Kitabı oku: «Клітка, або Дискотека 80-х»

Роман для театру у жанрі «no nostalgie»

Дійові особи

Пара юних закоханих: «Равлик» і «Сонечко».

Добропорядні (принаймні, за визначенням) члени суспільства: Секретар, Павлуша, капітан, сержантХренов, Віра Тихонівна.

«Авторитет»: Аптекар.

Шпана зі Східної: Матрос («король»), Щур, Царик, Шпрот.

Шпана із Польової: Льопа («король»), Костомаха, Тарас, Сапа.

«Шалави»: Жанка, Алька (Сальмонела), Лєнка (Воркута).

Інші: Ірка, «Радіотьотя», Дядек, лікар, медсестра, директор училища, директор кафе.

Масовка: міліціонери, диск-жокей, конферансьє, учні ПТУ, відвідувачі дискотек, ще дехто.

1
(«Девчонка из квартиры 45» / М. Гнатюк)

Літо. Початок липня. Приблизно третя година дня. Парк ім. Гагаріна.

Парочка закоханих. Обом – десь років по 17. Обоє – у доволі строгому вбранні.

Парочка неквапом прогулюється алейкою. Він тримає у руці шкіряного портфеля-«дипломата» чорного кольору.

«Равлик» (раптом зупинившись). Потримай, будь ласка… (Протягує їй дипломата). Шнурівка розв’язалася. (Присідає навпочіпки. Зав’язує шнурівку на туфлеві. Підводиться, тягнеться рукою до дипломата). Дякую, сонечко!

«Сонечко». Будь ласка, равлику! (Киває на дипломата). Слухай, ти що, гантелі у ньому носиш? Важкий!

«Равлик». Мені не важко… (Усміхається). Ясна річ, то не гантелі.

«Сонечко». Знаю! Знову книжок набрав?

«Равлик». Знову книжок набрав.

«Сонечко». А мені влітку не читається. Узимку – інша справа.

«Равлик». Довгими зимовими вечорами, коли за вікном лютує хуга, а у коминку тріщить вогонь, сідаєш у крісло-гойдалку, загортаєш плечі у ворсистий шотландський плед… Так?

«Сонечко». Приблизно так. Тільки замість коминка – батарея опалення, замість крісла – низенький ослінчик, а замість пледу – бабусина вовняна хустка. Але все одно – чудово! І часу вдосталь, і настрій відповідний…

«Равлик». Мені теж зима подобається більше…

«Сонечко». А я хіба сказала, що мені зима подобається?

«Равлик». Я так зрозумів…

«Сонечко». Ні. Узимку я часто хворію. Застуда, нежить… Май це на увазі, равлику! Я створіннячко тендітне. Мені потрібні догляд і увага.

«Равлик». Я доглядатиму тебе, моє тендітне сонечко! Здуватиму пилинки і зігріватиму гарячим подихом своїм!

Обоє весело і безтурботно сміються. Зупиняються біля лавочки. Він ставить дипломата на лавочку, перехоплює її долоні. Стоять, дивляться одне одному у вічі…

«Сонечко». То що, мій турботливий равлику, ведеш мене на дискотеку?

«Равлик» (злегка скривившись). На дискотеку? Ти ж знаєш…

«Сонечко». Знаю. Ти не любиш…

«Равлик». Так, не люблю… Цей гамір, ґвалт, натовп… І музика… Мені вона не до вподоби. Ну, не подобається мені це «гугі-бугі-ба-ба-ба-бах!»

«Сонечко». Зрозуміло. Дискотеки ти не любиш. Це твоє право…

«Равлик». Ну от, яка ти у мене молодець!..

«Сонечко». А мене? Мене ти любиш?

«Равлик». Обожнюю! Люблю! Кохаю!

«Сонечко». Обожнюєш! Кохаєш! Любиш! А на дискотеку зі мною йти не хочеш…

«Равлик». Ну… Сонечко!..

