Kitabı oku: «Гніздо», sayfa 6

– Вони мною й без того цікавляться.

– З якої це радості?

– Мій брат чогось там накоїв проти Імперії… Ця заборонена Шерма воює з імперцями?

– Я знаю про неї не так уже й багато. Кажуть, що вона телепатка і неймовірна сексі. Вона здобула діамантову корону на альфійскому всепланетному конкурсі краси. Навіть була коханкою імператора…

– Теперішнього?

– Ні, покійного Туре Шактірі. Потім вона очолила заколот проти Імперії і піфійських жриць.

– Коханка імператора очолює заколот і пише такі вірші? Крутезна дівка… – Пела замислилась, потім тяжко зітхнула: – А я пропадаю у цій дірі, як грьобане щуреня.

– Тобі тут погано?

– Погано? Це слабо сказано. Мене вигрібає від цієї школи, від цієї смердючої Золотої Планети, від цих товстолапих тупаків, від цієї суки Оси, від усього, всього, всього. Ви-грі-ба-є!.. Вони ж тут усі такі моралісти, а знали про нас з Осою, знали все і не вигнали нас, не відправили до карцеру… Я тобі вірю, це така їхня політика. Вони дивляться на переселенців, як на корисних збоченців, як на дешеву робочу силу. Ми для них гірші за клонів. Їм головне, щоб ми не чіпали товстолапих, а між собою… Хоч би й повбивали одне одного, товстолапим до одного місця. Ненавиджу цю планету!

– Хочеш рвонути звідси?

– Хочу, – Пела недовірливо подивилась на Ясмін. – А ти мені допоможеш?

– Спробую.

– Але в мене на мандри немає фунтиків.

– Не в грошах справа, руденька. Дві ескадри Одинадцятого флоту за кілька тижнів передислокують до Сектора Ерідана. Кажуть, що на Сельву. Там будуватимуть суперсекретну військову базу. Тільки ти, дивись, нікому про це не кажи, – Ясмін притиснула палець до губ подруги. – Інформація рівня секретності «два А». Нас усіх перекидають на нову точку. Усіх, хто будує Телон. Але там, кажуть, на порядок більший обсяг робіт. Формується окрема бригада. Кожну монтажну команду розгортатимуть у батальйон згідно з табельними вимогами військового часу. Нам всім вже роздали контракти. Оклади подвійні, купа грошей. Мене приписали унтер-офіцером до батальйону, де тридцятивідсотковий некомплект контрактників. І нема звідки добирати. Найбільший дефіцит – оператори роботів. А ти, руденька, класний оператор. Найкращий із тих, хто працює в ангарі. В тебе природна чуйка на техніку. А ще: ти врятувала мене від адельми. Це тобі точно зарахують. А я можу зробити тобі протекцію… Але, кажуть, що та Сельва – найсправжнісіньке пекло…

– Ясмі, сонечко, як я тебе люблю! – Пела, не дослухавши, обхопила подругу обома руками й так стиснула, що та ойкнула від болю. – Ясмі, витягни мене звідси. Хоч у пекло, хоч куди! Ясмі!

– Тихо-тихо, руденька, ти так мені всі ребра зламаєш, – посміхнулась флаг-марінер, випручуючись з небезпечних обіймів рудої спортсменки. – Я нічого не гарантую. Тим більше що в тебе, як виявилось, є проблемний брат. Але спробувати можна. Командир мого батальйону – старомодний натурал. Специфічний такий дядько, не злий, дивиться на мене, як морліф на сепека²¹. Йому, бач, подобаються природнонароджені дівчата. Зробимо так, щоби ти йому теж сподобалась.

– Зробимо, зробимо! – радісно підстрибнула Пела. – Я все зроблю, що ти скажеш.

– Точно?

– Та щоб мене адельма згризла! – присягла флаг-марінерові Пела Есмеральда Махоніко, покірно сповзаючи на розкидані подушки.

