Kitabı oku: «Археологiя. Дитяча енциклопедія», sayfa 3

Yazı tipi:

Катастрофа, що відкрила шлях до безсмертя

У середині серпня 79 року з’явилися перші ознаки виверження Везувію. Виверження були і раніше, але це було найстрашнішим. Двадцять четвертого серпня сталася справжня катастрофа. Зі страшним гуркотом розверзлася верхівка вулкану, високо здійнявся стовбур диму, схожий на гігантську пінію. З неба впала справжня злива з каміння та попелу. Сонця не було видно. На землю падали мертві птахи, люди тікали врізнобіч, тварини ховалися по норах.

Катастрофа сталася в ранковий час звичайного сонячного дня. Місто Геркуланум було затоплено лавиною грязі з попелу, води та лави. Піднімаючись, вона досягала дахів, затікала у вікна та двері, наповнюючи собою все місто, як вода губку, і наглухо замуровувала його разом зі всім, що не встигло врятуватися.

Помпеї. Аерофотозйомка загального вигляду розкопок


Помпея загинула по-іншому. Все почалося з вулканічного попелу, який спочатку можна було просто струсити. Але невдовзі почали падати лапіллі (невеликі шматки пористої лави), згодом шматки пемзи, по кілька кілограмів кожен. Коли люди зрозуміли, яка безпека їм загрожує, було вже запізно. Місто огорнули сірчані випари; вони заповзали в усі щілини, проникали під пов’язки та хустки, якими люди прикривали обличчя.

Цей жах тривав упродовж сорока восьми годин. Коли знову засяяло сонце, міста Помпея та Геркуланум вже не існували. У радіусі вісімнадцяти кілометрів все було зруйновано, ниви вкрилися лавою й попелом. Попіл занесло навіть до Африки, Сирії та Єгипту.

Минуло майже сімнадцять сторіч.

У1711 році випадково було знайдено Геркуланум. Того ж року розпочалися розкопки. Не було ніякого плану робіт, ніякого контролю. Копав хто хотів і як умів. З викопаних ям витягували статуї, інші речі. Ніякої уваги не звертали на розташування речей, на предмети побуту (знаряддя праці, посуд), навіть на фрески, які прикрашали стіни, адже їх неможливо було винести та продати. Потім ями засипали і починали копати в іншому місці, сподіваючись лише на випадкове везіння.

Шкода, якої завдали ці розкопки, була такою великою й очевидною, що уряд Королівства Обох Сицилій нарешті заборонив приватні розкопки і взяв керівництво у свої руки. Але головною метою розкопок все ж залишалося здобування витворів мистецтва, що мають грошову вартість. За тридцять п’ять років, упродовж яких велися розкопки у Геркуланумі, було знайдено багато цікавих і дуже цінних речей. Карл Бурбонський, король Обох Сицилій, заснував музей, рівного якому не було у світі. Але здобувачам старожитностей цього було замало, і розкопки було перенесено в інше місце, туди, де, за свідченнями вчених, лежала Помпея.

Розкопки почалися 1 квітня 1748 року, а вже 6 квітня було знайдено чудовий настінний розпис. Дев’ятнадцятого квітня було знайдено перші останки людини – вона загинула, рятуючись від катастрофи, а кістки мертвої руки ще тримали кілька золотих та срібних монет. Як виявилося пізніше, в перші дні розкопок було відкрито центр міста, але розкоп був засипаний, а роботи продовжувалися вже в іншому місці (цікаво, що з двадцяти чотирьох робітників, які працювали на розкопках 6 квітня, дванадцятеро були арештантами, а решта отримували за тяжку працю копійки).

Саме під час розкопок Геркуланума та Помпеї виникли сумніви в правильності такого ставлення до історичних пам’яток. Стала очевидною необхідність використання інших, більш наукових методів. Чому так сталося? Річ у тім, що археологічний матеріал цих пам’яток був надзвичайно багатий і різноманітний. Вперше перед очима археологів постали давні міста в тому вигляді, в якому їх застало виверження вулкану, зі всім їхнім різноманітним побутом, застиглими й законсервованими картинами приватного і громадського життя. Під ударами заступів відкривалися картини справжніх людських драм: було знайдено скелети, на ногах яких ще збереглися рабські ланцюги, останки матерів знаходили з дітьми на руках, хтось устиг схопити свої гроші й коштовності, але загинув, стискаючи в руках багатство.