«Сонечко». Зрештою, ти маєш право… (Робить ображений вигляд).

«Равлик». Не ображайся… Добре, сонечко? (Вона – мовчить…) Ну, сонечко!.. (Намагається її поцілувати. Вона – ухиляється). Ну, сонечко!.. (Вона відводить погляд убік, зітхає глибоко). Для тебе справді це так важливо? (Вона – мовчить). Гаразд! Гаразд, сонечко!

«Сонечко» (радісно). Згоден?

«Равлик» (трохи похнюплено, опустивши плечі). Згоден…

«Сонечко». Не так! Не так, ніби робиш мені послугу!

«Равлик». Пробач… Я зараз… (Мить – і геть по-іншому; так, немовби й сам цього хотів і про це мріяв). Сонечко, то ми йдемо сьогодні на дискотеку?

«Сонечко». Ах… Я й не знаю…

«Равлик». Я тебе прошу. Я благаю!

«Сонечко». Ах… Відмовити несила!

«Равлик». Я на коліна стати ладен…

«Сонечко». Ах, не треба!.. Я згодна! Згодна я!

«Равлик». Ти згодна? Моєму щастю меж немає!

2
(«Всё могут короли» / А. Пугачова)

Літо. Початок липня. Вечір. Танцювальний майданчик – «Клітка» – у центральному міському парку. Дискотека: гримить музика («АББА», «Боні М», «Машина часу», Пугачова, Ротару, Антонов і т. п.), блимає світломузика, у напівтемряві дригається-пульсує-верещить натовп…

Біля входу до «клітки» стоїть гурт хлопців у спортивних костюмах, кросівках, – це «пацани зі Східної». У центрі (гурту і уваги) – «король Східної» Матрос і «королевичі» Царик, Щур, Шпрот.

Щур. Щось сумно сьогодні.

Царик. Хто перший сказав «сумно»?

Шпрот. Щур.

Царик. То, може, почнемо? Га, Щуре?

Щур (граючи біцепсами). Запросто! Хай тільки Матрос відмашку дасть.

Царик (до Матроса). То що? Влаштуєм заворушку?

Матрос. Ще встигнеться.

Царик. Хлопці знудьгувалися.

Матрос (руба). Я сказав: встигнеться!

Царик. Встигнеться – то встигнеться. Я ж тільки спитав. Що, і спитати не можна?

Шпрот (вказуючи рукою кудись віддалік). О! Мальованка замалювалася!

Щур (потираючи долоні). Клас! Те, що треба! Зараз ми їх…

Царик (збуджено). Розважимося!

Шпрот (граючи біцепсами). Ну нарешті! То що, Матросе, понеслися?

Матрос. Стоять! Стоять, я сказав!

Щур (здивовано). Щось я не вкурю? У нас, що, із ними перемир’я?

Матрос. А тобі і не треба вкурювати! І ви теж (до Царика і Шпрота) – не збивайте копита! Ждіть команди. Чи, може, на моє місце мітите? (Щур, Царик, Шпрот заперечливо розмахують руками, трясуть-хитають головами: «Та ні! Ні!..») Отож! Ідіть он краще потанцюйте. Може, заодно шалав якихось підчепите, щоб розважитися потім…

Шпрот. Я профільтрував уже. Нічого путнього!

Щур. А путні тобі нащо? Женитися приспічило?

Царик. Тобі, Шпроте, якщо женитися – то тільки на чуві із двома дітьми. Щоб від армії косанути.

Шпрот. Сам женися! А я вже якось переб’юся…

Матрос. А давай нирки тобі відіб’ємо. В натурі, стопроцентна гарантія! Правда, все життя на аптеку вкалувать будеш, зате не забриють нізащо, навіть якщо предки на колінах будуть повзати перед воєнкомом…

Шпрот. Що да, то да… Баті пофіг, та він і дома майже не буває…

Царик. Сказав той, хто буває!