12

Метрополія Ловел, область Східна Арсія, планета Марс (0КВ01:4), Сонячна система

16 квадрарія 417 року Ери Відновлення

Відколи Ланс Маккосліб почав викладати у Фламаріонівському університеті²², він постійно відчував на собі запитальні погляди керівництва, колег та слухачів. Адже коли відставний віцеадмірал Служби обирає місцем роботи кафедру практичної ксенобіології далеко не найпрестижнішого марсіанського навчального закладу, це мимоволі викликає запитання. А якщо дружина відставного віце-адмірала є відомим у всій Імперії ксенобіологом, баронесою з древнього марсіанського роду Веїв та ще й перебуває у секретній експедиції на найбільшому зорельоті Імперії, то питання розмножуються, наче знаменита сельвійська комашка Ukuris atripalpis, що встигає за один світловий день відкласти півмільйона яєць.

Маккосліб викладав пакет спецкурсів, пов’язаних із вивченням засобів протистояння небезпечним ксеноформам. Він також прийняв на себе завідування лабораторією, в ізольованих боксах якої слухачі Фламаріонівського університету могли побачити справжніх ксеноморфів, попрактикуватись у знешкодженні інопланетних вірусів, а також попрацювати на симуляторах, що відтворювали природні ландшафти Сельви, Бальсани, Колумбії та інших світів, населених особливо небезпечною ксенофауною. На спецкурси до відставного віце-адмірала записувались здебільшого ті із слухачів, хто планував робити кар’єру в управлінні «D» й назавжди зв’язати своє життя з безкінечною і виснажливою боротьбою людства проти тубільного життя колонізованих планет.

Серед постійних відвідувачів лабораторії були й діти колишніх підлеглих Маккосліба. Йонас, син капітан-лейтенанта Яблонського, загиблого на Бальсані координатора біологічних програм Джи Тау, виявився чи не найуважнішим слухачем спецкурсу «Захист від ментального впливу агресивних ксеноформ». До випуску йому лишались лічені тижні, і вербувальники Служби вже отримали згоду хлопця на стажування у польовому підрозділі управління «D».

Хоча Йонас, як було заведено, мав копію офіційного звіту про обставини загибелі батька, Маккосліб вирішив, що потрібно розповісти йому подробиці того, що сталось на Бальсані рівно три роки тому, у квадрарії чотириста чотрирнадцятого. Координатор Яблонський розслідував тоді загадкову смерть групи цивільних ксенобіологів, що працювали у дослідницькому таборі на березі Летейського моря.

Маккосліб добре пам’ятав той випадок. Дослідницький табір належав Європейському центру вивчення інопланетного життя. Там позмінно чергувало четверо землян, які роками спостерігали за сезонними міграціями бальсанських псевдопод і гігантських яйцекладних багатоніжок з підкласу Scolopendridae balsaniana epimorpha. Житя табору було розміреним, а побут налагодженим. Кожна зміна відпрацьовувала два тижні, а потім два місяці відпочивала або у великому комфортному кампусі для науковців, розміщеному на вершині столової гори, або у великому (за місцевими масштабами) піонерському місті, що стихійно виросло навколо екваторіального космодрому. Того разу у прибережному таборі працювали дві сімейні пари ксенобіологів-землян. Їхні діти залишились у кампусі під наглядом вихователя і колег.

Сигнал тривоги надійшов до кампусу на світанку, коли з моря на берег насунув густий туман. Кіборг-«павук» доповів, що на табір напали біологічні об’єкти, які не піддаються ідентифікації. Люди не встигли прислати жодного повідомлення. Їхні трупи щезли. У розбитому модулі рятувальна команда Джи Тау знайшла лише кров, слиз невідомого походження, непошкоджені комунікатори та клапті анізоборних комбінезонів. Променева зброя «павука» випалила діри в стінах житлових приміщень, але ніяких залишків вбитих ксеноморфів рятувальники також не знайшли. Оптичні прилади зафіксували масивні рухливі форми, які штурмували табір. Проте в радіусі кількох десятків кілометрів навколо табору вислані з кампусу безпілотники не помітили жодної великої ксеноформи, здатної прорватись крізь захисні бар’єри. Розслідування безпрецедентного випадку очолив координатор Яблонський. За робочу гіпотезу він узяв припущення, що під покровом туману з моря вийшли невідомі землянам хижі амфібії.