Помпея. Трикліній (їдальня) у домі Мораліста


Люди і тварини загинули, але залишилися міста. У Помпеї в недоторканому вигляді збереглися будинки, храми. У канцеляріях лежали навощені таблички, у бібліотеках – сувої папірусу, у майстернях – інструмент, у лазнях – стригалі. На стінах збереглися передвиборні заклики голосувати за кандидатів у магістрати, а в багатих віллах – чудові фрески.

З 1860 року розкопки в Помпеї проводилися систематично. За всі роки досліджень розкопано трохи більше, ніж три п’ятих всієї площі міста. Перед дослідниками постало типове римське місто. На форумі (головній площі) знаходилися храми Юпітера, Аполлона, Ісіди, Фортуни. Неподалік був критий ринок. У місті зберіглися два театри, меншим з яких був Одеон – критий театр для музичних вистав. Амфітеатр був розрахований на 20 000 глядачів. Протягом трьохсот років у місті було побудовано три великі лазні – терми. Збереглася значна кількість житлових будинків, вілл та лавок, які дістали свою умовну назву за іменами власників, на честь художніх витворів, що були знайдені в цих будинках, або на честь видатних осіб. До ІІ століття до н. е. належить Будинок фавна, в якому стояла бронзова статуетка фавна. Зала Вілли містерій у 50 році до н. е. була прикрашена чудовими фресками на сюжети діонісійських містерій. На Віллі папірусів знайшли цілу бібліотеку зі старовинних папірусів.

Розкопки в Геркуланумі та Помпеї стали однією зі сходинок до створення археологічної науки. Людиною, яка поєднала захоплення красою витворів античного мистецтва з науковим аналізом, став Йоганн Йоахім Вінкельман.

Він народився 1717 року в місті Стендалі в родині бідного ремісника. Ще в дитинстві Вінкельман зацікавився місцевими курганами і разом з друзями багато часу проводив у пошуках давніх могил. У 1743 році він став помічником директора школи у Зеєгаузені, а в 1748 році – бібліотекарем у графа фон Бюнау й оселився поблизу Дрездена. Разом з графом Вінкельман написав свою першу історичну роботу «Історія германських імператорів та германської імперії». В Дрездені у ті часи перебували найбільші в Німеччині колекції старожитностей та художніх витворів. Вивчення цих зібрань підштовхнуло Вінкельмана до написання «Думок про наслідування грецьким творам у живопису та скульптурі». Прагнучи побачити античні твори в Італії, він переходить у католицтво і переїздить до Рима. У 1758 році Вінкельман стає бібліотекарем і зберігачем колекції кардинала Альбані, а в 1763 році – головним зберігачем всіх старожитностей Рима та його околиць. Він починає відвідувати розкопки Помпеї та Геркуланума.

Три твори Вінкельмана заклали підвалини наукового дослідження історії давнини: «Повідомлення про розкопки в Геркуланумі», «Історія мистецтва давнини» та «Невідомі античні пам’ятки». В цих творах Вінкельман вперше виклав історію розвитку античного мистецтва. Він створив свою систему, спираючись на свідчення давніх авторів та результати, що їх надали розкопки, за якими автор спостерігав на власні очі. З творів Вінкельмана починається вивчення витворів мистецтва як історичних джерел.

Багато тверджень Вінкельмана були неправильними, деякі – надто поспішними. На його думку, в Елладі мешкали «люди, які дорівнювали богам». Він бачив лише римські копії грецьких творів, для нього світ античності був яскраво-білим, строгим і вишуканим. А насправді світ давнини був таким строкатим, що навіть важко собі уявити. Справжні античні статуї були різнобарвними, з очима з коштовного каміння, зі штучними віями. Грецькі храми теж сяяли барвистими деталями.