Шпрот. Ну да… У цьому плані ми з батею оба-цвай… А матура моя спить і бачить, коли мене загребуть…

Щур. Знайома пісенька. «Може, там із тебе людину зроблять!» Так? Мої те саме співають…

Царик. А мої в інститут мене зібралися пхати…

Щур. А ти що?

Царик. А що я? Тоді армія мені точно не світить…

Шпрот. І який це інститут тебе візьме? У тебе ж трійка на двійці одиницею поганяє!

Царик (хизуючись). Застаріла інформація.

Матрос. Щось я не врубився? Ану, колися!

Царик. А що колотися? У моєї тітки хтось у обкомі є. Туз якийсь. Я й не знаю, хто, та мені й не кажуть…

Матрос. Родак якийсь? Чи так (робить брутальний жест, що означає «статеві зносини»)?

Царик. Не родич – це точно. Бо тоді і батькові був би… Тітка ж батькові сестра…

Щур. Тоді тільки!.. (Той же брутальний жест).

Матрос. Логічно! І що?

Царик. Тепер у мене в атестаті все тільки «добре» і «відмінно».

Щур. Гониш!

Шпрот. Точно! Гонить!

У цей момент до Матроса підходить парубійко (явно: міліцейська чи ґебешна «шестьорка»). Матрос відходить із ним у сторону.

«Шестьорка». Капітан передав: усе готово. Можна починати.

Матрос. Гаразд. Щось ще передавав?

«Шестьорка». Ні, нічого.

«Шестьорка» зникає. Матрос повертається до пацанів.

Шпрот. Це хто був?

Матрос. Та так, пацан…

Шпрот. Бачу, що не коза…

Матрос. Сказав, що мальованські за аркою кучкуються. Десь до півсотні.

Щур. Малувато щось.

Матрос. Пропонуєш ждати, коли більше збереться?

Щур. Та нічого я…

Матрос (не дослухавши Щура, кидає котромусь із поближчих пацанів). При у будку, хай поміняють музику.

Щур (тому ж пацану). Нашу хай ставить! Врубився? «Боні М»!

Пацан зривається із місця і мчить крізь натовп у «клітку».

За якусь мить із гучномовців починає лунати пісня групи «Boney M» – «Rasputin».

Тільки-но прозвучали перші акорди, «пацанва зі Східної» починає звідусіль збігатися-збиратися-«кучкуватися» навколо Матроса, розмахуючи руками, битами, цепами та вигукуючи урізнобій: «Погнали!», «Понеслося!», «Бий Мальованку!»

Матрос викидає руку вперед, указуючи «напрям атаки». Звідти, куди він вказував, у цей момент вибігають «мальованські». Під акомпанемент приспіву починається жорстоке «місиво»… Хтось падає і його топчуть ногами; хтось хапається за окривавлену голову і дико верещить; хтось відповзає убік…

Над «полем битви» розноситься гучне: «Мінти!!! Мінти!!!» Бійка умить припиняється. Здатні самостійно пересуватися «бійці» (Матрос, Шпрот, Щур і Царик – у тім числі) розбігаються хто куди, рятуючись втечею. На «полі битви» залишаються поранені і покалічені…

З’являються міліціонери. Оточують залишки учасників «місива». Грубо і брутально заламуючи «бійцям» руки, копаючи їх ногами, штовхаючи, б’ючи по нирках, «доблесні стражі порядку» під завершальні акорди пісні виводять-тягнуть-волочать «бійців» за лаштунки…

3
(«No, there is none like you» / «Scorpions»)

Пізній вечір (власне, ніч). Парк. Алейка обіч «Клітки».

Лавочка під крислатим кленом.

На стовпі трохи оддалік блимає – ніби світломузика – неоновий ліхтар.