Морська фауна Бальсани була вивчена на порядок гірше, аніж сухопутна. Ксенобіологи знали, що деякі тубільні морські істоти здатні пересуватись берегом. Як і сухопутні псевдоподи, мешканці бальсанських морів володіли телепатичною зброєю, здатною пригнічувати волю, паралізовувати дихальні органи та викликати галюцінації. Яблонський тоді доповів Маккослібу, що вважає ситуацію надзвичайною і організовує на узбережжі засідку для того, щоби впіймати невідомого хижака. Віце-адмірал санкціонував його план. Для засідки бальсанський дослідницький центр Служби виділив трьох кіборгів-«трофейників» з хапальними маніпуляторами і тартановими сітками. Ще два кіборги, озброєні військовими плаганами, прикривали засідку, а Яблонський з двома помічниками розташувався у підземному укритті, спорудженому в двохстах метрах від берегової лінії.

Схему засідки проаналізували експерти тактичної групи управління «D» на Нолі та кризова команда ксенобіологів Арпікранського університету. Їхні висновки також були позитивними. Три ночі Джи Тау очікували нападу на приманку – зачинену у житловому модулі свиню. Хоча свиня кожного ранку незмінно панікувала, наземні та підводні сенсори не знаходили нічого, окрім звичного руху морських істот та повільних пересувань зграй рівнинних поліпод, які вигризали у місцевій рослинності широкі просіки.

На четверту ніч з Летейського моря наповз непроглядний туман. Ті сенсори на узбережжі, що реагують на вуглецевий метаболізм, зафіксували стрібкоподібне зростання біологічної активності. Приманка забилась в ураганній свинячій істериці. Але відеокамери у всіх можливих діапазонах не фіксували жодних рухомих об’єктів, більших за земну мишу. Через тридцять хвилин після сплеску біоактивності водночас біля приманки і підземного укриття, наче з нічого, виникли величезні істоти, подібні до спіральних конусів з широкою основою. Істоти володіли колосальною ментальною силою. Яблонський, його помічники і свиня загинули майже миттєво від нейроспазму. Спровоковане телепатичним впливом раптове звуження судин розірвало їм капіляри головного мозку.

Кіборги-«трофейники» кинулись на «конуси», але ті, не вступаючи у бій, розпались на дрібні рухливі фрагменти і калюжі слизу. Так уперше на Бальсані ксенобіологи зустріли колонії симбіонтів, що були здатні створювати великі хижі метаформи. За кілька місяців стало зрозуміло, що невеличкі трансморфики зазвичай живуть під поверхнею планети, а здобичі від одного вдалого полювання у складі конусоподібного метаорганізму колонії цих крихіток стає на кілька стандартних років.

За весь час розповіді Маккосліба Йонас не задав йому жодного запитання. Він мовчки слухав, дивлячись у бік акваріуму, де мерехтіли золотаві буфончики авреліанських водяних світляків Mastarius lumofasciata. Потім син координатора Яблонського підвівся з крісла, подякував і безбарвним голосом, ніби виконуючи неприємний обов’язок, мовив:

– Батько дуже захоплювався власними ідеями.

– Себто? – не зрозумів такого підсумку колишній віце-адмірал.

– Йому не потрібно було самому сидіти на тому березі. Кіборги й без людей дали б собі раду.

– Може, й так, – Маккосліб вирішив не сперечатись, хоча міг би навести поважні аргументи на користь тактичних переваг людської присутності у подібних засадах.

«Дарма напружувався», – вирішив він, потискаючи руку майбутньому військовому ксенобіологу і дивлячись, як той залишає лабораторію.

– До вас прийшли. Чекають у секторі відвідувачів, – виникло у комунікаторі муркотіння університетського робота-диспетчера.

«Колекціонери», – вирішив Маккосліб, до якого неодноразово звертались місцеві любителі домашніх ксеноморфів. Вони постійно потребували консультацій фахівців і готові були за них платити. Один із таких диваків-марсіан примудрявся тримати у крихітному житловому приміщенні біоконтейнер з отруйною сельвійською рептилією.

