«Кобзар (за прижиттєвим виданням)» kitabından alıntılar, sayfa 2

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає...Мар'яна-черниця

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

Огня любви, что Бог зажег

В стыдливом сердце голубином

Невинной женщины, где б мог

Полет превыспренный, орлиный

Остановить и съединить

Пожар любви, любви невинной;

Кого бы мог он приютить

В светлице сердца и рассудка,

Как беззащитную голубку

От жизни горестей укрыть;

И к персям юным, изнывая,

Главой усталою прильнуть;

И, цепенея и рыдая,

На лоне жизни, лоне рая

Хотя минуту отдохнуть.

В ее очах, в ее томленьи

И ум, и душу утопить,

И сердце в сердце растопить,

И утонуть в самозабвеньи.

Погано дуже, страх погано!В оцій пустині пропадать.А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,То скрізь здається любо, тихо,І на Україні добро.Меж горами старий Дніпро,Неначе в молоці дитина,Красується, любуєтьсяНа всю Україну.А понад ним зеленіютьШирокії села,А у селах у веселихІ люде веселі.Воно б, може, так і сталось,Якби не осталосьСліду панського в Украйні.

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється, ожива, як їх почує.