На лавочці – троє дівчат: Алька, Жанка, Лєнка (Воркута). П’ють вино «Аліготе» – із пляшки, по черзі: зробивши ковток, передають пляшку із рук в руки. Закушують шоколадом (розгорнута обгортка із гіркою плиточок – на лавочці).

Алька(співає):

 
За окном барабанит дождь,
В серой комнате серая тень.
И крадется серая ложь
В этот серый осенний день.
 
 
Ты сегодня домой не пойдёшь,
Позвонишь маме, скажешь: «Не жди!» —
Потому, что на улице дождь,
А у нас еще ночь и стихи…
 

Воркута. Алько! А коли тебе перший раз, тобі скільки було?

Алька. Тринадцять…

Воркута (до Жанки). Бреше?

Жанка. Бреше, мабуть.

Воркута. А без понтів? Скільки?

Алька. Тринадцять!

Воркута. Що, справді тринадцять?

Алька. А то!

Воркута (до Жанки). А тобі?

Жанка. П’ятнадцять… Здається… (Згадує, подумки рахує). Ну да! П’ятнадцять.

Воркута. О, то я між вами стара дєва!

Жанка. В смислі?

Воркута. А мені вже шістнадцять було… Якраз на дні народження і…

Жанка. Напоїли – і?..

Алька. Напоїла – і!.. Вона напоїла… Січеш?

Жанка. А! Любов? Да?

Воркута. Ага. Любов. Велика і красива…

Алька. А толку?

Воркута. Толку мало… Я ж за ним, падло, півроку ушивалася. Думала: дам – і все, мій буде… На день народження покликала у ліс, на шашлики… Тиждень предків на пецики крутила… А він!.. «Нічого, – каже, падла, – не пам’ятаю, а значить, нічого й не було!» Гуд бай, аривідерчі, «вон пашла»!..

Жанка. А ти?

Алька. Вона й пішла. По повній програмі і на всю котушку! П’ятирічку за два роки, ударниця туда!

Воркута. Нічого… Пару раз потім підвалював: відика кликав подивитися, ну і те-се… Але я його відшила. Із принципу…

Алька. Принципова!

Жанка. І правильно!

Воркута (роздратовано). Сама знаю, що правильно, що неправильно! Без тебе!

Жанка. Ти чого? Я ж…

Алька. Ну, хватить вам! Завелися!.. (Співає, Воркута із Жанкою підхоплюють):

 
А когда ты стихи прочтёшь,
Будет всё как старинный роман,
И ты тихо скажешь: «Пусти!» —
Опрокинутая на диван.
 
 
Будут губы алы и нежны,
Будут руки искать и ласкать.
Равнодушно отметят часы
Первый день твоей женской судьбы…
 

Жанка. Ну що, гайда по хазах? Засиділися ми… (До Воркути). Глянь-но, котра вже на твоєму «писку моди»?

Воркута (подивившись на годинник – невеличке «сердечко», із кришечкою, на довгому ланцюжку через шию). Ого! Половина першої! І справді, пора! Пішли, Алько.

Алька. Ви йдіть.

Воркута. А ти.

Алька. А куди мені йти? Додому краще не потикатися. Мати уб’є…

Воркута. Так вже й уб’є?

Алька. Як не вб’є, то все одно не пустить у хату… Так що мені що тут, що на сходах у під’їзді до ранку куняти – все одно. Тут навіть краще.

Воркута. Не дурій! Пішли. Пустить, куди вона дінеться?!

Алька. Не пустить. Сказала: щоб у десять була вдома, – і хана: рівно в десять двері на замок, ключ під подушку. І хоч ти що!..

Жанка. Так батько, може, впустить? У тебе ж батько є?