Маккосліб поставив на режим охорони вхідну мембрану лабораторного блоку, проминув розкішну оранжерею, що вела до аудиторного куполу, звернув в освітлену скупим марсіанським сонцем обхідну галерею і потрапив до великого холу, що гордо ніс назву «сектора відвідувачів». Ослінчики у холі сиротливо порожніли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродії нетутешнього вигляду. Маккосліб відразу зрозумів, що це не колекціонери. Специфічна манера кидати навсібіч швидкі погляди, невиразні обличчя з важкими підборіддями і спортивні фігури видавали цих людей. У всіх світах працівники спецслужб виглядали однаково.

Колишній віце-адмірал внутрішньо сконцентрувався, акуратно обійшов черепахоподібного робота-прибиральника і наблизився до гостей з того боку приміщення, де стелю підтримували колони. Ті підвелись йому назустріч і ввічливо привітались.

– Я Олівер Рон Кнутсон, повноважний представник уряду Особливої самоврядної колонії Аврелія на Марсі, – відрекомендував себе старший з гостей. – А це, – він недбало кивнув на молодшого, – мій помічник.

– Ланс Маккосліб, завідувач лабораторії, – назвав себе колишній обер-борець з космічними чудиськами. Він вирішив, що відвідувачі, судячи з акценту та поведінки, й справді були авреліанськими резидентами, а не кілерами, підісланими Малко Веєм. А ще він припустив, що за авреліанською традицією друзі, швидше за все, називають повноважного представника «Орком»²³, й ледь стримав посмішку. – Чим зобов’язаний, панове?

– Ми не будемо кружляти навколо питання, адмірале, – взяв бика за рога авреліанець. – Питання чітке, недвозначне. Уряд моєї планети, за дорученням якого я тут, пропонує вам очолити Кризову службу колонії. Вам буде присвоєно найвище у нас звання генерал-полковника Охоронних сил Аврелії, виділено персональну резиденцію, особисту охорону та призначено неоподаткований оклад у два мільйони імперських фунтів на рік.

– Дуже вигідна пропозиція, – похитав головою Маккосліб. – Два мільйони! Це ж треба. Аж занадто, як на мене… В уряду Аврелії виникли проблеми з ксеноформами?

– Часи тепер усюди непевні, – ухилився від відповіді Кнутсон. – Ми на Аврелії люди прямі, адмірале. Любимо військову чіткість. Так чи ні?

– Я погоджуюсь, – несподівано навіть для себе мовив Маккосліб. Й подумки додав: «Подякуйте за це Йонасові Яблонському!»

13

Космодром Телон, планета Аврелія (6КА81:4), зоряна система Мійтри (HD168443)

марцій 417 року Ери Відновлення

Інженер-курсантам сняться сни.

Орбані Сотазії Анс на прізвисько Оса сниться, що вона йде довгими тунелями зі стінами, немов виплавленими з блідо-зеленого непрозорого скла. Стіни тунеля розходяться, перетворюючись у велику печеру. На стінах печери висять ляльки. Вони виготовлені з блискучого матеріалу, подібного до того чорного пластику, яким у школі ізолюють панелі теплообмінників. У них однакові бридкі безносі обличчя з дірками замість очей. Деякі ляльки одягнуті у напівпрозору білизну, але на більшості з них – старовинні пишні плаття. Важкі оксамитові, розкішні шовкові, вельможні вісонові, з різноманітними жабо, мереживними вставками, оборками, пластронами, шнурівками, золотими і срібними фалерами, розшиті вздовж кантів перлинами, смарагдами, кістяними кульками і простим бісером.

Оса йде вздовж стіни з ляльками і раптом бачить, що серед чорних є дві ляльки тілесного кольору. В одної із них обличчя Пели, й на ній немає жодного одягу. У другої обличчя флаг-марінера Ясмін Бехеште, вона одягнена у дуже декольтоване золотаве плаття без рукавів. Ліва рука ляльки-Пели брутально з’єднана з правою рукою ляльки-Ясмін. Руки ляльок прибиті до стіни печери одним великим цвяхом. З того місця, де цвях пробив пластик, тече білувата рідина, таке собі синтетичне молоко, яке дають вихованцям у шкільній їдальні.