Але заслуги Вінкельмана перед наукою важко переоцінити.

У 1768 році, повертаючись до Італії після відвідування батьківщини, Вінкельман загинув у Трієсті від руки злодія – італійця на ім’я Арканджело.

Тріумф і трагедія Генріха Шлімана

У 1870 році розпочав свої розкопки та дослідження німецький археолог-аматор Генріх Шліман. Жоден археолог, жодне археологічне відкриття не мали такого широкого розголосу, як Генріх Шліман та його знахідки. Шлімана знали всі – від королів до вуличних хлопчиків. Але на долю Шлімана випало стільки ж схвалення, скільки й осуду. Слід зауважити, що на них Шліман заслуговував: він знайшов гомерівську Трою, він же її і зруйнував.

Генріх Шліман


Доля Генріха Шлімана – цікавий роман, сповнений пригод, героїзму, страшних занепадів та неймовірних злетів.

Шліман народився 1822 року в невеличкому німецькому містечку Мекленбург у родині сільського пастора. На Різдво 1829 року батько подарував йому ілюстровану «Всесвітню історію для дітей» Еррера. Один з малюнків зображував, як Еней залишає палаючу Трою, тримаючи за руку маленького сина. Цей малюнок визначив долю майбутнього автора археологічної сенсації ХІХ століття. В родині пастора так часто переказувалися події Троянської війни, немов герої Гомера були родичами Шліманів.

У вступі до своєї книги, присвяченої Ітаці, Шліман згадував: «Коли я 1832 року в десятирічному віці подарував батькові на Різдво власне викладення головних подій Троянської війни та пригод Одіссея та Агамемнона, я і гадки не мав, що тридцять шість років по тому, після того, як я на власні очі побачу місця, де розгорталися воєнні дії, та відвідаю батьківщину героїв, імена яких завдяки Гомерові стали безсмертними, я запропоную увазі публіки цілу працю, присвячену цій темі».

….Але життя є життя. Мати померла, батько розорився. Чотирнадцяти років Шліман залишив батьківську домівку і став на самостійний шлях. Він працював посильним у крамниці, юнгою на кораблі, мандрував пішки з міста до міста, жебракував… нарешті він влаштувався агентом до торгового дому в Амстердамі. За цей час Шліман вивчив кілька єропейських мов, причому метод вивчення він вигадав самостійно. Фірма, в якій працював молодий Шліман, вела справи з Росією. У 1846 році молодий підприємець, вивчивши вже і російську мову, як представник торгової фірми переїжджає до Санкт-Петербурга і вже через кілька місяців відкриває власний торговий дім. А ще якийсь час по тому стає мільйонером. Тепер він – оптовий купець першої гільдії, почесний громадянин Санкт-Петербурга, суддя столичного торгового суду і директор Імператорського банку Російської імперії. Перебуваючи на гребені цього успіху, він написав: «Небо у дивний спосіб благословило мої торговельні справи, і наприкінці 1863 року я став власником такого майна, про яке не міг навіть і мріяти. Тому я вирішив полишити торгівлю й цілком присвятити себе науковим заняттям».

У 1870 році Шліман поплив до берегів Малої Азії. Важко було уявити, що кілька тисяч років тому тут вирувало життя, квітували сади й височіли храми. Годинами Шліман блукав береговою смугою з книжкою в руках, щось підраховував і замальовував, цитуючи про себе рядки «Іліади». Поруч зі Шліманом завжди була його дружина – гречанка Софія Енгастроменос.

Стіни Трої


Біографічні відомості про Гомера, що дійшли до нас, дуже недостовірні. Греки пізніх часів навіть не знали, звідки він був родом. Сім міст, сперечаючись, звуться вітчизною Гомера: Смирна, Хіос, Колофон, Пілас, Аргос, Ітака, Афіни.

