«Кобзар» kitabından alıntılar, sayfa 2

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра

І то лихо -

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Хотілося б... Густенька каша,

Та каша, бачте, та не наша,

А наш несолений куліш —

Як знаєш, так його і їж.ПЕТРУСЬ

Тільки ворог, що сміється...

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Один у другого питаєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм, А покидаємо діла… Які ж мене, мій боже милий, Діла осудять на землі? Коли б ті діти не росли, Тебе, святого, не гнівили, Що у неволі народились І стид на тебе понесли.

Праведная душе! прийми мою мову, Не мудру, та щиру. Прийми, привітай. Не кинь сиротою, як кинув діброви, Прилини до мене, хоч на одно слово, Та про Україну мені заспівай!

Не так тії вороги,Як добрії люди —І окрадуть, жалкуючи,Плачучи, осудять,І попросять тебе в хату,І будуть вітати,І питать тебе про тебе,Щоб потім сміятись,Щоб з тебе сміятись,Щоб тебе добити...Без ворогів можна в світіЯк-небудь прожити.А ці добрі людеНайдуть тебе всюди,І на тім світі добрягиТебе не забудуть.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає. Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась; Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Отак, буває, в темну яму

Святеє сонечно загляне,

І в темній ямі, як на те,

Зелена травка проросте.