Оса відчуває, що її зараз знудить. Вона хоче втекти, але ноги її не слухаються. Шия також не повертається. Щось примушує Осу дивитись на ляльку-Пелу, на пластиковій «шкірі» якої вона знаходить такі знайомі родинки і смужки підстриженого волосся, та на чорноволосу ляльку-Ясмін в її нахабному платті, що масно відблискує у непевному печерному світлі. Дивитись на цвях та на повільні, огидно повільні краплі «молока», що зриваються з пластикової долоні ляльки-Пели і дзвінко падають на кристалічний виступ стіни, стікають склянистою поверхнею під ноги Осі.

«Тебе зраджено», – шепоче голос нізвідки.

«Знаю, – вона неймовірним зусиллям волі зупиняє нудоту. – Але цим тварюкам також обломиться».

Пелі наснилась матір. Вона у дивному комбінезоні яскраво-трав’яного кольору зі сріблястими погончиками і застібками. Вона дивиться на Пелу і посміхається.

«Тепер ти одна з нас», – каже матір.

«Мамо, я погана дівчинка, – на очі Пелі раптом навертаються сльози. – Я грішниця».

«Ти хороша дівчинка, – матір гладить Пелу по голові. – Ти отримала дар Спасителя Саошианта й невдовзі відчуєш Силу. Вона поведе тебе шляхом твоїх батьків, шляхом твого брата і шляхом Шерми. Можливо, Пеліко, тобі пощастить більше, аніж нам».

«Ти знаєш Шерму!» – дивується Пела.

«Вона одна з нас».

«Хто ви?»

«Колись ти дізнаєшся про все, Пеліка. А зараз я розкажу тобі одну історію. В давні часи вірили, що люди незламної волі можуть змінювати тканину реальності, немов художники, що вносять нові барви та лінії до своїх полотен. Що люди незламної волі вміють перетворювати ті силові лінії, котрі тримають цю реальність, на продовження своїх задумів. Що усі ми, насправді, мандруємо вздовж ліній. Тільки люди-воїни роблять це свідомо, а люди-вівці йдуть туди, куди спрямували їх призабуті пророки. Люди-вівці не знають, що світ знову змінився і що всі старі навігатори та дороговкази брешуть. Що брешуть навіть дороги. Але все одно людям-вівцям лячно. Ті з них, кому найлячніше, з рук у руки передають книгу без назви. Книга розповідає про мандри. Про трьох людей, яких безіменний воїн вів до місця, названого на одній із сторінок книги «Обізнаністю», а на іншій «Присутністю». Ці люди йшли за воїном, і цей похід був для них самодостатнім. Супутники воїна не цікавилися Обізнаністю/Присутністю, їм було приємно йти за людиною, яка не боїться чудовиськ і має життєву мету. Але на закинутій станції, посеред безкрайньої пустелі, воїн чи то зникає, чи то гине. Себто світ знову фатально змінюється. Супутники воїна залишаються самі і ворожать на картах. Їм випадають карти, зміст яких – добування. Лише з цієї миті їх починає цікавити і вводити у сумніви думка про мету походу. Зброєносець припускає, що Присутності насправді не існує. Його син пропонує зберігати мету й напрямок. Молода дівчина наполягає на пошуках воїна. У сумнівах і пошуках проходить кілька діб. Зброєносець проголошує себе воїном і призначає нову мету мандрів. З ним погоджуються. Його син стає «новим зброєносцем», дівчина віддається «новому воїнові» на знак покори і віри в мету походу. Невдовзі з’являється чергове чудисько, і самозванець отримує у двобої з ним смертельне поранення. Всі вирішують, що його покарано за самозванство. Перед смертю він заповідає супутникам воїна уважно придивлятися до всіх без винятку знаків, якими супроводжуються навколишні зміни. «Світ влаштовано як гойдалку, – пояснює самозванець. – Що ближче до Присутності, то менші зміни. Всі речі буття поважають себе лише через відсутність змін». На останній сторінці книги намальовано цю гойдалку. Її вісь позначена літерою «С», а в кінці довгої дошки літерами «М» і «Т». Один уже померлий чоловік, який читав дивну книгу разом із твоїм батьком, Пеліко, припустив існування таємничого Ордену Гойдалки. «Деякі люди-вівці, – казав він, – спілкуючись із справжніми обраними, стають дуже вправними імітаторами обраності. Їм вже не місце серед отари. Але ж ніхто не має наміру приймати їх в істинні спільноти. От і придумали для них Орден Гойдалки. Вони проходять від «М» або «Т» до «С» й там проголошують себе воїнами».