Алька. І батько є, і сестра молодша. Тільки вони матір бояться, як вогню… Це раніше батя мене захищав, поки не запив по-чорному. А тепер – фігушки заступиться! Боїться, що матір в ЛТП його здасть…

Воркута. Ну, гаразд. Пішли до мене. Може, проканає якось тихенько пробратися у спальню… А ні, то викину із вікна якийсь куртяк, у нашім дворі на дитячій площадці перекантуєшся до ранку. Там є хатка на курячих ніжках. Нормально, я вже там ночувала, коли із предками посварилася і з дому пішла. Класно було! Залізла, лежу, у віконце зиру. До дванадцяти батько під під’їздом курив одна за одною, ждав, що вернуся. А пізніше вже й матір вискочила. І давай мене шукати. Батько в один бік біжить, мати – в другий… Потім збіжаться, заскочать у квартиру – а мене нема! Знов біжать… Так до ранку і бігали… Я дивилась, дивилась, та й заснула… А вранці прихожу – прикиньте! – предки як шовкові: обнімають, плачуть, цілують, мало не в ноги падають… Отак-от!.. То що, Алько, до мене?

Алька (знизує плечима). А що робити?.. Пішли…

4
(«Здравствуй, мальчик Бананан» / ВІА «Весёлые ребята»)

Міліцейський відділок. На задньому плані – клітка-«мавп’ятник», «запакована під зав’язку» затриманими за бійку у парку. Стережуть їх, стоячи по цей бік клітки, кілька сержантів-міліціонерів.

Заходить Капітан. Заклавши руки за спину, підходить до «мавп’ятника».

Капітан (до сержантів). Втихомирили? Не бунтують більше?

Котрийсь із сержантів. І менше теж. Ми їм тут популярно пояснили…

Капітан. Не перестаралися?

Котрийсь із сержантів (регоче). Розтин покаже!

Капітан. Тіпун тобі на язик!.. (Погрожує кулаком). Дивись мені! Жартівник хренов!..

Котрийсь інший із сержантів. Я!

Капітан. Що ти?

Котрийсь інший із сержантів. Сержант Хренов!

Капітан. Що, справді?

Котрийсь із сержантів. Справді, товаришу капітане!

Капітан (сміється). От умора! Із новеньких?

Хренов. Так точно!

Капітан. Ну гаразд. Із тобою, Хренов, пізніше познайомимося. Сподіваюсь, ти не сволоч і не цирозник… (Підходить ближче до «мавп’ятника»). Ну, дауни, що цього разу не поділили? Що за привід був для такого буйного свята? Ну-у?! Мовчите? Корчите із себе партизанів на допиті у гестапо? Ну-ну… Мушу вас розчарувати. Якщо я покличу єфрейтора Диню, гестапо відпочиватиме! Вірите?.. Вірите! І правильно. Це якраз той випадок, що краще повірити на слово і не нариватися на зайві неприємності. Неприємностей вам і без Дині вистачить. Зрозуміли, дауни? Не чую! Відповідаємо дружнім хором, за чарівним помахом моєї руки. Чітко і голосно: «Так точно!» Ну ж бо!..

Капітан змахує рукою. У відповідь із клітки – один чи два кволі вигуки: «Так точно…»

Нариваєтеся, дауни! Нариваєтеся… Я вас по-доброму попереджав. Отже…

Котрийсь із сержантів. Провести виховну роботу?