До 70-х років XIX століття відомості про Трою і взагалі про культуру та історію Греції до початку I тисячоліття до н. е. обмежувалися свідченнями Гомера в поемах «Одіссея» та «Іліада» і кількома легендами й міфами. Одні вчені вважали все це суцільною вигадкою, інші припускали якісь елементи дійсності. Шліман довіряв Гомерові беззаперечно.

Поеми Гомера вперше були надруковані в 1488 році у Флоренції.

План городища Трої II


Питання про місцезнаходження Трої було суперечливим. У давнину вважали, що Троя знаходилася на місці Нового Іліона, і саме тут Ксеркс і Александр Македонський здійснювали свої жертвоприношення. У кінці XVIII століття французький мандрівник Лешевальє доводив, що Трою треба шукати південніше, поблизу сучасного села Бунарбаші. Думка Лешевальє панувала в наукових колах протягом XIX століття, і тому Шліман розпочав свої розкопки в Бунарбаші. Але Трої там не виявилося, і Шліман переніс свої розкопки на місце Нового Шона, поблизу пагорба Гіссарлик. Пагорб, на якому почав свої розкопки вчений, приховував багатошарову пам’ятку. Шліман нарахував сім поселень, що послідовно змінювали одне одне. Потім з’ясувалося, що їх там було тринадцять.

Ахейські воїни


Але Шлімана не цікавили ці поселення, він шукав гомерівську Трою. У гонитві за нею він закопувався все глибше й глибше, руйнуючи і засипаючи сміттям все, що йому заважало. Шліман прийняв за гомерівську Трою друге (рахуючи знизу) місто, що знаходилося у шарі ІІІ тисячоліття до н. е. Вже пізніше співробітник та помічник Шлімана Вільгельм Дьорпфельд визначив як гомерівську Трою VI, що була сильно пошкоджена розкопками Шлімана.

Антична традиція щодо сліпоти Гомера викликає сумніви: автор «Іліади» та «Одіссеї», скоріше, більшу частину життя прожив зрячим, бачив яскраві картини природи й буття людей, побував у битвах і, зокрема, на власні очі бачив Троянську рівнину.

Софія Енгастроменос, дружина Г. Шлімана в античних прикрасах


Шліман помилявся, але ще більше помилялися вчені – археологи та історики, які стверджували, що відкриті Шліманом старожитності не давніші за ІІІ століття до н. е., або вважали Шлімана фальсифікатором. У міру надходження матеріалу, а особливо після відвідування розкопок авторитетними вченими кількість скептиків значно зменшилася, а коли з’ясувалося, що Шліман знайшов стільки золота, що його не в змозі купити жоден музей, Шліман став найвідомішою людиною в Європі, і сам Бісмарк вважав за честь з ним листуватися.

Знаменитий «скарб Пріама» було знайдено 14 червня 1873 року, в останній день розкопок, коли Шліман уже вирішив повернутися до Європи. На глибині 28 футів виявилася стіна, яку Шліман вважав стіною палацу царя Пріама. Археолог спустився до розкопу, де його увагу привернув невеличкий предмет. Шліман покликав дружину і прошепотів: «Відішли робітників, на сьогодні розкопки закінчено».

Пізніше він напише: «В страшному поспіху, напружуючи всі сили, ризикуючи життям, бо фортечний кріпосний мур, який я підкопував, міг у будь-яку мить поховати мене під собою, я за допомогою великого ножа розкопав клад».

Ця знахідка була справжньою археологічною сенсацією ХІХ століття. Серед речей були дві діадеми з 2271 кільця, 4066 пластинок серцевидної форми та 16 із зображеннями богів – все це було із золота. А ще 24 золотих намистин, сережки, гудзики та голки. Всього скарб містив 8700 золотих виробів, а крім того, масивна золота чаша вагою 601 г, золотий сосуд та велика кількість срібних та електрових (зі сплаву золота зі сріблом) виробів і ще чотири нефритові сокири та крихітні збільшувальні лінзи, призначення яких невідомо.

Захоплення генієм Гомера привело англійського філолога Уейд-Джері до припущення, що Гомер сам створив грецький алфавіт на основі фінікійського, для того щоб записати «Іліаду».