«Я хотіла би прочитати цю книгу».

«Прийде час – і ти її прочитаєш. Від першої до останньої сторінки. Спаситель Саошиант з тобою, Пеліко», – комбінезон матері немов огортається оманною запоною.

«Приходь ще», – просить її Пела.

Але матір не відповідає. Туман густішає, огортаючи Пелу зусібіч. Вона чує дивні клацаючі звуки, немов у тумані ворушаться гігантські комахи. Їй стає лячно, і вона просинається.

Крізь жалюзі пробиваються ранкові промені Мійтри. Дівчина обережно звільняє своє стегно від руки сплячої Ясмін і повертається на правий бік.

Четвертого марція відроджений космодром Телон прийняв перший орбітальний «човник». Чорний і барилистий, він раптово випірнув зі скупчення низьких сіро-бузкових хмар, похитав куцими крилами, ніби примірюючись до запропонованої поверхні, випустив шасі й важко торкнувся синьо-білої посадкової смуги. Здалеку він був подібним на жирну муху, що біжить гладенькою поверхнею стола. Вишикувані на транспортній платформі команди допоміжних частин Одинадцятого флоту спостерігали, як «човник» наближається до арок вантажних кранів, як розвертається і гальмує, напинаючи тартанові стрічки механічних уловлювачів.

Нарешті «човник» завмер під крайньою з арок. Величезний, здатний доправити на орбіту сотні тонн вантажу, він тепер зовсім не надавався до порівняння з мухою. Командувач флоту, що прибув на свято урочистого відкриття Телона, піднявся зі всім своїм почтом на крило «човника», ще тепле від стратосферної плазми, і звернувся до тих, хто у найкоротший строк відновив космічну гавань.

Його напутнє слово було коротким, як і личить справжній військовій промові. Він, від імені імператора Еарлана Третього та уряду Зоряної Імперії, подякував допоміжним частинам за добре виконану роботу й повідомив, що всі офіцери, бійці і курсанти, незалежно від їхніх посад і звань, отримають грошове заохочення. Після того як командувач зійшов з крила і прокрокував повз шеренги бійців, старші офіцери команд оголосили списки нагороджених. Серед них були й прізвища бійців «восьмої монтажної». Флаг-марінер Ясмін Бехеште отримала чергове звання майстер-марінера і почесну відзнаку авреліанського уряду, Йуна підвищили до скуадрон-асистента, а інженер-курсанта Пелу Махоніко нагородили нагрудним знаком «оператор-монтажник першої категорії» та додатковою премією у сто імперських фунтів.

Отримуючи від адмірала сріблястий значок та преміальний талон, Пела перехопила погляд Оси, яка цього дня залишилась без персональної нагороди. В цьому погляді сріблилась чистісінька ненависть.

Коли курсанти сідали в автобуси, Оса опинилась поряд з Пелою. – Бачу, що твоя тіронійка вміє дякувати, – просичала білявка. – Але запам’ятай, Пем, такими ляльками, як ти, недовго граються, а потім їх викидують на смітник.

– Про смітники тобі видніше, – кинула через плече Пела й застрибнула до автобуса. Оса лишалась в минулому. Пелу Махоніко чекало нове життя, запорука якого сяяла над кишенькою її комбінезону. Ясмін ще до урочистостей устигла повідомити їй, що командувач видав наказ, згідно з яким усіх тих курсантів, котрі отримали кваліфікаційний рівень оператора першої категорії, автоматично зараховували ординарними марінерами до штатного списку сорок шостого будівельного батальйону четвертої бригади допоміжних частин Одинадцятого флоту.

ОДИНАДЦЯТИЙ ФЛОТ

Витяг з історичного довідника для курсантів підготовчих курсів пілотських шкіл Зоряного Флоту

Одинадцятий флот став останнім великим з’єднанням Зоряного Флоту, котре було створене за особистим наказом Сіорана Великого. Видатний монарх також власноручно затвердив емблему нового імперського флоту – стилізоване зображення червоно-золотої комети, оточене одинадцятьма срібними чотирипроменевими зірками на чорному тлі. Основою нового флоту стала 5-та Окрема військово-дослідницька ескадра віце-адмірала Влада Урмінаса, яка проводила зондувальні та картографічні операції в напрямку Списа Арімана²⁴. Завданням флоту Сіоран визначив підтримання та забезпечення колонізації перспективного Сектора Кита. Базовою планетою колонізації монарх призначив Піфію.