Капітан. Зачекай… (У клітку). Дядек є? (Із натовпу у «мавп’ятнику» протискується до решітки чорнявий, високий і стрункий парубок). Іди-но ближче!.. О, то це ти? Ну, як тобі мій фокус із фуражкою? Класний фокус, правда? (Капітан задоволено сміється, затим обертається до сержантів). Я його примітив ще раніше, до бійки. От сподобався він чогось мені. А потім, як свято закінчилося, дивлюся: еге, робить ноги моя симпатія! Я фуражку – хвать із голови, заховав за спину і за ним. Між кущами, між деревами, перебіжками. Вечір же, візьми розгледь у темноті мінта без фуражки. Отак я його і зацапав. Далекувато, правда, аж на Лазо, біля нової обкомівської дев’ятиповерхівки. (Наказує сержантам). Цього випускайте. Великі люди за нього просять! Сам Боца приїхав… Хренов, ти знаєш, хто такий Боца? (Хренов заперечливо хитає головою). Ну нічого, я тебе потім у курс введу. Не за так, звичайно. За окрему плату. (Капітан вказує кивком голови на Дядека). Виявляється, це ще то-о-ой гусь! Молода надія житомирського футболу! Запам’ятайте його обличчя, шановні! Може, Блохіним стане. Запам’ятали? Ну, то виводьте, виводьте! (Сержанти відчиняють решітку, випускають парубка. Капітан зневажливо махає рукою, показуючи на вихід). Брись, поки не передумав! Брись, сказав! І Боці передай: хай не забуде, що за ним боржок. (Капітан обертається до пацанів у «мавп’ятнику»). То що, дауни? Кликати Диню?

Пацани похмуро опускають голови, переминаються, ховаються один за одного, – але мовчать…

Котрийсь із сержантів. Може, вони усі тут німі?

Котрийсь інший із сержантів. Товаришу капітане! Ви тільки дайте команду, ми їх швидко навчимо…

Капітан. Встигнете. До ранку у вас часу – три мішки і діжка… Ви ось що… Виймайте їх по одному, починайте оформляти по формі. Хай завтра везуть їх до суду. Кому – штраф, кому – мітлу у руки. Ми своє діло зробили… Я пішов до себе. (Йде до виходу. Зупиняється. Підкликає жестом сержантів до себе). Ви ось що. Матросових пацанів перепишите і тихенько відпустите. Списочок мені принесете.

Хренов. Що, усіх відпустити?

Капітан (дивиться на нього зі здивуванням). Якого хрена, Хренов? Ти медкомісію давно проходив?

Хренов. Недавно.

Капітан. І слух перевіряли?

Хренов. Так точно. Перевіряли.

Капітан. І як?

Хренов. У нормі.

Капітан. І психіатра проходив?

Хренов. Так точно. Проходив.

Капітан. І що? Здоровий?

Хренов (винувато, виправдовуючись). Звиняйте, товаришу капітан!.. Я усе зрозумів… Усе зрозумів…

Капітан. Молодець! (Плескає сержанта по плечу. Затим несподівано відриває погона. Сержант враз блідніє і розгублено видовжує обличчя. Капітан кладе відірваного погона собі до кишені). Ось так! Що це значить? Здогадуєшся, сержанте?

Хренов (від хвилювання заледве промовляє слова). Я… що… мене… що… звільнено? (Розпачливо). За що, товаришу капітане?

Капітан. Заспокойся, Хренов! Це значить… (Обводить поглядом міліціонерів). Запам’ятовуйте! Це значить, що мальованські хулігани билися між собою, – це раз. Запам’ятали? (Сержанти дружньо кивають головами). Друге. Під час затримання учасників бійки котрийсь із цих даунів (киває у бік «мавп’ятника»), якийсь мальованський пришибейко, чинячи злісний опір законним вимогам працівників міліції, зірвав із сержанта Хренова погона. Зрозуміло? (Хренов здивовано мовчить, двоє інших сержантів синхронно кивають головами). Вандала, який посягнув на святая святих, встановите самі. Мені все одно, яке у нього буде прізвище… (До Хренова). Хренов, якого хрена? Ну що ти дивишся на мене, як Шарапов на Жеглова? Га?.. Запам’ятай, Хренов: або тупо робиш, що я наказую, або – нахрен з пляжу! Ферштейн?.. (Хренов мовчки киває, капітан задоволено усміхається). Ну все, я пішов. Без крайньої потреби не турбувати! «Не кидати, не кантувати, у випадку пожежі виносити першим». Зрозуміло? (Сержанти весело кивають). Дерзайте, орли!