«Аптекар» kitabından alıntılar

Але любити жінку - це трохи інакше, це як дихати, її можна любити, не втрачаючи незалежності і не зазіхаючи на її незалежність.

Я взагалі не впевнений, що ми колись знову станемо нормальними. Війна нас розполовинила. Одну половину тягне у бій, а другу - в рутину життя. І не знати, чи вдасться нам їх якось урівноважити.

Усі чоловіки мають однакове уявлення. У когось вони оформлені в барокові витребеньки, а в когось прості й примітивні. Але це не має значення. Бо має значення лише суть.

Рідко який народ піддається так сильно паніці, як мосхи.

Війна мала свої правила і закони. Тим часом правила і закони мирного життя тримаються на волосині, бо яка-небудь моровиця може зруйнувати їх, а натомість запровадити свої правила. І правила ці будуть ще жорстокіші, бо не дано тобі пристосуватися до них, вгадати, що треба зробити, аби не підхопити заразу. Війна справді очищала кожного з нас від якихось дріб’язкових чвар, манірності, брехні, ба навіть від страху.

Усі жінки мінливі, і не мають ані найменшої постійності. За одну годину встигають вони тисячу разів захотіти і сприкрити одне й те ж, за винятком любощів, бо цього їм хочеться завжди. Усі вони зазвичай самовпевнені й переконані, що все їм належиться, що вони варті найвищих почестей і найгучнішої слави, та що без них чоловіки не варті нічого. Господь святий знає, де жінка тримає напоготові сльози, щоби пролити їх за першим-ліпшим бажанням.

Львів - місто-хамелеон. Тут багаті вдають, що вони менш багаті, а бідні - що вони менш бідні. Львів манить до себе і водночас віддаляється, закохує і зраджує, продає себе, не продавши. Ось ти думаєш, що він уже твій, а він - як пісок поміж пальців.

Тіло померлого здатне чути і згадувати, а тому ще жив звичай кілька разів окликати померлого на ім'я, щоб упевнитися в його смерті.