Першим командувачем новоствореного Одинадцятого флоту став третій син Сіорана принц Арвас Еарлан, оточення якого складали командири розвідувальних та дослідницьких ескадр, герої підкорення далеких планет Поясу Гулда. Ці молоді та амбітні адмірали, серед яких було багато представників аристократичних родин Землі, Аврелії і Альфи Альфи, перебували у конфлікті з ультраконсервативними жрицями Планети Жінок, котрі послідовно, протягом усіх століть Ери Відновлення, виступали проти нестримного розширення ареалу галактичної колонізації. У династійних суперечках середини третього століття ЕВ жриці завжди ставали на бік найстаршого сина Сіорана Великого, його законного спадкоємця – кронпринца Мартіна, який був одружений на високородній піфійці Ласармі (доньці верховної жриці Кармавадіти і матері майбутнього імператора Сіорана ІІ).

6 десембрія 241 року ЕВ, коли сагунтські медики констатували початок невідворотної руйнації мозку Сіорана Великого, кронпринц Мартін перебував на поверхні Піфії (на військовій базі Вінбад, де піфійки якраз випробовували експериментальні торсіонні двигуни для десантних дискоїдів). Тодішній флагман Одинадцятого флоту «Вега» (індекс А09, 233 року побудови), на борту якого перебував Арвас Еарлан, знаходився у тій самій галактичній локації – на орбіті Планети Жінок. Отримавши повідомлення про смерть батька, Арвас Еарлан заборонив своїм офіцерам присягати Мартіну, хоча Сенат і більшість із десяти флотів присягнули кронпринцу і фактично (ще до клінічної смерті батька) він став сувереном Зоряної Імперії. На раді адміралів Одинадцятого флоту 10 десембрія 241 року було вирішено ігнорувати цю обставину. Адмірали на чолі з Урмінасом присягнули підтримати тронні прагнення Еарлана і знищити законного монарха. 11 десембрія, через чотири години після офіційного проголошення Сіорана Великого мертвим, з «Веги» по випробувальному полігону бази Вінбад було нанесено променевого удару. Мартіна, який щойно (у приміщенні місцевого офіцерського клубу) пройшов через ритуал «малої коронації», було вбито разом із імператрицею Ласармою, канцлером й кількома верховними жрицями Піфії, які приймали участь у ритуалі. Адмірали Одинадцятого флоту проголосили новим сувереном Імперії Еарлана І, що спричинилось до громадянської війни.

У перших битвах укомплектовані досвідченими екіпажами рейдери Одинадцятого флоту мали перевагу над роз’єднаними ескадрами супротивників. Тим більше що орбітальна блокада Піфії нейтралізувала один з головних оплотів опонентів Еарлана. Одруження імператора на альфійській баронесі з аристократичного Дому делла Варда додало йому союзників. В октомбрії 242 року земний Конгрес визнав Еарлана І законним імператором. Канцлером Імперії став великий адмірал Влад Урмінас. Крейсери Одинадцятого флоту домінували в локаціях Випереджаючих планет.

Але вже на початку 243 року ситуація змінилась. Під впливом законспірованого впливового Ордену Стражів фінансово-промислові клани Альфи Альфи і контрольований ними П’ятий флот перейшли на бік марсіанських інсургентів і визнали законним імператором Сіорана ІІ, сина Мартіна. До бунтівників приєдналась колонія Марсу Арпікран. Альфійські прибічники Еарлана з числа аристократів зазнали жорстоких репресій, родичі імператриці були страчені. Спроба адмірала Урмінаса придушити повстання бомбардуванням альфійських космодромів і промислових об’єктів не мала успіху. Альфійці виявились підготовленими до атаки, а серед офіцерів Одинадцятого флоту були агенти піфійок і Стражів, які у вирішальну мить вивели з ладу два ударні крейсери. Ослаблена зрадниками ескадра Урмінаса в боях з орбітальними фортецями Альфи зазнала критичних втрат. Канцлер разом зі штабом загинули в рятувальній капсулі при спробі евакуюватись з пошкодженого флагманського зорельоту. Його наступник Моріс делла Варда змушений був відвести бойові кораблі від Альфи.

