«Шестерка воронов» adlı sesli kitaptan alıntılar, sayfa 9

— Захисти Вілана від проблем, — звернувся Бреккер до Джаспера, розпустивши збори.

— Чому я?

— Бо тобі не пощастило й ти потрапив мені на очі, а мені не потрібні жодні випадкові примирення сина й батька, поки ми не відпливемо звідси.

— Лише Ніна й Матаяс розмовляють фієрданською.

— Я теж, — запротестував Вілан.

— Шкільною фієрданською, чи не так? Готовий закластися, ти так само говориш фієрданською, як я лосячою.

— Що ж, пощастило, бо лосяча — твоя рідна мова, — буркнув Вілан.

— Як найлегше вкрасти гаманець?

— Притиснути ножа до горла, — запропонувала Інеж.

— Прикласти револьвера до спини, — відповів Джаспер.

— Підлити отруту в горлятко, — порадила Ніна.

— Ви всі просто жахливі люди, — сказав Матаяс.

Каз закотив очі.

— Найлегший спосіб украсти гаманець — сказати недотепі, що ти збираєшся вкрасти його годинник.

— Битимемо туди, куди простак недопетра дивився.

— До якого Петра? — поцікавився Вілан.

Джаспер вибухнув реготом:

— Ой святі, ти просто диво якесь.

— Чому ти покинув батьків будинок? — запитав Джаспер.

— Настав час, — напружено відізвався Вілан.

— Ти хто? Ідеаліст? Романтик? Революціонер?

— Ідіот? —підказала Ніна.

— Може, я маю щось сказати, — жалібно затягнув Вілан. — Я ж сиджу тут, серед вас.

Каз вигнув брову.

— Тебе колись обкрадали, Вілане?

— Я... навіть не знаю.

— Тобі товкли пику в підворіттях?

— Ні.

— Може, тебе підвішували за бильця моста так, щоб голова була під водою?

Вілан змигнув:

— Ні, але...

— То, мабуть, тебе били, аж поки ти не зможеш ходити?

— Ні.

— Тоді чому ти думаєш, що маєш право голосу?

Матаяс подивився вгору, на блідого демона з руками в чорних рукавичках. Інші називали його Казом. Чи виведе він Матаяса з цього нічного жахіття, а чи потягне за собою в нове пекло?

— Просто довірся мені, Ніно.

— Я б не довірила тобі зав'язати свої черевики, бо ти вкрадеш шнурки, Казе.

— Тобі відомо, що я можу поворушити пальцем — і ти намочиш штанці?

— Полегше, Серцетлумачнице. Це мої улюблені штани.

Натовп продовжував свистіти, поки охоронці прибирали з арени рештки арештанта. Тонесенькі цівки диму все ще звивалися над його знищенною плоттю.

— Чому вони обурюються? - поцікавилася Ніна. — Хіба вони тут не заради цього?

— Вони прагнуть бійки, - пояснив Каз. — Хотіли, щоб він протримався довше.

— Це жахливо.

Бреккер здригнув плечима.

— Єдине, що справді жахливо, що ця ідея спершу не спала на думку мені.