Платон захоплювався генієм Гомера, але був розгніваний легковажністю, з якою Гомер зображував богів, і, щоб уберегти молодь від небезпечного впливу, планував заборонити поеми Гомера в ідеальній державі, про створення якої мріяв.

У той вечір, розглядаючи знахідки, Шліман запропонував дружині вдягнути сережки, намисто та діадему і сфотографував її.

Доля «золота Шлімана»

«Скарб царя Пріама» Шліман перевіз контрабандою (в ящиках з-під фруктів) до Німеччини. Але частина знахідок все ж залишилася в Туреччині – те, що вкрали місцеві робітники.

Шліман передав знахідки для експертизи німецьким ученим. Однак вчені мужі були збентежені побаченим: їм було очевидно, що багато речей з розкопу належали до різних епох. Свою колекцію Шліман неодноразово намагався продати за великі гроші: спочатку Британському музею, потім Лувру, потім Ермітажу, але всюди зустрічав відмову. Для вчених він був насамперед комерсантом і тому викликав відверту ворожість. Нарешті, Шліман подарував колекцію Берлінському музею прадавньої історії.

Золоті речі зі «скарбу Пріама»


У середині ІІ тисячоліття до н. е. землі Малої Азії входили до складу Хеттської держави. В анналах хеттського царя Тутхалійї W (1250–1220 рр. до н. е.) згадуються дві місцевості, що знаходилися на північному заході Малої Азії —Вілусія та Труісая; одну з цих назв, скоріше Вілусія, мало місто на Гіссарликському пагорбі, яке греки називали Іліоном (або раніше Віліоном), або Троєю.

Але в 1941 році через нальоти англійської авіації німецька влада наказала перевезти колекцію до депозитарію № 5 Прусського державного банку. Через три місяці стає очевидним, що і банк є ненадійним сховищем від бомбування. Безцінні експонати упакували в дерев’яні ящики й заховали до бетонного бункера протизенітної батареї, що розташовувалася на території Берлінського зоопарку. Тут «золото Шлімана» зберігалося до травня 1945 року.

За офіційною версією, зберігач Шліманівського скарбу пан Унферцак незадовго до взяття Берліна прийшов до радянського командування і повідомив, що в бункері сховані унікальні речі, які зникнуть у полум’ї наступу або будуть пограбовані. Цей епізод він описав у своїх щоденниках, які були оприлюднені тільки по його смерті, в 1974 році.

Так золото Трої потрапило до радянського літака, що взяв курс до Москви. Частина колекції – 414 предметів з бронзи та кераміки – була відправлена потягом до Ленінграда, а інша, більш коштовна (золото, електр, срібло, гірський кришталь) – потрапила в Москву, до Пушкінського музею. Відтоді колекція стала фактично недосяжною. Її бачили лише деякі відомі вчені, політичні діячі, члени ЦК КПРС і то лише в 1945–1948 роках. У 1948 році колекцію було перенесено до Особового фонду, куди мали доступ лише його зберігачі. Тільки в 1996 році, вперше за 50 років, колекцію побачили люди.

Зазвичай вважають, що Шліман помер, не підозрюючи про свою помилку, переконаний, що мета всього його життя досягнута. Але ще в 1873 році у своєму щоденнику Шліман записав: «Я знищив те, що шукав. Троя Гомера лежить значно вище…» Висновки Шлімана, що він їх зробив стосовно Трої, пізніші дослідники в чомусь переглянули: у 1932–1938 американська експедиція під керівництвом К. Блегена провела розкопки тих ділянок, яких не торкалися Шліман та Дьорпфельд. Блеген дійшов висновків, що гомерівська Троя ХІІІ—ХІІ століть до н. е. – це так звана Троя VH. А Троя І – маленьке поселення, що виникло на межі rV– ІІІ тисячоліть до н. е.; Троя ІІ (яку Шліман вважав гомерівською) існувала з 2500 по 2300 роки до н. е. Троя V 1800–1300 років до н. е. (яку Дьорпфельд пов’язував з гомерівським епосом) була містом, яке зруйнував землетрус ще до Троянської війни.

