж вони дозріють і виллються у дії. Згідно з таким розумінням «самочинних уявлень», вони є такими, що «придушуються» вдень і їх слід вважати справжнім психічним явищем.

На думку інших авторів, останній висновок не є правомірним. Так, Йессен вважає, що самочинні уявлення – як уві сні, так наяву чи у маренні й інших маячних станах «мають характер до певної міри механічного чергування образів, викликаних внутрішніми стимулами за приглушення вольової активності» (Jessen, 1855 стор. 360). Аморальні сни нічого не доводять щодо психічного життя сновидця, крім його знайомства з елементами їхнього змісту, які не мусять неодмінно бути пов’язані з його емоційним життям. Читаючи про сни, що кидають виклик моральності у іншого автора – Морі, починаємо сумніватися, чи не приписує він снам здатність аналітично розкладати психічну діяльність на її компоненти, замість нівечити безсистемно: «Ce sont nos penchants qui parlent et qui nous font agir, sans que la conscience nous retienne, bien que parfois elle nous avertisse. J’ai mes défauts et mes penchants vicieux; à l’état de veille, je tâche de lutter contre eux, et il m’arrive assez souvent de n’y pas succomber. Mais dans mes songes j’y succombe toujours ou pour mieux dire j’agis par leur impulsion, sans crainte et sans remords… Évidemment les visions qui se déroulent devant ma pensée et qui constituent le rêve, me sont suggérées par les incitations que je ressens et que ma volonté absente ne cherche pas à refouler» ⁶³ (Maury, 1878, стор. 113).

Хто вірить у здатність сновидіння розкрити реальну, нехай навіть згнічену або приховану аморальну схильність людини, не зумів би висловити цю думку різкіше, ніж Морі (там же, стор. 115): «En rêve l’homme se révèle donc tout entier à soi-même dans sa nudité et sa misère natives. Dès qu’il suspend l’exercice de sa volonté, il devient le jouet de toutes les passions contre lesquelles, à l’état de veille la conscience, le sentiment d’honneur, la crainte nous défendent» ⁶⁴. В іншому місці він теж знаходить влучне слово (там же, стор. 462): «Dans le rêve, c’est surtout l’homme instinctif que se révèle… L’homme revient pour ainsi dire à l’état de nature quand il rêve; mais moins les idées acquises ont pénétré dans son esprit, plus les penchants en désaccord avec elles conservent encore sur lui d’influence dans le rêve» ⁶⁵. Потім він наводить за приклад, як часто у власних снах він виявлявся жертвою саме цього марновірства, з яким найрішучіше боровся у своїх публікаціях.

Усі ці проникливі спостереження, однак, втрачають свою цінність у вивченні психології снів, оскільки Морі розглядає так ретельно досліджуване ним явище винятково як «automatisme psychologique» [психологічний автоматизм], який, на його думку, домінує у сні, і який він сприймає як цілковиту протилежність психічній активності.

У своїх нарисах з вивчення свідомості Штрікер пише (Stricker, 1879, стор. 51): «Сон – це не просто омана; коли людині сниться, наприклад, що вона боїться розбійників, то розбійники уявні, а страх реальний. Тож слід зазначити, що емоційні відчуття уві сні не можна оцінювати у той самий спосіб, що решту наповнення сну; і тут перед нами постає проблема: яку частину психологічних процесів, що відбуваються уві сні, слід вважати реальними, себто відносити до психічних процесів, що тривають після пробудження?»