Перша поразка не вплинула на рішучість Еарлана І покарати бунтівні світи. До системи Альдебарана імператор стягнув нові ескадри крейсерів і рейдерів. Людство готувалось до чергової кровопролитної міжзоряної війни, але історія обрала іншу стежку виповнення часів. Узурпатор Еарлан І раптово помер, як і багато з тих політичних та військових діячів в імперській історії, що насмілювались протидіяти піфійським жрицям та таємним орденам.[…]

За часи правління нащадків Мартіна Одинадцятий флот перетворили на другорядне військове з’єднання. За доби Еарлана ІІ флот виконував функцію охорони Лімеса Кита та піфійських орбітальних заводів, на яких імператор будував лінкори і крейсери для Армади Реставрації. У війнах Смутної доби ескадри флоту та його окремі бойові одиниці воювали за різні інтереси. У боях проти Федерації Ноли зі складу кораблів першої лінії Одинадцятого флоту приймав участь лише гіперкрейсер І класу «Аякс» (індекс А17, 324 року побудови), на якому певний час перебувала високородна піфійка Дійя та підпорядкована їй група жриць-телепаток. Деякі історики стверджують, що саме завдяки «загону Преподобної Дійї» адмірал Шелтон врешті-решт отримав перемогу над флотом Федерації.

У цілому ж Одинадцятий флот залишався на узбіччі військової модернізації аж до того часу, доки Туре Шактірі ІІ не розпочав багатолітню «м’яку» блокаду Піфії, ведення якої було доручене двом ескадрам Одинадцятого. Флот доукомплектували сучасними рейдерами і важкими безпілотними крейсерами, його навчальні бази та офіцерські кампуси отримали елітний статус та відповідне фінансування. Флагманом флоту став один із найпотужніших військових кораблів Імперії гіперкрейсер І класу «Вікрант» (індекс А54, 399 року побудови). На початку п’ятого століття ЕВ бойова готовність флоту складала 86%, що було третім показником після Першого і П’ятнадцятого флотів. Після відсторонення Дому Ойзеле від влади Еарлан ІІІ зняв блокаду Піфії й передислокував основні сили флоту з лімеса Кита до орбітальних портів Аврелії. У лютому 417 року Імперська Рада своєю секретною постановою визначила новою зоною компетенції Одинадцятого флоту Сектор Ерідана, а базовою планетою – Сельву.

Наразі ударну основу флоту складають 12 кораблів першої лінії. З них гіперкрейсерів І класу – чотири (флагман А54 «Вікрант», А49 «Адмірал Бімар», А47 «Сігітаріус», А29 «Тукан»), гіпер-крейсерів ІІ класу – один (В23 «Пасадена»), ударних рейдерів – два (С04 «Адмірал Туан», С10 «Рігуело»), безпілотних крейсерів – п’ять (К189, К203, К204, КХ09, КХ15).

Також у складі флоту вісімнадцять кораблів другої лінії та двадцять шість кораблів допоміжних класів, включно з важким танкером-заправником DT06 «Анвар» та великим ремонтним кораблем-доком V02 «Імператриця Нелі».²⁵

Кораблі флоту з’єднані у чотири ударних, одну розвідувальну, од-ну військово-дослідницьку і шість допоміжних ескадр. Окрім того, флоту підпорядковані 22-га штурмова бригада, 4-та і 7-ма допоміжні бригади, шістнадцять десантних груп «командос», 54-та окрема військово-дослідницька оперативна група (ОВДОГ), 31-ша окрема кризово-евакуаційна оперативна група (ОКЕОГ), а також підрозділи біологічного захисту, оперативного квартирування, спеціального технічного забезпечення, танкерно-вантажного забезпечення, охорони, зв’язку, навчально-тренувальні та кібер-супроводу.

Командувачем флоту наразі є адмірал Юл Перліс Кортней-молодший, його першим заступником і начальником штабу – віце-адмірал Пармасінгх Ованес.