«Маска Агамемнона»

Крім Трої, Шліман проводив розкопки і в європейській частині Греції, розшукуючи та досліджуючи гомерівські міста, зокрема столицю Агамемнона Мікени (1876). У Мікенах Шліман відкрив знамениту «Левову браму» та багаті поховання. Потім, дотримуючись свідчень Павсанія про місцезнаходження могили Агамемнона, він розпочав розкопки на мікенському акрополі і знайшов царські поховання в шахтових та купольних гробницях. У цих похованнях було знайдено велику кількість золотих речей, зокрема так звану «Маску Агамемнона».

«Маска Агамемнона»


Мікени, акрополь. Реконструкція


Мікени, внутрішній двір палацу


Фрагмент золотої поховальної маска з Мікен


Царські поховання в Мікенах


Мікени. Левова брама


У 1884 році Шліман почав розкопки в Тирінфі, який вважався батьківщиною Геракла. Під час розкопок Шліман відкрив стіни величезного палацу. Як з’ясувалося, в палаці добре зберігся мегарон з троном та вогнищем – велике приміщення, в якому приймали послів і влаштовували бенкети. Мегарон був прикрашений фресками із зображеннями биків, танцюристів та придворних дам. Не менш цікавими були і «циклопічні» мури міста, які ще в часи античності викликали захоплення. Павсаній порівнював їх з пірамідами.

Міноська та мікенська цивілізації —перші європейські цивілізації.

За легендою, Проітіс, правитель Тирінфу, покликав сімох циклопів, які й збудували ці мури.

Подібні мури були побудовані і в інших містах, зокрема в Мікенах. Мури Тирінфу мали всередині галереї, перекриті ступінчастими склепіннями. Блоки, з яких будували стіни, були завтовшки два – три метри, заввишки – один метр. У нижній частині міста, там, де розміщувалися господарські споруди та стайні, товщина стін сягала семи – восьми метрів. Нагорі, де був палац правителя, стіни в товщину сягали 11, а у висоту – 16 м.

Акрополь Тирінфа


Внутрішній прохід у стіні фортеці Тирінфа


Наслідком двадцятирічних розкопок Шлімана було відкриття невідомого до тих часів Егейського світу догомерівської Греції. Ця давня культура належала до бронзового віку. Розкопки Шлімана довели, що ранній період грецької історії (ІІ тис. до н. е.), що його спеціалісти вважали легендарним, є фактом. Таким чином започаткувалася археологія мікенської Греції.

Але цим заслуги Шлімана перед наукою не вичерпуються. Він довів, що класичні твори грецьких авторів правдиві і містять достовірні відомості. Шліман встановив стандарти уважного спостереження, ретельного звіту і негайної публікації пам’ятки.

Шліман, який відкрив Трою та мікенську цивілізацію, міг би прославитися ще більше, якби продовжив розкопки на острові Крит, які розпочав у 1886 році. До них його спонукала думка про те, що речі, які він знаходив у Мікенах та Тирінфі, дуже схожі на речі, знайдені на островах Егейського моря, і передусім, на Криті.

Шліман довго домагався права вести розкопки на острові, навіть дістав дозвіл губернатора. Але власник ділянки, де, як гадав Шліман, розташовувався палац критських царів, запросив надто велику ціну – 100 000 франків. Шліман збив ціну до 40 000 франків, але зрештою відмовився від ділянки, коли побачив, що вона нарізана зовсім не так, як про це було домовлено: замість 2500 оливкових дерев на ділянці було лише 888. Шліман, який поклав на науку весь статок, через 1612 оливкових дерев позбавив себе можливості знайти те, про що він тільки здогадувався.

Yaş sınırı:
6+
Litres'teki yayın tarihi:
31 mart 2013
Yazıldığı tarih:
2005
Hacim:
397 s. 196 illüstrasyon
Telif hakkı:
OMIKO
İndirme biçimi:
Metin
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre